32. №57. Конституція усрр 1929 p.: її характеристика і значення.

Конституція Української РСР 1929 склалася на основі тих змін у державному будівництві, в політичному та економічному житті УРСР, які відбулися в період з 1919 по 1929 рік, на базі першої конституції — Конституції СРСР 1919 року, на відбитих в ній принципах пролетарського інтернаціоналізму і соціалістичного демократизму. Конституція 1929 року, як і всі прийняті раніше радянські конституції, породжена в одних і тих же історичних умовах перехідного від капіталізму до соціалізму періоду. Як перша, так і друга конституція СРСР являли собою конституції диктатури пролетаріату, конституції соціалістичного типу. Конституція 1929 року, як і перша Конституція УРСР, законодавча закріпила принципи диктатури пролетаріату і республіку Рад як державну форму цієї диктатури.

Ст. 1  - Вся влада в межах Української Соціалістичної Радянської Республіки належить Радам робітничих, селянських і червоноармійських депутатів».  Конституція УРСР 1929 року Законодавчо закріпила створені за роки Радянської влади на Україні основи нового економічного ладу, які були вирішальними передумовами для здійснення соціалістичної перебудови всього народного господарства на базі індустріалізації країни і колективізації сільського господарства. Конституція УРСР 1929 року, як і перші радянські конституції, закріпила рівноправність громадян, незалежно від їх расової і національної належності, та проголосила суперечним основним законам Української Радянської Республіки встановлення або допущення будь-яких привілеїв чи переваг з причин расової або національної належності, а також і будь-яке обмеження рівноправності національних меншостей. Українська РСР, беручи до уваги непорушну волю молдавського народу до оформлення свого державного існування в складі Української Радянської Соціалістичної Республіки, об'єдналась з молдавським народом на основі створення в складі УРСР Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. У ст. 18 Конституції УРСР 1929 року. Нові, особливо важливі положення Конституції УРСР 1929 року, що мали велике принципове значення у порівнянні з Конституцією 1919 року, знайшли своє відображення у ст. 2 і 3 Конституції, в яких було висвітлено змінене правове становище УРСР та законодавче закріплення основних принципів Радянської федерації і суверенітету Української РСР.

Конституція УРСР 1929 року встановила такі суверенні правила:

-   Право самостійно, без наступного затвердження органами Союзу РСР, приймати свою власну Конституцію, в якій враховані національні особливості і яка відповідає Конституції Союзу РСР в цілому.

-   Право на територіальне верховенство. Територія Української РСР не могла бути зміненою без її згоди ;Право на створення своїх власних органів державної влади і органів державного управління (була побудована на зразок системи, встановленої Конституцією Української РСР 1919 р.);

-   Право прийому до громадянства Української РСР. В досоюзний період громадянство визначалося і регулювалося поточним законодавством.

-   Право на обрання повноважних представників Української РСР до складу ради Національностей Центрального Виконавчого Комітету Союзу РСР.

-   Право здійснення законодавства і управління в межах компетенції, встановленої Конституцією СРСР і конституцією УРСР;

-   Право ВУЦВК на здійснення законодавчої ініціативи у найвищих органах Союзу РСР.

Відповідно до Конституції СРСР, Конституція УРСР 1929 року визначила численне коло питань, з яких Українська РСР здійснювала свою державну владу самостійно. Конституція Української РСР 1929 року залишила в силі всі ті гарантії свободи трудящих, які були встановлені Конституцією УРСР 1919 року. Але Конституція Української РСР 1929 року мала й сумні наслідки. Надання великої влади місцевим органам призвело до перекручувань державної політики, а це виявилось в бездушне адміністрування (виселення і знищення найбільш працездатної частини селянства і інтелігенції). Конституція дала поштовх до занепаду сільськогосподарського виробництва в Україні, що призвело до голодомору 1932—1933 років (всі кошти направлялись тільки на індустріалізацію, безжально вилучалось із сільськогосподарського виробництва). Ця Конституція закріпила диктатуру пролетаріату, що в подальшому зробило неможливим розвиток приватної власності і відкинуло Україну від магістралі світового розвитку.

№58, Кодифікація радянського права в УСРР у 20-х pp.

№59. Кодифікація радянського цивільного права в 20-х pp.

