3.2. Класи пожеж

З метою одержання початкових даних для розроблення заходів щодо забезпечення пожежної та вибухової безпеки, під час визначення категорії та класу приміщень і будівель відповідно до вимог норм технологічного проектування, НАПБ А.01.001-2004 (ДНАОП 0.01–1.01–95) «Правила пожежної безпеки в Україні», будівельних норм та правил, правил будови електроустановок встановлена номенклатура показників пожежо-вибухонебезпечності речовин і матеріалів.

Горючість є кваліфікаційною характеристикою здатності речовин та матеріалів до горіння і застосовується для таких потреб: кваліфікації речовин та матеріалів за горючістю; визначення категорії і класу приміщень за вибухо-пожежною та пожежною небезпечністю; під час розроблення заходів щодо забезпечення пожежної безпеки. За горючістю речовини та матеріали поділяють на негорючі, важкогорючі та горючі.

Негорючі – це речовини та матеріали, які не здатні горіти у повітрі. Проте серед них можуть бути пожежонебезпечні, наприклад, окиснювачі та речовини, що виділяють горючі продукти під час взаємодії з водою, киснем або з іншими речовинами. До негорючих речовин належать усі мінеральні та більшість штучних неорганічних матеріалів.

Важкогорючі – речовини та матеріали, що здатні горіти в повітрі під час дії джерела запалювання, але не здатні самостійно горіти після його вилучення. Це можуть бути композиції, що складаються з органічного матеріалу та мінерального наповнювача.

Горючі – це речовини та матеріали, які горять у повітрі.

Залежно від агрегатного стану та особливостей горіння різних горючих речовин і матеріалів пожежі, відповідно до НАПБ А.01.001-2004, ділять на класи, представлені у табл. 4.1.

Таблиця 4.1 - Класи пожеж

Клас пожежі	Характеристика пожежі
А	горючих твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір, тощо)
В	горючих рідин або твердих речовин, які розтоплюються
С	газів
Д	металів та їх сплавів
(Е)*	електроустановок.

Примітка: ^*Додатковий клас, прийнятий у “Правилах пожежної безпеки в Україні” для позначення пожеж, пов’язаних з горінням електроустановок.

3.3. Пожежогасіння – це комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі.

Комплекс заходів реалізується шляхом застосування наступних способів припинення процесу горіння:

1. Охолодження об'єкта горіння (палаючої речовини) базується на тому, що горіння речовини можливе за умови, якщо температура її верхнього шару вища за температуру його запалювання. При зниженні її нижче температури запалю­вання горіння припиняється.

2. Припинення або зниження концентрації кисню і пальних речовин у зоні горіння базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше 14-16% за об'ємом. Зі зменшен­ням кисню в повітрі нижче вказаної величини полум'яне горіння припиняється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окиснення. Зменшення концентрації кисню досягається введенням у повітря інертних газів та пари зовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях).

3. Ізоляція об'єкта горіння від повітря ґрунтується на припиненні надходження кис­ню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок та інше).

4. Хімічне гальмування реакцій полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етил, фреон та ін.), які при попаданні у полум'я розпадаються і з'єднують­ся з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється.

5. Механічне гасіння полум'я забезпечується застосуванням сильного струменя води, порошку чи газу.

6. Вогнеперешкода заснована на створенні умов, за яких полум'я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного.