1.2. Форма державного правління
Форма правління – це елемент форми держави, який характеризує способи формування вищих органів державної влади, їх компетенцію, структуру, принципи взаємовідносин та ступінь участі населення в їх формуванні. Традиційно в науці розрізняють дві форми правління – монархію і республіку.
Монархія – це форма державного правління, при якій вища державна влада фактично або формально належить одній особі (монарху) і, як правило, передається у спадок представникам правлячої династії.
Монархія характеризується низкою ознак:
Главою держави є монарх ( цар, король, шах, імператор).
Влада, як правило, набувається у спадок і зберігається пожиттєво чи на певний строк (Малайзія, де монар обирається строком а п’ять років з числа правителів штатів – султанів по черзі, а також Ватикан).
Монарх уособлює вищу державну владу за власним правом, а не в порядку делегування від народу.
Монарх є непідлеглим будь-яким іншим суб’єктам влади.
Монарх не несе конкретної політичної і юридичної відповідальності за результатами свого правління.
У науці розрізняють необмежені та обмежені монархії.
Необмежена монархія – це форма правління. При якій влада монарха не обмежується іншими органами. Монарх володіє усією повнотою вищої державної влади. Її різновидами є деспотична та абсолютна монархії.
Деспотична монархія – характеризується тим, що влада монарха-деспота спирається на могутній військово-бюрократичний апарат, монарх обожнюється, наділяється особливими надлюдськими якостями (Давній Єгипет, Вавілон, Ассирія).
Абсолютна монархія є характерною для останнього етапу існування феодальних держав, виступає на противагу феодальній роздробленості (Росія XVII-XVIII ст. ст., Франція перед революцією 1789 р.). в абсолютних монархіях державна влада концентрується в руках монарха. Станово-представницькі установи відіграють незначну роль. У сучасному світі абсолютними монархіями є, наприклад, Оман, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати.
Різновидом необмеженої монархії є теократична монархія, коли світська влада монарха поєднується з духовною владою (Ватикан).
В обмежених монархіях влада монарха обмежена повноваженнями інших держаних органів, коли в державі відсутня писана конституція як окремий акт (Велика Британія) або конституцією за наявності писаної конституції (Іспанія). До обмежених монархій належать: станово-представницькі, дуалістичні, конституційні та парламентські монархії.
Станово-представницька монархія – це форма правління, при якій влада монархаобмежена стаоново-представницькими органами( наприклад, Земськими соборами в Росії).
Дуалістична монархія – це форма правління, при якій влада монарха обмежена законодавчими повноваженнями парламенту. Такі монархії іноді називають дарованими, оскільки дуже часто вони виникали внаслідок видання указу монарха про дарування представницькому органу (парламенту) законодавчих повноважень (наприклад, росія з 1905 по 1917 р., Прусія в XIX ст.). у дуалістичних монархіях за монархом залишається виконавча влада і низка інши повноважень. Такі монархії можна розглядати як перехідні до конституційних і парламентських монархій.
У Конституційних монархіях влада монарха обмежена конституцією (Бельгія, Швеція, Іспанія та інш.), а в парламентських при відсутності крнституції – повноваженнями парламенту ( наприклад, Велика Британія). В таких державах монарх є главою держави і здійснює виключно представницікі функції. Щодо нього діє формула «монарх царствує, але не править». Усі акти, що видаються від імені монарха, створюються виконавчою владою і попередньо схвалюються міністрами. Головною політичною фігурою у державі є, як правило, прем’єр-міністр, який обирається парламентом і формально затверджується монархом. Так, у Великій Британії монарх своїм указом призначає того прем’єр-міністра, якого обере парламент. Такі монархії в сучасних умовах є демократичними державами, в яких реалізовані на практиці такі демократичні принципи, як виборність, поділ влади, підконтрольність і пізвітність влади народу. Монарх виступає своєрідним історичним атрибутом цих суспільств, «батьком нації», сприяє повазі до історичного минулого і власної державності.[10]
Як показує досвід останніх десятиліть, монархічна форма правління, що проіснувала не одну сотню років, має відповідний життєвий потенціал для подальшого існування. Наприклад, у листопаді 1975 р. народ Іспанії на плебісциті висловився за встановлення монархії.
На сьогодні типовою і найбільш поширеною є республіканська форма правління. Республіка – найбільш демократична форма правління, оскільки вона заснована на тому, що повноваження будь-якого вищого органу влади в кінцевому результаті базуються на мандаті народу.
Республіканська форма правління виникла ще у античному світі, але широке поширення республіканського ладу розпочалося у XIX ст.
Республіка – це така форма правління, при якій вищі органи державної влади обираються безпосередньо народом або формуються виборними установами на певний строк.
Республіка характеризується такими ознаками.
1. Виборність вищих органів держави безпосередньо або опосередковано народом, тобто представницький характер державної влади.
2. Змінюваність вищих посадових осіб держави і державних органів.
