§ 3. Об’єкт та предмет історії економіки та економічної думки

Поняття наукового об’єкта та предмета були обґрунтовані ще в середньовіччі для визначення напрямків пізнання природи і суспільства. Вони дозволяють отримати різні наукові знання: перший напрямок передбачає встановлення емпіричних знань, а другий – сутнісних, теоретичних знань. Відповідно, емпіричні – ті що отримуються безпосередньо та відображають зовнішні характеристики – пов’язуються з розкриттям наукового об’єкта, а теоретичні – з розкриттям наукового предмета. Лише в єдності цих рівнів знань, єдності наукового об’єкта та наукового предмета, можна виконати наукове дослідження.

Об’єкт історії економіки та економічної думки

Так як всі процеси і явища, що проходять в природі та суспільстві, взаємопов’язані між собою безліччю зв’язків, то виникає необхідність для їх вивчення відносно відокремити певну частину умовною лінією. Науковий об’єкт – це частина об’єктивної реальності (конкретного життя), межі якої встановлює дослідник з метою отримання наукових знань про неї.

Довгий час об’єкт наукового пізнання визначався суб’єктивно, в залежності від цілей дослідження. Системний підхід, що реалізується в даній дисципліні, передбачає визначення наукового об’єкту на основі певних принципів. Серед них - принцип цілісності, який передбачає включати до об’єкта лише ті факти та події реальності, складові яких внутрішньо взаємопов’язані між собою. Іншим важливим принципом, на основі якого факти та події включаються до наукового об»акта, є залежність їх від системних (емерджентних) властивостей об»єкта, коли ці властивості впливають на складові об»єкта. До системних властивостей слід віднести цілі господарської системи, особливості розвитку суспільного поділу праці та наявних форм власності на засоби виробництва, інші загальні характеристики господарської системи.

Цілісність наукового об’єкта передбачає розглядати його як підсистему більш широкої системи, в рамках якої він функціонує і розвивається відносно самостійно. Тому при обґрунтуванні наукового об’єкта важливо встановити не лише його межі, а і зв’язки із зовнішнім середовищем, іншими системами до яких він входить та впливають на нього.

Зазначені принципи мають методологічне значення і використовуються при обґрунтуванні наукового об»єкта в кожному дослідженні. Суспільство є надзвичайно складним і багатоаспектним утворенням функціонування і розвиток якого проявляється в різноманітних суспільних процесах і явищах. Їх пізнання здійснюється під різними кутами зору окремими суспільними науками, кожна з яких визначає власний об’єкт дослідження. Виокремлення із багатоаспектного суспільного життя фактів та подій, що відображають створення та споживання людьми матеріальних благ та послуг дозволяє встановити науковий об’єкт економічних наук (науки економіки), яким виступає господарська система суспільства (національна економічна система). .

Важливим кроком у характеристиці наукового об’єкта економічних наук є встановлення зв’язків між господарською системою та іншими системами суспільства – політичною, соціальною, духовно-культурною, природним середовищем, їх впливу на господарську діяльність людей. Лише на основі встановлення внутрішніх взаємозв’язків між фактами та подіями господарського життя, впливу на них названих систем суспільства, можна описати науковий об’єкт економічних наук.

Факти та події, що входять до економічної системи, в свою чергу можуть бути об’єднані у відносно цілісні утворення за різними ознаками. Наприклад, ті з них, що відображають виробництво матеріальних благ, рух товарів та грошей, функціонування капіталу та робочої сили, можуть утворювати самостійні наукові об’єкти, якими виступають виробнича система, система обміну, система соціально-трудових відносин тощо. Поділ господарської системи на окремі підсистеми стає об»єктивною основою для класифікації економічних наук

Економічна теорія, до якої нині входять такі дисципліни як політекономія, мікроекономіка, макроекономіка, історія економіки та економічної думки, об’єктом дослідження має економічну систему як цілісне утворення, в той час як всі інші економічні науки досліджують лише її окремі аспекти (сторони) чи підсистеми. Це означає що економічна теорія зосереджує свої дослідження на процесах і явищах що відображають становлення та розвиток господарської системи як цілісного утворення (її генезису), на процесах і явищах господарського життя що відображають структурну будову та зв’язки між складовими господарської системи та обумовлюють її самостійне (відносно відокремлене) функціонування.

Науковий об’єкт складової економічної теорії – історико-економічної науки включає в себе становлення та історичний розвиток господарської системи, і знання про процеси, що проходять в господарській сфері. Тобто, всі зміни в господарському житті суспільства що засвідчують еволюцію господарської системи як цілісного утворення²⁵, розвиток економічних знань про неї входять до об’єкту історії економіки та економічної думки (історико-економічної науки).

