§ 5. Періодизація історичного розвитку господарських систем
Наукове обґрунтування історичних етапів розвитку господарських систем суспільств має наукове і навчальне значення. Періодизація дозволяє встановити логіку історичної еволюції господарської сфери суспільств, відшукати ключ до відбору історичних фактів та подій, їх тлумачення та нового прочитання. В той же час, логіка зв’язку між історичними етапами розвитку господарств суспільств стає основою структуризації навчальної дисципліни «Історія економіки та економічної думки». Зокрема, вона дозволяє обґрунтувати розділи навчальної програми, аргументувати виділення в їх рамках окремих тем, показати зв’язок між поняттями і категоріями, що узагальнюють історичні факти і події, які мали місце на кожному історичному етапі господарського розвитку.
Під періодизацією прийнято розуміти узагальнену характеристику процесу історичного поступу господарської системи – відображення якісних змін в ній та встановлення причинно-наслідкового зв’язку між цими змінами. Головним тут стає визначення наукового критерію періодизації – сутнісної ознаки господарської системи, що пронизує (об’єднує) усі етапи її розвитку та набуває певних особливостей на кожному з них. Цим періодизація історико-економічного розвитку відрізняється від періодизації громадянської (загальної) історії, де в якості основи береться астрономічний час, розглядається хронологія історичних подій, а періоди визначаються роками, століттями, тисячоліттями, ерами.
Для історико-економічної періодизації важливим стає не час, коли відбувалися певні події чи факти, а якісні зміни, що відбулися в господарській системі, появу яких вони засвідчили. В центрі уваги стоїть дослідження причин, що обумовили зазначені зміни, наслідків до яких вони (причини) призвели, як ці зміни відбилися на подальшому розвитку господарської системи. Тобто, періодизація історико-економічного розвитку встановлюється не плином астрономічного часу, а ходом змін в кожній господарській системі, де час має індивідуальну визначеність, де суспільні процеси відбуваються з різною швидкістю. Сама індивідуальність темпів історичного поступу кожного суспільства не дозволяє об’єднати у єдині хронологічні рамки (на основі астрономічного часу) зміни, що відбуваються в господарській сфері різних суспільств. Кожному суспільству притаманна власна хронологія історико-економічного розвитку, коли якісні зміни в господарській системі відбуваються в різний час, а самі зміни мають значні особливості.
В першому параграфі було розкрито два підходи до пізнання суспільних процесів – формаційну та цивілізаційну парадигми – що широко використовуються в науковій та навчальній діяльності. Вибір парадигми суттєво впливає на періодизацію історичного розвитку суспільств та їх господарських систем. Для формаційного підходу характерним є лінійне розуміння історичного розвитку, суть якого зводиться до об’єктивного (необхідного) проходження кожним суспільством послідовно первіснообщинного, рабовласницького, феодального, капіталістичного і комуністичного етапів свого розвитку. На кожному з них формується відповідний спосіб виробництва, особливості якого стають основою характеристики господарської системи. Тому періодизація історичного розвитку господарської системи обумовлена історичною зміною суспільно-економічних формацій та притаманним їм способам виробництва.
Основою основ цивілізаційного аналізу історичних етапів розвитку суспільства і його господарської сфери є суспільний розвиток людини. Тобто, основним критерієм тут стає людиноцентризм, коли усі зміни в суспільному та господарському житті пов’язуються зі зміною суспільних рис людини, її місцем і роллю в цих процесах.
При цьому важливо наголосити, що суспільні риси людини (процес формування людини як складової природи уже завершився) формуються під впливом суспільства і розвитку людства. Саме з цих причин періодизація історичного розвитку суспільства і його господарської сфери в рамках цивілізаційної парадигми передбачає встановлення етапів розвитку людства, особливості яких суттєво впливають на історичний поступ суспільств, а останні обумовлюють розвиток суспільних якостей людей. Фактично тут реалізується базовий принцип системного аналізу, згідно з яким більш широка система (людство) визначальним чином впливає на свою підсистему (суспільство), яка в свою чергу обумовлює розвиток людей, що його утворюють.
