- •№1. Предмет та завдання дисципліни «Історія держави і права України» (ч. 2).
- •№2. Періодизація дисципліни «Історія держави і права України» (ч. 2).
- •№18. Законодавча діяльність Центральної Ради.
- •№19. Земельна реформа в унр.
- •№21. Закон уц Ради «Про громадянство» від 2-4 березня 1918 р.
- •№22. Закон уц Ради «Про національну символіку» від 12 березня 1918р.
- •№24. «Грамота до всього українського народу» від 29 квітня 1918р.: її зміст та характеристика.
- •№25. Закони про тимчасовий державний устрій Української Держави від 29 квітня 1918р.; умови прийняття та загальна характеристика.
- •№26. Центральні органи влади в Українській Державі за п. Скоропадського.
- •№27. Організація та діяльність органів влади на місцях в Українській Державі.
- •№28. Судова система Української Держави часів правління п. Скоропадського.
- •№29 Утворення та діяльність Державної варти.
- •№32 Універсал Трудового конгресу від 23 січня 1919 p.: загальна характеристика і значення.
- •№33. Організація органів влади і управління за часів Директорії.
- •№35. Причини поразки українських державницьких змагань 1917 - 1921 pp.
- •№36. Варшавський та Ризький договори: їх зміст і значення.
- •№38. Органи влади й управління зунр.
- •№39. Судова система зунр.
- •№41. Законодавча діяльність зунр.
- •№43. Падіння зунр: причини та наслідки.
- •№44. Брестська мирна угода: її зміст і значення.
- •№45. Система органів влади та управління усрр.
- •№50. Утворення радянської міліції.
- •№51 Становлення радянського права в Україні (1917 - 1920 pp.).
- •№52 Нова економічна політика в усрр: причини її запровадження та наслідки.
- •№56. Система органів влади й управління усрр після утворення срср.
- •№57. Конституція усрр 1929 p.: її характеристика і значення.
- •№60 Кодифікація радянського кримінального права в 20-х рр-
- •№61 Кодифікація радянського процесуального права в 20-х рр-
- •№62 Кодифікація радянського сімейного права в 20-х рр.
- •№63 Кодифікація радянського земельного права в 20-х рр-
- •№64 Кодифікація радянського трудового права в 20-х pp.
- •№65 Утворення Автономної Молдавської срр.
- •№66 Соціально-економічні й політичні наслідки індустріалізації в Україні.
- •№67 Програма розкуркулення в усрр, її мета і наслідки.
- •№68 Зміни в державному ладі усрр в першій половині 30-х pp.
- •№69 Судова система усрр в першій половині 30-х pp.
- •№70 Організація та діяльність прокуратури усрр в першій половині 30-х pp.
- •№71 Формування надзвичайних каральних органів влади в усрр у 30-х pp.
- •№72 Конституція урср 1937 p.: її загальна характеристика і значення.
- •№73 Органи влади та управління урср за Конституцією 1937 р.
- •2. Органи влади на рівні республіки
- •2.1. Президія Верховної Ради урср
- •3. Молдавська арср
- •4. Місцеві органи влади
- •№74 Судова система урср за Конституцією 1937 р.
- •№75 Правове становище західноукраїнських земель у 20-30-х pp.
- •№77 Розвиток радянського права в 30-х pp.
- •№78. Соціально-економічні й політичні наслідки колективізації в Україні в 30-х pp. XX ст.
- •№79 Пакт Молотова-Ріббентропа, таємний протокол, його суть і наслідки.
- •№80 Зміни в органах влади та управління урср в роки Великої Вітчизняної війни.
- •№81 Органи управління окупаційного режиму в Україні.
- •№82 Зміни в радянському праві в роки Великої Вітчизняьіої війки.
- •№83 Приєднання Закарпатської України до складу урср-
- •№84 Передача Криму урср: причини і наслідки.
- •№87 Зміни в законодавстві урср в перші повоєнні роки.
- •№89 Зміни в правоохоронній системі урср в роки «відлиги».
- •№90. Кодифікація права в урср в 60-х pp.