Важливою особливістю наукового об’єкта історико-економічної науки є виділення двох етапів його розвитку, коли спочатку відбувалося становлення господарської системи як цілісного утворення, а згодом – її історичний розвиток. Хронологічно перший етап розпочався після розпаду кровно рідних общин в країнах Європейської цивілізації й утвердження державної організації суспільного життя що тривав майже до кінця ХVІІ століття. Як відзначав відомий американський дослідник Р.Хайлбронер, що до середини ХVІІ століття світ господарських процесів «…ще не вирвався із соціального контексту свого часу. Світ практичних операцій, до тих пір нерозривно пов’язаний зі світом нашого політичного, суспільного і релігійного життя»²⁶. Тому в центрі уваги історико-економічної науки на етапі становлення господарської системи стоять процеси, що призвели до відокремлення її від інших сфер суспільного життя, формування економічної думки про неї.

Наступний етап розвитку об’єкту історико-економічної науки – набуття більш високих рівнів цілісності господарської системи та розвиток теоретичних систем економічних знань про неї – включає в себе ті факти та події господарського життя суспільств, що відображають якісні зміни в господарській системі. Вони стосуються появи нових галузей виробництва, нової техніки і способів створення матеріальних благ та послуг, форм господарських одиниць, особливостей обміну результатами виробництва, нових способів інтеграції в цілісність тощо. Економічні знання набувають форми перших теоретичних систем, коли розрізнені погляди на господарське життя стають логічно взаємопов’язаними, коли виникають системи економічних знань. Історичні зміни в господарських системах суспільств та теоретичних системах знань про них утворюють об’єкт дослідження історико-економічної науки на етапі утвердження економічної системи як відносно самостійно функціонуючої цілісної підсистеми суспільства.

Науковий об’єкт історії економіки та економічної думки включає в себе емпіричні дані (конкретні реалії) господарського життя людей, які завжди мають конкретно історичний зміст (наповнення) ²⁷. Зміст цих даних на кожному етапі еволюції господарської системи конкретизується за допомогою понять «історичні події та факти». При цьому поняття «явище» і «факт» розрізняються як загальне та одиничне.

Використання поняття «історичні факти та події» для опису наукового об’єкта історико-економічної науки передбачає чітке визначення цих понять та встановлення ознак, які дозволяють відносити безкінечний ряд фактів і подій в житті людей до історичних. Факт (лат. – зроблене, те що відбулося) – момент дійсності в якому відбивається (фіксується) результат дій, - поняття що відображає взаємодію суб’єкта і об’єкта. Людина встановлює факти в процесі пізнання реальності, створює концептуальні підходи, мову і методи її вивчення. В той же час в фактах відбивається об’єктивна дійсність яка впливає на теоретичні підходи до їх пізнання. Тому факти, будучи моментом реальності, виступають у формі знань про неї, завжди є відображенням дійсності у свідомості людини, є категорією онтології. Зовні, факт представляється як безпосередньо отримані (емпіричні) знання про реальну дійсність які протиставляються абстрактним знанням, що містяться в гіпотезах або теоріях.

В господарській системі є лише ті історичними факти, що, по-перше, пов’язані з життєдіяльністю людей, адже історія є суспільною наукою. По-друге, історичними вони стають тоді, коли засвідчують якісні зміни в господарській системі, коли вперше з’явилися в господарському житті і суттєво вплинули на нього. По-третє, важливою ознакою історичних фактів є їх часова визначеність, приналежність їх до певного суспільства, його стану на даному етапі історичного розвитку. По-четверте, на відміну від інших економічних наук, які встановлюють факти у безпосередньому сприйнятті дійсності, історико-економічна наука розглядає факти давноминулих часів. Тому емпіризм історичних фактів завжди містить суб’єктивну оцінку тих людей, що їх встановили й описали, адже вони осмислювалися в рамках пануючих на той час методологічних підходів. Така особливість історичних фактів дає підстави для їх характеристики як науково-історичних фактів.

При включенні історичних фактів до наукового об’єкта історико-економічного аналізу певного суспільства необхідно оцінити рівень їх науковості; перевірити дані про нього, отримані з різних джерел, переосмислити їх з позиції сучасних знань, дати їм нове тлумачення. Невідворотним стає перегляд історичних фактів, «…розгляд подій минулого з висоти нагромадження в наш час досвіду»²⁸. Тому науковий об’єкт історії економіки та економічної думки органічно поєднує в собі як знання про реальні факти господарського життя, так і оцінку рівня їх наукового відображення в пам’ятках економічної думки. Це дає підстави для віднесення до самостійного напрямку історико-економічних досліджень опис та переосмислення науково-історичних фактів, що характеризують господарську систему на певному етапі її історичного розвитку.

