3.5. Вибір вогнегасної речовини та основні елементи устаткування водяного пожежогасіння

3.5.1. Вибір вогнегасної речовини залежить від: характеру пожежі; вла­стивостей і агрегатного стану горючих речовин; параметрів по­жежі (площі, інтенсивності, температури горіння тощо); виду по­жежі (у закритому або відкритому повітрі); вогнегасної здатності до гасіння конкретних речовин та матеріалів; ефективності спо­собу гасіння пожежі.

Оскільки вода є основною вогнегасною речовиною, необхідно приділити особливу увагу створенню та працездатності надійних систем водопостачання.

Відповідно до СНіП ІІ-31 – 74, на кожному промисловому підпри­ємстві повинен функціонувати пожежний водопровід. Він може бути об'єд­наним з господарсько-питним або водопроводом, який використо­вують у виробничому процесі. Воду також можна подавати до місця пожежі з водоймищ, річок, або підвозити в автоцистернах.

3.5.2. Основними елементами устаткування водяного пожежогасіння на об'єктах є пожежні гідранти, пожежні крани, пожежні рука­ви, насоси та ін.

Пожежні гідранти використовують для відбору води із зовніш­нього водопроводу. Біля місця їх розташування повинні бути уста­новлені покажчики з нанесеними на них: літерним індексом "ПГ"; цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідран­та; внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах; зазначенням виду водопровідної мережі (тупикова чи кільцева).

Пожежний кран являє собою комплект пристроїв, який скла­дається із клапана (вентиля), установленого на пожежному тру­бопроводі, та по­жежного рукава з ручним стволом. Вентиль має пожежну з'єднувальною головку. Пожежні крани повинні роз­міщуватись у вбудованих або навісних шафах, які пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання. Пожежні рукави необхідно утримувати сухими, складеними в "гармошку" або скатку, приєднаними до кранів та стволів. Не рідше одного разу на 6 місяців їх потрібно розгортати та згортати заново. На дверцятах пожежних шафок після літерного індексу "ПК" повинні бути вка­зані порядковий номер крана та но­мер телефону для виклику пожежної охорони.

3.6. Первинні засоби пожежогасіння До них відносять­ся: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з во­дою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). Їх застосовують для ліквідації невеликих за­горянь у початковій стадії до приведення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди. Кожне при­міщення, відділення, цех, транспортні засоби повинні бути забез­печені такими засобами у відповідності з нормами. Серед первинних засобів пожежогасіння первинну роль займають вогнегасники.

3.6.1. Класифікація вогнегасників

Класифікаційні групи вогнегасників в залежності від умов їх застосування наведені в табл. 4.2.

На кожний вогнегасник заводять фор­муляр (паспорт), де роблять записи про перевірку, заряджання, випробування. З метою покращання обліку рекомендується всі вогнегасники пронумерувати.

Таблиця 4.2. - Основні види вогнегасників

Група та види вогнегасників	Позначення	Вогнегасна речовина	Спосіб подачі вогнегасної речовини
1. Повітряно-пінні	ВПП-5*, ВПП-10, ВПП-100, ВППУ-250	Повітряно-хімічна піна, яку отримують із водних розчинів піноутворювачів	Під тиском робочого газу (СО2), який знаходиться в окремому балончикові
2. Газові Вуглекис- лотні Аерозольні	ВВ-2, ВВ-5, ВВ-8 ВА-1, ВА-3	Вуглекислота СО2) у виді газу та снігу Галоїдовані вуглеводні	Під тиском заряду вуглекислоти Під тиском робочого газу (стиснутого повітря), який знаходиться в окремому балончикові
Група та види вогнегасників	Позначення	Вогнегасна речовина	Спосіб подачі вогнегасної речовини
2.3. Вугле-кислотні-бром-метилові	ВВБ-3, ВВБ-7	Бромметил	Під тиском робочого газу (стиснутого повітря), який знаходиться над вогнегасною речовиною
3. Порошкові	ВП-1"Момент-2П", ВП-1 (“Момент”, “Турист”, Спутник”), ВПУ-2, ВП-2, ВП-2-01, ВП-8Б1, ВП-2В; ВП-2Б, ВП-10А і ін.	Вогнегасящі порошки загального і спеціального призначення	Під тиском стиснутого газу (азоту або повітря), який знаходиться в допоміжному балончикові або над вогнегасною речовиною

Примітка: ^*- цифри в маркуванні будь-якого типу вогнегасника вказують на об'єм його корпусу.

