2. Реакція споживача на зміну ціни товару

Всі ми добре знаємо, що на рівень споживання товарів та послуг впливає не лише дохід споживача, а і ціна даного товару.

Коли ціна товару зростає , а дохід споживача лишається незмінним, то споживання певного виду товару звичайно що зменшиться. Тобі із збільшенням ціни на товари потрібно щоб і дохід збільшувався. Ще одна властивість попиту говорить, що коли ціна на товари збільшується, то і споживання його збільшується.

3. Ефект заміни та ефект доходу та їх взаємодія

Ефект доходу - це зміни у споживанні товару, які були викликані зміною доходу споживача при різких змінах цін.

З цього випливає основне правило: якщо ціна на певний товар змінюється ( товар стає дорожчим) то споживач від наступних повинен відмовитися, а якщо товар стає дешевшим, то споживач за той самий бюджет має можливість придбати більше товарів. Тим самим зменшення ціни на товари призводить до того, що зростає реальний дохід споживача.

Ефект заміщення - це результат заміни одного товару який споживає споживач на інший під впливов ціни.

Суть цієї теорії полягає в тому, що якщо ціна на товар зростає, то споживач шукає шляхи аби замінити попередній товар на інший - дешевший.

11. Пропозиція, способи представлення пропозиції. Ціна і нецінові фактори пропозиції, особливості їх впливу. Часткова ринкова рівновага, параметри та економічний зміст.

Пропозиція - це сукупність товарів, які представлені на ринку. Її розмір визначається кількістю товарів, що пропонуються для продажу в певний період за існуючими цінами. Пропозиція - це кількість товарів, які продавець вважає для себе вигідним (може і хоче) запропонувати ринку при визначеному рівні цін на них. З підвищенням цін зростає обсяг пропозиції, і навпаки, зниження цін призводить до скорочення пропозиції. Такий зв'язок називають законом пропозиції. Пропозиція представлена на ринку відповідними суб'єктами - продавцями.

Проста модель попиту і пропозиції, на думку шведського економіста К. Еклунда, існує майже 200 років, а її більш розвинута форма протягом останніх 100 років є ядром політичної економії. Проста модель відображає поведінку покупця і продавця, співвідношення попиту і пропозиції та динаміку цін під час купівлі-продажу одиниці будь-якого товару.

Згідно з визначенням К. Маркса, попит — це представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — продукт, який перебуває на ринку або може бути доставлений на нього. Американські економісти К. Макконел та С. Брю визначають попит як кількість продукту, який споживачі готові та спроможні купити за певну ціну з можливих протягом відповідного проміжку часу цін. Пропозиція, на їхню думку, — це шкала, що показує різні кількості продукту, які виробник бажає і спроможний виробити й запропонувати для продажу на ринку за кожну конкретну ціну з можливих цін протягом певного проміжку часу.

Фактори, шо визнчають пропозицію на товари

1) витрати виробництва;

2) мета фірми, від якої значною мірою залежатиме рівень цін (якщо фірма прагне завоювати нові ринки збуту, ціни можуть бути нижчими);

3) наявність чи відсутність конкурентів на ринку та ін.

Закон пропозиції - загальний економічний закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів між змінами кількості товарів і послуг, які пропонуються підприємствами на ринку, існує прямо пропорційна залежність.

Ціна - це кількість грошей, які потрібно заплатити за право власності на товар. Вона є грошовим вираженням вартості, цінності товару. В ринковій економіці ціна виступає тією ланкою, що пов'язує виробника товару і його споживача, тобто сполучає виробництво і споживання. Від її рівня залежить реалізація інтересів як виробників, так і споживачів. Висока ціна сприяє реалізації інтересів виробника і продавця товару, бо приносить йому високий дохід. Водночас, вона негативно впливає на інтерес споживача, покупця, бо він за придбання товару повинен платити більшу частину свого доходу, ніж за нижчої ціни. Отже, ціна повинна бути на такому рівні, аби забезпечувати реалізацію інтересів як продавця, виробника, так і покупця, споживача. Тому необхідний механізм, який би дозволив встановлювати ціну саме на такому рівні.

Дія нецінових факторів пропозиції викликає зміни в пропозиції даного товару при незмінності його ціни, що означає, що виробник буде випускати більше або менше цього товару при кожній з можливих попередніх цінах. Зміни в пропозиції проявляються в переміщенні

Графік 3-2. Зміна в пропозиції продукту Х(дія нецінових факторів пропозиції)

кривої пропозиції Пр вправо до кривої Прпри дії нецінових факторів збільшення пропозиції і вліво до кривої Пр2 при дії нецінових факторів зменшення пропозиції (див. графік 3-2).

Зміна в пропозиції товару відрізняється від зміни у величині пропозиції тим, що в першому випадку ці зміни відбуваються як результат дії нецінових факторів пропозиції при незмінній ціні товару, а в другому - як результат зміни ціни цього товару; в першому випадку крива пропозиції переміщається, а в другому - крива займає незмінне положення і розглядається лише рух по самій кривій (перехід від однієї комбінації "ціна - кількість продукту" до іншої, які знаходяться на цій же кривій пропозиції).

Виділяють наступні нецінові фактори пропозиції: зміна цін на ресурси; зміна технології виробництва; зміна в податках і субсидіях; зміна цін на інші товари; очікування зміни ціни на товар; зміна кількості виробників товару.

