Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції 30. 06.09 (1) / Тема 15. 30.06.09..doc
Скачиваний:
24
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
134.66 Кб
Скачать

15. Відновлення основ ринкової системи господарства в Україні (останнє десятиріччя хх – початок ххі ст.)

Попередній розділ присвячено аналізу господарства та економічної думки Радянської України в умовах командно-адміністративної системи господарства, розглянуто процеси її становлення та розвитку у 20-40-і роки та спроби її реформування у другій половині ХХ ст., розглянуто основні напрямки теоретичних досліджень у цей період. Робиться висновок щодо недосконалості реформаторських процесів за умов збереження традиційних підходів у теоретичних розробках та необхідності радикальних перетворень, спрямованих на ринкову трансформацію радянської економічної системи.

Метою даного розділу є з’ясування шляхів та напрямків розбудови національної економіки України за умов її незалежності, визначення теоретичних основ їх пошуку. Робиться спроба з’ясувати причини повільних темпів ринкових трансформацій, їх позитивні та негативні наслідки.

План

15.1. Становлення національної держави та проблеми трансформації існуючої господарської системи.

15.2. Формування основ національної системи господарства.

15.3.Радикальні економічні перетворення другої половини 90-х років та їх наслідки.

15.1. Становлення національної держави та проблеми трансформації існуючої господарської системи.

Основні завдання становлення національної держави

Традиційний підхід до реформування радянської економіки, як ми бачили, в кінцевому підсумку не виходив за межі теоретичного арсеналу командної економіки. Наприкінці 80-х років стало очевидним, що всі заходи, спрямовані на її оздоровлення, які були розроблені союзним та республіканським керівництвом, не зачепили її основ. Вони характеризувалися нестабільністю, відсутністю системності, спробою розв’язати глобальні питання без створення необхідних передумов. Радянська економіка все далі поринала у кризу, рвалися господарські зв’язки між окремими підприємствами, галузями, регіонами, посилювалися відцентрові тенденції. Союзні республіки все більше беруть під контроль власну економіку, встановлюють прямі міжреспубліканські зв’язки без посередництва центру, який стає економічно непотрібним. Все це створювало умови, які й призвели до розвалу Радянського Союзу.

Розпад СРСР був зафіксований 1 грудня 1991 р. Але першим кроком до незалежної (як політично, так й економічно) держави - України було проголошення „Декларації про державний суверенітет України” (16 липня 1990 р.) та прийняття „Акту проголошення незалежності України” (24 серпня 1991 р.). Проголошення незалежності України означало створення цілком іншої політичної та соціально-економічної ситуації. Перед суспільством постали завдання докорінної перебудови існуючої системи, реалізація яких визначилася радикальними змінами в основних його підсистемах — політичній, соціальній, економічній та духовно-культурній сферах:

  • в політичній сфері відбувається перехід від тоталітаризму до демократії;

  • в соціальній сфері — перехід від людини-гвинтика до свідомого індивіда, творця власної долі;

  • в економічній сфері — перехід від командно-адміністративної системи до ринкової, а власності на основні ресурси — від державної до приватної;

  • в духовно-культурній сфері — перехід від класових до загальнокультурних цінностей.

Інакше кажучи, постала проблема демонтажу тоталітарних політичних структур, формування основ правової демократичної держави, трансформації централізованої державної економіки на ринкових засадах, переорієнтації її на соціальні потреби людей.

Всі ці зміни відбуваються в процесі становлення національної держави та формування її інститутів, зокрема:

    • запровадження атрибутів державності, до яких ми відносимо такі важливі акти як фіксація державних кордонів, як фізичних, так і митних (відбуваються наприкінці 1991 р., указами від 4 листопада і 12 грудня 1991 р.); визначення громадянства (жовтень 1991); запровадження державної символіки (прапор, герб, гімн); запровадження власної грошової одиниці (спочатку ерзац-грошей — купона (січень 1992) та власної валюти — гривні (вересень 1996));

    • створення власних збройних сил та їх реструктуризація, головною доктриною яких визначався захист національних інтересів і народу України “Закон про збройні сили України” був прийнятий 6 грудня 1991 р.;

    • формування основних гілок влади — законодавчої, виконавчої, судової. Перша — Верховна Рада України — залишилася від попередньої системи. Інститут Президентсва (виконавча влада) був запроваджений 5 липня 1991 р.. Проте залишається й досі відсутнім чіткий поділ між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади;

    • прийняття Конституції України, яке відбувається лише 28 червня 1996р. Це завершує процес становлення політичної системи України як цілісного організму.

Господарська система, як відомо, є складовою суспільства, яка вирішальною мірою впливає на стан і розвиток останнього. Перед українським суспільством крім вже перерахованих завдань, спрямованих на формування незалежної держави, постало неймовірно складне завдання трансформації успадкованої від Радянського Союзу командно-адміністративної системи у систему ринкову, яка докорінно відрізняється в першу чергу функціями, спрямованими на виробництво і споживання матеріальних благ і послуг.

Проте, слід зауважити, що ейфорія від отримання незалежності, утвердження державності, про які мріяли багато поколінь українського народу, обумовили дещо поблажливе ставлення до тих труднощів, які неминуче поставали перед країною в процесі формування нової структури суспільства. Основна маса населення бачила, перш за все, позитивні наслідки утворення незалежної держави, а увага зосереджувалася на певних економічних перевагах, які мала Україна – вигідному геополітичному розташуванні, значних природних багатствах, потужному трудовому й інтелектуальному потенціалі та матеріально-технічній базі. Серед українського загалу переважала думка, що трансформація економіки не буде складною, що хоча й не без втрат, але ринкова система досить швидко зможе замінити радянську планово-розподільчу систему.

