§ 4. Методи історії економіки та економічної думки.

Розглянуті в попередньому параграфі методологічні засади, об’єкт і предмет історико-економічної науки є напрямками пізнавальних дій, що відображають спільні для кожної економічної сфери наукової діяльності та мають свої специфічні особливості, обумовлені метою та об’єктом пізнання. Для отримання знань в кожній з них, потрібно застосовувати відповідні лише даній економічній науці засоби пізнання, які прийнято називати методами наукового дослідження. Під методом розуміють правила і порядок пізнавальних дій, дотримання яких дозволяє підвищити точність (істинність) існуючих та відкрити доступ до нових знань. Вони дозволяють відділити все те, що викривляє (спотворює) дійсність.

Історія економіки та економічної думки вивчає історичний розвиток господарських систем суспільств відповідних цивілізацій та відображення цього процесу в економічній думці. Як і кожна наука, вона використовує три групи методів, що направлені на отримання: методологічних знань; емпіричних знань, що характеризують науковий об’єкт; системи теоретичних знань, сформованих на основі предмету історико-економічної науки. Різна глибина і направленість знань про історичний розвиток господарської системи, отриманих по кожному з цих напрямків, обумовлюють суттєві відмінності між методами, що застосовуються в історико-економічній науці.

Методи методологічних досліджень

Методологічні знання утворюють теоретичний фундамент для усіх економічних наук. Під ними прийнято розуміти загальнонаукові підходи, ключові аксіоми, теоретичні положення, прийняті схеми (принципи) пояснень, що використовуються в наукових дослідженнях. На нинішньому етапі розвитку економічних наук в їх методологічних засадах відбуваються принципові зміни, пов’язані з переходом до використання принципів системного аналізу, заміною формаційної на цивілізаційну парадигму суспільствознавства.

Для історико-економічної науки виключне значення мають ті методологічні положення, що дають ключ до розуміння процесу становлення й історичного розвитку господарської системи суспільства як цілісної сфери,яка відносно відокремлено функціонує в конкретному суспільстві. Не менш важливими є також теоретичні положення, які характеризують механізм розвитку господарської системи, природу появи якісно нових змін в ній, причини входження її в новий етап розвитку. Отримання цих знань передбачає використання таких принципів системного аналізу як цілісність, складність, організованість, наявність головної мети, єдності, диференціації та інтеграції як основи процесу розвитку тощо. Послідовне і точне застосування зазначених принципів в історико-економічних дослідженнях дозволяє розглядати їх в якості методів отримання методологічних знань.

Принцип цілісності господарської системи означає, що вона складається із різних (відмінних між собою) частин, які, в той же час, не можна розглядати відокремлено одна від одної, які є внутрішньо взаємопов’язаними. Властивості господарської системи як цілісного утворення не можуть бути виведені із характеристик окремих складових, вони є результатом їх єдності. Наприклад, суспільний поділ праці, власність на засоби виробництва, гроші - мають сенс лише на рівні господарської системи і є результатом взаємодії усіх її складових. Саме такі властивості цілого (які прийнято називати емерджентними характеристиками) мають вирішальний вплив на розвиток складових господарської системи в цілому та відображають її цілісність.

Відомо, що господарська система, як і кожний системний об’єкт, в своєму розвитку проходить різні етапи набуття цілісності: співіснування, симбіозу та синтезу³². На етапі становлення господарської системи мало місце співіснування територіальних общин, в яких велося натуральне господарство. Об’єднавчими засадами тут виступали військово-політичні, культурні, мовні та інші чинники неекономічного характеру. З посиленням розвитку суспільного поділу праці, розвитком грошової системи, вигоди від взаємного обміну результатами виробництва обумовили симбіоз інтересів, що зумовило формування господарської системи товарного виробництва. Згодом, під впливом подальшого розширення поділу праці, появи кредиту, розвитку акціонерної форми приватної власності, інших емерджентних властивостей господарської системи, вона набула форми товарно-грошового господарства, яка відповідає стадії синтезу. Принцип цілісності, постійне посилення ролі емерджентних властивостей у розвитку господарської системи, дозволяють встановити зміст основних історичних етапів в її історико-економічному розвитку.

Принцип складності вимагає розглядати господарську систему як внутрішнє дискретне утворення, що складається з якісно відмінних господарських одиниць, розташованих на різних її рівнях та функціонально пов’язаних між собою. Господарські одиниці кожного рівня виникають для виконання певних функцій, і разом із системою взаємозв’язків вони утворюють структуру господарської системи. Полюсами цієї структури виступають економічний центр (держава), що втілює у собі цілісність системи, та господарські одиниці. Даний принцип дозволяє отримати базові знання для історико-економічних досліджень про появу нових сфер та галузей виробництва, про розвиток підсистем в межах господарської системи, про роль та функції економічного центру (держави) і форми господарських одиниць, що притаманні певному етапу історичного розвитку господарської системи.

Принцип організованості передбачає встановлення рівня (міри) упорядкованості господарського життя суспільства. Даний принцип обумовлений тим, що усі економічні процеси здійснюються в результаті свідомої діяльності людей. В залежності від глибини усвідомлення цілей, які вони ставлять перед собою, діяльність, за висловом О.О.Богданова, «об’єктивно може бути або організуючою, або дезорганізуючою»³³. Рівень організованості господарської системи залежить від досконалості її структурної будови та створення умов для безперешкодної взаємодії, що суттєво впливають на результати господарювання. Для історії економіки та економічної думки методологічне значення мають знання про цілі, які стоять перед суспільством в господарській сфері та проявляються в економічній політиці держави, про економічні реформи, які суттєво змінюють господарську систему. Ці знання відіграють важливу роль в аналізі стану і перспектив історичного розвитку господарської системи та економічної думки певного суспільства.

Принцип головної мети вимагає при пізнанні будь-якої системи встановлення механізму її збереження від розпаду, умов виживання та здатності адаптуватися до змін в зовнішньому середовищі. Ключову роль тут відіграє збереження та розвиток головного зв’язку, що об’єднує усі складові системи в цілісність. В господарській системі роль системоутворюючого зв’язку виконує економічна залежність, що відображається у формах власності на засоби виробництва та виступає основою кожної економічної системи. Відтворення і розвиток власності на засоби виробництва стає головним напрямком у збереженні та еволюції економічних систем. Встановлення форм власності, умови і тенденції їх розвитку мають фундаментальне значення для історико-економічного аналізу.

Принцип розвитку означає, що кожен системний об’єкт постійно змінюється в певному напрямку, знаходиться в стані руху. Системний підхід суттєво доповнює традиційне розуміння процесу розвитку, що пов’язується з відомими законами діалектики (єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечень), єдністю процесів диференціації та інтеграції.

Розвиток цілісного об’єкту здійснюється шляхом диференціації, що призводить до постійного наростання його дезорганізації. Хаос, що виникає внаслідок загострення внутрішніх протиріч, розглядається як об’єктивний стан кожної системи, що розвивається. Після досягнення крайньої межі хаосу, в точці біфуркації, розпочинаються процеси впорядкування: створюються необхідні умови для встановлення нових зв’язків, здійснюється рух в бік цілісності системного об’єкту. Цей процес прийнято називати інтеграцією складових системи, він нерозривно пов’язаний (супроводжує) з процесом диференціації. Процес розвитку системного об’єкту забезпечується різними рушійними силами – внутрішніми, що пов’язані з розв’язанням внутрішніх протиріч, і – зовнішніх, що йдуть від більш широкої системи, частиною якої є об’єкт. В залежності від напрямків (векторів) прикладення цих сил формується енергія розвитку, виникає синергетичний ефект чи взаємне погашення прикладених сил.

Застосування в історико-економічному пізнанні принципу розвитку вимагає розкриття процесів диференціації та інтеграції в кожній господарській системі. Перш за все, важливо встановити появу нової техніки і технології виробництва, в яких матеріалізується розвиток поділу праці та проявляються процеси диференціації та інтеграції³⁴. Використання нової техніки та технології призводить до суттєвих змін в господарському житті, до змін місця та ролі людей у виробничих процесах, до зростання благ для забезпечення суспільних потреб. Іншим напрямком диференціації господарської системи є розвиток форм власності на засоби виробництва.