Розрізняють два стани ринкової рівноваги: часткову й загальну. Стан, коли на окремому ринку сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції, називають частковою ринковою рівновагою. Тобто, має існувати таке значення рівноважної ціни (P*), за якого криві попиту та пропозиції мають принаймні одну спільну точку (рівноважний обсяг Q*) при додатному значенні ціни. Якщо при певному значенні ціни P>P* обсяг пропозиції буде більшим обсягу попиту, не всі раціонально діючі ділові одиниці зможуть реалізувати свої оптимальні плани виробництва; при P  Часткова ринкова рівновага не може існувати, якщо: Між кривими попиту та пропозиції не існує принаймні спільної точки у будь-якому квадранті. У цьому випадку за будь-якого значення ціни обсяг попиту не буде дорівнювати обсягу пропозиції, плани споживачів та виробників не можуть бути одночасно реалізовані. На даному ринку взагалі буде відсутня пропозиція, оскільки навіть при найнижчій допустимій для виробників ціні P вони матимуть збитки. 

11. Мікроаналіз застосування важелів державного регулювання ринку товару: фіксовані ціни, податки, дотації, субсидії, механізм їх дії і наслідки. Захист національного виробника через державне регулювання ринку товару. Введення квот і митних тарифів на імпортовані товари, механізм дії і наслідки заходів.

Створення соціально орієнтованого ринкового господарства можливе лише за умови гнучкого поєднання регулюючого впливу держави з дією механізму ринкового саморегулювання. Державне регулювання здійснюється з метою створення сприятливих умов для ефективного функціонування всіх суб`єктів ринкових відносин та реалізації державної економічної політики.

Фіксовані — це ціни, які встановлюються державою через систему органів влади та управління (наприклад, управліннями цінової політики обласних державних адміністрації). Такі ціни встановлюються шляхом введення державних прейскурантів, тобто офіційних збірників цін і тарифів на товари та послуги, що затверджуються відповідними державними органами. Фіксовані ціни встановлюються на окремі види продукції базових галузей (вугілля, електроенергія) та на деякі найважливіші товари та послуги, які мають важливе значення для життєзабезпечення.

Пода́тки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичніособи добюджетуу розмірах і у терміни, передбачених законодавством.

Податок — обов'язковий, індивідуально безоплатний платіж, що стягується органами державної влади різних рівнів зюридичних осібйфізичних осібз метою фінансового забезпечення діяльностідержавий (або)муніципальних утворень

Податки варто відрізняти від зборів(мита), стягнення яких носить не безоплатний характер, а є умовою здійснення відносно їх платників певних дій.

Стягнення податків регулюється податковим законодавством(див.податкове право). Сукупність установлених податків, а такожпринципів,формйметодівїхнього встановлення, зміни, скасування, стягнення й контролю утворюютьподаткову системудержави.

Під податком розуміється примусове вилучення державними податковими структурами коштів з фізичних й юридичних осіб, необхідне для здійснення державою своїх функцій.

Дота́ція— доплата здержавного бюджетузадля збалансування бюджетів нижчих рівнів; різновидсубсидії. Дотація – це безвідплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджету нижчого, яка не має цільового характеру та надається у випадку перевищення видатків над доходами.

У бюджетній діяльності застосовується дотація вирівнювання, що являєміжбюджетний трансфертна вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує. Надаються на безвідплатній і безповоротній основі без встановлення напрямів і (або) умов їх використання.

• Грошові кошти, що виділяються з державного і місцевих бюджетів для надання фінансової підтримки збитковим підприємствам, у яких грошова виручка від продажу виробленого продукту менше витрат на виробництво і продаж продукту, нижчим за рівнем бюджетам для покриття розриву між їх доходами і витратами. Дотація компенсує підвищені витрати, покриває збитки. Надання дотацій підприємствам дозволяє, з одного боку, запобігти їх банкрутству, з іншої - не допускати перевищення роздрібних цін на окремі споживчі товари і послуги, оскільки частина ціни на ці товари оплачується з бюджетних коштів за рахунок дотації.

• Додаткові виплати працівникові, обумовлені трудовим договором або законодавчим актом, наприклад дотація на харчування, на проїзд до місця роботи, виплати на неповнолітніх дітей тощо.

• Дотація вирівнювання: - міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує. Дотація вирівнювання є міжбюджетним трансфертом, який зазвичай вважають коштами, що безоплатно й безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Субси́дія — фінансова або інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту, споживання подібного Товару, завдяки якій суб'єкт господарсько-правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки). Субсидія – це грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Це вид цільової допомоги зазначеним особам, що надається за рахунок коштів бюджетів або цільових фондів. Субсидія застосовується з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищих ланок бюджетної системи нижчим ланкам для фінансування конкретних заходів та установ, тобто мають цільовий характер. Третя група - методи використання грошових коштів.

Серед нетарифних інструментів зовнішньоторговельної політики важливу роль відіграють імпортні квоти як засіб, за допомогою якого регулюється кількість товару, що ввозиться в країну. Для аналізу механізму впливу імпортних квот зобразимо криві попиту на імпорт та пропозиції імпортних товарів 

З допомогою імпортних квот встановлюються максимальні обсяги товарів, що можуть бути імпортовані за якийсь період часу. Часто імпортні квоти виступають більш ефективним засобом стримування міжнародної торгівлі, аніж мито. Незважаючи на високе мито, певний виріб може імпортуватися у відносно великих кількостях. Низькі ж імпортні квоти повністю забороняють імпорт товару понад певну кількість.

Митний тариф — це систематизований перелік товарів, що підлягають обкладанню митом при ввезенні їх на митну територію країни або при вивезенні з неї. Отже, митний тариф — це систематизований за певною ознакою або ознаками перелік товарів, що підлягають митному обкладанню, проти кожного з яких зазначено одну або кілька ставок митних зборів.

У митному законодавстві зарубіжних держав вважається, що митний тариф повинен більш оперативно, ніж митний кодекс, реагувати на зміни, що відбуваються у внутрішній і зовнішній економічній обстановці. У митному тарифі містяться конкретні ставки мита, що прямо діють на ціни імпортованих товарів, впливають на рівень внутрішніх цін у країні, безпосередньо позначаються на результатах господарської діяльності підприємств. Тому ставки мита, методика його визначення, розрахунку тощо повинні мати ясний, стабільний і прилюдний характер, установлений законодавчою владою.

