3. Соціальний захист за князів Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха

Гідним продовжувачем усіх справ свого батька Володимира, включаючи допомогу і підтримку знедолених, був великий князь київський (з 1019 по 1054 рр.) Ярослав, прозваний за непересічний розум Мудрим. Він заснував сирітське училище^ де на його утриманні навчалося близько 300 юнаків. Це був перший справленій навчальний заклад в Україні-Руси. Але найбільшої слави він зажив складанням першого письмового руського зводу законів - "Руської Правди". Складається він з 37 розділів і, крім статей кримінального характеру, має статті соціального спрямування^ що було незвичним для тогочасних європейських держав.

Так, у XXXI розділі бачимо приклад турботи про молоде покоління. Стосовно поділу спадщини тут записано: "Обійстя батьківське завше без поділу належить меншому синові", маючи на увазі, що молодший син завжди менше від старших братів захищений у соціальному відношенні. І якщо раніше старші брати суперечку розв'язували силою, із введенням "Руської Правди" молодші сини були захищені законом. Це було просте і мудре рішення. У той же час у Західній Європі така важлива соціальна проблема не була розв'язана, внаслідок чого у багатьох європейських країнах сформувався особливий клас рицарів-розбійників, що складався майже лише з молодших шляхетських синів, котрі в юному віці були вигнані з дому своїми старшими братами, котрі привласнили батьківську спадщину.

Взагалі закони Ярослава стосовно опікування дітей були дуже гуманні для тих часів - у них закладено найголовніші за своєю проблемністю питання. Наприклад, розділ ХХХП визначає відносини при поділі спадщини між дітьми одного батька, але від різних жінок. Тут же і чи не вперше проявлено турботу і про саму жінку: "Але діти не можуть зігнати матір, що лишилася вдовою з подвір'я, або забрати, дане їй чоловіком".

Щоб запобігти сирітству за жит^я матері, Ярослав велів передавати дітей найближчим родичам, якщо мати вийде заміж вдруге. Це було не зовсім справедливо стосовно матері, але виконувало роль своєрідної страховки від можливих знущань вітчима з дітей.

10

"Руська Правда" була першим слов'янським кодексом законів, що включав у себе подобу соціальної програми. Про важливість для князя Ярослава соціальної теми свідчить той факт, що з 37 його статей 8 цілком присвячено проблемам захисту дітей. Ця перша спроба складання руського зводу законів так чи інакше визначила усю подальшу законотворчість в Україні-Руси та Росії. Наступні зведення законів значною мірою будувалися за зразком "Руської Правди", міцно стверджуючи основи соціальної політики.

Онук Ярослава Мудрого Володимир II Мономах ~ великий князь київський з 1113 по 1125 роки залишив по собі перше своєрідне моральне повчання, звернуте до молодшої генерації. Воно наповнене щирістю і християнською людяністю. "О діти мої! Хваліть Бога! Любіть також людство. Не піст, не усамітнення, не чернецтво врятує вас, а лише благодіяння. Не забувайте бідних, годуйте їх і затямте, що всяке надбання є Боже і доручене вам тимчасово... Будьте батьками сиріт; вдовиць виправдовуйте самі; не давайте сильним губити слабших. Не вбивайте ані правого, ані винного: життя і душа християнина священні". (Тут подвійна мораль, бо ще далеко не всі русичі були християни).

Володимира Мономаха, як відомо, теж було канонізовано за його цноти. У літопису про нього записано так: "Володимер, боголюбив, любовь имеа ко священическому сану, и мнишеский чин любя, и страньїа, нищаа накормляше и напояше, аки мати дети своа".

Відомі також своїми благодіяннями й інші історичні особи того ж періоду - князі Ізяслав та Всеволод Ярославовичі. За їх правління був широко відомий єпископ Переяславський Єфрем, який 1091 р. побудував для бідних і сиріт лікарні, призначив їм лікарів, встановив, щоб повсюдно хворих лікували і доглядали безкоштовно.

Але знов-таки допомога князів та інших достойників аж ніяк не була системною і всеохоплюючою. У літописах практично не зафіксовано ЇЇ проявів в екстремальних ситуаціях: під час голоду, мору (епідемії), повеней, хоч у середньовічний період Руси більше як 40 років припадає на голодні роки (приблизно кожні 7 років). Причім зафіксовано випадки, коли голодний період тривав 2-3 роки. Свідчень милосердя у ці періоди поки що не знайдено. Можливо, що проблеми масового голоду були поза княжою опікою, до того ж вони вимагали тривалих форм допомоги, що не було характерним для практики княжої суспільної підтримки.

Наприклад, 1034 року в Ярославлі спалахнув голод, але князь Ярослав не вжив жодних дій щодо його ліквідації. Як передає Лаврентієвський літопис, він лише філософськи констатує: "Бог наводит по грехом на каюждо землю гладо или морь ли ведромь ли иною казнью..." Тим часом самі городяни "...идоша по Волзе все людьз в Болгарьі и привезоша (жито) и так оужинга". Аналогічна ситуація повторювалася у Новгороді в 1128 та 1230 рр, Зрозуміло, що під час масового голоду різко зростали ціни на харчові продукти, але ці питання не регулюються княжою владою, допомога частіше за все приходила з-за кордону - німецькі купці, дізнавшись про голод, спішили використати щасливий шанс і привозили в Новгород морем продовольство, вигідно його продаючи.

Громадська самодопомога у скрутні часи була, як і під час голоду в Ярославлі, ефективнішою і вона стосувалася різних аспектів. Наприклад, голод у Новгороді 1128 р. супроводжувався "мором", тому знесилені новгородці запрошують наймитів для вивезення і поховання мертвих. У 1230 р. організацію поховання померлих взяв на себе архієпископ Спиридон і чоловік на ім'я Станила. За деякими даними протягом цих двох років у Новгороді було поховано померлих від голоду 6530 осіб.

11