Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

педагогика книги / Stelmakhovich_M_G_Uukrayinska_rodinna_pedagogik

.docx
Скачиваний:
25
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
23.97 Кб
Скачать

Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. – К., ІЗМН, 1997. — 232 с.

КАМІНЬ ШЛІФУЮТЬ, А ЛЮДИНУ ВИХОВУЮТЬ

Завдяки багаторічним педагогічним пошукам, визрівали народні уявлення про основні чинники форму­вання особистості. І серед них, мабуть, першою була помічена спадковість. Іншим важливим чинником впливу на особистість є середовище — стан взаємин у сім'ї, побут, звичаї і традиції, матеріальний стан, житлові умови. Сім'я позитивно впливатиме на дітей, якщо в ній пануватиме здоровий дух єдності. Родинні чвари, постійні сварки між батьками, а ще гірше — негідна поведінка когось з них, негативно позначаються на вихованні дітей. Також чітко визначився такий могутній чинник формування особистості, як виховання прикладом. Усі ці три чинники розглядаються в народній педагогіці як однаково важливі, проте в різних ситуаціях кожний з них може стати вирішальним.

У народній виховній практиці розрізняють такі вікові періоди розвитку: новонароджений, немовля, дитинство, підлітковий вік, юність, дорослий вік, зрілий, старечий вік. Від народження і до юності людина виховується у сім'ї, а потім, як правило, стає на самостійний шлях життя, створюючи власну сім'ю. Зрозуміло, що з віком дитини турботи про неї ускладнюються. Ретельного догляду потребує новонароджена дитина. Вона обмежена в рухах і абсолютно безпорадна. її треба тримати в теплі й чистоті, часто купати й годувати. Не менш складним є плекання грудної дитини. Треба за­безпечити її нормальне харчування, запобігти різним захворюванням, не допускаючи перегрівання чи простуди, гартуючи організм, тримаючи тіло в чистоті. За нормальних умов немовля розвивається й росте дуже швидко. З віком дитини зміст виховання стає більш розгалуженим. У цей час батькам потрібно приділити увагу засвоєнню дитиною норм взаємин між людьми. Не залишати поза увагою і труднощі виховання підлітка, бо саме цей етап переходу від дитинства до юності є надзвичайно складним і суперечливим. На плечі підлітків лягає значна частина домашніх турбот, відтак во­ни вчаться думати й діяти, як дорослі. Вони починають замислю­ватися над власним місцем у житті, над майбутньою професією. Юність — найкраща пора життя. У цьому віці завершується дозрівання людини й відкривається шлях у самостійне життя з усіма його радощами і турботами.(ст.37–ст.73)

БАТЬКИ І ДІТИ

Тепло домашнього затишку, одруження з коханою люди­ною — передумови щасливої долі, успішного виховання дітей. Рідна домівка — це не тільки місце притулку, дах над головою, а й сімейне вогнище місце захисту від життєвих негод. Особливий духовний вплив батьківського дому на формування особистості відбувається завдяки щирій материнській ласці небагатослівній любові батька, домашньому теплу, піклуванню, затишкові і захистові, сімейній злагоді. Красивий той дім, де живе дружна й міцна сім'я, де панують любов і злагода. Щаслива та оселя, що повниться радісним дитячим багатоголоссям, де діти ростуть у дружньому родинному колі, у гурті братів і сестер. Лад у сім'ї веде до створення, як тепер прийнято казати, сприятливого педагогічного клімату, а отже, і до успіхів у вихованні. А це буває у такій сім'ї, де всі живуть цілеспрямова­ним життям згуртованого, здорового колективу, де панує дух взаємодопомоги, тепла, щирої взаємної турботи.

Як "нема роду — родиночки", то "ні до чого притулитися", "нікому порадоньки дати". Особливо нестерпним є становище поза родом у чужому краї. Без зв'язку з ріднею, як і без рідного краю, людина безпо­радна. Сім'я робить життя повнокровним, дає щастя: самотню, яка не має сім'ї, людину називають "перекотиполем". Людина, яка з поважних причин залишилась без сім'ї, заслу­говує глибокого співчуття. Якщо ж вона навмисне уникає обо­в'язків сім'янина, то її осудять.

Основою сім'ї є шлюб. Той, хто його бере, здійснює надзви­чайно відповідальний крок у своєму житті. Одруження розглядається як цілком природний, потрібний і неминучий етап у житті кожної нормальної людини. Але одружуватися треба тоді, коли настане для цього пора, щоб було ні зарано, ні запізно, але не­одмінно в молодості. Основою для шлюбу і створення сім'ї є не якась майнова чи, інша вигода, а щире взаємне кохання подружжя. Там, де згода в сімействі, найважче стає легким. При одруженні також варто прислухатися до батьків. Мудра порада батьків сприймається з глибокою вдячністю. Добре виховані діти, стаючи на рушник, не забувають попро­сити благословення своїх батьків, бо воно знаменує собою май­бутнє щастя молодої сім'ї.

