1.4. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття
Враховуючи руйнівні наслідки інфляції, кожна країна намагається проводити ефективну антиінфляційну політику.
Найтиповішими антиінфляційними заходами в країнах з розвинутою економікою є:
регулювання попиту, яке базується на рекомендаціях кейнсіанської теорії, а саме: збільшення податків, зменшення державних витрат та збільшення відсоткової ставки за кредит. Такі заходи, без сумніву, обмежують сукупний попит, але водночас ведуть до згортання виробництва та збільшення безробіття;
контроль за зарплатою та цінами покликаний змінити очікування: якщо наймані працівники повірять у результативність обмежувальних дій уряду, то вони припинять подальші вимоги підвищення зарплати; відповідно, якщо підприємці, покладаючись на дії уряду, повірять у те, що припиниться підвищення цін на ресурси, то вони припинять скорочення обсягів виробництва;
індексація доходів робить їх менш чутливими до підвищення цін. Індексація певним чином обмежує стихійне зростання доходів, тому вона може сповільнити інфляцію попиту. Але при інфляції витрат індексація може навіть погіршити ситуацію.
Антиінфляційні заходи в країнах, що здійснюють перехід до ринкових відносин:
стратегічні:
довгострокова грошова політика, яка передбачає жорстокі обмеження на щорічне збільшення грошової маси;
послаблення інфляційних очікувань тісно пов’язане із змінами у психології споживачів;
скорочення дефіциту держбюджету при скороченні державних витрат та збільшенні доходів держави;
протидія зовнішнім інфляційним впливам, перш за все - обмеження можливостей вільного перетину іноземними капіталами національних кордонів і перетворення їх на “живі гроші”, що збільшують грошову масу в обігу;
підвищення курсу національної валюти, яке знижує ціни на товари та послуги з-за кордону і тим самим спонукає до зниження внутрішніх цін. Але водночас це веде до подорожчання експортних товарів та зниження їхньої конкурентоспроможності на світовому ринку;
тактичні:
підвищення товарності національного господарства спрямоване на стимулювання пропозиції (наприклад, пільгове оподаткування підприємств, що розширюють асортимент товарів та послуг, державна допомога галузям у створенні нових ринків тощо);
роздержавлення є засобом поповнення доходної частини бюджету і подолання його дефіцитності;
стимулювання імпорту використовується для зменшення дефіциту власних товарів і послуг;
обмеження ліквідності грошей досягається через стимулювання заощаджень. Якщо заощаджувати стає економічно вигідно, то маса грошей, яка тисне на ринок товарів і послуг, зменшується і зростання цін припиняється.
Звичайно, використання тих чи інших заходів антиінфляційної політики залежить від конкретної ситуації, в якій знаходиться національна економіка. Треба також враховувати вимоги комплексного підходу до вибору інструментів антиінфляційної політики.
Разом з інфляцією існує і така форма порушення макроекономічної рівноваги, як безробіття. Економіст Артур Філліпс у 1958 році довів існування оберненої залежності між безробіттям та інфляцією. При зменшенні рівня інфляції безробіття зростає, а при збільшенні рівня інфляції безробіття падає. Отже, високий рівень безробіття - це своєрідна “ціна”, яку суспільство сплачує за стабільність цін. Уряду треба тільки визначити, які рівні безробіття та інфляції є допустимими для економіки країни, і дотримуватися цього співвідношення - наприклад, точка N на кривій Філліпса.
Рисунок 21.1 - Крива Філліпса
Але економічний розвиток країн світу в 70-х - на початку 80-х років поставив під сумнів існування такої залежності, яка описувалася кривою Філліпса, оскільки спостерігалося одночасне зростання і інфляції, і безробіття. Отже, на короткому інтервалі часу може існувати той зв’язок, що відображений кривою Філліпса, але у тривалому проміжку часу діє закономірність природного рівня безробіття. Кожного разу, коли здійснюються спроби знизити рівень безробіття нижче природного рівня, крива Філліпса деформується.
Висновки:
Інфляція - це зростання загального рівня цін, пов’язане з падінням купівельної спроможності грошей.
Кількісними показниками інфляції є рівень та темп інфляції. За темпами розрізняють повзучу (помірну), галопуючу та гіперінфляцію.
Визначаючи причини інфляції, одні економісти пов’язують її перш за все з появою надлишкового попиту (інфляція попиту), а інші - із зростанням витрат на одиницю продукції (інфляція витрат). Прихильники кількісної теорії грошей вважають, що причиною інфляції є зростання пропозиції грошей в обігу і покладають всю відповідальність за неї на Центральний банк країни.
Інфляція наносить реальні збитки суспільству. Вона впливає на реальний національний продукт, перерозподіляє багатство, примушує людей витрачати ресурси на те, щоб уникнути наслідків інфляції, викликає незадоволення та конфлікти між людьми. Все це є наслідком тієї невизначеності, яку інфляція вносить у розрахунки людей відносно майбутніх цін.
Негативні соціально-економічні наслідки інфляції вимагають проведення антиінфляційної політики, що має свої особливості в різних країнах.
Інфляція та безробіття можуть перебувати і оберненій залежності, це ілюструє крива Філліпса.