Економічний потенціал України в момент проголошення незалежності.

В дійсності такий підхід зовсім не відповідав реаліям. Адже у спадщину від Радянського Союзу молода незалежна держава отримала „величезне нагромадження невирішених в минулих століттях і десятиліттях проблем та дуже мало такого, що допомогло б вистояти на важких поворотах історії національного відродження” [12, с. 20]. Це були проблеми, які визначали передумови трансформаційних процесів, накладали певний відбиток на шляхи формування основ національної ринкової системи:
  • воєнно-промислового комплексу (високий рівень мілітаризованості економіки);

  • паливно-енергетичної системи;

  • виснаженість (моральна і фізична) промислового потенціалу;

  • незавершеність циклу промислового виробництва;

  • проблеми аграрного сектору;

  • тотальне одержавлення економіки та її монополізація.

Основою функціонування промислового сектору радянської України був воєнно-промисловий комплекс, інтереси якого і визначали характер розвитку промисловості України. Саме ВПК отримував кошти на модернізацію та переобладнання, тоді як решта промислових підприємств недоотримувала навіть амортизаційні кошти, створювані в них. Це були підприємства не тільки легкої та харчової промисловості але й паливно-енергетичного комплексу. На багатьох підприємствах використовувалася техніка 20 - 30-х років, експлуатація якої призводила до виробництва низькоякісної продукції, що обумовлювало застосування витратних методів виробництва, не дозволяло вдосконалювати технологічні процеси у бік ресурсо та енергозберігання, негативно впливала на екологічну ситуацію.

За роки існування союзного народногосподарського комплексу було практично вичерпано продуктивний потенціал Донбасу, багаторічні проблеми якого (технологічна застарілість, моральна та матеріальна зношеність, ускладненість умов видобутку вугілля, соціальні проблеми) стали проблемами виключно України. Союзне керівництво не приділяло належної уваги модернізації Донбасу, кошти йшли на більш перспективну вугільну базу Сходу (Кузбас).

Реформована у 60-ті роки паливна галузь республіки була орієнтована на використання нафти та газу, але основні запаси цих корисних копалин в Україні вже були вичерпані. На протязі декількох десятиріч Україна користувалася дешевими енергоносіями зі Сходу СРСР (вони постачалися за цінами у десятки разів нижчими від світових), що ніяким чином не сприяло розробці енергозберігаючих технологій. Але з отриманням незалежності постало питання щодо плати Україною реальних цін за нафту та газ; це спричинило різке зростання сукупних витрат виробництва та зниження національного доходу.

Українська економіка протягом багатьох років виконувала функції сировинного придатку, продукція, що вироблялася для кінцевого споживання не перевищувала третини загального виробництва в республіці. Союзним урядом, особливо у 70-80-ті роки постійно обмежувалися капітальні вкладення, необхідні для ефективного функціонування економіки республіки, відбувалося постійне „старіння” основних фондів, знижувався коефіцієнт їх придатності, що стало однією з основних проблем української економіки, особливо помітних в умовах розбудови незалежної держави.

Господарська система України відзначалася також надзвичайно високим рівнем одержавлення та монополізації, успадкованим від попередніх часів. Як відомо, в умовах командно-адміністративної системи всі ресурси мали лише одного власника-монополіста: державу. Загальносоюзні міністерства і відомства розпоряджалися 95 % всієї власності на території України. Таке тотальне одержавлення обумовило і надзвичайно високий рівень монополізації: до 80 % промислової продукції вироблялося підприємствами-монополістами.

Отримала незалежна Українська держава у спадок й істотно деформовані пропорції у розвитку та відставання сільського господарства, що базувалося на інвестиційній політиці „за залишковим принципом” на основі колгоспно-радгоспної системи. Попри наявність найродючіших чорноземів, найдавнішої сільськогосподарської культури, існуюча система не могла забезпечити достатній рівень виробництва сільськогосподарської продукції. Зрозуміло, що цей народногосподарський сектор вимагав ґрунтовного реформування, особливо з точки зору зміни форм власності на землю, яка тривалий час монопольно належала державі. Недарма ще до проголошення незалежності Верховна Рада УРСР у грудні 1990 р. прийняла постанову „Про земельну реформу”. Проте концептуальні основи реформи розроблені не були, а органи влади лише декларували її проведення.

Величезні структурні диспропорції, що сформувалися в українській економіці, призвели до катастрофічних наслідків у екології, втрат природних та людських ресурсів. Для України характерним стало зменшення кількості населення у працездатному віці, що визначилося ще у 80-ті роки, а в останньому десятиріччі ХХ ст. проявилося ще гостріше. Техногенне навантаження на природне середовище в Україні у 4-5 разів перевищувало показники розвинених країн. Найвищою у світі була й розораність сільгоспугідь (80 %). Отже, економіка країни потребувала глибокої та докорінної перебудови, здійснення швидких, радикальних перетворень, спрямованих на заміну існуючої економічної системи на іншу з метою забезпечення її ефективного функціонувння.

Соседние файлы в папке Лекції 30. 06.09 (1)