Разом з тим митний тариф виконує й інші функції. Зокрема в багатьох країнах, передусім у тих, що розвиваються, збір мита є важливим джерелом надходжень коштів у державний бюджет.

Крім того, митні тарифи широко використовуються для поліпшення умов доступу національних товарів на іноземні ринки. З цією метою зацікавлені країни проводять переговори про порівняне зниження ставок своїх митних тарифів по товарах, що становлять інтерес для розширення взаємної торгівлі.

Отже, якщо на початку свого існування імпортні мита відігравали фіскальну роль, те сьогодні їхні функції пов'язані в першу чергу з забезпеченням проведення визначеної торгово-економічної політики.

20. Мікроаналіз застосування важелів державного регулювання ринку товару: фіксовані ціни, податки, дотації, субсидії, механізм їх дії і наслідки. Захист національного виробника через державне регулювання ринку товару. Введення квот і митних тарифів на імпортовані товари, механізм дії і наслідки заходів.

Державне замовлення визначає обсяг виробництва та закупок певних товарів за кошти державного бюджету, розміщується серед виконавців на конкурсній основі та оформлюється у вигляді державного контракту. Разом з тим, державне замовлення є інструментом адміністративного регулювання. Воно є обов`язковим для підприємств, які повністю або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів.

Важливими інструментами прямого впливу являється товарне квотування обсягів виробництва та продажу окремих видів товару та ліцензування певних видів діяльності.

Товарне квотування означає встановлення для суб`єктів ринку певної долі у виробництві та реалізації товару. Здійснюється з метою створення конкурентного середовища, запобігання монополізації ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку.

Для розвинутої ринкової економіки характерним є використання економічних інструментів регулювання ринку. Даючи суб`єктам ринку право самостійного і вільного господарювання, держава створює такі економічні умови, які спонукають їх діяти в руслі загальнодержавних інтересів.

Економічне регулювання здійснюється через відповідну фіскальну, бюджетну, податкову, грошово-кредитну, амортизаційну на інші напрямки державної економічної політики.

Суттєвим важелем фіскальної політики є державні закупівлі товарів та послуг і податки.

Державні закупівлі здійснюються з метою забезпечення державних потреб в продукції (роботах, послугах) за рахунок бюджетних коштів. Бюджетні видатки  також йдуть на фінансування охорони здоров`я, потреб науки та освіти, оборони, соціальних та інвестиційних програм.

Податкова політика призначена для наповнення державного бюджету та стимулювання науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, реалізації інноваційних стратегій. Вона проводиться за двома напрямками:

визначення видів податків і встановлення ставок оподаткування;

надання податкових пільг окремим суб`єктам господарювання.

Види податків, порядок їх обчислення та сплати регулюється Податковим Кодексом України, відповідними нормативними актами.

В регулюванні товарного ринку особливу роль відіграє грошово-кредитна політика, яка включає грошову емісію, операції з державними цінними паперами, зміни норми обов`язкових резервів та облікової ставки.

Завдяки цим інструментам держава збільшує або зменшує грошову масу, яка знаходиться в обігу, що безпосередньо впливає на ділову активність суб`єктів ринку.

Дотація (від лат. dotatio — дар) - це виділення коштів з бюджету для покриття запланованих збитків або збалансування бюджетів нижчих органів, підприємств і організацій. Вона має загальний характер, оскільки її сутність полягає саме в нецільовому характері й наданні у разі перевищення витрат над доходами бюджету, а також у тому, що вона не підлягає поверненню до бюджету, з якого була надана.

Субвенція - форма фінансової допомоги держави місцевим органам. Надається на проведення цими органами конкретних заходів (програм) за умови часткового фінансування.

Субсидія - форма цільової фінансової допомоги, яку надає держава, юридична особа чи приватна особа іншим особам (юридичним чи фізичним), а також іншим державам. На відміну від дотації, субвенції й субсидії мають цільовий характер і це передбачають, що у разі використання їх не за цільовим призначенням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція має частковий характер (тобто частину коштів на певну мету надає вищий суб’єкт, а частину —той, хто її отримує) і передбачає обов’язкове повернення виділених у такий спосіб грошей у разі їх невикористання протягом бюджетного року1.

З торгово-політичної точки зору застосування субсидій може бути пов'язане з певною дискримінацією, яка виявляється в тому, що ви­робники субсидованого товару можуть користуватись додатковими ресурсами і відповідно перевагами. З погляду зовнішнього ринку ситуація не відрізняється від умов збуту товарів за демпінговими цінами з тією лише різницею, що в умовах субсидування заниження ціни для виробника компенсується не за рахунок підвищення цін на іншому ринку, а за рахунок перерозподілу коштів через держбю­джет. Конкуренти при цьому не мають доступу до таких ресурсів.

Виходячи з вищевикладеного, доходимо висновку, що в разі зростання попиту на товар імпортна квота має більш обмежувальний характер, ніж імпортне мито, оскільки дає змогу утримувати імпорт у заданих обсягах. У табл. 4.2 наведено відмінності отриманого ефекту від застосування даних заходів.

якщо квота провокує монопольну владу або якщо імпортні ліцензії розміщуються неефективно, то вона стає небезпечною і шкідливою.

Квота завдає більших збитків країні, ніж еквівалентний імпортний тариф, коли стає причиною монополізації внутрішнього ринку. Панівна фірма у вітчизняній промисловості не має можливості стати монополістом від запровадження заборонного тарифу, оскільки запобіжним заходом є еластична конкурентна пропозиція за ціною, що дорівнює світовому рівню, плюс тариф. За умови квотування імпорту (нееластична крива попиту) надаються можливості вітчизняній фірмі одержувати монопольні прибутки через установлення високих цін. Тобто квота, яка провокує монопольну ситуацію на внутрішньому ринку, призводить до встановлення надмірно високих цін, до зниження обсягів випуску продукції, що зумовлює більші національні втрати, ніж від митного тарифу.