Близьким та пов’язаним з історичним фактом є поняття історичної події, яке дозволяє розкрити його зміст. Подія вказує на учасників дій, що спричинили якісні зміни в господарській системі, відображені в історичному факті, і передбачає розкриття цих змін. Якщо в історичному факті відбивається певний момент часу, то в історичній події – період, протягом якого відбувалися і зазначені зміни. Тобто, історичний факт та історична подія відрізняються як статична і динамічна характеристики суттєвих змін в господарській системі²⁹.

Таким чином, об’єктом історико-економічної науки є науково-історичні факти і події, що засвідчують якісні (етапні) зміни в господарській системі. Їх зміст відображає дії людей та суспільства в цілому, що призвели до появи нових структурних частин господарської системи (нових галузей і сфер господарської діяльності), нових господарських одиниць, форм взаємозв’язків, техніки і технології, обсягів створених матеріальних благ тощо. Історичність фактів та подій визначається лише з висоти пройденого часу, коли підтвердиться їх значення та вплив на подальший розвиток господарської системи. Історико-економічна наука постійно звертається до відомих фактів та подій, з висоти історичного досвіду та набутих знань дає їм нову оцінку, змушує розкрити досі невідомі їх сторони.

Предмет історії економіки та економічної думки

Інший напрямок пізнання історичного розвитку господарської системи суспільств передбачає отримання сутнісних, зовні невидимих і недоступних для безпосереднього сприйняття, знань. Вони являють собою теоретично осмислені знання, здобуті в процесі наукового узагальнення емпіричних даних, відображених у історичних фактах і подіях. Ключовою ознакою теоретичних знань є їх внутрішній взаємозв’язок, логічність побудови, що досягається, перш за все, шляхом використання одного чи кількох базових принципів як основи узагальнення емпіричних даних, об’єднання знань у певну систему.

Під принципом ще з античних часів розуміли первоначало, те, що лежить в основі певної сукупності фактів, яке І.Ньютон називав першопричиною будь-якого об’єкта. Об’єктивна першооснова в процесі пізнання виступає як основоположна (керівна) ідея, як базове положення (вимога) що об’єднує знання у систему. Один або кілька основоположних принципів, на базі яких формується логічно несуперечлива система знань про сутнісні властивості певного об’єкта, прийнято називати його науковим предметом. Предмет завжди пов’язаний з науковим об’єктом дослідження та направлений на розкриття внутрішніх (сутнісних) його характеристик.

Знання про історичні факти та події що відображають становлення та розвиток господарської системи і знань про неї – науковий об’єкт історико-економічної науки – можуть бути об’єднаними на основі суспільної залежності людей. Адже вона є головним (системотворним) зв’язком що об’єднує людей у суспільство у всіх його складових. Тому при обґрунтуванні наукового предмета історико-економічної науки необхідно звернутися до форм суспільної залежності людей в господарській сфері як на етапі її становлення так і на етапі функціонування і розвитку, коли вона стає цілісною, відносно відокремленою системою суспільства.

Суспільна залежність в господарській сфері виникає та реалізується у кількох напрямках, а тому предмет історико-економічної науки стає складним, багатоаспектним поняттям. Так, залежність що виникає внаслідок існування та розвитку поділу праці та власності на засоби виробництва реалізується шляхом формування господарських одиниць в яких відбувається поєднання індивідів та засобів виробництва. Тому господарські одиниці стають однією із складових наукового предмета історії економіки та економічної думки.

Господарські одиниці, в свою чергу, залежать від суспільних умов, впливають на їх діяльність. Останні прийнято називати економічними інститутами (економічним середовищем господарської діяльності), які також стають складовою наукового предмета. Наступна форма залежності індивідів та господарських одиниць, що вони утворили, полягає у залежності від особливостей організації господарської системи, від існуючих способів координації їх дій. Вони проявляються у взаємодії господарських одиниць між собою та суспільством (в особі держави) в цілому. На цій підставі взаємодія складових господарської системи також входить до наукового предмета її пізнання.

Таким чином, сформований на засадах цивілізаційної парадигми предмет історико-економічної науки включає в себе господарські одиниці (економічні суб’єкти), економічні інститути та механізми (процеси) взаємодії структурних елементів господарської системи. В науковому предметі відображаються як структурні (економічні суб’єкти та економічні інститути), так і функціональні (процеси-взаємодії) аспекти господарської системи. В своїй єдності названі складові наукового предмета утворюють основу для формування логічної та цілісної системи знань про її стан та розвиток на кожному етапі еволюції.

Для розкриття предмета історико-економічної науки необхідно не лише вказати на причини та основні напрямки формування суспільної залежності індивідів в господарській сфері з якою пов’язується сутність предмета. Не менш важливим є розкриття процесу реалізації суспільної залежності: в який спосіб здійснюється, на яких рівнях проходить, яких форм набуває. В цьому процесі відображається здійснення головного (сисемотворного) зв’язку господарської системи, досягнення нею головної мети – збереження цілісності.

