25. Представництво у господарському процесі.

Представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки. Процесуальне представництво визначається також як виконання процесуальних дій однією особою від імені та в інтересах іншої особи, або юридична діяльність представника для особи, яку він представляє. Метою судового представництва є необхідність забезпечення реалізації процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що засвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджується нотаріально посвідченою довіреністю. ГПК України не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа. Представником у господарському суді може бути лише дієздатна особа. Мається на увазі дієздатність не процесуальна, а матеріально-правова.

26. Поняття доказування у господарському процесі.

Доказування у господарському процесі являє собою врегульовану правовими нормами діяльність господарського суду та інших учасників господарського процесу зі збирання та закріплення, дослідження та оцінки доказів. У юридичній літературі існує дві основні концепції щодо поняття судового доказування, його суті та суб’єктів. В основі однієї лежить думка про судове доказування як спосіб пізнання фактичних обставин справи. Автори, що дотримуються іншої концепції, вважають, що під доказуванням потрібно розуміти діяльність з метою переконати суд в істинності фактів, що ним розглядаються. Необхідно зауважити, що друга з наведених концепцій не підтверджується ні законодавством, ні судовою практикою. Хоча ст. 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, але це не означає, що в господарському процесуальному законодавстві знайшла вираз концепція судового доказування як засобу переконання суду, оскільки термін «доказування» застосовується відносно діяльності не тільки сторін та інших учасників судового розгляду, але й господарського суду. Це пов’язано з тим, що суд бере активну участь у процесі судового доказування, а тому його активна, координуюча роль у господарському процесі взмозі допомогти сторонам отримати достовірну та повну інформацію у справі. Крім того, відповідно до ст. 43 ГПК України суд здійснює оцінку доказів, а тому вирішальне значення має не переконання господарського суду в наявності або відсутності фактів, а його пересвідчення в цьому на основі пізнання фактичних обставин справи. У зв’язку з цим саме пізнання визначає сутність судового доказування у господарському процесі.