3.6.6. Вогнегасники вуглекислотно-бромметилові.

Вони призначені для гасіння різних горючих речовин і тліючих матеріалів (бавовна, текстиль, ізоляційні матеріали), а також елек­троустановок під напругою не більше 1000 В. Вогнегасники непридатні для гасіння лужних і лужноземельних матеріалів, а та­кож речовин, горіння яких проходить без доступу повітря (кіноплівка). Не рекомендується використовувати для гасіння металів, деяких металоорганічних сполук і гідридів металів, а та­кож для припинення процесів горіння, в яких окислювачами є окиси азоту. Вогнегасники ефективно працю-

ють в інтервалі тем­ператур від -60°С до +50°С.

3.6.7. Порошкові вогнегасники призначені для гасіння пожеж в залежності від їх вогнегасильних зарядів (порошкових складів), табл. 4.3. Використовують для гасіння пожеж транспортних засобів, на об'єктах з великими матеріальними цінностями (лабораторій, музеїв, картинних галерей та ін.). Призначення окремих вогнегасників позначені на їх корпусах.

Таблиця 4.3. - Характеристика порошкових зарядів вогнегасників

Позначення	Склад за основним компонентом	Область застосування
ПСБ	Бікарбонат натрію з добавками	Гасіння газів, рідини, яка розлилась, електроустановок під напругою
ПФ	Фосфорно – амонійні солі з добавками	Гасіння газів, рідини, яка розлилась, електроустановок під напругою та деревини
ПС-1	Вуглекислий натрій з добавками	Гасіння лужних металів: натрію, калію та їх сплавів
СИ-2	Силікагель і наповнювач	Гасіння нафтопродуктів і пірофорних рідин

При застосуванні вогнегасників слід дотримуватися запобіжного заходу, не допускаючи попадання порошку в органи дихання. Зберігати вогнегасники необхідно у вертикальному положенні в легкодоступному місці, захищеному від попадання прямих сонячних променів і далеко від нагрівальних приладів.

Не рідше одного разу на рік порошок слід просушувати при температурі 30-50⁰С, грудки, що утворилися – подрібнювати. Після сушіння порошок просівають і засипають у вогнегасник. Ці роботи виконувати з використанням протипилового респіратора.

Для вогнегасника «Момент» періодично (не рідше одного разу на рік) проводиться контрольне зважування балончика з вуглекислотою. Якщо його маса зменшиться на 36 г, балончик слід замінити.

Ручні порошкові вогнегасники ВП-1 ("Момент-2П"), ВП-1 (“Момент”, “Турист”, “Спутник”).

Малолітражні вогнегасники ВП-1 усіх серій в основному використовуються для гасіння пожеж на автотранспорті та в по­бутових умовах.

Для включення вогнегасника "Момент-2П" (рис. 4.2.) необхідно направити на вогонь сприск 7 і потягнути вверх пусковий важіль 11. При цьому з'єднаний з важелем хвостовик 10 надавить на шток 8, котрий відкриє клапан 6 склянки 4 та голкою проколе мембрану 5 балона 3 з стиснутим газом. З балона вуглекислота виходе в стакан 4 і через мембрану 5 поступає в пластмасовий корпус 1 вогнегасника, де створює тиск. Під дією вуглекислоти порошок розріджується і викидається під тиском через насадку 7 у вигляді плоского струменя, що розширюється.Струмінь порошку направляють так, щоб хмара порошку цілком покрило вогнище горіння. Якщо необхідно заряд подавати імпульсами, то важіль 11 періодично відпускають .

Рис. 4.2. -Вогнегасник ВП-1 ("Момент-2П"): 1 – корпус, 2 – сифонна трубка, 3 – балончик, для робочого газу, 4 –стакан, 5 – мембрана, 6 – гумовий клапан, 7 – сприск (щілинна насадка), 8 – шток, 9 – ковпак головки, 10 – хвостовик, 11 – важіль, 12 – головка, 13 – пробка.

6

7

8

9

10

11

12

13

14

При гасінні загоряння за допомогою вогнегасника ВП-1 (“Момент”) (рис. 4.3.) потрібно взяти його одною рукою знизу біля днища корпусу 6, другою зверху та піднести до вогнища пожежі на відстані 1...2 м. Вдарити головку бойка 14 об тверду поверхню. При цьому бойок проколює алюмінієву пробку балончика 9 з вуглекислотою. Вуглекислота надходить через отвір діафрагми 3, шар поропласту 4 і отвір в кришці стакана 5 в корпус 6, розріджує порошок і викидає його під тиском через сприск 13 у вигляді плоского струменя, що розширюється. Струмінь порошку направляють так, щоб хмара порошку цілком покрило вогнище горіння.