В господарській системі суспільна залежність виступає у формі залежності від матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення індивідуальних, колективних та суспільних потреб, проявляється як залежність споживання від виробництва. Реалізація даної залежності здійснюється у процесі суспільного виробництва який передбачає приведення у відповідність створення матеріальних благ і послуг у кількості та якості що необхідні для задоволення суспільних потреб (виробництва) та доведення їх до індивідів, колективів, суспільства (споживання). Залежність між індивідами та суспільством в господарській сфері проявляється у формі зв’язку між виробництвом і споживанням та відображає головне протиріччя розвитку господарської системи. Міра відповідності між двома сторонами процесу суспільного виробництва – виробництвом і споживанням – характеризує рівень цілісності господарської системи на певному етапі її історичного розвитку.

На етапі становлення господарської системи виробництво та споживання були пов’язані безпосередньо: створення матеріальних благ і послуг здійснювалося для власного споживання, в межах домогосподарств та спиралось на статево-віковий поділ праці. Суспільне виробництво мало форму натурального, в якому виробництво і споживання виступало як протилежності, як дві різні сторони єдиного процесу виробництва. Головне протиріччя господарського розвитку полягає між домогосподарствами та суспільством що створює необхідні умови (військовий захист, утвердження певної форми власності, розвиток інфраструктури, тощо) для їх функціонування.

Розвиток суспільного поділу праці призвів до відносного відокремлення зазначених сторін суспільного виробництва – створення матеріальних благ і послуг здійснюють одні індивіди, а споживають їх продукт – інші. Суспільне виробництво набуло якостей товарного, в якому створені блага набувають форми товару. Поняття товару відображає взаємозв’язок між виробництвом і споживанням, виготовлене благо одним індивідом відповідає потребам іншого і задовольняє їх. Господарська система переходить від стану натурального виробництва до товарного виробництва, яке, в свою чергу, історично змінюється (від простого товарного до товарно-грошового та грошово-кредитного виробництва).

Ключовою характеристикою товарного виробництва є переростання протилежності між виробництвом і споживанням, що мала місце у натуральному господарстві, у протиріччя. Його сутність полягає в тому що безмежне зростання суспільних потреб призводить до постійного відставання виробництва, до невідповідності між споживанням і виробництвом. Протиріччя між ними стає головним протиріччям розвитку товарного суспільного виробництва. Господарська система досягає своєї цілісності (призначення) залежно від того, в якій мірі суспільство забезпечує єдність між виробництвом і споживанням, які знаходять шляхи розв’язання протиріччя між ними.

Процес суспільного виробництва проходить не лише на рівні господарської системи та набуває форми взаємозв’язку між виробництвом і споживанням, а й на рівні структурних її елементах, зокрема, на рівні індивідів . Тут він набуває форми діяльності людей, направленої на створення матеріальних благ і послуг, на виготовлення певного продукту. При цьому важливо підкреслити, що основу процесу виробництва утворюють люди, що лише вони можуть створювати певні блага, що відповідають суспільним потребам, так як лише індивідам притаманна здатність формувати цілі, свідомо направляти свої дії на їх досягнення. Лише людина виступає творцем, який здатний поєднати дух та матерію, стати суб’єктом творення. В основоположній ролі індивіда в процесі виробництва, слід вбачати прояв людино центризму господарської сфери суспільства.

Разом з тим, процес виробництва на рівні структурних елементів господарської системи, також має дві сторони, для його здійснення, окрім індивідів, необхідні матеріальні та суспільні умови. Залежність людей від них виступає формою прояву суспільної залежності, як головного зв’язку господарської системи, на її структурних рівнях. Розкрити процес виробництва на різних рівнях господарської системи можна шляхом пізнання процесу реалізації зазначених форм залежності людей.

Реалізація залежності людей від матеріальних умов, необхідних для створення благ (ці умови прийнято зводити до засобів виробництва), здійснюється шляхом відкриття доступу до них для індивідів. Поєднання зазначених двох сторін процесу виробництва (людей та засобів виробництва) відбувається в рамках господарських одиниць. Створення господарських одиниць є необхідною передумовою (формою) реалізації суспільної залежності людей в господарській сфері, а їх функціонування, відображає (уособлює) процес виробництва на структурних рівнях господарської системи.

Залежність господарської діяльності людей від суспільних умов проявляється у необхідності існування певних правил та норм, що дозволяли узгодити індивідуальні, колективні та суспільні цілі та інтереси та відкривають шлях для їх взаємодії. Реалізація даної форми залежності проявляється у створенні економічних інститутів які стають середовищем діяльності людей по створенню благ необхідних для задоволення суспільних потреб. До них слід віднести інститут власності на засоби виробництва, цехові інститути чи інститут підприємництва, що регламентують господарську діяльність, інститут найму тощо.

