1. К.Д.Ушинський писав: "Я бачу в педагогіці не науку, а мистецтво, але переконаний, що в теорії цього мистецтва є дуже багато такого, що необхідно знати людям, які беруться за практику виховання та навчання". Дайте оцінку цьому висловленню

Знання педагогічної науки, її законів, принципів автоматично не забезпечує успіх педагогічної діяльності, яка вимагає від вихователя не тільки знання теорії, але й володіння методикою, техні­кою педагогічного процесу, особистісних якостей та ін. Головні завдання педагогічної науки:

— теоретичне вивчення, опис, роз'яснення сутності процесу виховання, його закономірностей, причинно-наслідкових зв'язків;

— вивчення, аналіз, узагальнення, інтерпретація, оцінка педаго­гічної діяльності, досвіду її організації, що забезпечує самореалізацію особистості;

— прогнозування освіти, системи виховання;

— забезпечення ефективного управління освітньою політикою;

— розробка нових педагогічних технологій, основ інновацій­ної педагогічної діяльності.

2. Розкрити завдання, форми і методі громадянського виховання школярів

Громадянське виховання — процес формування громадянсь­кості як інтегрованої якості особистості, яка характеризує відно­шення особистості до своїх прав і обов'язків у відношенні до дер­жави, народів, законів, що передбачає; «формування національ­ної свідомості, належності до рідної землі, народу, визнання духовної єдності поколінь і спільної культурної спадщини, виховання по­чуття патріотизму, відданості в служінні Батьківщини, її виховання, поваги до таких цінностей, як свобода, рівність, справедливість; формування моральної, правової, політичної культури, толерант­ного ставлення до інших культур і традицій та ін.».

Здійснення вказаних завдань вимагає визначення системи знань, необхідних для розвитку громадянської культури, інтелектуальних і комунікативних умінь. Школярі повинні знати і розуміти соціаль­но-політичні, економічні, моральні, духовні цінності своєї країни, а також уміти відстоювати, захищати, примножувати ці цінності, стверджувати їх у житті. Таким чином, у школі мова повинна йти не про деполітизацію, а про звільнення учнів від політичного догмати­зму, однодумства, монопольного панування однієї ідеологічної док­трини над усіма іншими формами свідомості. Громадянське вихо­вання передбачає оцінку всіх ідеологій «через призму загальнолюд­ських гуманістичних цінностей: ідеалів добра, правди, краси, справедливості, совісті, людської гідності... Це означає, що антигу-манні ідеологічні доктрини, які передбачають класову (групову) не­нависть, заздрість,... повинні заперечуватися з позицій гуманізму...»¹.

Форми і методи громадянського виховання повинні сприяти розвитку в школярів самостійного критичного мислення, ініціа­тиви, творчості. Громадянське мислення формується в тісному зв'язку з практичною участю школярів у суспільно-політичному житті класу, школи, району, області і ін.

3. Обґрунтувати сутність процесу навчання

навчання можна визначити як ці­леспрямовану взаємодію вчителя й учнів, у процесі якої здійсню­ється формування у школярів наукових знань, способів діяльнос­ті, емоційно-ціннісного і творчого ставлення до оточуючої дійс­ності, відбувається загальний розвиток дитини.

4. Розкрити діалектику взаємозв'язку впливу різних факторів на розвиток суб'єкта

На успішність використання методів виховання впливають такі фактори:

1. Педагогічне обґрунтоване зіставлення методів виховання, які використовуються з метою, завданнями, змістом, принципами виховання, особливо принципом урахування індивідуальних і ві­кових особливостей школярів. Тільки той, хто добре вивчив дити­ну, може вирішувати, як її виховувати.

2. Застосування в єдності методів формування свідомості, фор­мування досвіду суспільної поведінки, стимулювання діяльності і корекції поведінки, самовиховання.

3. Урахування своєрідності педагогічної ситуації.

4. Аналіз впливу на особистість методів, які вже застосовувались.

5. Особистість вихователя, його педагогічна рефлексія, яка пе­редбачає: усвідомлення мотивів своїх дій (чи здійснюються вони в інтересах дитини, свого престижу, щоб догодити начальству, інструк­ції тощо); уміння відрізняти особисті труднощі від утруднень школяра