Тема 14. Глосарій.

Адміністративно-командна економіка — господарство, в якому панує державна форма власності; їй притаманна централізована бюрократична система управління, котра використовує, як правило, не-ринкові важелі виконання директивних завдань. Діяла в СРСР, у тому числі й в УРСР у радянські часи.

«Воєнний комунізм» — соціально-економічна політика більшови­ків, яка в Україні проводилася у 1919—1920 рр. Передбачала прискоре­ну побудову соціалізму примусовими методами. Складовою частиною цієї політики була націоналізація засобів виробництва, стягання продрозкладки примусовими методами та запрова­дження прямого розподілу найнеобхідніших продуктів, заборона приватної торгівлі, нату­ралізація відносин, згортан­ня товарно-грошових відносин, запровадження загальної трудової по­винності.

Главкізм - система управління промисловістю в період «воєнного комунізму», що характеризувалася максимальною централізацією. Підприємства здавали свою продукцію централізовано і безкоштовно і в та-кому ж порядку забезпечувалися обладнанням, сировиною, паливом і про-довольством.

ГОЕЛРО - перший комплексний перспективний план відновлення і розвитку народного господарства Радянської Росії, розроблений під керівництвом Державної комісії по електрифікації Росії (ГОЕЛРО), прийнятий в грудні 1920 р. Був розрахований на 10-15 років, передбачав корінну реконструкцію економіки на базі електрифікації.

Господарський розрахунок — метод господарювання, заснований на співставленні витрат на виробництво продукції з результатами одержаного доходу, забезпечення рентабельності підприємства, матеріальної зацікавленості працівників.

Загальна трудова повинність — у радянській країні запроваджена у січні 1920 р. Пояснювалася необхідністю забезпечення народного го­сподарства робочою силою. Одна з форм примусової праці періоду «воєн­ного комунізму».

Індустріалізація — комплекс заходів з прискореного розвитку про­мисловості, вжитих ВКП(б) у період другої половини 20-х до кінця 30-х років. Проголошена як партійний курс XIV з'їздом ВКП(б) (1925 р.). Здійснювана, головним чином, за рахунок перекачування коштів із сіль­ського господарства. Особливістю радянської індустріалізації був пріоритетний розвиток важкої промисло­вості та воєнно-промислового комплексу.

Колективізація сільського господарства — центральна ланка аграрної політики більшовицького режиму в 30-х роках, що полягала у роз­витку сільськогосподарського виробництва на державних засадах у фор­мі колгоспів.

Колективне господарство (колгосп) —форма об’єднання селянських господарств для ведення крупного виробництва на основі усуспільнення засобів виробництва і колективної праці.

Комітети бідноти (комбіди) — організації сільської бідноти. В Україні почали створюватися в процесі ліквідації Директорії як осеред­ки радянської влади на селі, за винятком територій, де діяли Ради чи ревкоми. Головними завданнями їх були: зміцнення революційного порядку в селах, допомога військкоматам у проведенні мобілізації до Червоної армії, забезпечення армії і промислових центрів країни продовольст­вом, реалізація аграрних законів радянської влади. Діяльність комбідів України продовжувалася до створення комітетів незаможних селян.

Комітети незаможних селян (комнезами) — організації незамо­жних селян України у 1920—1933 рр., утворені за ініціативою ЦК КП(б)У, (відрізнялися від комбідів широкою соціальною базою, а також тим, що не були органами державної влади) з метою сприяння Радам і волосним виконко­мам у здійсненні земельної та продовольчої політики радянського уря­ду, культосвітній роботі на селі, організації допомоги Червоній армії, бо­ротьбі з селянськими виступами, «ліквідації куркульства як класу», ма­совій колективізації сільського господарства.

Концесії— у період НЕПу виступали як форма залучення іноземно­го капіталу. Передані на правах концесії іноземному капіталові проми­слові підприємства поклали початок державно-капіталістичному уст­рою в економіці країни. Проте в умовах СРСР широкого розвитку ця форма не набула.

Конфіскація — примусове безвідплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, що належить громадянину.

Машинно-тракторні станції (МТС) — державні організації, які зосереджували сільськогосподарську техніку і виконували механіза­торські роботи в колгоспах і радгоспах. Проіснували до берез­ня 1958 р.

Націоналізація — перехід із приватної у державну власність основ­них засобів виробництва (т. зв. «командних висот в економіці»). Одержавлення економіки України було завершено до 1921 р. в усіх галузях виробницт­ва.

Нова економічна політика (НЕП) — перехід більшовицької партії від політики «воєнного комунізму» до еквівалентного обміну між міс­том і селом на основі ринкових відносин. Започаткований навесні 1921 р. Упрова­джуючи НЕП, держава зберігала контроль над ринком, обмежуючи приватний сектор на користь державного сектору економіки. Згортання НЕПу відбувається наприкінці 20-х років.

Продовольча розкладка (продрозкладка) — система заготівлі сільськогосподарських продуктів в період «воєнного комунізму» (1918-1921). Передбачала вилучення т.зв. надлишків хліба та інших продуктів не за певною нормою, а за фактом їх наявності.

Продовольчий податок (продподаток) — введений в 1921 р., діяв до 1923 р., поклав початок НЕПу. Розмір визначався до весняної сівби залежно від заможності господарства, був менше ніж продрозкладка. Фіксовану частину продукції здавали державі, решту - можна було продавати за вільними цінами.

