faem_kab_sep_dms_lek

економічної стратегії держави по відношенню до кожної окремої країни чи групи держав.

Тому на визначення принципів митної справи впливають основні

принципи зовнішньоторговельної політики держави:

-зовнішньоторговельна діяльність - складова зовнішньої політики

України;

-поєднання системи державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності та контролю за її здійсненням;

-єдність митної території України;

-рівність учасників зовнішньоторговельної діяльності та їх недискримінація;

-захист державою законних прав та інтересів учасників зовнішньоторговельної діяльності;

-недопустимість безпідставного втручання держави в особі її органів у зовнішньоторговельну діяльність юридичних осіб і спричинення їм шкоди.

Завдання та принципи зовнішньоторговельної політики держави втілюються в митній справі у вигляді реалізації протекціоністської митної політики або політики вільної торгівлі.

Протекціоністська митна політика націлена на створення умов, які сприяють розвитку національної економіки шляхом захисту її від іноземного конкурента. Протекціонізм передбачає встановлення великих рівнів митних платежів на товари, що імпортуються, обмеження чи повну заборону на ввезення в країну окремих товарів, транспортних засобів, створення сприятливих умов для експорту вітчизняних товарів: фінансування галузей господарства та виробників товарів, що експортуються, надання державної субсидії таким суб'єктам господарської діяльності тощо. Політика протекціонізму залежить від реального стану економіки держави. Зокрема, високий рівень розвитку економіки України у 1991 р. зумовив необхідність визначення високих ставок мита на товари, що ввозилися із найбільш розвинутих країн. На даний час перелік таких країн значно збільшився, враховуючи реальний стан економіки України. Тому Митний тариф України 1998 р. склав до 600 сторінок порівняно із 100 сторінками у 1992 р. Тепер українських виробників треба захищати від значної кількості іноземних виробників.

Політика вільної торгівлі сприяє покращенню умов імпорту іноземних товарів на внутрішній ринок країни. Як правило, вони або звільняються від мита, або митні платежі мінімальні.

При розгляді цілей, завдань та принципів митної справи треба виходити із головного положення - митна справа є монополією держави. Це означає, що держава має виключне право вибирати митну політику по відношенню до іншої держави і корегувати її відповідно до своїх інтересів.

21

2.5. ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ МИТНОЇ СПРАВИ

Правові норми, правові інститути, положення митного права знаходять відображення в законах та інших нормативних актах, які призначені регулювати митну справу.

Зрозумілим для кожного юриста є положення щодо ролі і місця Конституції України як основного правового законодавчого акта та джерела, основи для правових положень та норм, які конкретизуються в конкретних законах конкретної галузі права, у тому числі і митному праві.

Згідно зі ст. 10 Закону України “Про митну справу в Україні”, митна справа в Україні регулюється цим Законом, Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність України”, Митним кодексом України, Законом України “Про Єдиний митний тариф”, іншими законодавчими актами України, прийнятими відповідно до цього Закону.

Крім того, в ст. 11 Закону зазначається, що Україна дотримується зобов'язань, що випливають з її міжнародних договорів. У випадку, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, які містяться в цьому Законі та інших законодавчих актах України про митну справу, застосовується правило міжнародного договору.

Важливими чинними нормативними актами з регулювання митної справи є:

Указ Президента України від 29 листопада 1996 р. “Про Державну митну службу України”;

“Указ Президента України від 23 березня 1998 р. “Про внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 29.11.1996 р. №1145/96”.

“Указ Президента України від 24 серпня 2000 р. “Питання Державної митної служби України”, яким затверджується Положення про Державну митну службу України.

На основі законів України Державна митна служба України розробляє самостійно або за потреби разом з іншими відомствами виконавчої влади підзаконні нормативні акти (накази, постанови, розпорядження, інструкції), в яких конкретизуються порядок, технологія, умови реалізації конкретної митної норми, митної дії, процедури.

22

РОЗДІЛ ІІІ.

ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ МИТНОЮ СПРАВОЮ

3.1. ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ МИТНОЮ СПРАВОЮ

Відповідно до Закону України “Про митну справу в Україні” держава є монополістом у галузі митної справи. Вона визначає систему правового регулювання митної справи, розробляє митну політику, організовує та безпосередньо здійснює митну справу.

Тому вивчаючи питання про управління митною справою, необхідно виходити, перш за все, із значення її законодавчого забезпечення. В цьому напрямку вже розглядалась роль Верховної Ради України, яка приймає основні нормативні акти: Митний кодекс України, закони “Про Єдиний Митний тариф”, “Про митну справу в Україні”, розглядає відповідність міжнародних актів з митних питань Конституції України та приймає рішення про їх імплементування в митне законодавство України. Верховна Рада України приймає також окремі закони, що регулюють митні пільги та порядок їх впровадження, митні тарифи на окремі товари, митні режими тощо.

Суттєвий вплив на управління митною справою має Президент України, який з листопада 1996 р. курирує Держмитслужбу України. Укази Президента України мають вирішальне значення при визначенні структури, штатного розпису, чисельності, а також призначенні на посади вищого керівництва митної інфраструктури.

Кабінет Міністрів України як вищий державний орган у системі органів виконавчої влади організовує втілення митної політики в конкретні організаційні заходи. Як визначено в ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів забезпечує здійснення митної справи. Ця управлінська діяльність передбачає: встановлення розмірів митних зборів і плати за митні процедури; координацію діяльності міністрів, державних комітетів Держмитслужби з питань митної справи; проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань.

Важливе місце в системі державних органів, що мають відношення до управління митною справою, посідає Державна митна служба України. Відповідно до ст. 8 Митного кодексу та Положення про Державну митну службу України, затвердженого Указом Президента України 8 лютого 1997 р. “Державна митна служба України є спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі митної справи, центральним органом виконавчої влади, який забезпечує безпосереднє проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан та розвиток”.

Виходячи із розуміння виконавчої влади як діяльності з практичної реалізації норм і положень Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, можна сказати, що митні органи як органи виконавчої влади здійснюють

23

виконавчу і розпорядчу діяльність у галузі митної справи і митної політики

держави.

Розпорядча діяльність має свої особливості, найважливішою серед яких є її нормативний характер. Вона проявляється в тому, що митні органи наділені правом приймати відповідні нормативно-правові акти з питань регулювання суспільних відносин у галузі митної справи, які є обов'язковими для інших державних органів, юридичних і фізичних осіб.

Виконавча діяльність, або організаційно-виконавча діяльність здійснюється різними засобами, націленими на забезпечення реалізації митної політики, втілення положень законів, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів України.

Особливою ознакою митних органів є їх порівняння з правоохоронними органами. Правоохоронний характер діяльності митних органів багато в чому обумовлений самою структурою митної справи, а також тим, що всі основні завдання, цілі, повноваження в галузі митної справи митні органи здійснюють тільки з урахуванням інтересів держави, зміцнюючи її економічний суверенітет та економічну безпеку.

Уст. 9 МК України зазначається: “Систему органів управління митною справою становлять Держмитслужба України, регіональні митниці, митниці та інші митні установи”.

Ужовтні 2000 р. Держмитслужба мала таку структуру:

-Голова Держмитслужби та його заступники;

-Управління власної безпеки та контролю;

-Управління організації митного контролю;

-Управління нетарифного регулювання;

-Управління по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил;

-фінансово-економічне управління;

-Управління бухгалтерського обліку та звітності;

-Митно-тарифне управління;

-Управління номенклатури та верифікації;

-Управління статистики;

-Управління кадрами;

-Правове управління;

-Управління міждержавних зв'язків;

-Управління захисту прав інтелектуальної власності;

-Управління справами;

-Управління аналізу, прогнозування та зв'язків із громадськістю;

-Сектор режимно-секретної та мобілізаційної роботи.