Історично економічні інститути розвиваються часто змінюючи один одного. Наприклад, цехова регламентація господарської діяльності була відмінена шляхом прийняття закону про вільний їх вибір в Англії (1814), що знаменувало зміну інституціонального середовища, в якому домінуючу роль почало відігравати підприємництво. Відміна законів про бродяжництво відкрило шлях для вільного вибору місця та сфери зайнятості людей.

В умовах товарного виробництва важливу роль почали відігравати економічні інститути що створювали умови для взаємодії господарських одиниць. В залежності від способу організації господарської системи – здійснюється вона на адміністративно-командних чи ринкових засадах – формуються різні методи координації економічної діяльності на різних рівнях господарської системи. В одних випадках взаємодія спирається на план, державне замовлення, матеріально-технічне постачання, а в інших – на попит і пропозицію, ринкову ціну та прибуток, конкуренцію, рекламу тощо.

Таким чином, суспільна залежність в господарській сфері (що відображає сутнісність предмета історико-економічної науки) проявляється в процесі суспільного виробництва, що протікає на різних рівнях та набуває різноманітних форм. На рівні суспільства предмет історико-економічної науки проявляється у взаємозв’язку між виробництвом та споживанням, який в умовах товарного виробництва набуває форм взаємозв’язку попиту і пропозиції. На рівні окремих індивіді суспільна залежність в господарській сфері (предмет) реалізується шляхом формування господарських одиниць в рамках яких долається залежність людей від засобів виробництва.

Залежність індивідів від суспільних умов необхідних для господарської діяльності реалізується в процесі формування інституційного середовища, котре дозволяє не лише унормовувати діяльність людей в рамках господарських одиниць, а й упорядковувати взаємодію господарських одиниць та інших структурних елементів господарської системи.

Лише у єдності усіх сторін предмету історико-економічної науки – реалізації суспільної залежності індивідів шляхом формування господарських одиниць, економічних інститутів, організації взаємодії та форм їх прояву в процесі суспільного виробництва, можна розкрити його сутнісність. Аналіз причин виникнення напрямків та форм реалізації суспільної залежності індивідів на різних рівнях та етапах розвитку господарської системи, дозволяє побудувати наукову систему знань про її предмет та еволюцію на основі наукового предмета.

Разом з тим, вищевикладене розуміння предмета історико-економічної науки є недостатнім та як в цьому відсутня складова що відображає знання про господарську систему. Необхідність їх включення обумовлена існуванням нерозривного зв’язку між об’єктом і предметом пізнання, тим що науковий предмет завжди направлений на розкриття внутрішніх (сутнісних) рис певного об’єкту дослідження. Як було показано вище, об’єкт історико-економічної науки включає в себе дві невід’ємні сторони – об’єктивну реальність господарського життя та її відображення у свідомості людей. Тому до предмета цієї науки слід включити, окрім господарських одиниць, економічних інститутів та механізмів взаємодії суб’єктів господарської системи також історичний розвиток знань про неї.

Протягом багатьох років розвиток економічних знань було самостійним об’єктом наукових досліджень, які здійснювалися в рамках історії економічних вчень. Ця наука розглядала виникнення та еволюцію економічних поглядів, думок та теорій що відображали окремі сторони господарського життя чи господарської системи в цілому. Важливе місце в ній займало висвітлення особливостей розуміння та трактування окремих економічних проблем різними авторами, формування наукових течій та шкіл економічної думки. Такий підхід до економічних знань був викликаний необхідністю спеціалізації авторів у пізнанні господарської системи та відповідав традиціям класичної загальнонаукової парадигми що довгий час вирішальним чином впливала на розвиток наук.

Диференціація економічних наук, в тому числі й самостійне існування історії економічних вчень не лише було оправдана методологічно, а й сприяла накопиченню знань про окремі аспекти сутності та історичного розвитку господарських систем. Одначе, на певному етапі розвитку економічних наук, цей шлях привів до втрати зв’язку не лише між різними економічними науками, а й в межах окремих економічних наук. Частковість економічних знань стала однією з найбільш глибоких проблем не вирішення якої серйозно стримує розвиток економічної науки. Існує гостра потреба у об’єднанні економічних знань на основі певних принципів. Одним із напрямків інтеграції історико-економічних знань стало їх об’єднання в рамках історії економіки та економічної думки на базі єдиного наукового предмета та наукового об’єкта.

Іншою причиною включення історії економічної думки до предмета історико-економічної науки є необхідність урахування в історичному розвитку господарської системи ролі свідомої діяльності індивідів та суспільства в цілому. Економічні знання, як форма суспільної свідомості, впливають на формування господарських цілей, процес праці та організацію виробництва, вибір форм та способів взаємодії господарських одиниць тощо. На наукових знаннях та розумінні господарських процесів людей ґрунтувалися усі дії по здійсненню господарських реформ або економічних революцій. Глибина та наукова довершеність економічних знань, якими володіє суспільство, свідчить не лише про рівень його розвитку, а й про його господарську систему.