Перебудова в економіці — структурна перебудова в економіці СРСР на основі реорганізації господарських механізмів. Хронологічно визначається з квітня 1985 р. (від обрання М. С. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС) до грудня 1991 р., тобто до момент розпаду СРСР. У цей період керівництвом СРСР було проведено ряд заходів, спрямованих на трансформацію централізованої, планово розподільчої економіки у модель ринкового соціалізму.

Радгосп (радянське господарство) — велике державне сіль­ськогосподарське підприємство, яке створювалося на націоналізованих та конфіскованих радянською державою землях. На відміну від колгос­пу (колективного господарства) вважалося, що саме радгоспи є най­більш послідовною формою усуспільнення сільського господарства.

Раднаргоспи — державні органи, які здійснювали управління дору­ченими їм галузями промисловості (до 1962 р. будівництвом у межах економічних адміністративних районів). Створені у 1957 р., ліквідовані в 1965 р. На території УРСР було утворено 11 раднаргоспів.

Ідея раднаргоспів полягала в тому, щоб ліквідувати суперечності між галузевими й територіальними інтересами. Раднаргоспи поліпшили управління економікою на рівні регіонів, але виявилися неспроможни­ми у розв'язанні галузевих та міжгалузевих проблем. Після їх ліквідації економіка повернулася до галузевої системи управління.

Розкуркулення — кампанія експропріації селянських господарств у 30-ті роки, складова частина примусової колективізації. Здійснювалася згідно з Постановою ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р. «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колек­тивізації». Формально спрямована проти найзаможніших селян (в Україні їх було 1,5 %), на практиці спричинила репресії проти значної кількості середняків, які в Україні складали дві третини селян.

Синдикат — монополістичне об'єднання підприємців, яке бере на себе всі операції купівлі-продажу, позбавляючи тим самим підприємст­ва комерційної самостійності з метою обмеження конкуренції, зростан­ня цін та підвищення прибутку. В українських землях у складі Російсь­кої імперії були найбільш поширеною формою монопольних об'єднань. У радянській країні в період НЕПу синдикати виконували ту саму роль для державних під­приємств: забезпечували збут продукції, закупівлю сировини, диктува­ли ціни на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Трест — монополістичне об'єднання підприємців з метою спільно­го виробництва і збуту; підприємства, що об'єднуються, втрачають як комерційну, так і виробничу самостійність, а керівництво їх діяльністю здійснюється з єдиного центру. Загальний прибуток тресту розподіля­ється відповідно до пайової участі окремих підприємств. У період НЕПу трестами були територіальні або галузеві об'єднання державних під­приємств, «яким держава надає самостійності у проведенні своїх опе­рацій відповідно до статуту, та які діють на началах комерційного роз­рахунку з метою одержання прибутку».

Трудові армії— одна з форм примусового залучення робочої сили в промисловість та на транспорт у період «воєнного комунізму». Ство­рювались шляхом реорганізації окремих військових підрозділів, в основ­ному використовувалися в таких галузях народного господарства, як транспорт (залізничні війська), видобуток вугілля, лісозаготівля, буді­вельні роботи. Деякі форми трудових армій зберігалися протягом усьо­го радянського часу (будівельні війська, залізничні).

Трудові мобілізації — метод здійснення загальної трудової повин­ності радянською владою. Мобілізації підлягали чоловіки від 18 до 50 років та жінки у віці від 18 до 40 років. Робітників «приписували» до відповідних підприємств та зобов'язували виконувати встановлену нор­му виробітку. Ті, хто ухилявся від роботи, або самовільно залишав під­приємство, підлягали відправці до концентраційних таборів.

Трудодень — міра оплати праці колгоспників в суспільному господарстві (на основі їх пайової участі у розподілі доходів), застосовувалася в колгоспах в 1930—1966 рр. Поступово було здійснено перехід на щомісячну грошову оплату праці.

Українська Рада Народного Господарства (УРНГ) — центральний орган управління й регулювання економічного життя УСРР на початок 20-х років. Створена у 1920 р. шляхом реорганізації Профбюро. Відала питаннями переходу до НЕПу, розробляла перспективні напрями відбудови й розвитку провідних галузей народного господарства. Зосередила у своїх руках усі економічні важелі, чим сприяла централізації управління. Припинила свою діяльність у вересні 1923 р.

Червінець (рос. — червонец) — російська назва іноземних ду­катів, головним чином голландського карбування. Вперше в обігу Російської держави з'явився за реформою Пет­ра І у 1701 р. і важив, як і золотий дукат, 3,4 г золота. Знову червінець запроваджено в радянські часи в ході грошової реформи 1922—1924 рр. Вага цього червінця становила 7,74 г чистого золота. До кінця 1926 р. вільно обмінювався на золото на валютних ринках як внутрішньому, так і зовнішніх. З початком індустріалізації та збільшенням емісії грошей червінець знецінився, і залишився засобом платежу лише все­редині країни.

П'ятирічки — (п'ятирічні плани ікономічного і соціального розвитку СРСР) — основна форма економічного і соціального розвитку країни. Плани розроблялись з IV кварталу 1928 г.; І п'ятирічний план охоплював 1929-1932рр., II - 1933-1937 рр., III - 1938-1942 рр., IV- 1946-1950 рр., V - 1951-1955 рр., VI - 1956-1960 рр., семирічний план - 1959— 1965 рр., VIII п'ятирічний план - 1966-1970 рр., IX - 1971-1975 рр., X -1976-1980 рр., XI - 1981-1985 рр., XII - 1985-1990 рр. У кожному плані містилися визначення головного зкономічного завдання, відповідно до особливостей даного періоду, та контрольні цифри.

.

1 Біфуркація – це стан, коли система набуває нових якостей, реалізуючи один з декількох каналів еволюції.

106