Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
План.doc
Скачиваний:
29
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
213.5 Кб
Скачать

2.2. Особливості форми державного правління в Україні

Українська нація протягом тисячоліть виборювала своє право на місце серед інших націй світу та прагнула здобути незалежність і побудувати свою державу, яка б ефективно розвивалася і функціонувала. Але, здобувши, своє місце в Європі після тисячолітньої боротьби перед Україною постало питання державного устрою, політичного режиму та звичайно ж форми правління.

Потреба точно встановити співвідношення між юридичним і політичним аспектами форми правління в Україні зумовлює необхідність здійснити характеристику механізму державної влади на основі змісту правових актів, насамперед Основного Закону України та співставити отримані дані з політичними реаліями [4].

Основний Закон України у ст. 5 встановлює, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади й органи місцевого самоврядування [1]. Таким чином, влада народу, як цілісна і єдина за своїм змістом влада, реалізується через її законодавчу, виконавчу і судову гілки (ст. 6) [1]. Формулювання ст. 6 Конституції, яке наголошує, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, по суті, встановлює баланс влад, який означає, що кожна з гілок влади має рівний щодо будь-якої іншої правовий статус і водночас є самостійною у процесі їх взаємодії.

Загальні засади поділу функцій влади, проголошені у ст. 6 Конституції України, реалізуються і конкретизуються в її нормах, які визначають статус і компетенцію Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та судів. Аналіз змісту конституційних норм свідчить, що вони лише в цілому створюють умови для конструктивної взаємодії різних гілок влади. Ст. 6 Конституції України також вказує, що “органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України”. Фактично конституційне положення закріплює дію системи стримувань і противаг, оскільки механізмом, який закріплює баланс влад, є комплекс відповідних функцій та повноважень. Кожна з гілок влади не може виходити за межі своєї компетенції і втручатися у сферу діяльності іншої.

У відповідних статтях Конституції України органи державної влади визначаються як органи законодавчої, виконавчої чи судової влади. Так, відповідно до ст. 75 Конституції єдиним органом законодавчої влади в Україні є Парламент – Верховна Рада України; ст. 102 визначає Президента України главою держави; згідно ст. 113 Конституції Кабінет Міністрів України є найвищим органом у системі виконавчих органів влади і т. д. Основний Закон у відповідних розділах закріплює компетенцію державних органів: Верховної Ради України (Розділ IV), Президента України (Розділ V), Кабінету Міністрів України (Розділ VI), органів суду і прокуратури (Розділ VII, VIII), Конституційного Суду України (Розділ XII) та ін. [1]

Аналіз відповідних положень чинної Конституції нашої держави свідчить, що в Україні запроваджена змішана форма державного правління, близька до французької моделі, проте з деякими відмінностями.

Попри той факт, що дану форму в її багатоваріантності сприйнято в усіх країнах-членах СНД, в Україні, де чинний Основний Закон був прийнятий у ситуації гострого протистояння президентської й законодавчої влад і де зберігаються умови триваючої незавершеності первісної інституціалізації державного механізму, виникають певні невизначеності щодо правового статусу тих чи інших органів влади і їх ролі в загальній системі стримувань і противаг.

Фактично Конституція України запровадила президентсько-парламентарну форму правління, з досить вагомими повноваженнями Президента України в різних сферах, зокрема у виконавчій та законодавчій. Ця точка зору в теоретичному аспекті залишається дискусійною, однак попередній досвід державно-правової практики в Україні довів істинність твердження про президентсько-парламентарну версію форми правління .

Змішана форма правління, з точки зору швидкого й рішучого реформування суспільних відносин не є надто ефективною в умовах, коли суспільство є політично неоднорідним і ця неоднорідність знаходить своє відображення у вищих владних структурах. Але змішана форма правління, яка функціонує в Україні, є виправданою хоча б у тому відношенні, що вона встановлює таку динамічно змінну форму правління, яка визначається фактичною розстановкою політичних сил і реальним політичним процесом [3]; вона довела свою життєздатність завдяки встановленій відносній рівновазі між законодавчою владою і владою Президента України. Тому хоча співробітництво різних гілок влади в сучасній Україні вирішальною мірою залежить не від формальних конституційних механізмів, а від політичної волі, не має підстав піддавати сумніву факт здійснення самого принципу поділу влади. Тому висновок про кризу в цілому принципу поділу влади в Україні був би некоректним. При цьому необхідно вказати на недостатню ефективність механізмів стримувань і противаг, зумовлених змодельованою в Основному Законі України формою правління [3], відсутністю на рівні Основного Закону України належного нормативного механізму дотримання принципу єдності державної влади, теоретичними постулатами, конкретними політичними умовами здійснення влади в Україні, що дає підставу говорити про окремі елементи кризи діючої системи поділу функцій влади.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.