Перша кодифікація радянського законодавства — загальна назва кодифікаційних робіт, здійснених в УСРР, РСФРР та інших радянських республіках у 20-і pp.  Була своєрідним «матеріальним втіленням» курсу на революційну законність, проголошеного з переходом до нової економічної політики, свідченням відмови від правового нігілізму перших післяреволюційних років. Кодифікація зумовлювалася необхідністю зафіксувати в систематизованому вигляді прав, форми нових сусп. відносин, а також внутр. потребами системи радянського законодавства (наявністю у ній істотних суперечностей, прогалин тощо). Підготовка нових кодексів розпочалася напередодні Генуезької конференції 1922 і певною мірою пов'язувалася також з можливим вступом рад. республік до світ, співтовариства. Перші підготовчі заходи щодо збору та узагальнення матеріалів для майбутньої широкої кодифікації були здійснені в УСРР ще в березні 1920. Активні ж кодифікаційні роботи розпочалися лише в кінці 1921. За 2—3 роки створено кодекси та ін. рівнозначні їм законод. акти з осн. галузей рад. права: Кримінальний кодекс УСРР 1922, Кримінально-процесуальний кодекс УСРР 1922, Положення про судоустрій УСРР 1922, Цивільний кодекс УСРР 1922, Земельний кодекс УСРР 1922, Кодекс законів про працю УСРР 1922, Кодекс законів про народну освіту УСРР 1922, Закон про ліси УСРР 1923, Цивільний процесуальний кодекс УСРР 1924, Тимчасові будівельні правила УСРР 1924, Ветеринарний кодекс УСРР 1925, Виправно-трудовий кодекс УСРР 1925. Стрімке зростання загальносоюзного законодавства, прийняття Конституції СРСР 1924, відповідні зміни до Конституції УСРР 1919, а головне — зміни в сусп. відносинах у зв'язку з завершенням відбудов, періоду і проголошенням курсу на індустріалізацію та колективізацію країни породили в 1926—27 другу хвилю кодифікації. У цей час прийнято: Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР 1926, Адміністративний кодекс УСРР 1927, Кримінальний кодекс УСРР 1927, нову редакцію Крим.-процес, кодексу УСРР, а також внесено значні системні зміни до Зем. кодексу. На останньому, третьому, етапі кодифікації вже в умовах поступової відмови від непу Тимчасові буд. правила замінив Статут цивільного будівництва УСРР 1928, прийнято Гірничий кодекс УСРР 1928, Цивільний процесуальний кодекс УСРР 1929 і нову ред. Положення про судоустрій УСРР. Логічним завершенням кодифікаційних робіт стало видання у 1929—30 семитомника

Отже, незважаючи на зовнішню схожість з буржуазними кодексами, радянське зак-во 20-х рр. міцно стояло на сторожі «інтересів диктатури пролетаріату». А текстуально однакові статті рад. і західно-європ. кодексів використовувалися з різною класовою метою, у діаметрально відмінних соціальних умовах і застосовувалися судами, шо стояли на принципово різних позиціях. Водночас цей процес об'єктивно відповідав тим істор. соціально-екон. умовам, що склалися у період непу. Кодифікація створювала більш ліберальний режим, суттєво розширювала права й свободи особистості, забезпечувала певну стабілізацію супільства, відбивала в законодавстві той «переворот у поглядах на соціалізм», який відбувся у зв'язку з переходом до непу. 

У Цивільному кодексі перш за все зазначалося, що "цивільні права захищаються законом, за винятком того, коли вони здійснюються всупереч із їхнім соціально-господарським призначенням". Демократичний характер мала ст. 4 ЦК, котра характеризувала цивільну правоздатність (тобто здатність мати цивільні права і обов'язки), що надавалася всім громадянам, не обмеженим судом у правах. Стать, раса, національність, віросповідання, походження не впливали на обсяг цивільної правоздатності. Кожному громадянину республіки надавалися права вільного пересування, обрання незаборонених законом занять і професій, придбання та відчуження в рамках закону майна, укладання угод і створення промислових і торговельних підприємств при дотриманні норм, що стосувалися відання цих підприємств. У той же час Цивільний кодекс декларував класовий підхід у регулюванні майнових відносин. Так, він забезпечував робітникам і службовцям право автоматичного поновлення договору житлового найму і встановлював для них тверді ставки квартирної плати. Коли йшлося про відшкодування збитків, ЦК зобов'язував судові органи враховувати майновий стан потерпілого й відповідача. Згідно зі ст. 123 ЦК майновий стан боржника мав бути врахований при визначенні порядку стягнення за невиконання договору.

Належну увагу Цивільний кодекс приділяв праву власності. Розрізнялась власність: а) державна (націоналізована та муніципалізована), б) кооперативна, в) приватна. Перевага надавалася державній власності. Так, земля, надра, ліси, води, залізниці загального користування проголошувалися виключно власністю держави. Об'єкти державної власності, перелік котрих наводився в ст. 22 ЦК, повністю вилучалися з цивільного обігу. Державні підприємства і установи мали право стягнути незаконно відчужене майно, що їм належало, не лише від несумлінного, а й від сумлінного набувача. Колективістська точка зору декларувалася в багатьох статтях ЦК. Цивільний кодекс надавав законно існуючим кооперативним організаціям право мати у власності підприємства незалежно від числа зайнятих на них робітників. Поряд з державною і кооперативною власністю ЦК УСРР допускав приватну власність. Дозволивши різні форми власності, ЦК УСРР забезпечував певну свободу договору. Це було закріплено в статтях 26—43 ЦК, а також у спеціальному розділі "Зобов'язальне право". Найважливішим завданням ЦК у галузі зобов'язального права було закріплення позицій держави і державних підприємств в обороті, надання їм істотних переваг і гарантій при укладанні угод. Так, згідно зі ст. ЗО, "правомочність є недійсною, коли договір укладений з метою, що суперечить законові, або в обхід закону, а також коли він спрямований на очевидну шкоду для держави". ЦК УСРР заборонив здачу в піднаймання орендованого державного майна. На користь держави віддавалися безплатно всі поліпшення, зроблені орендарем. Кодекс забезпечував підвищену охорону інтересів замовника в договорі підряду, якщо замовником була держава. У розділі "Зобов'язальне право" регламентувалися підстави виникнення і припинення зобов'язань, визначалися різні види договорів, загальні і конкретні до кожного з них вимоги. Статті 403—415 ЦК торкалися зобов'язань, що виникали внаслідок заподіяння іншому шкоди.