32. №75 Правове становище західноукраїнських земель у 20-30-х pp.

. ЗУНР у державно-правовому розумінні була відповідно організована, з належною законодавчою, виконавчою і судовою владою. Створена була і відповідна її правова основа. У практичній діяльності держави виявлялося не формально-показове, а реальне прагнення забезпечити справжню, гарантовану рівноправність націй, які проживали на її території. Широким був і спектр політичних прав і свобод, проголошених ЗУНР: свобода слова, преси, мітингів і демонстрацій, недоторканність особи, свобода організацій союзів, товариств і партій; встановлення загального, рівного і прямого виборчого права, пропорційної системи виборів; безпрецедентний у світовій практиці орган гарантування кожній нації відповідного числа своїх представників на виборах органів влади, судових органів та ін., можливість організації своїх міністерств тощо. Не було також гострих конфліктів між різними прошарками населення, якщо не брати до уваги поодиноких випадків. Звичайно, керівники ЗУНР припустилися серйозних помилок і прорахунків. Серед них політична нерішучість, політика очікування, відкладання на майбутнє рішень щодо гострих соціально-економічних проблеми, пасивне ведення війни. Однією з головних причин поразки можна вважати віру у всемогутність, справедливість і демократизм Антанти, тобто сподівання на допомогу ззовні, а не віра у свої власні сили. Однак основною причиною падіння ЗУНР була зовнішня агресія значно сильніших сусідів — Польщі і Румунії.

 Отже, боротьба за національну державність в Україні наприкінці 1917—1920 рр. відбувалася в умовах жорстокої громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції. У цій боротьбі вирізняються кілька етапів. На першому етапі національну революцію очолила Центральна Рада. У листопаді 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка (УНР). Другий етап — це період з кінця квітня 1918 р. Правління гетьманщини в умовах окупації України німецькими й австро-угорськими військами. Значною подією у національно-державному відродженні стало проголошення у західних регіонах України у листопаді 1918 р. Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). І нарешті, майже паралельно з проголошенням ЗУНР на більшій частині України, починаючи з листопада 1918 р., відбувалося відродження УНР на чолі з Директорією і здійснювалися спроби об'єднання її з ЗУНР. Це також значний етап у національно-державному будівництві. Однак наприкінці 1920 — початку 1921 рр. процес національно-державного відродження був перерваний перемогою радянської влади на більшій частині території. України і окупацією західноукраїнських регіонів Польщею, Румунією, Чехословаччиною. Тільки опора на власні сили могла привести до перемоги. А вона, у свою чергу, передусім потребувала злагоди в Україні. Безперечно, досягти ідеальної, повної злагоди в умовах громадянської війни та іноземної інтервенції було неможливо. І все ж демократам, прихильникам державного відродження України для забезпечення злагоди слід було докладати більше зусиль, насамперед у сфері соціально-економічної політики. Окремим лідерам партій необхідно було більше думати про долю України, а не про задоволення власних амбіцій. Іншим чинником, що спричинив значні труднощі, була переоцінка іноземних сил як опори у боротьбі за незалежність України. Усі іноземні сили, які залучалися до справи збереження самостійності України, в результаті, переслідували власні інтереси, дуже часто протилежні інтересам народу України. Поряд з гіркотою поразки цей період (1917—1921 рр.) для українського народу є періодом і певних досягнень. Зросла національна самосвідомість. Значна частина українського народу впевнилась у власних силах. Тому хоча за ці роки і не відбулася переможна соціально-політична революція, однак безперечно, що національна революція у свідомості, почуттях народу здійснилася, і це був великий крок уперед, крок до справжньої державності.

