Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1_Filosofiya.docx
Скачиваний:
53
Добавлен:
09.02.2016
Размер:
88.24 Кб
Скачать

1Філософія системний, логічно обґрунтований вираз світогляду. В перекладі з давньогрецької "філософія" означає любов до мудрості. Основним питанням філософії, як і світогляду взагалі, виступає ставлення людини до світу, до всього довкілля і до самої себе.

Філософія як теоретична форма світогляду виконує дві основні функції: світоглядну і методологічну. Осмислюючи й обґрунтовуючи життєві ідеали, заради чого варто жити й працювати, філософія виконує власне світоглядну функцію. Методологічна функція філософії полягає у намаганні проаналізувати, оцінити різні засоби людської діяльності, з морального, естетичного боку визначити допустимість тих шляхів, що ведуть до бажаних наслідків. У філософії осмислюються найбільш загальні методи пізнання, практичної діяльності, просування до істини. Все це  предмет методологічної функції філософії. Методологічна функція філософії конкретизується у теорії пізнання гносеології. Ця галузь філософії досліджує умови, механізми, принципи і форми пізнавальної діяльності людини.

Сутність вселюдських відносин відображається в ряді галузей, що складають структуру філософії. Це  онтологія, методологія, гносеологія, соціальна філософія, етика, естетика, філософія релігії.

Філософія виходить у своїх формах і методах за межі конкретної науки. Світогляд усвідомлюється не лише у логічних доказах і твердженнях. Глибокі філософські висновки відображаються у метафорах і афоризмах, у віршах, повістях і романах. Художні твори Гр. Сковороди, Вол. Соловйова, Л.М. Толстого, Ф.М. Достоєвського містять не менш глибокі філософські думки, ніж суто філософські твори Б.Рассела, А.Уайтхеда або М.Хайдеггера. І кожний з них має свій стиль і свої власні засоби філософствування. Філософія нагадує і науку, і мистецтво, і релігію, залишаючись теоретизованою, систематизованою формою світогляду людини.

Філософія відображає не лише те, що є, але й те, що має бути з позиції різних часів, народів і соціальних верств. Тому існує безліч філософських систем (як у мистецтві й релігії) і всі вони чимось доповнюють одна одну, хоч нерідко сперечаються між собою.

2 Самовизначення філософії відбувалося в Індії, Китаї і Греції у середині першого тисячоліття до нашої ери, у так званий "осьовий час" творчого вибуху філософської думки. Філософія Стародавньої Індії і Китаю розвивалася в умовах поєднання рабовласницького ладу з феодально-ієрархічною організацією суспільства, що сприяло консервації традиційних релігійно-міфологічних уявлень. Тому в давньосхідному світогляді релігійно-моральна проблематика мала перевагу над науково-теоретичною, ідеалізм над матеріалізмом. Сама ж філософія тут формувалась у межах міфології та релігії, переборюючи їх з середини шляхом раціоналізації. В Індії головним завданням філософії було індивідуальне рятування, звільнення душі від нескінченного кола перевтілень. Індійські чарваки, що відображали волелюбні і богоборчі настрої народу: існування богів  вигадка жерців і ошуканців, душа розсіюється разом з розпадом тіла після смерті, а єдина мета життя  насолода благами цього світу.

3 Самовизначення філософії відбувалося в Індії, Китаї і Греції у середині першого тисячоліття до нашої ери, у так званий "осьовий час" творчого вибуху філософської думки. Філософія Стародавньої Індії і Китаю розвивалася в умовах поєднання рабовласницького ладу з феодально-ієрархічною організацією суспільства, що сприяло консервації традиційних релігійно-міфологічних уявлень. Тому в давньосхідному світогляді релігійно-моральна проблематика мала перевагу над науково-теоретичною, ідеалізм над матеріалізмом. Сама ж філософія тут формувалась у межах міфології та релігії, переборюючи їх з середини шляхом раціоналізації. Філософська думка Китаю була підпорядкована моральному обгрунтуванню поведінки людей. Але поряд з ідеалізмом розвивались і матеріалістичні уявлення про світ. У Китаї це  даосизм, з його вченням про дао першооснову Всесвіту. Дао, як і матерія, породжує всю різноманітність видимого світу. Крім того, за думкою давньокитайських філософів, фізичне підґрунтя космосу становлять прості елементи  вода, вогонь, дерево, метал, земля.