Не менш важливе значення має створення суспільних умов для безперешкодної взаємодії людей: для формування нових зв’язків, нових форм та способів взаємодії. Такі умови зовні виступають у формі законодавчих актів, встановлення нових правил господарської діяльності, нових координуючих структур, системи стимулів тощо. Сукупність суспільних умов, що утворюють середовище взаємодії економічних суб’єктів в певних сферах господарської діяльності, які прийнято називати економічними інститутами, виступають засобом інтеграції господарської системи. Знання про застосування нової техніки та технології, про утвердження нових економічних інститутів мають методологічне значення для пізнання історичного розвитку господарської системи.

Вищевикладені принципи системного аналізу господарської сфери суспільства взаємно доповнюють один одного і в своїй єдності розглядаються як методи отримання методологічних знань про історичний розвиток господарської системи. Вони стають надійною основою для формування (визначення) наукового об’єкту її дослідження, так як дозволяють відібрати історичні факти і події історичного розвитку господарських систем, наповнити конкретним змістом об’єкт пізнання історії економіки та економічної думки.

Методи емпіричних досліджень

Емпіричні методи використовуються для всебічного опису відібраних за допомогою попередньої групи методів історичних фактів і подій. До таких методів, як правило, відносять спостереження, порівняння, вимірювання, проведення експерименту³⁵. Методологічні принципи та емпіричні методи взаємно доповнюють один одного і дозволяють на різних рівнях окреслити межі кожного історико-економічного дослідження, обґрунтувати його науковий об’єкт.

Проте, використання емпіричних методів для висвітлення давно минулих фактів та подій, має свою специфіку. Неможливо вимірювати та безпосередньо спостерігати за процесами, що належать історії, складно відтворити усю сукупність умов для проведення експерименту³⁶. Тому емпіричні знання про історичні процеси отримуються з різноманітних джерел інформації: пам’ятників матеріальної культури, усних та письмових пам’яток, народної творчості тощо. Емпіризм цих знань полягає в тому, що вони формувалися під враженням безпосередніх учасників, або в результаті передачі цих вражень наступними поколіннями. Ці знання відображали чуттєве (безпосереднє) сприйняття фактів та подій, оцінювались, виходячи з життєвого досвіду, накопиченого людьми на той час.

Методи наукової обробки такого роду емпіричного матеріалу зводяться до певних правил роботи з джерельною базою про історичні факти та події, що передбачають:

• пошук та систематизацію усіх джерел інформації про досліджуваний період;

• порівняння даних отриманих з різних джерел та усунення суперечливої інформації;

• порівняння точок зору різних авторів на досліджувані факти та події;

• систематизація здобутої інформації, досягнення однозначності її трактування тощо.

До емпіричних знань слід віднести також цифрові дані, що відображають кількісні характеристики історичних фактів та подій. Вони здобуваються за допомогою статистичних методів і відкривають можливість шляхом кореляційного зв’язку встановити не відображені у письмових джерелах дані про господарські процеси. Важливою частиною наукового об’єкту дослідження історичного розвитку господарської системи є кількісна (цифрова) база даних. До неї входять дані про чисельність населення, величину природних ресурсів, що використовуються у господарській діяльності, обсяги створеного багатства (яке нині прийнято вимірювати показником внутрішнього валового продукту), урожайність, обсяги споживання тощо. Єдиної науково обґрунтованої системи кількісних характеристик розвитку господарської системи, яка б використовувалась для їх характеристики на різних етапах історичного розвитку, поки що історико-економічна наука не сформувала.

Кількісні виміри економічних процесів у поєднанні зі статистичними та гіпотетичними моделями кількох альтернативних версій їх розвитку дозволяють відтворити невідомі раніше сторони розвитку господарської системи. Так, в середині ХХ століття в США сформувався окремий напрямок історико-економічних досліджень – «кліометрика», або «нова економічна історія». Використання економетрики для вивчення економічної історії відкриває шлях для математизації історико-економічної науки. Цей напрямок має свої переваги та недоліки. Обмеження його використання пов’язані з неможливістю формалізації багатьох сторін суспільного життя людей.

Методи теоретичних досліджень наукового аналізу історичного розвитку господарських систем

Дана група наукових методів використовується для розкриття сутнісних характеристик історичного розвитку господарських систем, отримання теоретичних знань про нього. Вони покликані узагальнити емпіричні знання про історичні факти та події господарського життя, розкрити внутрішні властивості та зв’язок між ними, встановити тенденції подальшого розвитку господарської системи. Ці методи безпосередньо пов’язані з науковим предметом історико-економічних досліджень, є засобами подальшого розгортання і конкретизації базових принципів (положень), що утворюють предмет історико-економічної науки.