- •№91. Кодифікація кримінального права урср в 60-х pp.
- •№92. Наростання кризових явищ в економічному і суспільно- політичному житті урср в ті половині 60 - 80-х pp.
- •№93. Конституція урср 1978 p., її характеристика і значення.
- •№94 Органи влади урср за Конституцією урср 1978 р.
- •№95 Судова система урср після прийняття Конституції урср 1978 р.
- •№96 Причини запровадження політики «перебудови» в срср.
- •№97 Демократизація суспільного та державного життя в урср у роки «перебудови».
- •№98 Зміни в законодавстві урср в роки «перебудови».
- •№100. Проголошення Української незалежної держави.
-
№19. Земельна реформа в унр.
Домінантою реформацій стало відновлення приватної власності на землю, повернення її в товарний обіг. Міністерством земельних справ на місцях створювалися регіональні управління хліборобства та державного майна, а також губернські, повітові, волосні земельні, земельно-ліквідаційні та особливі комісії. Ці останні вирішували питання про право на врожай 1918 р. із земель колишніх землевласників відповідно до спеціального закону, ухваленого 27 травня 1918 р. Повітові земельні комісії брали на себе тимчасове управління земельними ділянками окремих власників на їхні прохання і з дозволу губернських комісій на термін понад один рік. Маєтності господарів, які були відсутніми, за розпорядженням губернської комісії передавалися повітовій комісії для управління без заяви власника або його повіреного. Суть управлінських функцій зводилася до передачі маєтків в оренду або прямого господарювання з допомогою призначених фахівців. Витрати на ці заходи покривалися за рахунок прибутків, одержаних від господарської діяльності. Чистий прибуток передавався власникові, який міг у будь-який час вимагати повернення своєї ділянки. Поряд із земельними комісіями Рада Міністрів утворила тимчасові повітові та губернські земельно-ліквідаційні комісії, до компетенції яких входив розгляд справ про відновлення порушеного володіння й користування землею, про повернення відібраних після 1 березня 1917 р. підприємств, рибних ловів, знаряддя та всякого рухомого майна, про відшкодування збитків і винагороду за користування майном, про розрахунки за посіви на чужих землях без дозволу власників, володарів чи орендарів. Земельна реформа мала багатоступеневий характер. Низкою законодавчих актів передбачалося реалізувати такі принципи:
1) відповідальність за перетворення брав на себе уряд;
2) створення Державного земельного фонду за рахунок державних, церковних і частини приватних земель із повним відшкодуванням за них;
3) продаж земельних ділянок малоземельним господарям;
4) створення дрібних, але економічно міцних господарств;
5) забезпечення ефективної роботи цукрової промисловості як базової галузі України;
6) вдосконалення сільськогосподарського кредитування.
8 червня 1918 р. було схвалено закон, згідно з яким Державний земельний банк дістав необмежене право придбання земель для їх продажу селянам. Розмір приватного землеволодіння не повинен був перевищувати 25 десятин. 14 червня з'явився закон про право продажу та купівлі землі поза міськими оселями. Якщо ділянки купували земельні товариства, то загальна площа повинна була вкладатися в розрахунок: 25 десятин на кожного члена товариства. Крім того, протягом трьох років придбану землю необхідно було розмежовувати на індивідуальні відруби. Таким чином, колективні форми господарювання виключалися. Усі вказані положення стосувалися як орної землі, так і лісових угідь. Однак площі з лісовими насадженнями надавалися в продаж лише з дозволу міністра земельних справ. З його ж санкції можна було придбати понадлімітні ділянки, коли це письмово обґрунтовувалося суспільними потребами. В цьому разі покупець повинен був протягом року засвідчити виконання обумовлених намірів, відшкодувати всі боргові зобов'язання. Не обмежувалися розміри ділянок, придбаних на публічних торгах, що здійснювалися шляхом примусового стягнення іпотечних та приватних боргів. У кінці літа уряд дозволив продавати маєтки навіть тоді, коли вони перебували в оренді. При цьому орендар мав право зібрати врожай на такій площі.
У жовтні було засновано Вищу земельну комісію, яку очолив сам П.Скоропадський. Посилена увага глави держави до аграрного питання в цей час пояснювалася тим, що після жнив 1918 р. передбачалося розпочати перерозподіл землі для того, щоб у 1919 р. кожний господар працював уже на власній землі. На початку листопада було ухвалено законопроект, який регулював процес викупу Державним земельним банком надлишкових площ у землевласників та їх подальшого розподілу між селянами. Маєтки, що мали велике господарське значення (обслуговували цукроварні, розводили елітну худобу тощо) могли мати до 200 десятин землі, але вони підлягали акціонуванню. Слід зазначити, що при уважному ознайомленні реформа мала дуже суперечливий характер щодо відносин селян і поміщиків-землевласників. В цей час селяни вже звикли до думки, що земля, яку їм надала Центральна Рада безкоштовно, належить їм, і повертати її ніхто не збирався, а тимбільше викупати. Що стосується великих землевласників, то вони не просто прагнули повернути свої землі та маєтки. Абсолютизуючи трактування закону про відшкодування за користування панською землею, поміщики проводили конфіскаційні рейди та погроми по селянським оселям. Непевність становища селян та поміщиків викликала незадоволення з обох боків. Річ утім, що по суті це була ліберальна рефрма, яка передбачала поступки як з селянського, так і панського боку, але ніхто на них йти не хотів. З перших же днів новий уряд розпочав заходи, щоб унормувати становище. Але це було йому не під силу.
№20. Закон УЦР «Про національно-персональну автономію» від 9 січня 1918 р.
Один з найважливіших правових актів конст. характеру в Українській Народній Республіці. Прийнятий в один день з IV Універсалом — 9(22).І 1918. Надавав рос, євр. і польс. націям право на нац.-персональну автономію. Білоруси, чехи, молдавани, німці, татари, греки та болгари, що мешкали в Україні, могли користуватися таким правом після подання відповідної заяви до Генерального суду УНР, підписаної не менш як 10 тис. гр-н, не обмежених у політ, правах. Протягом 6 міс. суд мав винести рішення і сповістити про нього Генеральний секретаріат. Нації, не зазначені у цьому переліку, за своїм бажанням могли подавати такі ж заяви, але вже на розгляд парламенту УНР. Центр. Рада проголошувала право на самост. творення свого нац. життя невід'ємним природ, правом нації. Будь-яка з них могла створювати на тер. України власний нац. союз. До нього входили б поіменно всі люди, прізвища яких включалися до «національного кадастру». Останній мав публікуватися для заг. відомості, і кожен гр-нин отримував право вимагати як включити його до кадастру, так і виключити зі списків. Нац. союзові належало виключне право представництва даної нації перед держ. і громад, установами. Кошти союзів мали складатися з відрахувань центру та органів місц. самоврядування від сум, спеціально призначених на ці справи, пропорційно до кількості членів того чи того союзу. Його бюджет міг також поповнюватися за рахунок оподаткування власних членів і встановлення для них відповідних позик. Структура та склад кер. органів нац. союзу визначались установчими зборами нації, делегати до яких обиралися з числа гр-н віком понад 20 років на основі загального, без різниці статі і віри, та рівного виб. права, через безпосередні вибори і таємне голосування з використанням принципу пропорц. представництва. Компетенція нац. союзу мала встановлюватись і затверджуватись Установчими зборами УНР або її парламентом. Усі_рргани нац. союзу вважалися державними. Його вищим представн. органом були нац. установчі збори, а виконавчим — нац. рада. Вони мали право видавати закони у межах своєї компетенції. Влада нац. союзу поширювалася на всіх його членів, незалежно від місця їх мешкання у межах УНР. Спори між органами нац. союзу, з одного боку, та органами ін. нац. союзів або держ. урядування і місц. самоврядування, з іншого, повинні були розв'язуватись адм. судами. 29.IV 1918 закон про національно-персональну автономію було включено окремим розділом до Конституції УНР.