Розділ IV. Медичні маніпуляції в процесі обстеження і догляду за хірургічними хворими

Найпростішою з усіх методів обстеження хворих є антропометрія. Це обстеження фізичного розвитку людини. Визначення її зросту, ваги, окружності грудей, функції дихання (спірометрія), сили м’язів (динамометрія). Цю маніпуляцію проводять при надходженні хворого до лікувального закладу, санаторію, будинку відпочинку. Причому в оздоровчих закладах, на відміну від лікувальних стаціонарів, це є обов’язковим.

Зріст вимірюється зростоміром. При вимірюванні зросту хворий стоїть спиною до стояка, торкаючись його п’ятами, сідницями, лопатками і потилицею. Голова знаходиться в такому положенні, щоб кути очей і верхнього краю зовнішнього слухового проходу були на одній лінії. Визначають зріст після опускання планшетки на голову по нижньому її краю. В деяких випадках вимірюють зріст сидячи.

Зважування проводять на медичних вагах. Зважують хворого під час надходження до лікувального закладу і надалі не рідше як один раз на тиждень, за одних і тих же умов: натщесерце, у натільній білизні, після випорожнення сечового міхура і кишечника. Тяжкохворих зважують сидячи.

Окружність грудної клітки виміряють сантиметровою стрічкою, накладаючи її спереду по 9-му ребру у чоловіків під сосками, а ззаду під кутами лопаток. Руки опущені, дихання довільне без глибоких вдиху і видиху. Вимірювання проводять на висоті вдиху і видиху.

Спірометрія здійснюється за допомогою спірометра. Хворий робить глибокий вдих, затискує ніс і повільно робить глибокий видих крізь скляний наконечник, взятий до рота. Наконечник стерилізують кип’ятінням.

Профілактика пролежнів. Найчастіше пролежні з’являються на потилиці, лопатках, остистих відростках хребців, крижах, п’ятах, клубових кістках, лобку, грудині тощо. Шкіру на цих ділянках протирають дезинфікуючим розчином (камфорний спирт, нашатирний спирт, одеколон та ін.), а під ділянки можливого виникнення пролежнів підкладають гумовий круг, який вкривають клейонкою. Гумовий круг підкладається так, щоб крижі були всередині нього і не торкалися постелі.

Підмивання хворого. Обладнання: глек, корнцанг, стерильні ватні тампони, вода або дезрозчин (КМnО₄, фурацилін тощо). Температура розчину має бути 35–38 °С. При підмиванні під сідниці підкладають судно. Хворий лежить на спині, ноги зігнуті в колінах, стегна розведені. В ліву руку беруть глек і поливають на зовнішні статеві органи. Ватним тампоном протирають у напрямі до ануса. Після цього висушують поверхню сухими тампонами. У жінок застосовується спринцювання за допомогою наконечників, які уводять до піхви на глибину 6–7 см.

Обробка ротової порожнини. Тяжкохворим обробляють ротову порожнину за допомогою шпателя, пінцета і валиків, зволожених 2%-м розчином соди або 5%-м розчином борної кислоти, перманганату калію або просто теплою водою.

Обробка очей. Очі промивають за допомогою стерильних марлевих тампонів, змочених у 3%-му розчині борної кислоти. Закрапують очі спеціальною піпеткою, відтягуючи нижнє віко лівою рукою і опускаючи краплю ближче до носа. Після цього, трохи зачекавши, опускають другу краплю і пропонують хворому заплющити очі. Промокають залишки ліків ваткою. Мазі уводять під віко спеціальною лопаткою.

Обробка вух. При утворенні сіркових пробок у тяжкохворих вухо закрапують перекисом водню, а потім пробки видаляють за допомогою ватної турунди. Можна вимивати сіркову пробку розчином фурациліну. Застосовується шприц Жане на 150 мл. Хворий сидить боком до лікаря і руками тримає бочкоподібний тазик під мочкою вуха. Вушну раковину відтягують назад і вгору. Вводять канюлю шприца в зовнішній слуховий прохід і повільно натискують на поршень шприца. Якщо у вухо уводять лікарську речовину, медсестра відводить вушну раковину назад і наверх, хворий нахиляє голову в протилежний бік, і йому крапають ліки, підраховуючи кількість крапель; після цього зовнішній слуховий прохід закривають пухкою ваткою.

Догляд за носом. Для видалення з носа кірок уводять у носові ходи турундочки, змочені у вазеліновій олії або гліцерині і через кілька хвилин, повертаючи їх, витягують разом із кіркою.

Догляд за волоссям. Найпростіший прийом, але, як правило, в лікувальних закладах не застосовується.