Якісні зміни, що виникають в процесі історичного розвитку господарської системи мають не одиничний характер, а проявляються у певній сукупності історичних фактів та подій. Тому виникає необхідність узагальнити знання про нові сторони в розвитку господарської системи, встановити природу таких змін. Науковий аналіз сутнісних характеристик господарської системи, що притаманні новим історичним фактам та подіям, здійснюються шляхом типологізація фактів, розробки наукових категорій та понять, обґрунтування законів та створення теорій.

Перераховані засоби наукового пізнання, доповнюючи один одного, утворюють систему, що дозволяє з різних сторін та з різною глибиною розкрити сутність об’єкта пізнання. Важливо підкреслити, що кожна економічна наука, маючи власний об’єкт пізнання, застосовує відповідну систему наукових засобів пізнання (науковий апарат). Історія економіки та економічної думки своїм об’єктом має сукупність історичних фактів про становлення і розвиток господарської системи суспільств європейської цивілізації. Науковий апарат даного об’єкту пізнання спирається на цивілізаційну парадигму суспільствознавства та направлений на розкриття глибинної характеристики історичної еволюції господарської системи як цілісності.

Типологізація дозволяє об’єднати факти і події у відповідні групи за певною ознакою, що розрізняє їх між собою. Наприклад, все розмаїття господарських одиниць, що діють в певній господарській системі, за різними формами власності на засоби виробництва можна віднести до індивідуальних, кооперативних чи акціонерних господарських одиниць. Виділення в господарській системі різних типів господарських одиниць здійснюється шляхом розробки їх класифікації за певним критерієм, шляхом простого перерахування окремих груп чи створення різних каталогів.

Наукові категорії дозволяють узагальнити історичні факти і події шляхом встановлення у них сутнісної спільної ознаки. У всіх господарських одиницях даної економічної системи обов’язково мають бути засоби виробництвата люди, що приводять їх в дію тощо. Наприклад, у товарно-грошовій господарській системі засоби виробництва характеризуються науковою категорією «капітал», а індивіди, що їх використовують – категорією «робоча сила» або «найм». Ці категорії дозволяють вказати на сутнісні ознаки кожної господарської одиниці товарно-грошової системи.

Наукові поняття створюються і використовуються для узагальнення спільних та відмінних ознак притаманних історичним фактам і подіям певної господарської системи. Фактично наукові поняття поєднують в собі характеристики, що відображаються типологізацією та науковими категоріями. Прикладом може бути одне з ключових понять історико-економічної науки – поняття господарської одиниці. В ньому узагальнюються спільні риси для всієї сукупності господарств певної господарської системи: виробництво матеріальних благ і послуг, наявність засобів виробництва та людей, що їх використовують, власність тощо. В той же час, наукове поняття «господарська одиниця» передбачає розкриття особливостей вищеназваних спільних однак в конкретній економічній системі, а саме – виробником яких конкретних благ і якої галузі є господарство, яку техніку і технологію використовує, яка форма власності лежить в основі його діяльності, яку соціальну форму і статус набувають працівники і т. д. Наповнення конкретно-історичним змістом наукового поняття «господарська одиниця» дозволяє розкрити важливі характеристики господарської системи, показати як зміни в господарських одиницях конкретизують процес історичного розвитку господарських систем.

Наступний, більш високий рівень узагальнень історичних фактів та подій в господарському житті суспільств, досягається за допомогою встановлення зв’язків між ними та відображення цих зв’язків у відповідних законах. Під законом розуміють сутнісний, постійний, часто повторюваний причинно-наслідковий зв’язок між різними групами фактів та подій, представлених (відображених) відповідними поняттями. Закон дозволяє пояснити причинний зв’язок між фактами та подіями господарського життя і передбачити можливий напрямок їх розвитку. Це досягається шляхом пізнання (розкриття) характеру зв’язку, що відображається у законі та оцінки результатів, які з’являються внаслідок реалізації такого зв’язку.

