- •§ 1. Загальна характеристика гарантій прав на землю
- •§ 2. Способи захисту прав на земельні ділянки
- •§ 3. Правове забезпечення відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам
- •§ 4. Умови та порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам
- •§ 5. Причини виникнення, визначення видів та правові засади вирішення земельних спорів
- •§ 6. Органи, що вирішують земельні спори, умови та порядок їх розгляду і вирішення
§ 2. Способи захисту прав на земельні ділянки
Протягом тривалого часу юридичний інститут захисту прав в основному складали цивільно-правові нормі. Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 поки що чинного ЦК захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку загальним, господарським або третейським судом шляхом: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання зобов'язання в натурі; компенсації моральної шкоди; припинення або зміни правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків; іншими засобами, передбаченими законом. Кримінальному, адміністративному, трудовому, земельному та іншим галузям права переважно була притаманна охорона прав.
Наслідком поновлення усієї системи вітчизняного законодавства та розширення кола і змісту суб'єктивних прав фізичних та юридичних осіб став відхід української юриспруденції від охорони прав традиційними способами і широке визнання необхідності їх захисту. Так, глава 23 ЗК цілком присвячена захисту прав на землю, що свідчить про формування земельно-правового інституту захисту суб'єктивних земельних прав.
Насамперед це стосується захисту права власності на землю громадян та юридичних осіб. Так, згідно з ч. 1 ст. 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Друга частина цієї норми є більш поширеною. Вона охоплює не тільки власників, а й землекористувачів. Відповідно до її положень власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Певний інтерес становить ч. З ст. 152 ЗК, яка присвячена способам захисту прав на землю. Так, у ній зазначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування; відшкодування завданих збитків; застосування інших способів, передбачених законом. Неважко побачити, що зміст наведеної норми охоплює зазначені цивільно-правові способи захисту прав на землю і водночас враховує особливості захисту суб'єктивних прав на конкретну земельну ділянку.
Важливе значення мають передбачені ЗК гарантії права власності на земельну ділянку. Так, згідно з принципом, закріпленим у ч. 1 ст. 153 ЗК, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Примусове припинення права власності на ділянку передбачене ЗК у випадках: припинення права власності на земельну ділянку особи, якій вона не може належати на праві власності (ст. 145); викупу ділянки для суспільних потреб (ст. 146); її примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності (ст. 147); конфіскації ділянки (ст. 148); примусового звернення стягнень на ділянку по зобов'язаннях її власника (ст. 143), здійснюваного з додержанням порядку відчуження такої ділянки за рішенням суду, встановленого ст. 139 ЗК. Законодавчими актами передбачені й деякі інші випадки припинення права власності на земельну ділянку.
Припинення права власності на землю у випадках, передбачених ЗК та іншими законами, в основному відбувається на засадах викупу, здійснюваного на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки. При цьому власникові ділянки відшкодовуються її вартість, а також завдані збитки. Відповідно до ч. З ст. 153 земельного закону колишній власник земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про
визнання недійсним чи розірвання договору викупу цієї ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупу ділянки буде встановлено, що вона використовується не для суспільних потреб. Наведена норма встановлює важливий засіб захисту права власності на землю від свавілля органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, які мають право викупу земельних ділянок, що знаходяться у приватній власності фізичних та юридичних осіб, для суспільних потреб.
Важливою гарантією права земельної власності фізичних та юридичних осіб є встановлення відповідальності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування за його порушення. Так, згідно зі ст. 154 ЗК вони не мають права без рішення суду втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. Зазначені органи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником цих повноважень.
Шкода землевласникам може бути заподіяна не тільки втручанням у здійснення ними повноважень власності або обмеженням їх прав на земельну ділянку, а й виданням актів, які порушують ці права. У разі видання органом виконавчої влади або місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт відповідно до ст. 155 ЗК визнається недійсним. Звичайно, це здійснюється у судовому порядку, хоч законодавство не перешкоджає самому органу визнати свій акт недійсним, якщо будуть виявлені порушення вимог законодавства при його прийнятті. Проте у будь-якому разі збитки, завдані власнику земельної ділянки внаслідок видання протизаконного акта, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який його видав.