Температура тіла. Вимірювання температури є щоденним обов’язком медсестри. Медичний термометр проградуйований від 34 до 42 °С. Ртутний стовпчик не спадає вниз сам, його треба струшувати. Зберігають термометри в банці з дезинфікуючими розчинами (3%-й розчин перекису водню, 0,5%-й розчин хлораміну Б). Перед використанням термометр треба протерти рушником, струсити ртуть до відмітки 35 °С і покласти хворому під пахву, попередньо витерти її рушником від поту. Резервуар зі ртуттю має щільно стикатися з тілом хворого. Тримати термометр хворий повинен протягом 10 хв. У тяжкохворих температуру можна виміряти в прямій кишці, але треба пам’ятати, що там температура на 0,5–1 °С вища. Перед уведенням термометра в пряму кишку його потрібно змастити вазеліном. Дітям можна вимірювати температуру в паховій зморшці. Ніжку дитина трохи згинає в стегні, для того, щоб з’явилась зморшка в паху. Час виміру температури: 6–7 і 16–17. При вимірюванні температури хворий повинен сидіти або лежати. У присутності родини температура може підвищуватись на 1,5–2 °С. Записують температуру до температурного аркуша. Вранці температура тіла завжди нижча, ніж увечері.

Засоби впливу на кровообіг. У зв’язку з тим, що гірчичники, банки, п’явки, компреси, ванни можуть спричинити у хворого тяжкі ускладнення, медична сестра повинна добре знати показання для їх призначення і грамотно технічно їх виконувати.

Гірчичники. Придатність гірчичників визначається за їхнім специфічним запахом гірчичної олії, і вони не повинні осипатися. Розміри гірчичників 12 х 18 см. Гірчиця особливим засобом наноситься на щільний гігроскопічний папір. Гірчичники можна класти на всі ділянки тіла за винятком підошов і долонь. Гірчичник перед накладенням змочують водою (температура води не вища за 45 °С) і прикладають гірчицею вниз на 10–15 хв. Краще під гірчичники покласти шар марлі або тонкого паперу, зверху рушник. Треба пам’ятати, що при довготривалій експозиції можливі опіки, майже до ІІ ступеня. Після зняття гірчичників шкіру треба промити теплою водою, протерти її насухо, а хворого укутати теплою ковдрою.

Гірчичні ванни. Для гірчичної ванни температура води має бути 50 °С. На відро води беруть 50 г сухої гірчиці. Час експозиції — 20–30 хв. Після гірчичної ванни ноги миють чистою теплою водою і витирають насухо. Краще після гірчичної ванни на ноги надягти теплі носки.

Банки. Існує кілька видів банок: звичайні — банки Біра і кровоссальні банки. Кількість їх для одного хворого може змінюватись від 10 до 20 штук. При накладанні банок хворий лежить на животі або на боці. Металевий стрижень з ватним валиком на кінці змочують спиртом або ефіром. Зайву рідину віджимають, щоб не обпекти хворого. Якщо шкіра дуже волосиста, її можна поголити або густо змазати вазеліном. Банку тримають в лівій руці близько до тіла хворого, правою рукою вводять до неї запалений тампон, і як тільки він починає гаснути, банку швидко прикладають до тіла. Запалений тампон у банці довго тримати не можна, тому що від цього банка надто нагрівається. Волосся хворого накривають під час цієї процедури рушником. Тримають банки зазвичай 15–20 хв. Знімають їх обережно: нахиляють набік, натискуючи на шкіру з іншого боку пальцем. Після зняття банки на шкірі залишається крововилив і набряк. Шкіру на ділянці експозиції обережно протирають від вазеліну. Банки після використання протирають спиртом і зберігають у спеціальному ящику.

Кровопускання. Під час кровопускання хворий має лежати так, щоб не бачити своєї крові, тому що це може призвести до запаморочення. Під ліктьовий згин підкладають подушку, щоб добре розігнути верхню кінцівку в лікті, покривають подушечку рушником і клейонкою. Шкіру дезинфікують. Набір інструментів для кровопускання: шприц, голка з товстою трубкою, по якій кров надходить в градуйований посуд. Беруть у хворого 300–500 мл крові. Хворому накладають джгут на плече так, щоб залишався пульс на артерії радіаліс. Кілька разів хворий стискає і розтискає кулак. Вказівним пальцем лівої руки фіксується вена, а правою проколюють голкою шкіру (зріз голки повинен бути направлений наверх), потім вену. При проколюванні стінки вени відчувається дуже характерний поштовх. Після проколення стінки вени голку проводять вверх за її рухом на 2–3 см. Якщо з голки не виділяється кров, треба потягнути її на себе і спробувати ще раз пунктувати вену. Під час кровопускання необхідно уважно стежити за хворим. Після кровопускання ліктьовий згин дезинфікують і бинтують.