Розрізняють два типи зв’язків, що відображаються економічними законами: причинно-наслідковий та вірогідності. Перший тип зв’язку виникає тоді, коли розглядаються незмінні умови його формування, коли одна і та ж повторювана причина призводить до тих же однозначних, передбачуваних наслідків, що стає основою для визначення прогнозу. Даний тип законів має детерміністський характер і не враховує час і простір, в яких знаходиться господарська система. Саме тому детерміністські закони використовуються переважно для характеристики її стану і мають обмежене застосування для пізнання її історичного розвитку.

Вірогіднісні зв’язки виникають при постійній зміні умов їх формування, коли має місце не лише вплив причини на наслідок (дія зовнішньої сили, механічний рух), а й зворотній вплив наслідку на причину (дія внутрішніх сил), коли такі зв’язки мають нерегулярну повторюваність (стохастичність). Результати (наслідки) таких зв’язків точно не можна передбачити, тому і закон відображає їх лише як тенденцію змін та встановлюється на підставі великої кількості нерегулярно повторюваних зв’язків. Дія вірогідних (статистичних) законів спирається на, так званий, «принцип невизначеності», який обґрунтував В.Гейзенберг. Він довів, що невизначеність є об’єктивною характеристикою зв’язків між взаємозалежними фактами, коли має місце постійна зміна умов їх взаємовпливу.

Прикладами детерміністських та вірогідних законів є закон зростання продуктивності праці та закон попиту і пропозиції. Перший відображає зв’язок між фактами появи нової техніки і технології виробництва, розвитком кваліфікації працівників та, обумовлене цими змінами збільшення, виробництва матеріальних благ і послуг. Закон попиту і пропозиції відображає взаємозв’язок між кількістю товарів і послуг, які потребують споживачі та їх обсягом, що пропонує виробник. Пропозиція впливає на попит через асортимент товарів та ціни на них, а попит впливає на структуру та динаміку виробництва. Ця залежність діє як тенденція, а рівновага між ними майже ніколи не наступає, є умовною точкою до якої намагаються дійти сторони.

Найбільш високого рівня узагальнення історичних фактів та подій розвитку господарської системи досягається шляхом створення економічних теорій. Теорія – це структурована (за допомогою наукових категорій, понять, законів) система достовірних теоретичних та емпіричних знань, яка дає цілісне пояснення всього розмаїття фактів та подій господарського життя певної економічної системи. Економічні теорії з’являються лише тоді, коли реальні об’єкти, які вони покликані пояснити, досягають своєї зрілості, стають цілісними, коли обґрунтовуються наукові поняття та категорії, що характеризують їх окремі сторони. До утвердження приватної власності, наприклад, не могли бути створені теорія вартості, капіталу, ренти, так як в попередні епохи реальні факти, що засвідчували їх існування мали неявно виражений характер. А перші теоретичні системи, що розкривають сутність господарської системи як цілісного утворення, почали з’являтися лише тоді, коли завершився в ХVІІ столітті процес їх становлення в країнах Західної Європи, коли вони відносно відокремились від державної влади. Серед перших теоретичних систем економічних знань, що з різною повнотою відображали функціонування господарських систем, називають меркантилізм, теоретичну систему фізіократів та класичну економічну теорію. По мірі розвитку товарно-грошової економічної системи були створені марксистська та неокласична системи економічних знань.

Розглянуті вище методи історико-економічних досліджень дозволяють розкрити сутність господарської системи на певному історичному етапі її розвитку. Разом з тим, історична наука покликана встановити зв’язок між різними етапами еволюції господарської системи як у просторі, так і в часі. Зв’язок історії відіграє вирішальну роль у розвитку пізнання історичних змін в господарській системі, для розкриття його використовуються:

• історико-генетичний метод;

• метод моделювання;

• метод ідеальних типів.

Історико-генетичний метод поєднує у собі дві різні але тісно пов’язані між собою сторони зв’язку між розділеними вертикаллю часу фактами та подіями. Перша сторона – історичний аналіз досліджуваних фактів та подій, направлений на їх пояснення за допомогою минулого, шляхом встановлення того, що їм передувало, виявлення спадковості у розвитку господарської системи. Це досягається в процесі встановлення та опису фактів і подій попереднього періоду, визначення часу протягом якого вони виникли та існували. Завдяки історичному підходу встановлюється безперервність історичного розвитку господарської системи, відкривається можливість відшукати у минулому невідомі (неописані) факти та події що вплинули на досліджувані явища, або заставити «заговорити» попередників – розкрити інформацію, яка дозволить глибше та повніше висвітлити об’єкт пізнання. Тобто, розвиток у часі зв’язку між досліджуваними історичними фактами та подіями, з одного боку, та всього того, що їм передувало і впливало на них, з іншого, є головним моментом історичного аналізу.

