6.1. Система органів державного регулювання та їх функції у сфері управління економікою
Для управління економікою країни утворюються відповідні центральні та місцеві органи управління економікою (див. рис. 6.1).
Функції, права та обов’язки державних органів України окреслені Конституцією, законами України та іншими нормативно-правовими актами.
Інтегруючу функцію щодо трьох гілок влади згідно з Конституцією країни (законодавчої, виконавчої та судової) надано Президенту – главі держави. Він повинен сприяти узгодженості у діяльності органів державної влади, їх взаємодії з органами місцевого самоврядування. Він має беззаперечне відношення як до виконавчої, так і до законодавчої влади.
Законодавча влада представлена Верховною Радою, що приймає закони та законодавчі акти щодо регулювання економіки в цілому та окремих її сфер. Відповідно до Конституції України на Верховну Раду покладено виконання, зокрема, таких функцій щодо регулювання економіки:
прийняття законів;
затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього,
контроль за виконанням Державного бюджету;
затвердження державних програм економічного, соціального, науково-технічного розвитку;
здійснення контролю за діяльністю КМУ;
затвердження переліку об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації.
Виконавча влада в умовах України має багаторівневий характер і включає:
вищий рівень – уряд (КМУ);
центральний рівень – міністерства, комітети, центральні органи виконавчої влади, наділені спеціальним статусом (див. рис. 6.2.).
місцевий рівень – обласні, районні державні адміністрації; органи галузевої та функціональної компетенції.
Вищий орган виконавчої влади – КМУ, якому підпорядковуються міністерства, комітети, центральні органи, наділені спеціальним статусом. Основна роль в управлінні економікою, забезпеченні реалізації законів, постанов та інших законодавчих актів належить КМУ.
Місцеві органи влади й управління наділені всією повнотою державної влади на своїй території. Вони управляють місцевими бюджетами, формують регіональну політику, створюють умови для виконання державних та регіональних програм, самостійно здійснюють зовнішньоекономічні зв’язки, забезпечують соціальний захист населення території, дотримання соціальних норм та стандартів.
6.2. Методи державного регулювання національної економіки
Метод регулювання – це конкретний спосіб (прийом), за допомогою якого здійснюється вплив на соціально-економічні процеси, що відбуваються у суспільстві. Сукупність способів (прийомів) впливу держави на соціально-економічні процеси, тобто сукупність методів державного регулювання економіки являють собою методику державного регулювання економіки.
Різноманіття об’єктів, цілей та задач державного регулювання ринкової економіки зумовили необхідність використання різноманітних методів впливу на соціально-економічні процеси. У свою чергу це зумовлює необхідність їх класифікації. Методи регулювання національної економіки прийнято класифікувати за різними ознаками (див. рис. 6.3.).
Методи державного регулювання розроблюються та реалізуються офіційними виконавчими, законодавчими та судовими органами, оформлюються у вигляді законів, норм, інструкцій, указів. Суспільне регулювання здійснюється суспільними організаціями, що переслідують мету захисту законодавчо закріплених прав усіх учасників економічного процесу, як споживачів, так і виробників.
Методи прямого регулювання прямо спрямовані на досягнення бажаного результату. Методи опосередкованого впливу створюють сприятливі умови для досягнення бажаного результату за допомогою певних важелів та стимулів.
Прийоми впливу, засновані на силі державної влади, утворюють адміністративний метод державного регулювання.
До бюджетного методу відносять інструменти, засновані на використанні ресурсів Державного бюджету.
Грошово-кредитний метод базується на функціях Національного банку.
Способи впливу держави на соціально-економічний розвиток країни за допомогою податків, а також завдяки використанню податкових пільг об’єднуються в податковий метод.