4Антична філософія розвивалася в умовах демократичного ладу, незалежно від релігійного культу, що сприяло самостійним творчим пошукам істини, знання. Грецька філософія визначається як космоцентрична. Вона порушує питання про першооснову світу, про невидиму єдність світу, що схована за видимою різноманітністю явищ. В грецькій філософії формуються дві течії  матеріалізму та ідеалізму. Представники мілетської школи (Мілет  місто у Малій Азії) виступають з позицій наївного матеріалізму: першоосновою світу є якась тілесна субстанція  вода (Фалес), або повітря (Анаксимен), або якийсь невизначений стан речовини "апейрон" (Анаксимандр). Свого найвищого розвитку грецький матеріалізм набуває у вченні Демокріта (460-370 р.р. до н.е.). В пошуках причин руху він висуває гіпотезу про найдрібніші неподільні частки (атоми), які рухаються в пустоті завдяки власній вазі. З позиції атомістики Демокріт пояснює і утворення Космосу, і психічні явища (всі розумові процеси й переживання). У пізнанні Демокріт припускав відображення подвійного роду якостей об’єктів: якостей справжніх, притаманних самим об’єктам (їхні фізико-математичні параметри) і якостей уявних, залежних від здібностей нашого чуттєвого сприйняття  (колір, смак, запах). Демокріт був прибічником демократії і відстоював ідеї здорового, помірного, життєздатного і миролюбного настрою. Філософію на ідеалістичній основі розвивали у піфагорійській і елеатській школах. Їх послідовники шукали першопричині основи буття в незмінному конструктивно-розумовому принципі, такому "управлінському началі", яке надихає все рухливе й мінливе, а саме залишається вічно незмінним. Таким началом, що створює й упорядковує Космос, за вченням Піфагора, є числа. Античний ідеалізм набув свого систематизованого вираження у філософії Платона (427-347 рр. до н.е.). За його вченням, світ речей творить Деміург-Творець згідно з світом ідей (безтілесних сутностей, увінчаних ідеєю Блага). Пізнання світу відбувається в наслідок того, що безсмертна душа пригадує ці ідеї за допомогою діалектики  філософсько-естетичного натхнення (Ероса), що звільняє душу з полону поцейбічного життя і спрямовує її погляд на вічні ідеї Істини, Добра і Краси. У соціальній філософії Платон виступав проти рабовласницької демократії, протиставляючи їй автократичний устрій, в якому розумні й чесні правителі (філософи) керують воїнами і ремісниками.

Учень Платона Аристотель (384-322 рр. до н.е.) як дослідник і вчений, керується довірою до чуттєвого досвіду і з позицій матеріалізму критикує Платона, а у своєму вченні про першооснову світу створює ідеалістичну картину світу: за межами Космосу стоїть Перший Двигун, Бог і створює внутрішній мотив (потяг) до руху й удосконалення Всесвіту.

5 Середньовічна філософія набуває теоцентричного характеру. Вона підпорядковувалась вірі, доказам існування Бога. "Філософія  наймичка богослов’я",  так сформулював її призначення у Середні віки один з найвидатніших філософів цього часу Фома Аквінський. Середньовічна філософська схоластика вирішувала основне питання філософії в дусі креацінізму  створення світу Богом з нічого, але й були неортодоксальні моделі світу, згідно яких Бог не створив світ, а лише з’єднався з ним, що світ існує вічно (Іоанн Скот Еріугені, Сігер Брабантський). Теоретико-пізнавальна (гносеологічна) проблематика розвивається навколо питання про природу загальних понять  універсалій.

Середньовічний реалізм, продовжуючи ідеалістичне вчення Платона, стверджував вічність і самостійність існування понять як ідей  безтілесних сутностей. В той час як номіналісти вважали, що загальні поняття  лише назви предметів, існуючі тільки у мові. Згідно ж з поміркованим реалізмом Фоми Аквінського універсалії існують трояко: до речей  у розумі Бога, у речах  їх сутнісні смисли і після речей як поняття у розумі людини (суб’єкта).

Протягом століть схоластика накопичила величезний досвід формально-логічного мислення. В ній почали проростати зерна наукового підходу до природи: Роджер Бекон (ХІІІ ст.) обгрунтовував метод математичного виміру і дослідного експериментування; Д.Скот і Х.Оккам висунули принцип індивідуалізації, роблячи наголос на чуттєво-конкретному дослідженні явищ замість богословських спекуляцій. Середньовічні номіналісти (Іоанн Бурідан, Нікола Отрекурейський) стверджують примат сприйняття поодинокого, конкретного явища над загальним (розумоосяжним), що підривало основи релігійної догматики, породжувало сумнів у надчуттєвих і бездоказових істинах богослов’я.