Голова Держмитслужби разом зі своїми заступниками, керівниками провідних підрозділів центрального апарату та начальником Київської регіональної митниці утворюють Колегію Держмитслужби.

Розглядаючи питання про органи управління митною справою доцільно кілька слів сказати про суб'єктів митного права, про тих, хто має безпосереднє

24

відношення до митної справи, чия діяльність становить саму митну справу держави, для кого призначене митне право і законодавство.

Суб'єктами митного права визнаються ті, хто наділяється правами та обов'язками в митній галузі:

Зокрема такими є:

-митні органи;

-державні службовці митних органів;

-службові особи митних структур (митниць, митних постів, лабораторій, Держмитслужби);

-юридичні особи - підприємства, установи та організації, які вступають

урізні правовідносини з митними органами, а також міжнародні організації, які мають відношення до митної справи;

-фізичні особи - громадяни України, особи без громадянства, іноземні громадяни.

Митне право України визнає рівні права для всіх юридичних і фізичних осіб у галузі зовнішньоекономічної діяльності, яка має відношення до митної справи: вони мають право ввозити і вивозити товари і транспортні засоби, якщо окремим законодавчим актом не введені спеціальні обмеження. Держава має монополію на митну справу, а не на зовнішньоекономічну діяльність.

У галузі митної справи поширюється діяльність фізичних та юридичних осіб, що займаються посередницькою діяльністю, - митних брокерів. Вони теж є суб'єктами митних правовідносин.

Система і повноваження митних органів:

Система митних органів визначається в ст. 9. Митного кодексу України. Станом на 1 жовтня 2000 р. склад її був таким:

-Державна митна служба України (1997 р. Президент визначив штатну чисельність 247 осіб, на 1 січня 2000 р. вона становила 267 осіб);

-10 регіональних митниць;

-42 митниці (1998 р. - 45);

-137 митних постів (1998 р. - 245).

Доцільно підкреслити, що система митних органів - структура не постійна і змінюється відповідно до завдань держави, тенденцій у зовнішньоекономічній політиці та інших факторів: створюються нові митні пости, побудовано найбільший у Європі автомобільний перехід - Краківець, ліквідуються митниці, що не виправдовують себе фінансове та політичне.

Повноваження митних органів можна розкрити через основні завдання (ст. 9 МК) та компетенцію митних органів (ст. 6 Закону “Про митну справу в Україні”), а також через функції, що вони виконують:

1)участь у розробці та реалізації митної політики держави. Жодний відомчий орган чи орган місцевого самоврядування не мають права втручатися, відміняти рішення митного органу;

2)забезпечення в межах своїх повноважень економічної безпеки держави, яка є основою державного суверенітету;

3)забезпечення дотримання законодавства, контроль за виконанням якого покладено на митні органи, вжиття заходів щодо захисту прав та

25

інтересів громадян, організацій, держави, що виникають при реалізації митної справи;

4)захист економічних інтересів держави, національного товаровиробника;

5)застосування засобів митного регулювання торговельно-економічних відносин у країні, в її міжнародних та економічних відносинах;

6)збирання митних платежів, податків, зборів;

7)участь у розробці заходів економічної політики по відношенню до товарів, що переміщуються через митний кордон.

8)забезпечення дотримання дозвільного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через кордон України;

9)боротьбу з контрабандою, порушеннями митних правил, незаконним переміщенням зброї, наркотичних засобів, культурних і національних цінностей, співробітництво з іншими державами в боротьбі з міжнародним тероризмом тощо;

10)здійснення митного контролю і митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон, створення умов для прискорення переміщення товарів;

11)ведення митної статистики зовнішньої торгівлі і спеціальної митної статистики;

12)розроблення і удосконалення Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності;

13)контроль за вивозом стратегічних та інших важливих для інтересів держави товарів (експортний контроль);

14)здійснення валютного контролю в межах компетенції;

15)проведення науково-дослідних робіт, лабораторних дослідів (експертизи товарів);

16)підготовка фахівців у галузі митної справи;

17)забезпечення у встановленому порядку інших державних органів, організацій і громадян інформацією стосовно митної справи;

18)розвиток матеріально-технічної і соціальної бази митних органів, створення необхідних умов для праці і життя митників.