Якщо історичний підхід передбачає пошуки відповідей на питання, що і коли вплинуло на історичний розвиток господарської системи, де час має вирішальне значення, то генетичний підхід ставить в центр питання чому і як здійснювався цей вплив, який логічний зв’язок при цьому існує, під тиском яких причин відбулися якісні зміни в господарській системі, і як ці причини діяли. В цьому випадку час має другорядне значення, а на перше місце виходить логіка розвитку (набуття нової якості) господарського життя.

Для встановлення внутрішнього зв’язку між станами господарської системи на різних історичних етапах розвитку необхідно відобразити ці стани у відповідних системах наукових категорій, понять, законів та економічних теорій. Розвиток їх змісту відображає еволюцію реального зв’язку між станом господарської системи на різних історичних етапах, а сам зв’язок набуває не історичного, а логічного виразу (форми).

Прикладом генезису може бути розвиток наукового поняття «господарська одиниця», яке нині представлене, головним чином, сучасною компанією (корпорацією). Вона може бути розкрита лише на основі встановлення логічного зв’язку з попередніми формами господарських одиниць, що мали місце на різних етапах розвитку господарської системи. В промисловій сфері це були – реміснича майстерня, мануфактура, фабрика, різного масштабу акціонерні та кооперативні організації, асоціації тощо. Кожне з названих наукових понять характеризує особливість господарської одиниці у певних історичних умовах. Кожне наступне поняття не лише якісно відрізняється від попереднього, а й відображає генетичний зв’язок з ним. Так, можемо представити поняття «господарська одиниця» як таке, що історично розвивається і в кожній його наступній формі знаходимо логічний зв’язок, що відображає реальні причини розвитку.

Системний аналіз господарської сфери суспільства обумовлює виключне значення для її пізнання методу моделювання. Він дозволяє відобразити функціонування та розвиток господарської системи, чи підсистем, що входять до неї, урахувати дію різнорівневих та різнонаправлених факторів впливу на її стан і розвиток, показати місце і значення прямих та зворотних зв’язків між рівнями господарської системи тощо. Модель – це опис структурних елементів господарської системи та функцій які вони виконують. В моделі завжди відображаються сутність і властивості системного об’єкту, тому вона виступає як спрощена і символічна схема (конструкція), що замінює собою реальний об’єкт.

В дослідженні історичного розвитку господарських систем метод моделювання має особливе значення. На відміну від статичного стану, який пояснюється детерміністськими економічним законами і при цьому розглядаються причинно-наслідкові зв’язки, розвиток господарської системи, поява нових якісно відмінних ознак, супроводжується порушенням рівноваги, має місце взаємовплив причини і наслідку. Тут діють вірогідні (статистичні) закони, основу яких складають нерегулярні, змінні функціональні зв’язки. Останні органічно поєднують як прямі (причини), так і зворотні (з боку наслідку) впливи пов’язаних між собою різних рівнів господарської системи. Включення до моделі зворотних зв’язків дозволяє відобразити вплив результату (наслідку), до якого призвела дія причини. Так, досягається урахування в моделі основних властивостей господарської системи (чи її підсистем), стає можливим відображення дії різновекторних сил.

Існує кілька видів моделей: вербальна (словесний опис), графічна та математична³⁷. Однією з перших була модель відтворення суспільного продукту, яку в ХVІІІ столітті створив Франсуа Кене. В своїй «Економічній таблиці» він відобразив взаємообмін створеного в сільському господарстві продукту між продуктивним класом, «класом землевласників» та «безплідним класом», що уособлювали троїстість тогочасної класової структури суспільства. Василь Леонтьєв побудував математичну модель «витрати-випуск», в якій відобразив основні зв’язки між створеним суспільним продуктом і необхідними для цього ресурсами в економічній системі США. ЇЇ основу складає система лінійних виробничих функцій, які описують реально існуючі взаємозв’язки між випуском (конкретних) продуктів і ресурсами, необхідними для їх виробництва.