Розглянуте в першому параграфі поняття цивілізації є одним із основних наукових понять, що використовується для пізнання історії людства. Тому і періодизація останньої, в рамках сучасних підходів, передбачає виділення наступних стадій: становлення основ цивілізаційного розвитку людства, формування і розвиток світових цивілізацій та появою перших ознак світової (глобальної) цивілізації. Хронологічно перша стадія визначається періодом від 10 тис. років до н.е. до 8 ст. до н.е., друга – з 8 -2 ст. до н.е. до кінця 20 століття нової ери і третя припадає на початок третього тисячоліття н.е. Особливості господарське життя суспільств що перебували на першій стадії розвитку людства, розглядаються відповідно у першому розділі даного посібника з «Історії економіки та економічної думки».
На другій стадії розвитку людства сформувались дві лінії світових цивілізацій – Східна і Західна, в яких суспільне життя організоване у формі держави. Особливість державного устрою суспільств стає однією з головних ознак віднесення їх до Західноєвропейської, Східноєвропейської, Латиноамериканської цивілізацій, що утворюють Західну лінію цивілізаційного розвитку людства; і Китайської, Індійської, Близькосхідної (мусульманської) цивілізації, що утворюють Східну лінію. В них по-різному розглядається місце і роль людини у суспільному житті, а зв’язок людини з суспільством (державою) набуває різного характеру. Звужується фокус аналізу історичного розвитку суспільств шляхом віднесення їх до певної світової цивілізації, до встановлення особливостей державної організації в них, до впливу держав на господарську діяльність людей. Кожна держава, в свою чергу, має відмінні від інших умови господарювання, свій історичний досвід, традиції, культуру господарської діяльності тощо. Тому їй притаманний власний темп історичного розвитку, специфічні риси функціонування господарської сфери які повинні бути урахованими при визначенні історичних періодів розвитку господарських систем.
Таким чином, періодизація історичного розвитку господарської сфери суспільств на засадах цивілізаційної парадигми (в основі якої лежить критерій людиноцентризму суспільних процесів) включає в себе три взаємопов’язані аспекти. До них відносяться: встановлення стадій цивілізаційного розвитку людства, особливості світових цивілізацій що виникають в різних регіонах світу та специфіка організації суспільства, що відноситься до певної цивілізації. Кожен з цих аспектів впливає на господарську діяльність людей та повинен бути відображений при встановленні періодів історичного розвитку господарських систем.
При дослідженні історичних змін суспільних рис, місця і ролі людей в господарському житті, необхідно послідовно врахувати особливість стадії, на якій знаходиться людство (стадійність); специфіку світової цивілізації, до якої відноситься суспільство (полілінійність розвитку людства); національні особливості організації суспільства (дискретність розвитку людства). Критерій людино центризму дозволяє поєднати три різні аспекти цивілізаційного аналізу суспільства та врахувати впливи на його розвиток: людства, однієї з світових цивілізацій та особливостей організації суспільного життя, сформувати схему що відображає взаємозв’язок між ними та вплив кожної із них на розвиток господарської системи кожного суспільства.
Схема 1.
Наступний рівень періодизації історико-економічного розвитку на засадах цивілізаційної парадигми направлений на встановлення основних етапів розвитку суспільств Європейської (головним чином Західноєвропейської) цивілізації. Сутність Європейської цивілізації пов’язана з утвердженням людини як суспільного індивіда що відносно відокремлено веде господарську діяльність та виникненням держави як нового (після розпаду кровно рідної общини) способу організації суспільного життя. Сформувався суспільний зв’язок, що робить суспільство цілісним утворенням – взаємозалежність між індивідами і державою як двома полюсами суспільства. Суспільна залежність між ними стає фундаментальною ознакою суспільства на всіх етапах його історичного розвитку (об’єднує ці етапи) і, в той же час, визначає особливості державного устрою суспільств Західноєвропейської цивілізації. За цим критерієм необхідно виділити наступні періоди історичного розвитку суспільств Європейської цивілізації:
Держави що побудовані на засадах владарювання-підпорядкування, в яких реалізується особиста залежність індивідів. Історично вони пройшли шлях від держав общинного типу до територіальних та централізованих імперій.