Виходячи із повноважень і завдань, що покладені на митні органи, можна дати таке визначення:

Митний орган - це державний орган виконавчої влади, який за характером є правоохоронним, діє від імені держави, наділений владними повноваженнями, виконує завдання і функції в галузі митної справи і в інших пов'язаних з нею галузях державного управління з допомогою властивих йому форм і методів діяльності та на підставі закону.

Систему митних органів можна визначити як обумовлену функціональною єдністю сукупність митних органів, яка характеризується одними цілями і завданнями діяльності, а також ієрархічною побудовою і підпорядкованістю нижчих органів вищим.

Єдиним функціональним і організаційним центром цієї системи є Державна митна служба України.

26

Для забезпечення виконання своїх функцій митниця наділена відповідними правами: отримувати від державних органів, організацій і посадових осіб, громадян інформацію і документи, що необхідні для виконання митницею своїх функцій; здійснювати свій інформаційний облік; контролювати в межах повноважень на своїй території комерційну і підприємницьку діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Ці основні функції і

.завдання конкретизуються та змінюються з урахуванням як місцевих факторів, так і зовнішньоекономічної політики України.

Митницю очолює начальник, який призначається на посаду Головою Держмитслужби за погодженням з начальником регіональної митниці.

Чітка державна позиція щодо організації митної справи дозволяє Держмитслужбі України реалізовувати єдиний підхід усіх митних органів у всіх регіонах держави щодо реалізації митної політики.

Юридичні особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю або вирішили імпортувати чи експортувати товари чи транспортні засоби, повинні бути акредитованими в митниці, яка функціонує в даному регіоні. Гарантом їх прав і свобод є конституційне положення про можливість оскарження рішень, дії чи бездіяльності митних органів або їх посадових осіб до вищих митних структур або в судових установах.

3.3. ДІЯЛЬНІСТЬ І ПОВНОВАЖЕННЯ МИТНИХ БРОКЕРІВ, ЇХ ПРАВОВИЙ СТАТУС

Для виникнення відносин між митним органом і власником товару необхідно не тільки перемістити товари через митний кордон, але й задекларувати їх. Декларування здійснюється шляхом заявлення в установленій формі точних даних про мету переміщення товарів через митний кордон, інших даних, необхідних для митного оформлення. Форма, порядок декларування, перелік даних, необхідних для цього, встановлюються Держмитслужбою. Декларування може здійснюватись у письмовій, усній формі, шляхом передачі даних електронною поштою та ін.

Товари декларуються митному органу, в якому здійснюється митне оформлення товарів. Одночасно декларуються і транспортні засоби, що їх перевозять. Як правило, кожна юридична особа акредитується на місцевій митниці (за місцем знаходження та юридичної реєстрації).

Порожні транспортні засоби і транспортні засоби, що перевозять пасажирів, декларуються при перетині митного кордону.

Морські, річкові, повітряні судна декларуються в порту чи аеропорту прибуття на територію України або в місцях їх вибуття з України не пізніше 3-х годин після перетину кордону.

При переміщенні товарів фізичною особою не для комерційних цілей, ручна поклажа і супроводжуваний багаж також декларується з одночасним поданням декларації.

Уніфікованим фінансовим документом, який містить необхідні дані про товар та інші предмети, що переміщуються через кордон у рамках експортно-

28

імпортних операцій, є Вантажно-Митна декларація (ВМД). Порядок декларування визначено у Митному кодексі України та окремих наказах Держмитслужби.

Особою, що подає декларацію митному органу, є особа, що безпосередньо переміщує товари чи транспортні засоби, або митний брокер, який є професійним посередником між митним органом та юридичною чи фізичною особою.