Грамотна технічна експлуатація і утримування вогнегасників неможливі без знання їхньої будови і принципу дії, розуміння фізико-хімічних основ горіння.

3.6.2. Повітряно-пінні вогнегасники призначені для гасіння початкових вогнищ пожежі твердих матеріалів, а також різних горючих рідин на площі до 1 м².

Їх не можна застосовувати для гасіння: електроустановок під напругою, тому що при цьому можливе ураження електричним струмом по струменю піни; лужних, лужно – земельних металів і карбідів алюмінію, барію, кальцію, тому що взаємодія цих речовин з водою супроводжується виділенням пальних газів; сульфату натрію (самозаймається); сірчаного інгідриду (можливий вибухонебезпечний викид).

При гасінні твердих матеріалів струмінь піни направляють у місце найбільш інтенсивного горіння, а пальних рідин – по поверхні рідини від країв, щоб поступово покрити всю палаючу поверхню піною.

Зберігання вогнегасників допускається тільки у вертикальному положенні в легкодоступному і видному місці на висоті не більше 1,5 м від підлоги.

Один раз на два роки для повітряно-пінних вогнегасників установлена обов'язкова перевірка якості зарядів і стану корпусів на міцність.

Вогнегасники, установлені на відкритому повітрі, потрібно захистити від атмосферних опадів (спеціальні шафи, навіси).

Промисловість випускає три види вогнегасників: ручні – ВПП-5, ВПП-10; пересувні – ВПП-100; стаціонарні – ВППУ-250.

Заряд вогнегасника складається з 4-6 – процентного водного розчину піноутворювача ПУ-1. Виштовхування заряду з корпуса вогнегасника відбувається під тиском вуглекислого газу, що знаходиться в сталевому балоні під тиском.

Вогнегасники установлюють у приміщеннях з температурою повітря від +3 до +5 ⁰С. Систематично необхідно слідкувати за станом вогнегасника і проводити його очищення від пилу. Особливо потрібно слідкувати за чистотою сітки ствола ГПС, для чого бажано верхню частину його закрити папе­ром або плівкою. При пожежі плівку потрібно зірвати.

Через кожні три роки необхідно провести огляд внутрішньої поверхні корпусу вогнегасника. У випадку появи іржі поверхню зачистити, а потім покрити

епоксидною емаллю Ш-773 і просушити.

Через кожні 6 років одночасно з внутрішнім оглядом прове­сти випробування корпусу на міцність і герметичність гідравлічним тиском 1,3 МПа упродовж 3-х хв. Повторний огляд пускових талонів має проводитись один раз на 10 років.

3.6.3. Газові вогнегасники (вуглекислотні, аерозольні, вуглекислотні-бром-метилові) призначені для гасіння рідких і твердих горючих речовин (за винятком тих, котрі можуть горіти без доступу повітря), електроустановок під напругою, транспортних засобів. Використовуються вони також у тих випадках, коли застосування води не дає позитивного ефекту або воно небажане (у музеях, картинних галереях, архівах і т.п.). Після використання газових вогнегасників у закритих приміщеннях останні необхідно провітрити.

Зберігати газові вогнегасники потрібно на спеціальному кронштейні в легкодоступному місці, захищеному від попадання прямих сонячних променів і далеко від нагрівальних приладів. Їх огляд проводиться щомісяця. Щокварталу контролюється цілісність заряду шляхом зважування і проводиться перевірка на герметичність. Один раз на три роки корпуси вогнегасників перевіряють на міцність гідравлічним тиском 2,5 МПа.