Допоміжні робітники

№	Професія	Кількість робітників		Розряд	Годинна тарифна ставка, грн / год.
		всього	працюючих у нічну зміну
1.	Наладчики обладнання	34	10	5	0,86
2.	Комірники виробничих комор	17	6	3	0,68
3.	Транспортні робітники	32	10	2	0,62
4.	Комірники і роздавальники інструменту	26	8	2	0,62
5.	Слюсарі з ремонту інструментів і пристосувань	24	6	5	0,86
6.	Верстатники з ремонту інструментів	22	5	5	0,86
7.	Шорники-мастильники	16	5	2	0,62
8.	Контролери-приймальники деталей	32	12	4	0,77
9.	Слюсарі з ремонту обладнання	25	9	5	0,86
10.	Електромонтери	23	5	5	0,86
11.	Розподільники	27	5	2	0,62
12.	Різноробочі	32	12	2	0,62
13.	Прибиральники	18	12	2	0,62
Всього		328	105	-	-

Кількість основних робітників рівномірно розподілена по двох робочих змінах (денній і нічній). Годинна тарифна ставка бригадира визначається як середньозважена величина тарифних ставок основних робітників по кількості нормо-годин на програму. Складіть зведений план по праці та заробітній платі.

6. Планування собівартості продукції

Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї промислової продукції підприємства.

План по собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:

• складання планових калькуляцій окремих видів продукції;

• складання кошторису витрат на виробництво.

• планування зниження собівартості товарної продукції;

При плануванні собівартості продукції затрати групуються:

• за економічними елементами (витрати плануються відповідно до їх економічного змісту, є однаковими для всіх галузей, використовуються для визначення усіх матеріальних, трудових, енергетичних витрат підприємства в цілому і на їх основі складається плановий кошторис витрат на виробництво);

• за статтями калькуляції (статті – це витрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцю виникнення. За статтями витрат планують собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію. Перелік статей може бути різним в залежності від галузі промисловості та методу планування).

Залежно від прийнятого методу розподілу витрат у теорії і практики застосовують такі методи:

• метод загальної калькуляції (розподіл на калькульований об’єкт усіх витрат як змінних, так і постійних);

• метод „величини покриття” (розподіл тільки змінних витрат).

У ринковому господарстві вартість товарів і послуг визначається не індивідуальними витратами товаровиробників, а ринковою кон’юнктурою, в основі якої лежить зміна попиту і пропозиції. Високий ступінь невизначеності вимагає використання гнучких інструментів планування, які дозволяють швидко враховувати зміну попиту і пропозиції, цін, вимог до якості і т.п.

У цих умовах, перевагу варто віддати складанню калькуляцій собівартості продукції „методом величини покриття”. Суть його в тому, що по окремих видах продукції розподіляються тільки змінні витрати, розмір виручки і маржинальний прибуток (величина покриття), а в цілому по підприємству – також ще й умовно-постійні витрати, повна собівартість і прибуток.

Величина покриття – це та частина виручки від реалізації продукції, яку підприємство з одного боку, використовує для покриття умовно-постійних витрат, а з іншого боку – по можливості для відрахування в прибуток. Коли умовно-постійні витрати менші маржинального прибутку, то вироби будуть прибутковими, в іншому випадку – збитковими.

Плановий кошторис витрат на виробництво складається з метою:

а) визначення повного обсягу витрат на виробництво;

б) визначення витрат на виробництво товарної продукції в цілому;

в) визначення витрат на виробництво реалізованої продукції.

У зведений кошторис витрат включаються всі витрати основного і допоміжного виробництва на випуск і реалізацію продукцію, послуги на сторону, витрати на капітальне будівництво, капітальний ремонт, послуги промисловим господарствам підприємства.

Зведений кошторис видатків на виробництво по економічним елементам повинен бути повністю ув’язаний зі зведеним кошторисом видатків на виробництво по статтях калькуляції.

Враховуючи високий ступінь невизначеності ринкової кон’юнктури, доцільно на рік складати прогнозний укрупнений розрахунок, а реальні практично діючи розрахунки варто робити по кварталах.