Отже, існує низка причин, з яких уряд та галузі, що потребують захисту, віддають перевагу імпортним квотам. Але варто зауважити, що жодна з них не пов'язана з інтересами країни в цілому. Головна мета застосування кількісних обмежень — це захист позицій національних виробників у тих випадках, коли інші види торговельно-політичних заходів малоефективні. Підтримання високих цін на товари, а відповідно, і прибутки виробників є дійовим засобом витіснення іноземних конкурентів з національного ринку. Крім того, кількісні обмеження є засобом економічного тиску на інші країни з метою досягнення поступок у конкурентній боротьбі і на торговельних переговорах.

Імпортні тарифи застосовуються з метою обмеження ввозу того чи іншого товару з різних міркувань. В окремих випадках країна може добитися скорочення імпорту певних товарів шляхом запровадження спеціальних податків на їх споживання, але такий інструмент застосовується досить рідко.

Квота — граничний обсяг певної категорії товарів, які дозволено експортувати (імпортувати) в установленом порядку, який визначається в натуральних або ціннісних одиницях.

Ліцензування і квотування експорту й імпорту застосовується виходячи з загальнодержавних цілей, а саме:

— у випадку погіршення розрахункового балансу, збільшення зовнішньої заборгованості країни;

—  у випадку порушення рівноваги по окремих товарах на внутрішніх ринках;

Види квот, що вводяться в Україні;

—  глобальні квоти — квоти, що встановлюються на товар без зазначення конкретних країн, куди товар експортується або з яких він імпортується;

—  групові квоти — квоти, що встановлюються на товар з визначенням групи країн, куди товар може експортуватися або з відкіля імпортується;

—  індивідуальні квоти — квоти, що встановлюються на товари з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватися або з відкіля він може імпортуватися.

квоти компенсаційні- граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом антисубсидиційного розслідування та/ або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в і натуральних та/або вартісних одиницях виміру;

- квоти спеціальні- граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру.

Установившиесяравновесние ціни, у різних обставин, який завжди влаштовують суспільство. Державне втручання у такому разі можуть набувати форми примусового (законодавчого) встановлення фіксованих цін.

Такі фіксовані ціни може бути двох типів:

1) колиравновесние ціни видаються суспільству як зависокі, держава встановлює ціни нижчі рівноважних (максимальні ціни, чи стелю ціни);

2) коли рівноважна ціна представляється занизькою, тоді законодавчо встановлюються ціни вище рівноважної (мінімальні ціни, чи нижній рівень ціни).

Вирішуючи з тим чи іншого ступенем успішності поставлені їх завдання, фіксовані ціни одночасно призводять до вже відомим порушень ринкового рівноваги:

-якщо фіксована ціна нижче рівноважної, виникає дефіцит товару;

- якщо примусово встановлена ціна вище рівноважної, наслідком буде надлишок товару.

І на першій дії і у другому випадках при вільному ціноутворенні ринок міг би виробити механізм виходу знеравновесного стану. Коли ж ціна законодавчо зафіксована, це блокує дії конкурентних ринкових зусиль і на вирішення виникаючих проблем знову необхідне втручаннягосударства[2].

Типова ситуація, викликана встановленням фіксованих цін (нижче рівноважних) на продовольчі товари першої необхідності, представлена на рис. 1, де Р — рівноважна ціна, відповідна ринковому попиту і пропозиції;Q—объем попиту й пропозиції.

Вплив фіксованих ціни обсяг виробництва та споживання

. За підсумками фіксованих цін умовах ринкової економіки держава, зазвичай, намагається вирішити ті чи інші соціальні питання є. Так, до встановлення максимальної ціни (стелі ціни — РА) держава змушене вдаватися, коли рівноважна ціна (>Р0) така висока, що виключає даний товар з споживання більшості населення, а товар належить до предметів першої необхідності (хліб, цукор, молоко). Найчастіше така ситуація імовірна у періоди війн, криз, неврожаю тощо.

У результаті запровадження фіксованих цін виникає стійкий дефіцит (>QА-QВ). Це означає, що встановлюючи заради блага населення низьку ціну, держава водночас не гарантує усім своїм громадянам можливості одержання цього товару. Якщо йдеться про соціально значимому товарі, то наслідки може бути щонайменше негативними, аніж за високих цін. Зрештою, людям однаково, чому вона буде споживати хліб: через ціну чи через відсутність їх у магазині. Провину в обох випадках покладуть уряд, яке вміє управлятиекономикой[3].

Інше негативний наслідок встановлення стелі ціни — чорного ринку, що є супутником дефіциту. Причини його існування зрозумілі — частина громадян готова переплачувати понад встановленої державою ціни за відсутній в офіційної торгівлі товар. До цього можуть штовхнути різні обставини — від високих доходів, коли реальністю стає прожиття в принципу “час — гроші”, до екстрених подій, що трапляються у кожної (хвороби, свята та інших.), коли з відносно невеликими доходами готові сплачувати за дефіцитний товар великі гроші.

20. Зростання виробництва і віддача від масштабів виробництва. Виробничі функції зі сталою, спадною та зростаючою віддачею.

. У теорії виробництва масштаб — це рівень застосування факторів, при цьому, якщо початковий рівень застосування факторів позначити як m і прийняти його рівним 1, то ∆m/m представлятиме коефіцієнт приросту обсягу застосування факторів, а вираз –(∆m/m*100%) — відсоток зміни рівня застосування факторів, або відсоток зміни масштабу виробництва. Віддача від масштабу (ефект масштабу) — це зміни економічної ефективності за зростання масштабів виробничої діяльності. Поняття «віддача від масштабу» тісно позв’язане з поняттям «повна (загальна) варіація факторів», за якої обсяги застосування всіх факторів змінюються одночасно. У рамках загальної варіації розрізняють пропорційну і непропорційну варіацію факторів виробництва.

Пропорційна варіація факторів — це зміна випуску за рахунок пропорційної (наприклад, у 1,5; 2; 3 рази) зміни обсягів застосування всіх факторів виробництва за незмінного початкового співвідношення їх (наприклад, на 1 од. капіталу припадає 2 од. праці).

Непропорційна варіація факторів виробництва може мати місце, коли змінюються не тільки обсяги застосування всіх факторів, а й пропорції між ними. Дослідження таких виробничих функцій потребують залучення великого математичного апарату й у мікроекономічній теорії виробництва вони звичайно не розглядаються.Найважливішою умовою можливості пропорційної варіації факторів виробництва є однорідність і подільність виробничих ресурсів (у технологічному розумінні), отже, їх кількість можна змінювати шляхом кратного збільшення. Пропорційна варіація може бути подана за допомогою однорідних виробничих функцій. У темі 1 вже давалося визначення однорідних виробничих функцій, тобто таких, що мають ті самі властивості на всіх інтервалах. Нагадаємо, що виробнича функція називається однорідною, якщо за збільшення кількості виробничих ресурсів у m разів випуск збільшується в mt разів:Показник степеня t може використовуватися для характеристики виду віддачі від збільшення масштабу виробництва. Якщо t = 1, то виробнича функція є лінійно-однорідною і характеризує постійну віддачу. Якщо t > 1, то виробнича функція прогресивно-однорідна, а віддача — зростаюча. Якщо t < 0, то виробнича функція дегресивно-однорідна, а віддача — спадна. Графічне подання віддачі від масштабу за пропорційної варіації. Показником віддачі від масштабу для однорідної виробничої функції можуть слугувати відрізки вздовж променя ОА, проведеного з початку координат, через точки ізоквант, що відповідають обсягам випуску — Q; 2Q; 3Q (рис. 4.1).На рис. 4.1, а, б, в початкову комбінацію факторів виробництва подано точками а. Якщо за збільшення обсягу застосування капіталу і праці в 2 або 3 рази випуск зростає в такій самій пропорції (рис. 4.1, а), то функція виробництва характеризується постійною віддачею від масштабу (0а = ab = bс). Неважко зрозуміти, що рис. 4.1, б ілюструє спадну віддачу (0а < ab < bс), а рис. 4.1, в — зростаючу (0а > ab > bс). Практика показує, що якщо ресурси однорідні й подільні та їх кількість можна змінювати пропорційно, діапазон змін масштабу виробництва може бути дуже значним.  Трапляється, що виробнича функція підприємства характеризується змінною віддачею від масштабу на різних своїх ділянках. Розглянемо карту ізоквант, наведену на рис. 4.2. У міру просування вздовж променя ОА кожний фактор виробництва зростає в однаковій пропорції, проте темп зміни обсягу випуску змінюється. На ділянці від точки а до точки в спостерігається зростаюча віддача від масштабу (за переходу від точки а до в фактори подвоюються, від точки б до в — обсяг застосування факторів збільшується в 1,5 раза, а випуск — удвічі); в області від в до е виробнича функція демонструє постійну віддачу (наприклад, за переходу від д до е обидва фактори збільшуються на 20 % і випуск збільшується на 20 %); після точки е має місце спадна віддача (наприклад, за переходу від е до ж обидва фактори збільшуються на 16,7 %, а випуск лише на 10 %). Зауважимо, що спадна віддача від масштабу не має нічого спільного зі спадною віддачею змінного фактора виробництва. Як зазначалося, віддача від масштабу характеризує виробничий результат за зміни всіх факторів, а закон спадної віддачі виявляє себе у разі часткової варіації факторів виробництва, тобто в ситуації, коли один фактор змінюється, а всі інші — фіксовані. Практика показує, що закон спадної віддачі змінного фактора однаковою мірою стосується виробничих функцій з постійним, зростаючим і спадним ефектом масштабу. Джерела економії і збитку, зумовлені зростанням масштабу виробництва. Зауважимо, що часто замість слів «віддача від масштабу» використовуються синонімічні терміни — «ефект масштабу», «економія на масштабах виробництва». Аналогічне зауваження можна зробити й щодо видів віддачі: постійна — незмінна, стабільна; зростаюча — позитивна, підвищена, така що підвищується; спадна — негативна, знижена, така, що знижується. Зазвичай позитивний ефект масштабу чітко виявляється в енергоємних і фондомістких галузях — металургії, нафтопереробній, добувній та хімічній промисловостях тощо. У сільському господарстві, зазвичай, може бути забезпечена ефективна віддача і малих, і середніх, і великих виробництв, тобто спостерігається постійний ефект масштабу. За негативного ефекту масштабу економічно недоцільно збільшувати розмір підприємства. Прикладом такого «царства малих підприємств» може слугувати галузь побутового обслуговування (перукарні, пральні, майстерні по ремонту взуття і т. д.). У міру того, як розміри підприємства збільшуються, воно стикається як з економією, так і зі збитками, при цьому й те й інше є результатом зміни масштабу виробництва. Позитивний ефект масштабу забезпечується за рахунок низки факторів. Найважливіше джерело економії на масштабах пов’язане з неподільністю деяких ресурсів капітального характеру. Багато видів устаткування конструюються у вигляді параметричних рядів, тобто з дискретністю за рівнем потужності. При цьому інженерними розрахунками давно виявлено, а практикою багаторазово підтверджено, що агрегати більшої потужності є економічнішими. Якщо підприємство використовує таке устаткування на номінальну потужність, то воно має економію на масштабах. Якщо ж умови такі, що потужності істотно недовантажені, те цей самий фактор стає джерелом збитку. Наступне джерело економії — спеціалізація і поділ праці, що давно і добре висвітлено, як у працях засновників економічної теорії (А. Смита, К. Маркса та ін.), так і в літературі з прикладних економічних дисциплін. Дійсно, за збільшення масштабів виробництва можливо урахувати індивідуальні особливості працівників і закріпити за кожним з них обмежену кількість операцій. У результаті знижуються витрати на навчання, ліквідуються втрати робочого часу, зростає виробіток. Великі масштаби виробництва дають змогу окупити вкладення в дороге, високопродуктивне устаткування і передові технології, що сприяє зниженню витрат на одиницю продукції. Збільшення масштабів виробництва веде до економії на обслуговуючому персоналі. Закон великих чисел робить число збоїв більш передбаченим, тому кількість ремонтників завжди зростає меншою мірою, ніж масштаби виробництва. Аналогічна ситуація і для інших інфраструктурних підрозділів підприємства: енерго-, паросилового господарства, транспортного цеху і т. п.

