10. Німецька класична філософія

Філософія Канта, Гегеля, Фейєрбаха, Маркса (XVIII-XIX ст.) справили значний вплив на свідомість людства. І.Кант (1724-1804) пройшов два періоди у своїй творчості: докритичний і критичний. Для першого характерні матеріалізм і діалектичний підхід до розв’язання проблеми походження Сонячної системи. Другий період  це дослідження ним нового кола проблем на основі критичного аналізу пізнавальних здібностей людини. Філософські погляди Канта ґрунтуються на поділі дійсності на два світи  світ речей у собі (матеріальні речі, Бог, душа) і світ людської свідомості (світ речей для нас). Другий світ не має можливості пізнати перший, але без дії матеріального світу на органи чуттів людини неможливе не лише чуттєве споглядання, а і надання смислу останньому в категоріях розсудку. Отже, Кант стверджує велику роль діяльнісної сторони свідомості людини, практики в процесі пізнання. У своєму вченні про протиріччя людського розуму (визначення одночасно і свободи, і законів природи; скінченності і нескінченності світу) він виявив діалектику в процесі пізнання. Цим він обґрунтовував розмежування між релігією і наукою.

Кант створив автономну етику, основою якої є апріорні закони моралі. Ці закони похідні від єдиного верховного принципу категоричного імперативу. "Дій згідно з такою максимою (принципом поведінки), яка водночас може стати загальним законом". За Кантом, призначення людини  досягнення блага і вічного миру на Землі.

Філософське вчення Г.-В.-Ф.Гегеля (1770-1831)  систематизований виклад діалектичного методу мислення в рамках об’єктивного ідеалізму. За його думкою, в основі світу знаходиться ідеальне начало  Абсолютна ідея, тобто система категорій, що саморозвиваються. Абсолютна ідея проходить три етапи розвитку:1.логічне розгортання понять;2. їх матеріальне втілення у природі;

3.перехід від ідеї природи у сферу розвитку людського духу.

Ці взаємопереходи у розвитку Абсолютного духу відбуваються за законами діалектики, яку Гегель уявляє у формі тріад: теза, антитеза, синтез. Філософія Гегеля не вільна від догматизма й внутрішніх суперечностей (між діалектичним методом нескінченного розвитку і консервативно-філософською системою: Абсолютній дух вичерпує себе у людському пізнанні і сучасній Гегелю Пруській монархії).

Недоліки гегелівської філософії спробував усунути Л.Фейєрбах (1804-1872). Він ставить такі важливі для кожної людини запитання: що таке життя, щастя, любов, смерть, надія. Ключова для Фейєрбаха категорія "людська природа" об’єднує і природу, і людину, але він не помічає соціально-історичної обумовленості типу людини. Виступаючи з позицій антропологічного матеріалізму проти існуючої релігії, він вбачає шляхи її подолання в гуманістичному оновленні умов життя людей завдяки такому використанню науки й культури, які б зробили людину господарем природи, а стосунки людей  колективістськими.

Таким чином, у німецькій класичній філософії були закладені досить суперечливі основи ідеалізму, матеріалізму і діалектики, що знайшли таке ж суперечливе відображення у різноманітних філософських течіях ХХ століття, в т.ч. і в марксизмі.