Складання кошторису витрат на виробництво починають із допоміжних цехів, потім переходять до основного, розробляють загальнозаводський кошторис витрат і визначається собівартість товарної і реалізованої продукції.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниження затрат на 1 грн товарної продукції за факторами виконують в такій послідовності:

1. Визначають затрати на 1 грн товарної продукції в базовому році:

В1грн.тп = Стп.б / Qтп.б, грн, де

Стп.б – собівартість товарної продукції в базовому році;

Qтп.б – обсяг товарної продукції в базовому році.

2. Визначають вихідну собівартість товарної продукції в плановому році (Свих.пл):

Свих.пл = В1грн.тп.б ∙ Qтп.пл, грн.

3. Визначають економію затрат за техніко-економічними факторами:

а) підвищення технічного рівня виробництва може спричинити:

- економію витрат за рахунок зниження норм витрат матеріалів(Ем):

Ем = (Н0 ∙ Ц – Н1 ∙ Ц) ∙ N1, грн, де

Н0,Н1 – норма витрат матеріалів до і після здійснення заходу, в натур. один;

Ц – ціна одиниці матеріального ресурсу, грн;

N1 –обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натур. один;

- росту продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості виготовлення продукції (Ет):

Ет = ((t0 ∙ Cг0 - t1 ∙ Cг1) ∙ (1 + %дод / 100) ∙ (1 + % соц.зах /100) ∙ N1, грн, де

t0,t1 –трудомісткість одиниці продукції до і після здійснення заходу, н-год.;

Cг0, Cг1 – середньогодинна тарифна ставка робітників до і після здійснення заходу, грн/год;

%дод – середній процент додаткової заробітної плати для певної категорії робітників;

%соц.зах – встановлений процент відрахувань на соціальні заходи;

б) удосконалення організації виробництва і праці спричиняє економію витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування виробництва (Еск):

Еск = (С-(Цс + Тр)) ∙ Nk, грн, де

С – собівартість виробів, виробництво яких планують розмістити на спеціалізованих підприємствах, грн/од.;

Цс – гуртова ціна за виріб, виготовлений на спеціалізованому підприємстві, грн/од.;

Тр – транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу, грн/од.;

Nk – кількість виробів, що отримують по кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту проведення спеціалізації до кінця року, натур.од.;

в) зміна структури і обсягу продукції спричиняє відносне зниження умовно-постійних витрат (Еу-п):

Еу-п = ΔQпл ∙ Пу-п / 100, грн, де

ΔQпл – приріст обсягу випуску продукції в плановому році, %;

Пу-п – сума умовно-постійних витрат в базовому році, грн.

4. Визначають планову собівартість продукції (Стп.пл):

Стп.пл = Свих.пл ± Есум, грн, де

Есум – сума економії витрат по всіх техніко-економічних факторах, грн.

5. Визначають рівень затрат на 1 грн товарної продукції в плановому році (В1грн.тп.пл)

В1грн.тп.пл = Стп.пл / Qтп.пл, грн.

6. Розраховують процент зниження затрат на 1 грн товарної продукції в плановому році в порівнянні з базовим („У”):

У = ((В1грн.тп.б - В1грн.тп.пл) / В1грн.тп.б) ∙ 100 %.

Індексний метод дає можливість врахувати вплив усіх факторів укрупненим способом.

1. Зниження собівартості продукції за рахунок зміни норм витрат матеріалів і зміни цін на них (ΔСм):

ΔСм = (1 - Ін ∙Іц) ∙ Пмз, %, де

Ін – індекс зміни норм витрат матеріалів на один виріб;

Іц – індекс зміни цін на одиницю матеріального ресурсу;

Пмз – питома вага матеріальних затрат в собівартості продукції, %;

2. Зниження собівартості продукції за рахунок росту продуктивності праці (ΔСпп):

ΔСпп = (1 - Ізп / Іпп) ∙ Пзп, %, де

Ізп – індекс росту середньої заробітної плати;

Іпп – індекс росту продуктивності праці;

Пзп – питома вага заробітної плати в собівартості продукції, %.

3. Зниження собівартості продукції за рахунок зниження умовно-постійних витрат

(ΔСу-п):

ΔСу-п = (1 - Іу-п / Іq) ∙ Пу-п, %, де

Іу-п – індекс росту умовно-постійних витрат;

Іq – індекс росту обсягу виробництва продукції;

Пу-п – питома вага умовно-постійних затрат а собівартості продукції, %.