Зазвичай, великі обсяги випуску продукції дають змогу організувати виробництво потоково-масового типу і, як наслідок, скоротити тривалість виробничого циклу, розміри незавершеного виробництва, знизити потреби в оборотних коштах. За великих масштабів випуску можлива ефективна утилізація відходів основного виробництва шляхом розвитку побічних видів діяльності. Нарешті, велике підприємство має можливість найняти висококваліфікованих керівників й мати економію від застосування їхніх управлінських талантів. Однак збільшення віддачі від масштабу не може тривати нескінченно. Джерела, що забезпечують швидкіше зростання випуску порівняно із зростанням обсягу використовуваних ресурсів, рано чи пізно вичерпуються. У дію вступає постійний, а згодом й негативний ефект масштабу. За постійного ефекту масштабу підприємство може забезпечити ринковий попит, якщо він істотно перевищує обсяг випуску, за якого позитивний ефект масштабу вичерпує себе, шляхом створення кількох виробництв оптимального розміру. Але все одно колись вступить у дію спадна віддача від масштабу. Будь-яка гігантоманія загрожує негативними наслідками. Більшість найвагоміших видів збитку, що обумовлюють зниження віддачі від збільшення масштабів виробництва, має організаційно-управлінську природу. Концентрація на незмінній технічній базі понад визначену межу веде до порушення координації потоків у системі «витрати—випуск», збільшуються витрати на передавання та опрацювання інформації, формуються бюрократичні структури, що роблять управлінську ієрархію величезною та інерційною. Все це поступово веде до зниження ефективності виробництва.</m*q0

20. Оптимум виробника. Вибір комбінації виробничих факторів за критерієм мінімізації витрат та максимізації випуску. Крива розширення виробничої діяльності фірми.

Оптимум виробника – стан, коли виробник намагається досягти такої комбінації використовуваних ресурсів для виробництва означеного обсягу продукції, за якої величина витрат буде мінімальною.

У мікроекономіці процес виробництва розглядається суто функціонально, тобто як процес перетвореннявхідного потоку факторів (ресурсів, витрат) на вихідний потік — готову продукцію з використанням певної технології виробництва, та описується за допомогою виробничої функції. Це зумовлює необхідність поглибленого аналізу виробничих функцій.  Рис. 1. Сукупний, середній та граничний продукти змінного фактора виробництва та їх взаємозв’язки Розглянемовипадок, коли обсяги використання всіх факторів виробництва, окрім одного, є фіксованими, тобто однофакторну виробничу функцію (ВФ), або ВФ короткострокового періоду, або частинну варіацію факторів виробництва. Основними показниками тут є динаміка сукупного (ТР), середнього (АР) таграничного (МР) продукту змінного фактора виробництва. Взаємозв’язок показників ТР, АР і МР та обсягу використання змінного фактора Х ілюструє рис. 7.1. Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням змінного фактора Х і досягає у точці А найбільшого значення, потім збільшення припиняється. Середній продукт збільшується, досягає найбільшого значення у точці В, потім спадає. Граничний продукт збільшується, досягаючи найбільшого значення у точці С, потім спадає.  Характер зміни показників означає, що, починаючи з певного моменту (на рисунку — точка С), кожна додаткова одиниця змінного фактора стає все менш результативною. Більш того, додаткові витрати фактора можуть негативно вплинути на випуск продукції (на рис. 7.1, б МР < 0 при Х > 8). Цей факт означає не лише зниження граничного продукту (граничної продуктивності) фактора, а й порушення оптимальної комбінації залучених факторів (використовуваної технології виробництва). Закономірність, що спостерігається в аналогічних ситуаціях, відома в теоретичній економіці як закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора виробництва. Згідно з цим законом залучення до процесувиробництва все більшої додаткової кількості певного фактора за незмінних обсягів інших факторів призводить зрештою до того, що віддача (продуктивність) кожної наступної одиниці змінного ресурсу буде менша за віддачу попередньої одиниці цього ресурсу, тобто гранична продуктивність спадає. Залежно від співвідношень МР, АР і ТР можна визначити чотири стадії виробництва (табл. 1).  Таблиця 1  Характеристика графіка виробничої функції у короткостроковому періоді 

Фаза	Сукупний  продукт, ТР	Середній продукт, AР	Граничний продукт, МР	Кінцева точка фази
І	Збільшується	Збільшується	Збільшується до max	MР = max
II	Збільшується	Збільшується до max	Знижується МР³ АР	АР = max МР =АР
III	Збільшується до max	Знижується	Знижується до 0	ТР = max МР = 0
IV	Знижується	Знижується	Знижується	—

