3.Роль Універсальної десяткової класифікації в пошуку інформації.

В1962 р. в якості обов'язкової інформаційної класифікації прийнята Універсальна десяткова класифікація(УДК), а з1963 р. у науково-технічних видавництвах, редакціях науково-технічних журналів, в органах науково-технічної інформації, науково-технічних бібліотеках уведене обов'язкове індексування всіх публікацій по УДК, тобто всі інформаційні матеріали в області природних і технічних наук видаються з індексами УДК. По цій же системі організовані довідково-інформаційні фонди(ДІФ). УДК може бути використана для організації як вузькоспеціалізованих ДІФ, так і багатогалузевих; вона є єдиною міжнародною універсальною системою, що дозволяє досить детально розкрити зміст довідково-інформаційних фондів і забезпечити швидкий пошукінформації. Можливість єдиної систематизації інформаційних матеріалів робить систему УДК найзручнішою в процесі обміну інформацією між країнами. УДК відповідає найбільш істотним вимогам до класифікації: міжнародності, універсальності, мнемонічності, можливості відбиття нових досягнень науки й техніки без яких-небудь серйозних змін у її структурі. УДК охоплює всі області знань, її розділи органічно пов'язані так, що зміна одного з них тягне за собою зміну іншого. Десятковою УДК називається тому, що для її побудови використаний десятковий принцип: розподіл кожного класу на десять(або менше) підкласів. Для позначення класів(розділів) застосовані арабські цифри, які абсолютно однозначні для всіх людей незалежно від того, на якій мові вони говорять й яким алфавітом користуються. Мова цифр усім зрозуміла, легко запам'ятовується, тому це робить УДК загальнодоступною міжнародною системою. Десятковий принцип структури УДК дозволяє практично необмежено розширювати її шляхом додавання нових цифр до уже наявних, не ламаючи всієї системи в цілому. Індекси УДК можуть бути пов'язані один з одним у різноманітних комбінаціях, завдяки чому в схемі класифікації можнавідобразити незліченну кількість понять. Застосування визначників майже безмежно розширює рамки системи й відкриває більші можливості для дробової класифікації матеріалу.

Розвитком таблиць УДК займається міжнародний Консорціум УДК(UDC Consortіum), що веде роботу з її вдосконалення відповідно до розвитку науки й техніки. 3-тє повне видання таблиць УДК, що складається із семи випусків, було здійснено в 1979-1986р. Універсальна десяткова класифікація існує близько100 років. За цей період вона перетерпіла більші зміни, не раз зазнавала критики, але, незважаючи на це, дотепер не знає собі рівних за поширенням. Виникнувши як класифікаційна система для міжнародної бібліографії, УДК у цей час застосовується в багатьох країнах світу для систематизації друкованих матеріалів, різних видів документів й організації картотек. Використання УДК в інформаційно-пошукових системах визначають подальші перспективи її розвитку.Виникнення УДК тісно пов'язане зі створенням і розвитком"Десяткової класифікації" МелвіляДьюи. В1876 р. вийшло перше, дуже коротке, видання таблиць цієї класифікації. Класифікація Дьюи користується широкою популярністю в США й деяких європейських країнах, де вона дотепер застосовується головним чином у масових бібліотеках. Її індекси проставляються на картках, що випускають Бібліотекою Конгресу США. В1895 р. у Брюсселі була скликана І Міжнародна бібліографічна конференція, на якій було винесене рішення про створення"Універсального бібліографічного репертуару"

- карткового каталогу літератури, наявної в усім світі по всіх галузях знань. Для

здійснення цього великого завдання був організований Міжнародний бібліографічний інститут(МБІ). Ініціаторами створення"Репертуару", а також організаторами й керівниками МБІ були Поль Отле(1868-1944) і Анрі Лафонтен(1854-1943). Їм належить також заслуга створення УДК, в основу якої була покладена"Десяткова класифікація" М. Дьюи. Робота над створенням класифікації тривала12 років. Вона велася як по лінії подальшої деталізації рубрик системи М. Дьюи, так і по шляху вдосконалювання їїструктури. Були додані нові й упорядковані старі індекси, модифіковані формулюваннярубрик, трохи змінений зовнішній вигляд індексів, внесені необхідні методичні вказівки