Метод ідеальних типів також передбачає створення абстрактної моделі, в якій суб’єктивно формується ідеальний зразок певного елементу господарської системи, який включає окремі, найбільш важливі, з точки зору дослідника, аспекти. Такий зразок, наприклад, господарських одиниць будується на основі суспільно визнаних норм, є найбільш доцільним та виступає як ідеальний варіант для суспільства. Порівняння реально існуючих господарських одиниць з їх ідеальної моделлю відкриває можливість глибше і повніше зрозуміти та оцінити ті форми господарств, що мали місце в дійсності.

За своєю сутністю метод ідеальних типів близький до аналізу економічних процесів з позиції нормативного і позитивного підходів. Один з них передбачає відображення фактів і подій у повній відповідності з реальністю (так як є в дійсності), а інший – характеризує найбільш правильний, з точки зору суспільства, напрям їх протікання (як повинно бути). Так, наприклад, сформована ідеальна модель кооперативної економічної організації, в якій оптимізовані індивідуальні, колективні та суспільні цілі й інтереси, стає засобом (мірилом) виявлення недоліків оцінки реально існуючих кооперативів.

Методи аналізу наукового рівня економічних знань

Історико-економічне дослідження господарської системи включає дві взаємопов’язані сторони – пізнання історичних фактів та подій, що характеризують її стан і розвиток, та відображення цих знань в економічній думці, теоріях і теоретичних системах. Якщо перший аспект вказував на виявлення того, що потребує пояснень, що має значення для економічної історії, то другий в центр уваги ставить економічні знання про господарські процеси, встановлення того, як люди розуміли події та факти господарського життя.

Формування власних наукового об’єкту та наукового предмету історії економічної думки обумовили задачі, структуру та логіку даного напрямку історико-економічного пізнання. Розвиток економічних знань тісно пов’язаний з еволюцією господарської системи, яку покликаний відобразити в економічній думці, економічних теоріях чи теоретичних системах. Тому в історії розвитку економічних вчень слід виділити два періоди, що відповідають двом етапам еволюції господарської системи – етап її становлення та етап функціонування і розвитку як цілісного утворення. Методи оцінки наукового рівня економічних знань в кожному з цих періодів мають свою особливість: одні критерії оцінки економічних знань використовуються на етапі становлення господарської системи, а інші – на етапі її функціонування як цілісної системи.

Спочатку економічна думка формувалась як розрізнені погляди, накопичені знання про окремі сторони господарського життя на етапі натуральної системи господарства. На перше місце виходило авторське бачення різними людьми і в різний час питань ведення домогосподарства, торгівлі, ремісництва тощо. Висвітлення трактувань одних і тих же питань окремими авторами, відсутність взаємозв’язку між окремими економічними думками, фрагментарність економічних знань стало головною ознакою першого етапу розвитку історії економічної думки. Критерієм їх оцінки є точність та повнота відображення стану господарського життя тогочасного суспільства. Важливо оцінити, якою мірою науковий апарат, що використовується в тих чи інших вченнях, відповідає загальноприйнятим вимогам до нього. Вичерпність формулювань категорій, понять і законів, логічність зв’язку між ними, точність і повнота відображення в них реальних фактів та подій виступають важливими показниками науковості економічної думки.

З набуттям господарською системою ознак цілісності, змінюються і критерії оцінки економічних знань, що відображають її розвиток. На перше місце виходить відображення економічними вченнями цілісності господарської системи, набуття ними якості економічних теорій чи систем теоретичних знань. В їх оцінці вирішальна роль відводиться логіці взаємозв’язку знань та адекватності відображення ними реального стану господарської системи. Томас Кун підкреслював, що історичний підхід до розвитку економічної думки, насамперед, полягає у цілісності системи наукових понять, категорій, законів, що характеризують теорії та теоретичні системи економічних знань.

В історії економічних вчень нині виділяються чотири основні теоретичні системи економічних знань, що відображають функціонування і розвиток товарно-грошової (ринкової) економічної системи на різних етапах її зрілості. До них відносяться класична економічна теорія, марксистська економічна теорія, неокласична економічна теорія та еволюційна (інституціональна) економічна теорія, яка знаходиться на етапі свого становлення³⁸. Кожна з цих теорій набула якостей теоретичної системи економічних знань, тому що спирається на певну сукупність методологічних принципів досліджень, на фундаментальні теоретичні положення, що використовуються в якості аксіом аналізу, обґрунтувала науковий об’єкт та предмет дослідження, сформувала методи досліджень та має групу вчених, об’єднаних вищеназваними підходами.