Включення історії економічної думки до предмету дисципліни «Історія економіки та економічної думки» дозволяє зняти давнє протиставлення емпіричних та теоретичних економічних знань про історичний розвиток господарської системи суспільства. Емпіричні знання, як правило, здобувалися та систематизувалися в дисципліні «Економічна історія», а теоретичні – в «Історії економічних учень». В той же час, дослідження господарської сфери суспільства як цілісної системи, передбачає органічне поєднання емпіричних та теоретичних знань про неї, які відрізняються між собою лише глибиною наукового узагальнення.

Кожна з перелічених складових предмету наукової та навчальної дисципліни «Історія економіки та економічної думки» потребує більш детального аналізу, що передбачається в кожній її темі. Разом з тим, особлива роль господарських одиниць в історичному розвитку господарських систем, вимагає більш ґрунтовного розгляду їх сутності.

Господарські одиниці (історичні форми господарств)

Досягнення головного завдання яке ставить суспільство перед господарською системою – створення матеріальних благ і послуг для забезпечення потреб суспільства – здійснюється на рівні господарських одиниць. Кожна з них виконує свою функцію і є необхідною ланкою у функціонуванні господарської системи. Вони змінюються разом з еволюцією господарської системи, набувають різних історичних форм. Вивчення історичних форм господарських одиниць, розкриття їх сутності та факторів, що впливають на розвиток господарських одиниць, є важливим напрямком історико-економічної науки. Він дозволяє розкрити еволюцію господарської системи з протилежної, по відношенню до її цілісності, сторони – з боку участі структурних елементів системи у забезпеченні суспільних потреб матеріальними благами та послугами. Призначення кожної господарської одиниці, її місце в структурі господарської системи обумовлене здійсненням певних функцій в єдиному процесі руху матеріальних благ і послуг – від виробництва до споживання.

В пізнанні суті господарських одиниць та їх історичних форм висхідним є їх належність до конкретної господарської системи, тільки в межах якої вони і можуть існувати. При цьому важливо встановити місце господарських одиниць в суспільному поділі праці – визначити сферу, галузь, підгалузь виробництва тощо. Виробнича структура господарської системи та особливості господарських одиниць, що її утворюють, виступають однією з перших характеристик історичного розвитку господарських систем суспільств.

В той же час, системний підхід передбачає розгляд господарських одиниць як підсистеми господарської системи та аналіз їх як відносно самостійних та цілісних утворень. Тому при дослідженні природи господарських одиниць важливо врахувати не лише вплив з боку господарської системи (зовнішнього середовища), а й дію внутрішніх факторів, насамперед, особливості організації діяльності господарських одиниць.

Як і в кожній системі, організація функціонування господарської одиниці за своєю сутністю зводиться до взаємодії цілого та частин. Цілісність господарської одиниці відображає готовий продукт, що є результатом її функціонування. Тому організація зводиться до певного способу поєднання окремих ланок господарської одиниці, що беруть участь у його створенні. Досягнення найкращих результатів функціонування господарської одиниці, а саме – обсягів виробництва, якості продукції, номенклатури (тобто, урахування у виробництві всього спектру потреб), свідчить про рівень організації господарської одиниці, ефективності її функціонування.

На організацію господарської одиниці впливають поділ праці та рівень розвитку техніки, що застосовується у виробництві, кооперація та технологія, що поєднують виробничі операції, форма власності на засоби виробництва і мотиви діяльності учасників виробничих процесів, методи координації (управління) взаємодії людей. Зазначені фактори впливу на господарські одиниці є проявом процесів диференціації та інтеграції, що лежать в основі розвитку кожного системного об’єкту. Дослідити історичні форми господарських одиниць можна лише шляхом виявлення основних етапів розвитку вищеназваних складових.

Поділ праці, пов’язаний з диференціацію процесу праці, коли в ньому відбувається відносне відокремлення окремих видів діяльності людей з наступною спеціалізацією на виконанні певних трудових операцій. А.Сміт в праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» обґрунтував провідну роль поділу праці в розвитку господарської сфери суспільства, показав, що поділ праці дозволяє підвищити майстерність робітників, обумовлює необхідність розвитку знарядь праці, відкриває можливість концентрувати зусилля на одній операції, зберігає час на перехід до інших операцій тощо. З точки зору результатів діяльності господарських одиниць (готового продукту), поділ праці являє собою сукупність органічно пов’язаних між собою виробничих операцій.