й пояснення. Основним доповненням, що якісно відрізняє нову класифікацію від системи М. Дьюи, було введення загальних і спеціальних визначників і знаків, що дозволяють створювати нові індекси. В1905 р. у Брюсселі французькою мовою вийшло перше зведене видання таблиць нової десяткової класифікації. Ці таблиці називалися" Керівництво до універсальногобібліографічного репертуару" (Manueldurepertoіrebіblіografіqueunіversel"). В1933 р. французькою мовою закінчилося друге повне видання таблиць десяткової класифікації, тепер воно називалося"Універсальна десяткова класифікація". Втративши зв'язок з"Репертуаром", вона придбала самостійне значення. Другому виданню передувала більша робота МБІ по приведенню таблиць у відповідність із рівнем розвитку науки й техніки, їхнє доповнення новими поняттями. Керівництво цією роботою разом з П. Отле й А. Лафонтеном здійснював Ф. Донкер-Дьевис. В1931 р. Міжнародний бібліографічний інститут був перейменований у Міжнародний інститут документації, а в1938 р. перетворений у Міжнародну федерацію по документації МФД(FederatіonІnternatіonaledeDocumentatіon). Своєю метою МФД визначила розробку теорії документації, організацію документації всіх видів і у всіх галузях знань. Велике місце як і раніше приділялося проблемам класифікації. Під контролем МФД виходили повні, середні, скорочені й галузеві видання УДК на багатьох мовах світу. З1992 р. роботи над УДК передані в спеціально створений міжнародний Консорціум УДК(UDC Consortіum), куди входять національні видавці таблиць УДК і МФД. Універсальна десяткова класифікація, що з'явилася в результаті подальшого розвитку"Десяткової класифікації" М. Дьюи, зберегла у своїй основі ієрархічну структуру, властиву останньої. Разом з тим в УДК був внесений ряд особливостей, прийомів, характерних для фасетной або аналітико-синтетичної класифікації, наприклад допоміжні таблиці загальних і спеціальних визначників, що дозволяють одноманітно побудувати індекси розділів відповідно до категорій місця, часу, мови й т.д. або згрупувати документи по процесі, видам продукції й т.д.. Універсальна десяткова класифікація в цілому характеризується декількома основними властивостями. Сама назва говорить про дві з них: універсальності й десятичности. Крім того, слід зазначити многоаспектность, як закладену в структурі основної таблиці, так і виникаючу при застосуванні допоміжних таблиць і прийомів утворення індексів, що несуть у собі елементи стандартизації. У численних розділах цієї системи впорядкована безліч понять по всіх галузях знань або діяльності. Іншими словами, УДК охоплює весь универсум знань. При цьому УДК не є конгломератом окремих галузевих класифікацій. Хоча розділи класифікації, що

відповідають окремим галузям, відрізняються по своїй внутрішній структурі,

обумовленою специфікою галузі, система сприймається як єдине ціле завдяки існуванню єдиного ієрархічного коду, загальних правил побудови індексів і неодмінному показу взаємозв'язків даного розділу і його залежності від інших за допомогою методичногоапарата("суміжні області", посилання). УДК універсальна й у застосуванні. Завдяки достатку засобів і прийомів індексування, скорочува легко дробности, вона успішно застосовується для систематизації й наступного пошуку найрізноманітніших джерел інформації в різні по обсязі й по призначенню фондах- від невеликих узкотематических

зборів спеціальної документації до великих галузевих і багатогалузевих довідково-інформаційних фондів. Універсальна десяткова класифікація побудована по систематичному принципі. В УДК той самий предмет зустрічається в різних місцях залежно від галузі знання й від аспекту, у якому він розглядається.Таке явище, називане множинною локалізацією понять, відбиває многоаспектностьУДК як властивість, закладена в самій структурі схеми класифікації. Це властивість завжди потрібно мати на увазі при індексуванні по УДК. Багатоаспектне індексування змісту документів і запитів забезпечується, крім самої структури УДК, використанням загальних і спеціальних визначників, що відбивають час, місце, мову, параметри, устаткування, процеси й т.д. , а також застосуванням деяких правил комбінування індексів. Однієї з головних відмінних рис Універсальної десяткової класифікації є ієрархічна побудова більшості розділів основної й допоміжної таблиць за принципом розподілу від загального до частки з використанням цифрового десяткового коду. Универсум знань ділиться за аналогією з десятковими дробами. Кожен клас(перший щабель розподілу) містить групу більш-менш близьких наук. Індекси УДК із так, що кожна наступна цифра не міняє значення попередніх, а лише уточнює, позначаючи більше приватне поняття. При деталізації більш-менш великих розділів УДК широко(хоча не можна затверджувати, що завжди строго й послідовно) застосовується стандартне позначення тих або інших понять, а також типового й аналогічного підрозділу: загальні визначники,спеціальні визначники, типові(ковзні) закінчення, паралельний підрозділ, побудова індексу за допомогою знака'(апостроф) і ін. Всі ці засоби й прийоми дозволяють представити УДК у більше компактному, іноді двомірному, легше доступному для огляду виді й скорочують обсяг таблиць. Досяга з їхньою допомогою мнемоніка набагато полегшує оволодіння системою й необхідне в роботі запам'ятовування індексів.На початку деяких розділів УДК можна зустріти перелік цифрових позначень, що починаються многоточием. Це закінчення, які можна приєднувати при необхідності до індексів даного розділу для одержання подальшої однотипної стандартної деталізації. Під методикою індексування розуміють сукупність прийомів і правил утворення пошукових образів документів(ПІД) або запитів(ПОЗ), тобто прийомів і правил утворення індексів УДК для понять, що відбивають зміст документа або запиту. Основним завданням методики індексування є забезпечення однаковості підходів до створення пошукових образів документів. Однаковість індексування дозволяє