Формування національних держав, які спираються на утвердження свободи та рівності прав усіх членів суспільства, на солідарність людей.
Перехід до громадянського суспільства та утворення регіональних та світових міждержавних утворень.
Важливо наголосити, що на етапі становлення суспільств Європейської цивілізації, політичні, духовно-культурні, економічні та соціальні аспекти суспільного життя були нерозривно пов’язані з державою. Церква, що представляла в той час духовно-культурну сферу, відокремилася від держави лише в середні віки, а економічна система – на початку 18 століття. Тому держава уособлювала собою усі сфери суспільства, в її розвитку відбивалися зміни і в господарській системі.
Так, організація суспільств на засадах особистої залежності індивідів проявилась в утворенні спочатку держав общинного типу, а згодом - феодальних держав. Господарство в них мало натуральний характер, в якому безпосередньо поєднувались дві протилежні сторони – виробництво і споживання. Створення благ підпорядковувалось власному споживанню, а основною господарською одиницею, що здійснювала виробництво та споживання матеріальних благ і послуг, виступало домогосподарство. Відносини владарювання-підпорядкування проявляються в різних формах особистої залежності господаря (членів домогосподарства) від влади. На даному етапі розвитку суспільств відбувається лише становлення господарської системи, вона ще не відокремилася від держави (влади).
Демократичні революції змінили відносини владарювання-підпорядкування та принесли людям особисту свободу та рівність прав. Виникли національні держави в яких суспільна залежність набула іншої форми та способи реалізації в різних сферах суспільного життя. В господарській системі суспільна залежність набула форми майнової (економічної) залежності. Вона з»явилась внаслідок утвердження приватної власності на засоби виробництва, розвитку суспільного поділу праці та спеціалізації на виробництві окремих матеріальних благ і послуг. Відбулося відокремлення виробництва від споживання, а матеріальні блага і послуги набули форми товару. Протилежність між цими двома полюсами господарської діяльності людей, що мала місце в натуральному господарстві, переросла у протиріччя між виробництвом і споживанням. Так, із натурального господарства виросло товарне господарство, сутнісною характеристикою якого виступає протиріччя між виробництвом і споживанням. Його прийнято називати основним протиріччям товарного господарства так як в ньому відображається (реалізується) основний зв’язок господарської системи на даному етапі розвитку суспільства – матеріальна (економічна) залежність людей. Свобода та рівність прав усіх членів суспільства, що лежать в основі національних держав, в господарській сфері можуть бути реалізовані лише шляхом утвердження товарного господарства. Поява товарного господарства приводить до відносного відокремлення господарської системи від влади, її існування в якості цілісного утворення, функціонування в якості національної економічної системи.
Історично, свобода та рівні права індивідів охоплювали різні сфери суспільного життя поступово та реалізовувалися в них з різною повнотою.
Відповідно і матеріальна залежність людей, в якій вони проявляються, також набувала різних форм та реалізувалася різними способами. Саме ці особливості прояву матеріальної залежності на різних етапах розвитку господарської системи стають основою для періодизації розвитку товарного господарства. За цим критерієм доцільно виділити наступні етапи розвитку товарного господарства:
1. Просте товарне господарство;
2. Товарно – грошове господарство;
3. Грошово – кредитне господарство.
На кожному з зазначених етапів товарна господарська система має певні особливості. Так, просте товарне господарство виникає ще в містах феодального суспільства які виступають острівцями свободи в морі особистої залежності. Матеріальна залежність індивідів обумовлена існуючим рівнем розвитку поділу праці, утвердженням елементів приватної власності на засоби виробництва та реалізується шляхом замовлень на виготовлення необхідних для споживачів товарів.
Свобода дій виробників та споживачів обумовила появу фундаментальної проблеми - знаходження способів узгодження їх дій: вироблятися повинні лише ті блага, що знаходять свого споживача, адже товарами вони стають лише тоді, коли потрапляють до споживача. Спосіб приведення у взаємну відповідність виробництва та споживання, тобто спосіб розв’язання протиріччя між ними, відіграє вирішальну роль у розвитку товарного господарства. В простому товарному господарстві господарства узгодження дій між виробниками і споживачами досягалось шляхом безпосереднього замовлення ремісникам необхідних для споживання кількості товарів за певною ціною, свідомими діями сторін до виготовлення товарів.