На нинішньому етапі розвитку економічної науки з»явилися економічні знання що не входять до жодної з перелічених теоретичних систем знань. Економічні ідеї, погляди, наукові розвідки та теорії, що не відповідають вимогам системності знань, розглядаються як часткові (фрагментарні) економічні знання, як специфічні економічні теорії. Їх кількість постійно зростає, а відсутність нової методологічної бази для їх об»єднання в систему, стає однією з найважливіших проблем розвитку економічної науки на сучасному етапі.

Оцінка економічних знань, що утворюють теоретичні системи та відображають функціонування і розвиток товарно-грошової (ринкової) економічної системи, здійснюється за такими критеріями:

• якою мірою економічні знання спираються на основні положення наукової парадигми, що лежить в основі даної теоретичної системи;

• яка роль економічних знань у розвитку теоретичної системи, яке значення вони мають у набутті такою системою стану довершеності;

• рівень прогресивності економічної думки, якою мірою вона сприяє подоланню хаосу в господарській системі, служить знаряддями свідомої організації людьми господарських процесів³⁹;

• рівень адекватності відображення економічними знаннями реального стану господарської системи, здатність теоретичної системи знань відобразити нові факти та явища, що з’являються в господарському житті.

Критеріями оцінки специфічних економічних теорій, які не входять до жодної теоретичної системи та відображають часткові (фрагментарні) економічні знання, виступають⁴⁰:

• володіння ними більшою пояснювальною силою порівняно з економічними знаннями, що входять до теоретичних систем;

• органічне поєднання об’єктивного емпіричного матеріалу та наукових узагальнень, глибина їх відображення у змісті економічної теорії;

• логічна послідовність, строгість, точність та простота викладення;

• відкритість для критики (фальсифікації) та можливість перевірки основних положень (верифікації) економічних знань;

• операбельність економічних знань, можливість випробувати закладені в них ідеї на практиці та порівняти сформовані нею передбачення з реальним ходом подій тощо.

Економічні знання знаходять своє втілення у наукових текстах, які також потребують своєї оцінки. Серед методів наукового аналізу економічних текстів слід виділити герменевтику і компаративістику. Для тлумачення текстів, пошуку в них нових непрочитаних знань використовуються прийоми герменевтики. Вони передбачають формування з позиції сучасної науки гіпотез стосовно викладеного в досліджуваному тексті змісту. Потім текст розбивається на окремі фрагменти, які інтегруються з позиції сформованої гіпотези. Завершується аналіз корекцією загального змісту тексту на основі заново прочитаних фрагментів.

Компаративістика передбачає порівняння змісту окремих економічних текстів підготовлених різними авторами. Порівняння різних підходів та тлумачень окремих їх положень дозволяє виявити важливі сторони (аспекти) економічних знань, в різних текстах виявити оригінальну трактовку чи непомічений раніше зміст.

Таким чином, історія економіки та економічної думки спирається на потужний та різнобічний арсенал методів наукового пізнання історичного розвитку господарських систем. До нього входять:

• методи методологічних досліджень, зокрема, застосування таких принципів системного аналізу як цілісність, складність, організованість, наявність головної мети розвитку та інших;

• методи емпіричних досліджень, що включають прийоми опису господарської системи – спостереження, порівняння, вимірювання, проведення експерименту та відповідні засоби обробки емпіричного матеріалу;

• методи теоретичних досліджень, що направлені на виявлення сутності господарських процесів:

а) в статичному стані господарської системи за допомогою типізації економічних фактів та подій, формулювання наукових категорій та понять, обґрунтування економічних законів і теорій;

б) в розвитку господарської системи, шляхом застосування історико-генетичного методу, методів моделювання та методу ідеальних типів.

• методи аналізу економічних знань, які дозволяють оцінити рівень їх наукової довершеності.

Всі вони взаємопов’язані між собою спільним науковим об’єктом та науковим предметом історії економіки та економічної думки.