Важливо підкреслити, що поділ праці передбачає зміни у всіх елементах процесу праці – діяльності людей, предметах і знаряддях праці. Основним напрямком розвитку знарядь праці стало їх пристосування до виконання спеціалізованих дій людей. На цьому шляху розвиток ручних знарядь праці, пройшовши етап глибокої спеціалізації, поступово привів спочатку до появи ручних інструментів (спеціалізованих знарядь праці), потім до робочої машини, а згодом і до створення техніки. Робоча машина поєднує у собі кілька спеціалізованих знарядь праці, а техніка (машина³⁰) охоплює крім робочої машини ще і машину, що є джерелом енергії, передавальний пристрій енергії до робочої машини та контрольно-управляючий пристрій за дією робочої машини. Техніка є невід’ємною складовою діяльності людини по виробництву певних благ, а її розвиток завжди відображає зміну ролі та місця людини у виробничому процесі³¹.

В своєму розвитку техніка пройшла шлях від простого поєднання ручних знарядь праці (інструментів) до автоматизованих комплексів машин. Важливу роль в цьому процесі займає не лише використання досвіду виконання трудових операцій, а й наукове застосування дії фізичних принципів – важеля, удару, нагрівання, охолодження, качання, розподілу сил за допомогою блоків тощо. Згодом революційну роль у розвитку техніки відіграло використання хімічних та біологічних реакцій та процесів.

Розвиток техніки зумовлює зміни усіх її складових – робочої машини, машини-двигуна, передавального та контрольно-управляючого пристроїв. Фізична енергія людей, що застосовувалась при використанні ручних знарядь праці, поступово замінювалась енергією падаючої (стікаючої) води, вогню, вітру, сонця, приручених тварин. З появою робочої машини вирішальну роль почали відігравати енергія пари, двигуна внутрішнього згорання, електрична енергія, енергія радіоактивного випромінювання, ядерна енергія тощо. На кожному етапі змін у енергетичному забезпеченні виробництва важливе місце займали знання та досвід. В нинішніх умовах розвитку господарської діяльності людей вирішального значення набуває духовна енергія та інтелект. Форма й обсяги енергії, що використовуються у виробничих процесах, характеризують рівень технічного розвитку суспільства.

За процесом розвитку техніки, що застосовується при виробництві благ і послуг, можна прослідкувати шляхом виявлення зміни місця та ролі людей в цьому процесі. Так поява робочої машини зумовила звільнення людини від виконавських дій, машини-двигуна – від затрат фізичної енергії по приведенню знарядь праці в дію; контрольно-управлінського пристрою – від нетворчих функцій. На наступних етапах автоматичний пристрій дозволив звільнити людину від контролю і безпосереднього управління операціями, комп’ютери та роботи – від безпосередньої участі людей в процесі виробництва.

Інтеграцію виробничих операцій, що виконуються на основі поділу праці з застосуванням техніки, забезпечують кооперація праці та технологія виробництва. Кооперація праці характеризує господарський процес (процес виробництва) з боку взаємодії людей по створенню готового продукту. Під кооперацією розуміють спільні дії окремих індивідів в процесі створення матеріальних благ і послуг. Прості форми кооперації існували задовго до появи машин і відрізнялися тим, що не передбачали поділу праці при виготовленні готового продукту. Її роль принципово змінюється з організацією виробництва на засадах поділу праці. Вона стає обов’язковим елементом виробничого процесу і перетворює діяльність окремих працівників у єдиний, планомірно організований, взаємно узгоджений процес праці – у сукупну працю. Живу працю (затрати робочої сили) в процесі виробництва представляє комбінований, за спеціальностями і кваліфікацією, сукупний працівник. Його поява, структура, рівень суспільного розвитку та масштаби стають важливими факторами, що впливають на організацію кожної господарської одиниці.

Технологія виробництва характеризує господарський процес з боку готового продукту, раціональність поєднання виробничих операцій, що з’явилися внаслідок поділу праці. Вона включає в себе кооперацію праці та взаємозв’язок між технічними знаряддями, які використовує сукупний працівник. Результати виробництва, його обсяги, якість та номенклатура створеної продукції стають головними критеріями розвитку технологій.

Для досягнення цього завдання необхідно не лише раціональне поєднання існуючих виробничих операцій, а також їх розробка на основі наукових принципів. Тому важливим завданням, що стоїть перед технологами виробництва, є поділ його на нові операції, оновлення їх технічного оснащення, удосконалення організації праці та проведення такої комбінації цих складових, яка гарантує більш високі результати виробництва. Технологія є одним із напрямків організації виробництва і передбачає запровадження таких організаційних принципів як раціональна спеціалізація виробничих операцій, пропорційність різних складових виробничого процесу, його безперервність та ритмічність, гнучкість і надійність.