Закономірним є те, що криві АР і МР на рис. 7.1, б перетинаються в точці В, де середня продуктивність змінного фактора є максимальною, тобто в цьому випадку досягається найефективніше використання ресурсу. Розглянуті взаємозалежності показників використовуються при обґрунтуванні управлінських рішень щодо розширення або згортання виробництва у короткостроковому періоді:  — на І фазі необхідно збільшувати масштаби виробництва, залучаючи більшу кількість змінного фактора виробництва;  — на ІІ фазі є рація продовжувати залучати ресурси, нарощувати виробництво продукції за максимальних значень середньої та граничної продуктивності змінного фактора виробництва. Проте обсяг продукції ще не є максимальним;  — на ІІІ фазі обсяг продукції буде найбільшим при дуже низькій середній та граничній продуктивності ресурсу;  — на IV фазі слід припинити залучати ресурси. Граничний продукт має від’ємне значення.  Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництва, моделює виробничий процес, в якому змінними є обсяг використання двох факторів виробництва.  У табличній формі вона подається у вигляді так званої виробничої сітки (табл. 7.2).  Таблиця 2  Виробнича сітка (обсяги виробництва продукції за різних комбінацій виробничих факторів) 

Капітал, од.	Праця, од.
	1	2	3	4	5
1	20	40	55	65	75
2	40	60	75	85	90
3	55	75	90	100	105
4	65	85	100	110	115
5	75	90	105	115	120

Кожна клітина таблиці відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів. Для побудови двофакторної функції у графічній формі слід вибрати в табл. 2 усі комбінації ресурсів, що забезпечують той самий обсяг випуску, і нанести відповідні точки на координатну площину К, L. Якщо з’єднати ці точки, отримаємо лінію незмінного випуску — ізокванту (рис. 2).  Ізокванта — це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації ресурсів (праці та капіталу), які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва і тим далі від початку координат міститься відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції, називаєтьсякартою ізоквант (рис. 3).  Рис. 2. Ізокванта Рис. 3. Карта ізоквантОтже, різні комбінації факторів виробництва (у межах ізокванти) забезпечують виробництво певної кількості продукції, а це означає, що ці фактори деякою мірою є взаємозамінними. Взаємозамінність виробничих ресурсів у кожній точці ізокванти є різною. Для означення рівня взаємозамінності факторів виробництва використовують граничну норму технологічної заміни (MRTS). Ця величина показує, на скільки одиниць має зменшитися виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення кількості споживання іншого ресурсу на одиницю за умови, що обсяг виробництва залишається незмінним.

Виробництво продукції пов’язано з певними витратами, зміни його обсягів обумовлюють коливаннявеличини цих витрат. Тому виробник, зважаючи на динаміку граничної продуктивності, вартість та взаємозамінність ресурсів, намагається досягти стану рівноваги, тобто такої комбінації використовуваних ресурсів для виробництва означеного обсягу продукції, за якої величина витрат буде мінімальною.  Мінімальний рівень витрат забезпечується за умови, що гранична продуктивність у розрахунку на одиницю вартості ресурсу буде однаковою для всіх ресурсів, використовуваних виробником:    , (3)  деМР_L, МР_К, МР_n — граничний продукт відповідно праці, капіталу та n-го ресурсу; Р_L, Р_К, Р_n — ціна одиниці праці, капіталу та n-го ресурсу.  Графічно точку рівноваги виробника можна знайти за допомогою ізокости — лінії, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад, праці та капіталу).  Якщо ТС — сума грошей, яку витрачає виробник на придбання факторів праці і капіталу за цінами Р_L і Р_К, торівняння ізокости має вигляд   ТC = LP_L + KP_K . (4)  Через те, що ціни факторів виробництва розглядаються як незмінні, незалежно від обсягів використання факторів, ця функція є лінійною (рис. 7.6). Нахил ізокости дорівнює (– Р_L/Р_К) і визначає ринкову норму заміщення одиниці капіталу додатковою одиницею праці.  Точка дотику лінії однакових витрат (ізокости) і кривої однакового обсягу виробництва (ізокванти) відображаєрівновагу виробника (рис. 7.6).  У точці дотику кут нахилу ізокости (ринкова норма взаємозаміщення) та ізокванти (норма взаємозаміщення факторів за технологією) той самий, тобто виконується рівність:    (5)  або. (6)  Цяумова мінімізації витрат відома під назвою еквімаржинальний принцип, або принцип рівності зважених(на грошову одиницю) граничних продуктів: для мінімізації вартості за заданого рівня виробництва підприємству треба використовувати таку комбінацію ресурсів, за якої співвідношення граничних продуктивностей ресурсів та їхніх цін рівні між собою. Для кожної іншої величини обсягу випуску можна знайти оптимальну комбінацію ресурсів, тобто комбінацію, що мінімізує витрати. Поєднання таких точок на ізоквантно-ізокостній діаграмі утворює лінію (рис. 7.7), яка називається шлях (крива) росту (лінія експансії, або траєкторія розвитку, розширення виробничої діяльності) підприємства у довгостроковому періоді.    Рис. 6. Графічне зображення Рис. 7. Лінія росту рівноваги виробникаОсновні терміни  Закон спадної віддачі (продуктивності) змінного фактора виробництва: залучення до процесу виробництва все більшої додаткової кількості змінного ресурсу призводить з рештою до того, що віддача кожної наступної одиниці змінного ресурсу буде менша за віддачу попередньої одиниці цього ресурсу.  Ізокванта — крива, на якій показані всі комбінації виробничих факторів, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції.  Карта ізоквант — низка ізоквант, що характеризують максимально можливий випуск продукції за будь-якого набору виробничих факторів.  Гранична норма технологічного взаємозаміщення (MRTS) показує, від якої кількості одного ресурсу треба відмовитись, якщо для даного технічно ефективного обсягу випуску використати додаткову одиницю іншого ресурсу.  Ізокоста — лінія, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних варіантів поєднання двох ресурсів у виробничому процесі.  Оптимум (рівновага) виробника — стан, коли виробник намагається досягти такої комбінації використовуваних ресурсів для виробництва означеного обсягу продукції, за якої величина витрат буде мінімальною.  Правило найменших витрат — стан, коли відношення граничних продуктів факторів виробництва (МР_К,МР_L) до кожної грошової одиниці (Р_К, Р_L) рівні між собою:  .Ефект масштабу — зміна обсягу випуску внаслідок зміни обсягу всіх виробничих ресурсів в однаковій пропорції.  Спадний ефект віддачі від масштабу виробництва — такий ефект масштабу, за яким обсяг випуску продукції збільшується у меншій пропорції, ніж зростає обсяг ресурсів.  Зростаючий ефект віддачі від масштабу виробництва — такий ефект масштабу, за яким обсяг випуску збільшується у більшій пропорції, ніж зростає обсяг ресурсів.  Постійний ефект віддачі від масштабу виробництва — такий ефект масштабу, за яким обсяг випуску продукції та обсяг використання ресурсів змінюються в однаковій пропорції.  для виробництва 5 од. продукції становитиме ТС = 2 · 0,79 + 3,175 = 4,76 (грош. од.). 