П’явки. Застосовуються спеціальні медичні п’явки. Одна п’явка відсмоктує від 6 до 10 мл крові. Зазвичай прикладають від 6 до 12 п’явок. Не можна ставити п’явки на ті ділянки, де артерії й вени близько прилягають до шкіри, тому що може виникнути ерозивна кровотеча. Шкіру, де буде прикладена п’явка, змочують солодкою водою. Поміщають п’явку до пробірки головою до отвору. Прикладають пробірку до потрібного місця. Чекають, поки п’явка присмокчеться. П’явка присмоктується до шкіри на 30–60 хв, а потім сама відпадає. Якщо треба зняти раніше, її змочують підсоленою водою. Відривати їх не можна. На місця, що кровоточать, накладають асептичні пов’язки. П’явки використовують лише раз, потім їх знищують.

Зігріваючий компрес. Складається зі шматка щільної гігроскопічної тканини, змоченої і добре віджатої, клейонки або вощеного паперу, вати й бинта. Зігріваючий компрес сприяє припливу крові й розсмоктуванню запальних інфільтратів, їх можна класти на будь-які частини тіла. В компресі кожен наступний шар повинен бути ширший за попередній на 2 см. Спочатку компрес готують, а потім прикладають до будь-якої ділянки, закріплюють шерстяною хусткою. Тривалість експозиції компресу — 10 год. Змінення компресу проводять зранку і ввечері. Розчини для компресів: тепла вода, слабкий розчин оцту (одна чайна ложка на 0,5 л води), горілка, одеколон та ін.

Холодні компреси застосовують при забиттях. Бавовняну тканину змочують холодною водою і прикладають на забите місце на 10–15 хв.

Припарки. Застосовують як протизапальний засіб. Для цього використовують: льняне сім’я, висівки, сіль чи пісок, які спочатку нагрівають.

Грілка буває гумова і електрична. Гумова грілка — це резервуар на 1,5–2 л з пробкою, що вгвинчується. Наливають у грілку гарячу воду на 3/4 об’єму, випускають вільне повітря і загвинчують пробку. Після цього грілку для перевірки герметичності перекидають пробкою вниз, обмотують рушником і кладуть на хворе місце. Періодично необхідно спостерігати за шкірою під грілкою. Дуже обережно призначають грілку при болях у животі (при гострому апендициті грілка категорично протипоказана).

Пузир для льоду. Призначається при кровотечі. Зазвичай промисловість випускає круглі гумові резервуари з широким горлом і пробкою. Подрібнений на шматочки лід кладуть до резервуару, загвинчують пробку, покривають рушником і прикладають до тіла. Не рекомендується тримати пузир більш як 30 хвилин. Після двогодинної перерви експозицію можна повторити.

Ванни можуть бути сидячими, загальними, ручними, ніжними, лікувальними тощо. Якщо температура ванни нижча за 20 °С — це холодна ванна, 20–34 °С — прохолодна, 34–35 °С — індиферентна, 36–40 °С — тепла, 40 °С і вище — гаряча. Медична сестра повинна постійно спостерігати за проведенням ванни.

Обтирання. Застосовується при сверблячці шкіри і як засіб загартування. Беруть 2 простирадла, одним, змоченим у теплій воді, обгортають хворого, протирають його, потім більш прохолодним простирадлом повторно обгортають цього ж хворого. Після обтирання шкіру хворого висушують сухим рушником.

У відділенні ліки виписує старша медична сестра згідно з заявками палатних медичних сестер, які щодня виписують з історій хвороб лікарські призначення до спеціальних зошитів чи аркушів, що є індивідуальними для кожного хворого, і подають перелік лікарських препаратів, призначених хворим, старшій медсестрі.

Лікарські засоби (ЛЗ), що належать до списку А і Б, зберігають окремо в спеціальних шафах (сейфах). На внутрішній поверхні дверцят сейфа має бути перелік препаратів, що належать до списку А (наркотичні анальгетики, атропін тощо) і списку Б (снотворні, кодеїн, платифілін тощо) із зазначенням найвищих разових і добових доз. Запаси наркотичних засобів не повинні перевищувати 5-денної потреби. Запаси сильнодіючих лікарських речовин не повинні перевищувати 10-денної потреби. Ліки, що містять наркотичні засоби, підлягають предметно-кількісному обліку в спеціальному журналі, пронумерованому і скріпленому печаткою. В журналі обліку наркотичних препаратів виділяють для кожного анальгетика окремий аркуш, де вказують найменування ліків, їх кількість, дату застосування, прізвище, ім’я, по батькові хворого, номер його історії хвороби, кількість використаних ампул та їхний залишок.

Існує кілька методів уведення лікарських препаратів:

— зовнішній — крізь шкірні покриви, слизові оболонки, дихальні шляхи;

— ентеральний — крізь рот, під язик, крізь пряму кишку;

— парентеральний —уведення ліків в організм поза травним шляхом.