Вогнегасник ВП-1 “Турист” перериваної дії, багаторазового використання, з ручним способом приведення в робочий стан. Він складається з поліетиленового корпуса з запірно-пусковою головкою. У корпус засмоктується вогнегасильний порошок і за допомогою автомобільного насоса створюється тиск 0,25-0,4 МПа, яких можна контролювати шинним манометром.

Для приведення вогнегасника “Турист” в дію потрібно витягнути чеку, перевернути вогнегасник, направити розпилювач на вогнище пожежі і натиснути на запірно-пускову головку. Під тиском стиснутого повітря струмінь порошку викидається через розпилювач. Струмінь порошку направляється так, щоб його хмара накрила вогнище горіння.

Вогнегасник ВП-1 “Спутник” рекомендується застосовувати для гасіння загоряння транспортних засобів, у тому числі двигунів, що працюють на дизельному паливі. Він являє собою поліетиленовий циліндричний корпус, закритий сіткою і різьбовою кришкою. Заряджений вогнегасник порошком ПСБ.

При використанні слід зняти кришку й енергійно струшуючи висипати порошок на вогнище пожежі для того, щоб над полум'ям утворилася хмара порошку. Вогнегасник ефективно працює при температурі –50…+50⁰С.

3

.6. Автоматичні системи пожежогасіннявідносяться до найбільш розповсюджених стаціонарних систем і підрозділяються на спринклерні (рис. 4.4.) та дренчерні (рис. 4.5.) установки.

Рис. 4.4. - Схема спринклерної установки водяного пожежогасіння: 1 - сповіщувач, 2 - спринклерні головки

Вони являють собою розгалу

Розгалужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками (рис. 4.6.) і розташовуються під стелею приміщення, яке потребує захисту, або в інших місцин - залежно від типу і властивостей вогнегасних речовин.

У спринклерних установках водорозпилювачі го­ловки одночасно є датчиками. Вони спрацьовують при підви­щенні температури у зоні дії спринклерної головки. Сплав, який з'єднує пластини замка, що закриває вихід води, плавить­ся, замок розпадається і розпилена, завдяки спеціальній розетці вода, починає падати на джерело займання. Кількість спринк­лерних головок визначають з розрахунку 12 м² підлоги на одну головку.

Дренчерна головка за зовнішнім виглядом мало відрізняєть­ся від спринклерної, але вона порожниста і не має замка. Вми­кання дренчерної установки при пожежі у приміщенні, що по­требує захисту, здійснюється або за допомогою пускового вен­тиля, який відкривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, що діє за принципом спринклерної головки та об'єднує до 8 дренчерів. В обох випадках вода потрапляє до всіх дренчерів і в розпиленому стані одночасно починає зрошувати всю площу, над якою розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватися водяні завіси або здійснюватися гасіння пожежі на великій площі. Замки спринклерних головок та контрольні кла­пани дренчерних установок розраховані на температуру розкри­вання 72, 93, 141 та 182°С в залежності від небезпечної темпера­тури у приміщенні, що потребує захисту.

Спринклерні та дренчерні установки безперервно удосконалю­ються. На даний час застосовують дренчерні установки для гасін­ня пожеж повітряно-механічною піною, у яких звичайні дренчери замінені пінними, а керування автоматизоване. Кран автоматич­ного пуску зв'язаний із температурним датчиком, що знаходиться безпосередньо у приміщені.

В розглянутих автоматичних системах пожежогасіння замість води може використовуватися вуглекислота.

Задача. Розрахунок витрати води на пожежогасіння.

Кількість води для протипожежних потреб складається з розрахунку витрат на зовнішнє пожежогасіння через гідранти і внутрішнє – через пожежні крани.

Витрати води на внутрішнє гасіння пожежі і кількість струменів, що працюють одночасно, визначають згідно СНіП 2.04.01 – 85^* (для внутрішнього пожежогасіння) та СНіП 2.04.01 – 84^* (для зовнішнього пожежогасіння). Витрата води на один струмінь не може бути меншою, ніж 2,5 л/с. Розрахункову кількість води (л/с) для зовнішнього пожежогасіння через гідранти на гасіння однієї пожежі для виробничих будівель підприємств наведено у табл. 4.4.