Ізокоста - це конкретна лінія, яка відображає різні комбінації затрат капіталу і праці , при яких загальні затрати виробництва є незмінними.

При зміні ціни на оплату праці робітникам і загальні витрати виробництва положення ізокости може змінювати своє положення залежно від придбаних ресурсів.

Розміщення ізокаст залежать від зміни доходів фірми.

Рівновага виробника — це такий його стан, при якому він не бажає змінювати співвідношення чинників виробництва (праці та капіталу), що задіяні у виробничому процесі.

Оскільки нахил ізокости визначається співвідношенням цін праці та капіталу, а нахил ізокванти — граничною нормою  технологічного заміщення, то умову рівноваги можна записати як рівність.

Дане рівняння відображає принцип найменших витрат, тобто стан, коли відношення граничних продуктів чинників виробництва (К, L) на одиницю вартості ресурсу (PL, PK) дорівнюють одне одному. 

Якщо така рівність не справджується, то дане підприємство може отримати приріст продукції без додаткових витрат за рахунок зміни співвідношення чинників виробництва. 

Якщо з'єднати точки, що відповідають різним рівням сукупних витрат, то отримаємо траєкторію зростання. 

Траєкторія зростання показує, як змінюється співвідношення чинників виробництва, що забезпечують мінімальні витрати, при збільшенні обсягів виробництва продукції.

Господарська стратегія конкурентної фірми в короткотривалому періоді. Умови максимізації прибутку і мінімізації збитків конкурентного підприємства в короткому періоді: алгебраїчне та графічне представлення.

Конкурентне підприємство в короткостроковому періоді володіє незмінним устаткуванням і намагається максимізувати свої прибутки або мінімізувати свої втрати, пристосовуючи свій обсяг виробництва через зміни величини змінних ресурсів, які воно використовує. Економічні прибутки, яких прагне підприємство, визначаються як різниця між валовим доходом і валовими витратами.

Визначення рівня виробництва, за якого конкурентне підприємство отримуватиме максимальні прибутки або матиме мінімальні збитки, здійснюється двома способами. Перший — шляхом зіставлення валового доходу з валовими витратами; другий — зіставленням граничного доходу з граничними витратами. Обидва підходи придатні не тільки для чисто конкурентного підприємства, але також і для підприємств, що функціонують в умовах будь-якої із основних ринкових структур. Для полегшення розуміння визначення обсягу виробництва в умовах чистої конкуренції використовуються обидва підходи.

Перед конкурентним виробником за фіксованої ринкової ціни стоять такі три взаємопов'язані питання: Чи потрібно виробляти? Якщо потрібно, то яку кількість продукції? Який прибуток (або збиток) буде отриманий? Кожне підприємство виробляє продукцію тоді, коли це йому приносить прибуток. Тобто підприємство здійснює виробництво в короткостроковому періоді, якщо воно може отримати економічний прибуток або його збитки менші за його постійні витрати.

Що стосується кількості виготовленої продукції, то в короткостроковому періоді підприємство виготовлятиме такий обсяг продукції, за якого воно максимізує прибутки або мінімізує збитки. Що ж до розрахунків прибутків і збитків, то кожне підприємство максимізуватиме свої прибутки через виробництво і мінімізуватиме свої збитки (якщо за будь-якого обсягу виробництва ці збитки перевищуватимуть постійні витрати — випадок закриття) (табл. 15.2).

Процес максимізації прибутку полягає у виборі фірмою такого рівня випуску продукції, який забезпечує їй одержання максимального прибутку при наявності обмежень, що накладаються на поведінку фірми кривими попиту і витрат. Зручніше для цього використати конкретний числовий приклад. У таблиці 11 продемонстровано різні рівні випуску продукції, які обирає конкурентна фірма в процесі максимізації прибутку. Ринкова ціна складає 500 доларів за одиницю. Як повні витрати, так і сукупний дохід збільшуються в міру росту випуску продукції. Якщо збільшення доходу перевищує збільшення витрат, то подальший ріст випуску на одну одиницю збільшує сукупний прибуток, якщо ж збільшення витрат перевершує збільшення доходу, то збільшення випуску на одну одиницю зменшує сукупний прибуток.

Оптимальний рівень випуску може бути знайдений шляхом порівняння граничних витрат і граничного доходу. (оскільки фірма є "прайс-тейкером", граничний доход дорівнює ціні.) Прибуток збільшується до тієї точки, поки зростаючі граничні витрати не починають перевищувати граничний доход; після чого прибуток зменшується.

20. Ринок праці за умов досконалої конкуренції. Формування попиту на працю і її пропозиції. Рівновага на ринку праці, її параметри.

Загальною рисою попиту на будь-який ресурс є його похідний характер. Але залежно від самого ресурсу та типу ринку процес ціноутворення мас деякі особливості. Заробітна плата, як відомо, є ціною трудових послуг, тому механізм її формування залежить від типу ринку. У даній темі ми розглянемо кілька варіантів ринків праці залежно від стану конкуренції на них.