Подружня па­ра — це вісь сім'ї, а кохання двох веде до виникнення третього, нового життя. Добрі подружні взаємини, по-перше, служать надійним фундаментом створення міцної сім'ї зі здоровим мікрокліматом; по-друге, допомагають успішно розв'язувати виховні проблеми; по-третє, є тим взірцем для молоді, який найуспішніше формує майбутніх чоловіків і жінок, тобто кує потенційний резерв май­бутніх подружніх пар для створення нових сімей. Адже загаль­новизнаним є той факт, що діти, одружившись, будують свої шлюбні взаємини, як правило, за прикладом своїх батьків. Побудувати гарну сім'ю з добрим моральним мікрокліма­том — це справжнє мистецтво подружжя. Одружені групуються між собою, бо єднають їх спільні інте­реси й сімейні обов'язки. І найголовніший серед них — вихован­ня дітей. Труднощі долаються спільними зусиллями, ко­ли чоловік і жінка вміють, при потребі, йти на взаємні поступки. До речі, народна педагогіка не схильна вважати, що чоловік і жінка обов'язково повинні мати схожі характери. Спільним ідеалом чоловіка й жінки є взаємне кохання і по­дружня вірність, гарне виховання дітей.

Великий дар природи — продовжити себе і повторитися в дітях. Ставлення до дітей є мірилом гідності людини, її морального обличчя. Бездітна сім'я вважається нещасливою .Цим народ підкреслює, що повноцінною є тільки та сім'я, яка має дітей та виховує їх, і водночас підводить до логічного висновку: якщо немає власних дітей, треба брати на виховання чужих, які втратили батьків. І горе тим, хто цурається своїх дітей. Дітовбивство — це най­страшніший злочин. Дітовбивця заслуговує смертної кари і віч­ного прокляття. Діти зміцнюють сім'ю. Вони прикрашають життя і дарують радість, продовжують людський рід. Це опора сім'ї, це майбутні трудівники й захисники рідної землі. На спокійну старість може розраховувати лише той, хто мас дітей, бо коли на схилі літ ба­чиш перед собою онуків і правнуків, то не так страшно помирати, адже в них — продовження твого життя. Дитину треба пестити, наділяти теплом і ласкою. Поза увагою не залишається і доля позашлюбних дітей, які не зазнали ласки батьків; до них народна педагогіка ставиться з глибоким співчуттям, висту­паючи категорично проти того, щоб засуджувати позашлюбну дитину за провину батьків.(ст.74–ст.99)

БАТЬКО І МАТИ ЯК ВИХОВАТЕЛІ

Історія поклала на батьків головну відповідальність за вихо­вання власних дітей, організацію життя родини, визначивши їх як найперших і незамінних вихователів у житті кожної людини. У народній педагогіці здавна існує думка, що без глибокої, самовідданої любові до дітей не буває і не може бути повноцінно­го сімейного виховання. Однак у любові до дітей, як справедливо вчить народна мудрість, треба мати почуття міри, ніколи не впадати в нерозум­ну, сліпу любов, яка спотворює, калічить дитину. Не мають рації й ті батьки, які на перше місце ставлять су­ворість, покарання. Така орієнтація батька чи матері відчужує дітей, робить їх відлюдькуватими, потайливими, навіть жорсто­кими. Розумно люблять своїх дітей ті батьки, які ніжність не доводять до всепрощення, піклування — до пота­кань і потурання примхам, а вимогливість поєднують з повагою до особистості дитини. За добрими народними традиціями, активними вихователями дитини є всі інші члени родини — бабуся, дідусь, сестри і брати. Поведінка кожного з них впливає на формування характеру ди­тини. Народна педагогіка схвально відгукується про ту мачуху або того вітчима, які оточили ласкою, теплом і турботою чужих дітей і за­служили від них щирі й великі слова "мамо" і "тато", зуміли організувати добру сім'ю навіть і з дітей зведених. Названі батьки для дітей-сиріт як рідні. При названих бать­ках вони вже не повинні відчувати сирітства. Родинна педагогіка вимагає, щоб діти слухалися названих батьків, виконували їхні вимоги, поважали, рахувалися з їхніми порадами, шанували й любили.(ст.99 – ст. 119)