забезпечити швидкий, повний й у достатньому ступені точний пошук по більшості типових для даного фонду запитів, сприяє правильній організації фондів. Предметом загальної методики є розробка прийомів і правил індексування, відбору понять у ПІД, що випливають із особливостей схеми класифікації в цілому. Специфікаокремих тематичних розділів таблиць, що відбиває особливості розподілу понять у цих областях знання, вимагає введення спеціальних правил і прийомів індексування документів по тематиці цих розділів. Розгляд подібних особливостей індексування, типових для окремих розділів або підрозділів схеми класифікації, є предметом галузевих методик. Оскільки кінцевою метою індексування є підвищення ефективності пошуку інформації, те основний критерій оцінки індексування виражається в ефективності пошуку. Індексування завжди являє собою спробу більш-менш адекватно відбити об'єктивну реальність. Тому міра розбіжності з об'єктивною реальністю може бути мірою якості індексування. Ця міра дає подання лише про можливості даного ИПЯ й звичайно виражається параметрами шуму, повноти, точності, релевантности ИПС, реалізованої за

допомогою даного ИПЯ.Перейдемо до розгляду правил загальної методики індексування документів по УДК, які виходять у першу чергу зі структури самої схеми класифікації.

Правило перше.

УДК є єдиною інтегральною системою, а не сумою галузевих, часток, локальних схем. Вся сума людських знань і практики розглядається в УДК як деяка спільність взаємозалежних, взаємозалежних понять, що підрозділяється по єдиному принципі на класи, розділи, підрозділи й т.д. за принципом їх найбільш частого застосування в практичній діяльності людини. Із принципу інтегральності системи треба правило: в УДК ні"своїх" й"чужих" розділів і підрозділів. Всі розділи, всі частини схеми рівноправні й повинні рівною мірою

використатися для індексування, не дивлячись на їх"близькість" або"віддаленість" від профільного для даного фонду розділу. Віднесення того або іншого поняття до того або іншого підрозділу УДК умовно, як умовна будь-яка схема класифікації. На практиці це означає, що нема рації всі документи, відібрані для свого фонду, спочатку індексувати у своїй галузі, а потім уже через знак відносини приєднувати індекс, що відбиває основний зміст(основний предмет) документа. Варто відразу індексувати по основному змісті документа. Основне призначення систематичного каталогу й бібліографічних картотек, організованих по УДК в органах НТИ й науково-технічних бібліотеках, - задовольняти тематичні запити. Останні можуть бути систематичного або предметного характеру. І на обидва види запитів може відповісти систематичний каталог. Однак запити предметного характеру(коли задана тема повинна бути розглянута з погляду різних дисциплін, тобто комплексно) задовольняються за допомогою алфавітно-предметного покажчика до каталогу, а саме- за допомогою його гніздових рубрик. Принципових розходжень у методиці складання систематичного каталогу й систематичних бібліографічних картотек не є. Єдине розходження полягає в тім, що в каталогах відбиваються фонди конкретного СИФ або бібліотеки, а в бібліографічних картотеках- література незалежно від наявності в даному фонді. До найважливіших вимог організації матеріалу в систематичних каталогах або картотеках ставиться дотримання принципу однаковості: література по якому-небудь питанню завжди повинна ставитися в той самий розділ каталогу. Якщо цей принцип не

буде дотримуватися, то, по-перше, каталог або картотека втратять одне зі своїх

найцінніших пошукових якостей- точність і повноту, по-друге, пошук буде тривалим. Всі картки в систематичному каталозі або картотеці повинні бути підібрані по індексах, однорідні теми(картки) виділені роздільниками. Роздільники оформляються як на дрібні рубрики, так і на загальні розділи каталогу, причому за деякими з них безпосередньо може не бути карток; інакше кажучи, вони очолюють не стільки групу карток, скільки логічно підлеглі їм роздільники й тим самим утворять систему. Тому, говорячи про кількість карток за роздільником, ми маємо через їхній останній щабель. Читачі-фахівці найчастіше мають потребу в інформації з конкретних питань й існує необхідність збирати її по відповідних дробових індексах. Звідси можна зробити помилковий висновок, що питання про кількість карток за роздільниками начебто не повинне існувати, тому що кожен, навіть саме дрібне питання повинен бути виділений. Але тут існує інша небезпека: роздільників виявиться так багато("ліс роздільників"), що читачеві буде важко орієнтуватися, і тому, все-таки рубрики каталогу або картотеки необхідно укрупнювати. Оптимальною кількістю карток за роздільником уважається. Вибір типу розміщення карток й організації систематичних каталогів і картотек