Митний брокер - юридична особа. Для ведення брокерської діяльності необхідно отримати у Держмитслужбі свідоцтво про визнання декларантом, яке видається на юридичну особу, а брокер здійснює декларування та оформлення вантажу на підставі договору з юридичною особою. Митні брокери складають іспити в митниці за місцем акредитації і отримують право здійснення даного виду діяльності. Свідоцтво скасовується, якщо фірма стала банкрутом або при порушенні брокером законодавства (за поданням митниці).

На даний час правовідносини між митним органом і митним брокером визначені у Положенні про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору, яке затверджено наказом Держмитслужби № 340 від 22 липня 1997 р.

Відповідно до Положення митний брокер має право:

-декларувати чи представляти до митного оформлення товари або майно інших організацій;

-самостійно здійснювати будь-які операції по митному оформленню;

-виконувати посередницькі функції за рахунок і за дорученням особи, яку представляє.

Митний брокер зобов'язаний:

-проводити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до встановленого порядку;

-пред'являти митниці товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон;

-подавати митниці документи, що містять дані, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення;

-забезпечувати сплату мита та митних зборів, якщо товари підлягають митному оподаткуванню;

-сприяти митним органам у здійсненні митного оформлення, включаючи здійснення необхідних вантажних та інших операцій;

При неодноразовому невиконанні обов'язків з декларування та інших передбачених обов'язків брокера з декларування та оформлення вантажів і неплатоспроможності свідоцтво скасовується, а внесені як застава гроші переходять у повну власність Держмитслужби.

Митниця розглядає заяву особи про виконання обов'язків митного брокера 15 діб.

Для видачі кваліфікаційного свідоцтва в митниці утворюється кваліфікаційна комісія, яка приймає іспити у кандидатів. Збори за це йдуть на рахунок митниці (потреби Держмитслужби України).

29

РОЗДІЛ IV. РЕГУЛЮВАННЯ МИТНОГО КОНТРОЛЮ

4.1. ОРГАНІЗАЦІЯ МИТНОГО КОНТРОЛЮ

Управління організації митного контролю є одним із головних у структурі Держмитслужби. Завдання, функції визначені в Митному кодексі України, гл. 1 - “Організація митного контролю”, ст. 21-26; гл. 2 - “Здійснення митного контролю”, ст. 27-33; гл. 3 - “Особливі режими митного контролю”, ст. 34-36.

Управління не тільки безпосередньо організовує проведення митноконтрольної діяльності на території України, але й здійснює методичне керівництво митним контролем у межах своєї компетенції.

Структура Управління організації митного контролю така:

-начальник Управління;

-2 заступники начальника;

-відділ митної інфраструктури (5 чол.);

-відділ технології митного контролю (6 чол.);

-відділ неторгових операцій (4 чол.);

-відділ контролю за доставленням вантажів (3 чол.). У кожній регіональній митниці і митниці є відділи митного контролю, які конкретизують методичні рекомендації і вимоги Держмитслужби відповідно до конкретних місцевих умов.

Розглянемо загальні положення митного контролю. Митний контроль реалізується шляхом здійснення комплексу заходів, що забезпечують своєчасне виявлення порушень митного законодавства України та взятих нею міжнародних зобов'язань, контроль за виконанням яких покладено на митні органи, а також чітке дотримання юридичними та фізичними особами митних процедур і правил.

У процесі здійснення митного контролю реалізуються важливі функції

митних органів:

-забезпечення дотримання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та фізичними особами законодавства України, контроль за виконанням якого покладено на митні органи;

-застосування заходів по захисту законних прав юридичних і фізичних осіб у галузі митної справи;

-захист економічних інтересів та економічної безпеки України в межах встановленої компетенції;

-здійснення валютного контролю;

-збирання митних платежів;

-розробка технології контролю та забезпечення дозвільного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний коридор України;

-безпосереднє здійснення митного контролю та розробка митних режимів

зметою спрощення митних процедур, гуманізації митного контролю та створення умов для нормального товарообміну через митний кордон.

30