3. Строковість вищих посадових осіб держави і державних органів.
4.Відповідальність вищих посадових осіб держави за неналежне виконання своїх повноважень перед народом або вищим представницьким органом.
5. Верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.
Парламентська республіка — форма державного правління, при якій державна влада здійснюється за умови верховенства парламенту.
Ознаки парламентської республіки:
1) парламент формує уряд з представників партій, які отримали більшість на виборах;
2) президент обирається парламентом з числа його членів (або спеціальною колегією), є главою держави, але не може бути главою уряду та здійснювати контроль над ним;
3) президент здійснює свої конституційні повноваження лише за згодою уряду (існує інститут контрасигнатури); має право вето на закони парламенту;
4) уряд – найвищий орган виконавчої влади, формується з членів парламенту, несе політичну відповідальність перед ним; діє протягом терміну повноважень парламенту.
Прикладом парламентської республіки є Італія, Австрія, Словаччина тощо.
Президентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється шляхом надання президенту великого кола повноважень.
Ознаки президентської республіки:
1) президент – глава держави, обирається народом і є главою уряду, який йому підзвітний;
2) парламент не може відправляти у відставку міністрів, а президент не може розпускати парламент;
3) президент не підзвітний парламенту, але має право відкладального вето щодо актів парламенту;
4) посади прем’єр-міністра у президентській республіці може не бути, його повноваження виконує президент; відповідно, у таких республіках може не бути уряду як колегіального органу, його заміняє кабінет президента; у протилежному випадку президент призначає прем’єр-міністра, затверджує уряд з представників партії, яка перемогла на виборах;
5) уряд несе відповідальність перед президентом і діє протягом терміну президентських повноважень.
Прикладом президентської республіки є США, Росія, Бразилія, Мексика.
Змішана республіка (напівпарламентська, напівпрезидентська) - форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік, а саме: як і у президентській республіці главу держави обирає народ шляхом прямих виборів або колегія виборців, повноваження президента ширші і вагоміші, ніж у парламентській республіці (можливість втручання у законотворчий процес, як суб'єкта законодавчої ініціативи, право вето на акти парламенту; право видавати нормативно-правові акти); свої повноваження президент здійснює безпосередньо (у напівпрезидентських республіках) або через уряд (у напівпарламентських республіках); президент призначає прем’єр-міністра (главу уряду) лише за згодою парламенту; президент, як правило, є головнокомандуючим збройних сил, визначає військову доктрину держави, є окремим органом державної влади; уряд несе подвійну відповідальність — перед президентом і парламентом, які можуть виявити йому недовіру і відправити у відставку. У більшості змішаних республік використовується інститут контрасигнатури, коли частина актів президента має бути контрасигнована главою уряду, який несе за них відповідальність перед парламентом.
У сучасний період змішана форма республіки є найпоширенішою. Прикладом такої форми республіки є Франція, Австрія, Польща, Румунія тощо.Згідно зі статтями 5, 6 Конституції України, прийнятої у 1996 p., Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в України є народ, який здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Державна влада здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Повноваження відповідних органів державної влади визначаються Конституцією та іншими законодавчими актами України, зміст яких дозволяє визначити Україну як змішану, президентсько-парламентську республіку. Зокрема, про це свідчить наступне:–єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України, яка обирається терміном на чотири роки;– Верховна Рада України має право усунути Президента України з поста у порядку особливої процедури (імпічменту);
Президент України є главою держави, обирається терміном на п’ять років; призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України; припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку; призначає за поданням Прем’єр-міністра членів Кабінету Міністрів України; скасовує акти Кабінету Міністрів України;
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний та підзвітний Верховній Раді України; правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
У грудні 2004 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Конституції України», окремі положення якого стосуються форми державного правління в Україні. Зокрема, розширено коло повноважень Верховної Ради України, яка, на відміну від положень чинної Конституції України, не дає згоду, а призначає за внесенням, на основі подання коаліції депутатських фракцій, Президента України кандидатуру Прем’єр-міністра України та деяких міністрів; Верховна Рада України за пропозицією Президента України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та висловити йому недовіру. В разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання його обов’язків покладається на Голову Верховної Ради України.
Голова Верховної Ради України у разі, якщо Президент України не підписав протягом десяти днів закон, повторно прийнятий Верховною Радою України, підписує і офіційно оприлюднює його.
Президент України втратив право вето на прийняті Верховною Радою України закони про внесення змін до Конституції України.
Згідно з Прикінцевими і перехідними положеннями даного Закону його окремі положення набувають чинності з 1 вересня 2005 р. за умови прийняття Верховною Радою України до цього часу закону про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування, інші ж – з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 р. В наш час діє парламентсько-предиденська республіка яка чинна в 2014 році.
У сучасних умовах чисті форми президентських чи парламентських республік порівняно рідкі. Поширення дістали змішані форми - президентсько-парламентські та парламентсько-президентські республіки.