Зі збільшенням обсягів виробництва товарів та чисельності виробників з одного боку і зростанням потреб споживачів у різноманітних товарах та пошуку прийнятної ціни на них – з іншого, виникла необхідність у новому способі розв’язання протиріччя між виробництвом і споживанням. Ним став ринковий спосіб узгодження цілей виробництва і споживання, коли виробництво товарів для невідомих споживачів набуває форми пропозиції, а їх придбання (купівля) – попиту. У вільній взаємодії попиту і пропозиції, формується ринкова ціна. Остання забезпечує добровільний (вільний) і рівноправний (еквівалентний) обмін товару на гроші, вільну взаємодію виробників та споживачів. Даний спосіб розв’язання головного протиріччя товарного господарства дозволяє говорити про новий етап його розвитку, на якому воно набуває якості товарно-грошового (ринкового) господарства. Для нього характерним є стихійний, такий що проходить в процесі неконтрольованої гри ринкових сил, спосіб узгодження виробництва та споживання благ, необхідних для забезпечення потреб суспільства.
В своїй єдності вільне формування попиту, пропозиції та ринкових цін породжують феномен конкуренції, яка стає найбільш глибокою характеристикою товарно-грошової (ринкової) господарської системи. Сутнісною ознакою конкуренції є відображення якісно нового способу розв’язання головного протиріччя товарного господарства, коли добровільно і на рівних (еквівалентних) засадах досягається узгодженість масових дій виробників та споживачів. З цієї причини розвиток конкуренції стає головним критерієм для встановлення особливостей різних стадій розвитку товарно-грошової (ринкової) господарської системи. Вільна, олігополістична, монополістична та державно-монополістична форми конкуренції виступають об’єктивною основою для визначення і розкриття особливостей відповідних стадій у розвитку товарно-грошової (ринкової) системи господарства.
Монополізація господарської діяльності призвела до посилення елементів свідомої співпраці між виробниками і споживачами та необхідності доповнення конкуренції іншими способами розв’язання головного протиріччя товарного виробництва. Серед них слід назвати, перш за все, посилення координуючої ролі держави та маркетингової діяльності господарських одиниць.
Необхідність втручання держави в ринкову господарську систему обумовлене різким зростанням ролі грошей. Вони перетворилися із посередника між виробниками і споживачами у ключовий фактор господарської діяльності. Необхідність швидкої реакції виробників на появу нового попиту, пошук своєї ніші на монополізованому ринку, вимагають оперативних змін у виробництві, оновлення товарів і продуманої маркетингової діяльності. Все це постійно потребує нових інвестицій, які можна забезпечити лише за допомогою кредиту. В господарській системі ключову роль стали відігравати гроші, рух яких забезпечує грошово-кредитна підсистема господарської системи.
Виробники і споживачі (споживацький кредит) стали залежними від грошово-кредитної підсистеми, від її якості та надійності. На господарські процеси значний вплив стали здійснювати процентна ставка національного банку, надійність та стабільність національної валюти (рівень її інфляції), валютний курс, вартість кредиту комерційних банків тощо. Функціонування реального сектору економіки багато в чому стала залежати від якості «грошової ковдри», яка його вкриває, а «температура» економічних процесів (швидкість та ефективність економічних операцій) обумовлюється грошово-кредитним сектором економіки. Так, господарська систем набуває якостей грошово-кредитної економічної системи, яку слід розглядати як найвищу стадію розвитку товарного господарства. Її якісна відмінність від товарно-грошової господарської системи полягає у суттєвому зростанні ролі свідомої координації людьми (економічними суб»єктами) економічних процесів, пошуку оптимального поєднання її з конкуренцією. Це досягається шляхом свідомої розбудови інституційного середовища господарської системи, в першу чергу інститутів її грошово- кредитного сектора.
В узагальненому вигляді періодизація на засадах цивілізаційної парадигми історичного розвитку господарських систем суспільств Західної (Європейської) цивілізації може бути відображена схемі 2.
Схема 2.