6. Особенности философии Возраждения.

Філософія Відродження, відображаючи свідомість епохи переходу від феодалізму до капіталізму, стверджує наукову методологію мислення, вчення про безкінечність і несотворимість світу, теоцентризм Середньовіччя змінюється на антропоцентризм, що проголошує гуманізм, перетворення людини на вищу цінність (Піко Делла Мірандола, ХV ст.). Здійснюються перші спроби ідеологічного і теоретичного обгрунтування ідеї громадянського суспільства, незалежного від релігійних санкцій (Нікколо Макіавелі). Традиційна ідея Бога демонтується в основному у двох напрямах: Бог або розчиняється у природі (пантеїзм), або піддається етико-раціоналістичній обробці і вчення про нього виливається у концепцію християнського гуманізму (Еразм Роттердамський).

7. Основні риси філософії Нового часу (Бекон, Декарт, Спіноза)

Філософія Нового часу (XVII-XVIII ст.) продовжує ідеї вільнодумства, науково-технічного освоєння світу і просвітництва. Ф.Бекон і Р.Декарт розгорнули пошук таких методів пізнання, наукового дослідження, які можуть забезпечити більшу владу людини над природою. Ф.Бекон віддавав перевагу індукції (методу бджоли), а Р.Декарт  дедукції, вважаючи, що розум на основі індукції володіє висхідними істинами. Онтологія Нового часу ґрунтувалася, в основному, на матеріалізмі Ф.Бекона, Т.Гоббса, Д.Локка, Ж.Ламетрі, Д.Дідро, П.Гольбаха, Б.Спінози, поряд з якими утверджувались концепції об’єктивного ідеалізму Г.В.Лейбніца і суб’єктивного ідеалізму Д.Берклі.

В галузі гносеології боротьба думок розгорнулась між сенсуалістами (Локк, Берклі, Юм.Дідро) і раціоналістами (Декарт, Спіноза, Лейбніц). Перші вважали джерелом знань відчуття (досвід), другі  розум.

Ці філософські дискусії сприяли дослідженню особливостей чуттєвих (дослідних) і раціональних (теоретичних) форм пізнання.

8. Кордоцентризм філософії Сковороди та Юркевича

Вихованцем Києво-Могилянської академії був Григорій Сковорода (1722-1794). Його увагу привертала в людині емоційно-вольова сутність  "серце" людини. Філософія повинна окреслити шляхи досягнення щастя. Сковорода виходив у своїх поглядах з ідеї існування двох натур: видимої і невидимої. Видима натура  то світ матеріальний; невидима  це дух, істина, вічність, Бог. Сковорода висунув концепцію трьох світів: "макрокосмос" (природа), мікрокосмос (людина) і світ символів (духовне життя, Біблія). В основі процесу їх пізнання він вбачав самопізнання людини і богопізнання. Пізнавати світ  це значить навчитися за допомогою розуму бачити за видимим невидиме. В основі життя людей має бути ідея "спорідненої праці", воно повинно будуватися відповідно до внутрішньої природи та здібностей людини. Суспільний ідеал Г.Сковорода вбачав у "горнєй республіке". Це країна, в якій взаємини між людьми мають будуватися на основі їхньої духовної природи, високої моралі, свободи і рівності.

В ХІХ ст. в Україні набувають поширення ідеї німецької класичної філософії, які поширювали Д.Лодій, Я.Рубан, Л.Якоб та ін. Проблеми суспільно-політичної філософської думки знайшли відображення у творчості Т.Г. Шевченка (1814-1861). Центрами боротьби за наукові підходи до вивчення світу були природничі факультети Київського, Харківського, Одеського університетів. Сформувались оригінальні філософські ідеї П.Юркевича, Г.Шпета, О.Потебні. П.Юркевич піддав критиці однобічний, механічний матеріалізм, не менш різко він критикував і ідеалізм. Головний недолік філософії він вбачав в ігноруванні конкретного, індивідуального. В теорії пізнання П.Юркевича чільне місце посідає концепція ідеї, яка здійснюється через діяльність особистості з її духовністю, душею, серцем, як центром духовності. В ідеї розум пізнає явища. Юркевич з серцем пов’язує й проблеми моральної чистоти людини та відношення знання і віри, етично-естетичний погляд на світ.