Технологія, поряд з винаходами та організаційною культурою, відноситься до важливих факторів виробництва, є проявом дії цивілізаційних чинників. Факти появи нової техніки та технології виробництва стають важливими показниками розвитку окремих господарських одиниць і господарської системи в цілому. В своєму історичному розвитку вони пройшли шлях від простої кооперації ремісників, що працюють під одним дахом над однорідними виробами, до автоматизованих виробництв, що спираються на «безлюдні» технології.

Вивчення виробничих характеристик господарських одиниць відповідної господарської системи передбачає не лише розкриття її галузевої структури та особливостей виробничих одиниць, що її утворюють. В їх пізнанні виключну роль відіграють характеристики техніки та технології, яку вони застосовують у виробничій діяльності, рівень розвитку поділу праці та кооперації тощо. Для дослідження історичних форм господарських одиниць зазначені характеристики мають важливе значення, дозволяють конкретизувати необхідну складову науковості предмету історії економіки та економіки думки.

Окрім виробничої, кожна господарська одиниця має і соціально-економічну сторону, яка пов’язана з існуванням різних категорій осіб, що зайняті у виробничому процесі, системою інтересів та стимулів їх діяльності. Для дослідження даного аспекту господарських одиниць необхідно розглянути форми власності на ресурси що використовуються при створенні благ і послуг, а також суспільний статус учасників господарських процесів, обумовлений власністю. Так, наприклад, статус особисто залежного працівника кріпосної мануфактури, майстра чи помічника майстра цеху (підмайстра), вільно найнятого робітника чи члена кооперативу, акціонера дозволяє показати соціальні особливості тієї чи іншої форми господарської одиниці та ефективність її функціонування.

Подібне значення при дослідженні форм господарських одиниць мають і особливості управління господарськими процесами, яке може змінюватися починаючи від різних форм ієрархічного управління до мережевої побудови системи координації дій структурних підрозділів. В сучасних умовах способи управління господарськими одиницями в поєднанні з різноманітними формами приватної власності на засоби виробництва вирішальним чином впливають на організаційні форми господарських одиниць.

Підсумовуючи слід сказати, що історичні форми господарських одиниць залежать від стану господарської системи суспільства і внутрішніх факторів їх розвитку. Останні пов’язані головним чином з поділом і кооперацією праці, розвитком техніки і технології виробництва, статусом працівників, їх мотивацією до праці та системою управління. До факторів розвитку господарської системи як цілісного утворення відносяться стан господарської системи як натурального, товарного чи грошового господарств; форми власності на засоби виробництва; централізований, децентралізований чи змішаний способи організації господарської системи; цивілізаційні чинники, представлені освітою, культурою, духовним розвитком суспільства. Під впливом вищеперелічених факторів і виникають певні форми господарських одиниць.

Так, на етапі існування господарської системи натурального виробництва в античній общині мали місце такі форми господарських одиниць як латифундії та ергістрерії, вілли та сальтуси, військово-землеробські господарства в колоніях – клерухії, господарства колонів на орендованих землях, парцелярні господарства повноправних громадян тощо. В господарській системі феодального періоду існували алоди, гурфи, помістя сеньйорів, а згодом – феоди, маноріальні помістя васалів тощо.

В господарській системі товарного виробництва функціонували господарства ремісників, середньовічні цехи, мануфактури, фабрики. Згодом, в товарно-грошовій системі з’явилися різні акціонерні компанії, міжгалузеві та транснаціональні корпорації, банки, фінансові установи тощо. Кожна форма господарських одиниць була наслідком специфічного поєднання дії вищеперелічених факторів і з’являлась як новий спосіб організації виробництва задля отримання найбільших його результатів.

Таким чином, історико-економічне пізнання господарської системи суспільства окрім розкриття методологічних засад її становлення, функціонування та розвитку передбачає:

• обґрунтування наукового об’єкту пізнання;

• встановлення наукового предмету пізнання.

Обґрунтування наукового об’єкту пізнання, передбачає обмеження певної частини господарської системи умовною лінією в межах якої кожна економічна наука веде пошук нових знань. Для історико-економічної науки таким об’єктом пізнання є сукупність історичних фактів і подій, що засвідчують якісні зміни в господарській системі, а також емпіричні дані про становлення та етапи її розвитку як цілісного утворення.

Визначення наукового предмету історико-економічної науки направлено на встановлення сутнісних характеристик та закономірностей історичного розвитку господарських систем суспільств. Цей напрямок наукового дослідження передбачає розгляд еволюції господарських одиниць, встановлення особливостей їх історичних форм; розкриття специфіки взаємодії на кожному історичному етапі розвитку господарської системи; економічних інститутів, що створюють умови для функціонування і розвитку господарської системи; змін в економічній думці, що відображає ці процеси. Лише в єдності зазначених напрямків дослідження історичного розвитку господарських систем конкретного суспільства стає можливим його наукове пізнання.