Таблиця 4.4. – Розрахунок кількості води для зовнішнього пожежогасіння

згідно СНіП 2.04-01-85*

Ступінь вогнестійкості будівель	Категорія виробництва з пожежної безпеки	Об’єм виробничих приміщень, тис. м3
		до 3,0	3,01-5,0	5,01-20,0	20,01-50,0
		Розрахункова кількість води на зовнішнє пожежогасіння, л/сек
І і ІІ	А, Б, В	10	10	15	20
	Г, Д	10	10	10	10
ІІІ	В	10	15	20	30
	Г, Д	10	10	15	25
ІV і V	В	15	20	25	-
	Г, Д	10	15	20	30

Запас води розраховується за формулою:

Q= 3600 ^. (n₁ + n₂) ^. τ ^.q / 1000 ,

де Q – запас води для пожежогасіння, м³;

3600 і 1000 – перевідні коефіцієнти годин в секунди і літрів в м³ ;

n₁, n₂ – потреба води відповідно на внутрішнє (5 л/с) і зовнішнє пожежогасіння (за табл. 4.4);

τ - тривалість гасіння пожежі (нормований показник 3 год., але для будівель І,ІІ ступеня вогнестійкості для категорій Г і Д – 2 год.)

q – кількість пожеж.

При проектуванні виробничо-протипожежних водопроводів кількість одночасних пожеж залежно від площі підприємства приймається такою: на території площею менше 150 га – одна пожежа; на території більше 150 га – дві пожежі.

Таблиця 4.5. - Вихідні дані для розрахунку витрати води на пожежогасіння

Номер варіанта	Ступінь вогнестійкості будівель	Категорія виробництва з пожежної безпеки	Площа підприємства, га	Об’єм виробничих приміщень, м3
1	І	А	2,5	620
2	ІІ	Б	4,0	780
3	ІІ	Б	3,5	1050
4	І	В	3,0	920
5	І	А	3,3	780
6	ІІ	Г	4,0	2100
7	ІV	Д	4,2	6500
8	ІІ	Д	4,0	4320
Номер варіанта	Ступінь вогнестійкості будівель	Категорія виробництва з пожежної безпеки	Площа підприємства, га	Об’єм виробничих приміщень, м3
9	ІІ	В	3,2	950
10	І	Г	2,4	1180
11	ІІ	А	2,9	1260
12	І	В	5,6	2800
13	І	А	4,9	3000
14	ІІІ	Г	3,8	3300
15	ІІ	Г	4,8	4000
16	ІІ	Д	5,1	5050
17	ІІ	Д	3,2	7000
18	ІV	В	4,9	6300
19	І	Д	5,3	1270
20	ІІ	Г	2,88	2860
21	ІV	В	7,0	4400
22	ІІІ	Д	5,6	3860
23	V	Г	6,1	2970
24	ІІ	Б	4,0	5480
25	І	А	2,1	990
26	ІV	Д	6,5	6320
27	ІІ	Б	4,7	3900
28	V	В	3,5	4700
29	ІІІ	В	3,9	5200
30	ІV	В	3,7	3710

Задача. Розрахунок потрібної кількості флегматизатора (речовина, яка при додаванні її до пального і окислюваного середовища перешкоджає розповсюдженню полумя) і тривалості його подавання.

Розрахунок проводять за номограмою (рис. 4.7) залежно від об'єму вільної порожнини сховища.

У лівій верхній частині сектору "а" номограми проводиться графічне визначення потрібної об'ємної кількості інертного газу V1 залежно від вільного об'єму порожнини сховища VП і потрібної при флегматизації концентрації залишкового кисню К_о, якої необхідно досягти у процесі флегматизації (в разі застосування CO₂ до сумішей повітря з воднем, метаном та оксидом вуглецю К_о становить відповідно 7,9, 15,6 і 9,8 %, а в разі застосування N₂ - 5,0, 12,8 і 6,5 %).

Сектор "b" відображає стан герметичності об'єкта. Умовно герметичному сховищу відповідає значення коефіцієнта повітрообміну Кв, рівне нулю. Із збільшенням площі отворів, тобто із збільшенням ступеня негерметичності сховища, коефіцієнт Кв зростає.

У правій нижній чверті "с" проводиться перерахунок потрібного об'єму V діоксиду вуглецю і азоту на масу М. У разі використання як флегматизатора інших газів потрібно нанести на графік лінії, що відображають співвідношення об'єму і маси для конкретних газів.

Конструкція більшості мобільних засобів для зберігання і доставки зріджених газів не дозволяє визначати кількість флегматизатора, поданого в об'єм, що підлягає захисту, тому єдиним методом його визначення в об'єктових умовах є тривалість подачі t. У секторі "d" побудовано прямі інтенсивності подавання q, за допомогою яких проводиться визначення t. Для цього газоповітряну суміш слід відкачувати з порожнини сховища за допомогою димовсмоктувача.

Рис. 4.7. Номограма для визначення необхідної кількості флегматизатора і тривалості його подавання. Ключ: a ® b ® c ® d ®