№76 Приєднання Західної України до УРСР. 23 серпня 1939 р. був підписаний пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР. У таємному протоколі Гітлер і Сталін до мовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі. 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, поклавши цим самим початок Другій світовій війні. Кваплячись оволодіти «своєю» частиною польської держави (як і передбачалося в секретних протоколах), 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли кордон і зайняли майже всі землі, населені українцями і білорусами (територія площею більше 190 тис. км2 із населенням майже 12 млн. чол.). Розмежувальна лінія між СРСР і територією, окупованою німецькими військами, була уточне на в радянсько-німецькому договорі про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. Українські землі Лемківщина і Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття — Угорщиною. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. Таким чином, до УРСР було прилучено понад 7 млн. мешканців Західної України. На початку жовтня 1939 р. на західноукраїнських землях відбулися вибори до Народних Зборів, а 26-28 жовтня 1939 р. у Львові пройшли і самі Українські Народні Збори, які прийняли декларацію про встановлення радянської влади на Західній Україні і про возз'єднання з УРСР. У складі УРСР були утворені 8 нових областей: Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Волинська, Рівненська, Ізмаїльська та Чернівецька. Спочатку населення Західної України вітало прихід Червоної Армії. Пояснювалось це тим, що Західна Україна була до цього напівколонією Польщі з досить сильним політичним, національним та економічним гнобленням, жорстокою експлуатацією, масовим хронічним безробіттям, напівкріпосницькими порядками на селі, безправ'ям українців.

Деякі політичні та економічні заходи, які вживалися новим режимом після возз'єднання, принесли українцям конкретні поліпшення. Сотні тисяч безземельних і малоземельних селянських господарств отримали понад мільйон гектарів землі, значну кількість худоби та різного реманенту, що були конфісковані в поміщиків, монастирів та великих державних чиновників. Були створені машинно-тракторні станції, різні обласні та районні установи й організації, які надавали послуги в розвитку рослинництва і тваринництва. Чимало було зроблено і в соціальній сфері: ліквідовано безробіття, введено 8-годинний робочий день, підвищувалась заробітна плата робітників. Реконструювались існуючі і будувалися нові підприємства, розвивалася виробнича кооперація, помітно поліпшилося медичне обслуговування. За перший рік радянської влади тут почали діяти 184 лікарні, 492 амбулаторії та поліклініки. Українізувалась та зміцнювалась система освіти. У цей час працювало 6900 шкіл, у тому числі 6 тис. з українською мовою навчання, діяло 15 вузів, у тому числі 2 університети, 13 театрів. Однак усе це відбувалося в умовах тоталітарного режиму, що призвело до поширення репресій, депортацій і на західноукраїнських землях. Були розпущені українські політичні партії, а їх лідери депортовані. Ліквідовувалось багато кооперативів, а інші реорганізувались на радянський зразок. Припинили свою діяльність читальні та бібліотеки товариства «Просвіта».

Через деякий час було оголошено, що землі, експропрійовані у польських землевласників і віддані найбіднішим селянам (спочатку це був найпопулярніший захід нового режиму!), підлягають колективізації. Методи її проведення були ще жорстокішими, ніж у Східній Україні. Супроводжувались вони масовими репресіями, «розкуркуленням» середняків, депортацією тисяч селян до Сибіру. Погіршувало ситуацію те, що краєм керували люди, направлені з інших регіонів СРСР, які не розуміли місцевої специфіки, не володіли українською мовою. Утисків зазнавала греко-католицька церква. Священиків зобов'язували мати спеціальні паспорти, а за використання церков уряд вимагав платити високі податки. Викладання релігії в школі заборонялося, церковні землі конфісковувалися. Широкі репресії були розгорнуті проти місцевої інтелігенції. З осені 1939 р. лише з Галичини радянська влада депортувала близько 400 тис. українців. Таким чином, входження західноукраїнських земель до складу УРСР було подією величезної історичної ваги і мало прогресивне значення, оскільки вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї державної структури. Але здійснено це було тоталітарним режимом з порушенням норм міжнародного права, за допомогою секретних угод. Радянська влада була поширена і на західноукраїнські землі.