Застосування променів лазера в хірургії

На початку 60-х років завдяки дослідженням лауреатів Нобелівської премії Н. Г. Басова і А. М. Прохорова і їх американських колег Ч. Таунса і А. Шавлова було вивчено новий принцип посилення радіохвиль за допомогою пучка «активних» молекул. Було створено оптичний квантовий генератор, який діє на кристалі штучного рубіна. Сутність дії лазера полягає в тому, що під час діяльності потужного світлового спалаху, створеного лампою накачки, активна речовина переходить у збуджений стан. Через визначений час (10^-5–10^-6 с) частина збуджених атомів повертається до вихідного стану, випускаючи при цьому світлові кванти. За рахунок багаторазового відбиття від дзеркал резонатора кількість зіткнень фотонів з активною речовиною збільшується, в результаті чого утворюється лавина світлових квантів, яка при досягненні певної потужності виходить назовні у вигляді яскравого світлового імпульсу з дуже високою концентрацією енергії.

Першу діючу лазерну установку було сконструйовано в США 1960 р. З тих пір розпочато вивчення біологічної взаємодії лазерного випромінювання з біологічними об’єктами. Дослідження довели, що променем лазера можна маніпулювати з високою точністю, впливаючи на будь-які за розмірами ділянки тканини, на групи клітин, на внутрішньоклітинні структури, наприклад, на ядро клітини та ін.

Спочатку лазер застосовувався переважно в онкології, офтальмології і деяких інших розділах хірургії, а згодом набув широкого визнання в медицині.

Ультрафіолетове опромінення крові

Перші позитивні результати з клінічного застосування опромінення ультрафіолетовими променями стали можливі після винаходу першого приладу для опромінення крові (Е. К. Кнотт). Ще 1928 р. вперше в світі було проведено реінфузію опроміненої крові хворої після септичного аборту, яку лікували раніше без особливого успіху. Після цієї терапії хвора одужала.

Починаючи з 80-х років нашого століття, ультрафіолетове опромінення крові (УФОК) широко застосовується в лікувальних закладах. Для опромінення крові застосовують лампи, що випромінюють ультрафіолетові промені як короткого, так і змішаного типу. Реінфузія опроміненої крові сприяє зникненню болей, підвищується загоювання ран, покращується загальне самопочуття, підвищується працездатність, нормалізуються сон, температура тіла. Метод не має ускладнень, протипоказань і справляє таку дію:

— бактерицидну, антибактеріальну;

— протизапальну;

— дезинтоксикаційну;

— стимулює окислювально-відновні реакції, знижує гіпоксію тканин;

— підвищує резистентність організму до інфекцій;

— стимулює фагоцитоз тощо.