багато в чому визначається типом і профілем фонду, читацькими запитами й т.п. Картки за роздільниками можна розташовувати одним із трьох способів: у порядку дробности індексів; за абеткою карток; по укрупнених індексах карток. Перший спосіб зручний тим, що АПУ може відсилати читача безпосередньо до дробового індексу, що при подібному способі розміщення доцільно писати зверху, у правій стороні картки. При розташуванні карток по укрупнених індексах, позначеним на роздільниках, але в межах кожної такої рубрики вони підбираються в назад-хронологічному порядку по роках видання, тобто спочатку новітня література по даному питанню, а потім більше стара. При дуже детальному виділенні рубрик по дрібних темах питання про те, як краще

підбирати картки- за алфавітом або в порядку зворотної хронології- губить свій зміст. Весь матеріал усередині рубрики, незалежно від цього, легко оглянемо. Але встановити певний порядок і строго його дотримуватися все-таки необхідно незалежно від кількості карток за роздільниками. Вище відзначалося, що роздільники в каталозі або картотеці озаглавлюють не тільки групу карток за кожним з них, але й інші роздільники й у цілому становлять систему роздільників. Ця система допомагає користувачеві самостійно орієнтуватися в каталозі, знаходити необхідну літературу. Для того, щоб правильно орієнтувати його в каталозі, роздільники повинні, наскільки це можливо, показати східчасту структуру систематичного каталогу, ієрархію класів і родо-видовые зв'язки, що існують між підрозділами каталогу. Це досягається строго продуманим застосуванням роздільників певної форми, із середнім і бічним виступами. Останні можна ставити виступом праворуч і ліворуч, у такий спосіб виходять три форми роздільників: середні, ліві й праві. Ці форми можна доповнити, зрізуючи небагато виступи роздільників або вирізуючи з карток роздільники з більше широкими виступами, хоча в бібліотеках це практикується рідко. Середніми роздільниками варто виділяти відносно великі розділи, підрозділяючи їх ще надва щаблі лівими й правими роздільниками. У якому порядку застосовувати бічні форми роздільників- питання місцевого значення, і в різних СИФ він вирішується по-різному. Таким чином, створюється можливість оформляти роздільниками обумовленої форми три ієрархічних щаблі розподілів. Коли в межах одного каталожного ящика є більше трьохщаблів, доводиться йти на деякі огрубіння оформлення: представляти однією формою роздільників два щаблі ієрархії класів. На виступах роздільників варто писати індекс і його рубрику, на середніх роздільниках, нижче виступу, перераховувати основні розподіли цього розділу й посилання до суміжних розподілів УДК. Подібні посилання й відсилання необхідно робити на бічних роздільниках, хоча перераховувати там розподілу наступного щабля звичайно недоцільно. Систематичний каталог тісно зв'язаний з усіма іншими каталогами бібліотеки. Такий зв'язок досягається застосуванням у всіх каталогах єдиної форми картки й вказівкоюповного каталожного індексу в алфавітному каталозі(при наявності двох алфавітних каталогів- у службовому). Це допомагає однаковому індексуванню різних видань однієї й тієї ж книги й книг, близьких по тематиці. Тому, при всякої реклассификации й виправленнях індексів потрібно відбивати ці виправлення в алфавітному каталозі. Процес цей сповільнює проведення реклассификации, але він необхідний для правильного

ведення систематичного каталогу. Систематичний каталог, бібліографічна картотека вимагають постійної уваги: повного або часткового перегляду класифікації, відновлення карток або роздільників. Безсистематично проведеної роботи каталог швидко застаріває й губить своє значення. Розрізняють наступні види робіт з каталогом або картотекою: поповнення картками нових надходжень; при необхідності змінюються формулювання або виправляються написи на роздільниках; поточна редакція; у більших СИФ застосовується поділ праці: картки розставляє технічний працівник(на ребро або з кольоровою закладкою), а редактор перевіряє правильність розміщення й визначає необхідність змін і доповнень роздільників; планова редакція, тобто суцільний перегляд усього каталогу або картотеки, або великих розділів з одночасної деталізацією рубрик, реклассификацией і внесеннямвиправлень відповідно до змін і доповненнями УДК.