10. Система національних розрахунків (снр) як модель економічного кругообігу, її роль і особливості застосування для міжнародних зіставлень.

Для аналізу економічних явищ і процесів, складних господарських взаємозв’язків необхідна система надійних взаємопов’язаних показників.

Формування і розвиток ринкових відносин в економіці України визначили необхідність переходу вітчизняної статистики до прийнятної у світовій практиці методології обліку, що базується на концепції системи національних рахунків (СНР), ухваленої Статистичною комісією ООН у 1993 р.

СНР враховує всі види діяльності суб’єктів господарювання, пов’язані з виробництвом матеріальних і нематеріальних благ та послуг, і являє собою сукупність показників економічного розвитку країни, виробництва і споживання продукції, розподілу і перерозподілу доходів, нагромадження капіталу та фінансів.

Отже, СНР – це заснована на балансовому методі система взаємопов’язаних потоків статистичної інформації та економічних показників, які відображають найзагальніші риси та найважливіші аспекти економічного розвитку країни.

До цілей СНР відносять:

• Інформаційне забезпечення комплексного і всебічного аналізу процесу створення, розподілу та використання національного продукту та національного доходу;

• Інформаційне забезпечення прогнозування довгострокового розвитку економіки;

• Інформаційне забезпечення формування й реалізації заходів економічної політики.

Базовою одиницею обліку в СНР є інституційна (господарська) одиниця, тобто юридично, економічно та фінансово самостійний суб’єкт. У СНР інституційні одиниці поділяються на 5 секторів:

1. Сектор нефінансових корпорацій, які займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для продажу за цінами, що покривають витрати та забезпечують прибуток.

2. Сектор фінансових корпорацій, що спеціалізується на фінансово-посередницькій діяльності (банки, страхові компанії)

3. Сектор загального державного управління, до якого відносять органи управління центрального та місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації

4. Сектор домашніх господарств, що об’єднює фізичних осіб як споживачів і як суб’єктів некорпоративної виробничої діяльності

5. Сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства та забезпечують їх політичні, релігійні та професійні інтереси, надають соціально-культурні послуги.

СНР включає три основні групи рахунків:

1. Рахунки секторів економіки

2. Рахунки для галузей економіки

3. Рахунки для економіки в цілому (консолідовані рахунки).

11. Модель взаємодії ринків IS-LM. Особливості встановлення макрорівноваги через фіскальну та монетарну політики. Модель взаємодії ринків IS-LM-BP у відкритій економіці.

Крива IS і крива LM відображують умови, за яких забезпечується рівновага відповідно на товарному і грошовому ринках окремо. Але якщо ці криві поєднати на одному графіку, то отримаємо модель IS – LM, що визначає умови, за яких забезпечується рівновага на товарному і грошовому ринках одночасно .

Рівновага в моделі IS – LM

На рис. рівновага в економіці визначається в точці перетину кривих IS і LM. Ця точка визначає процентну ставку (r₀) і дохід (Y₀), які відповідають умовам рівноваги як на товарному, так і на грошовому ринках одночасно. У точці рівноваги фактичні сукупні витрати дорівнюють запланованим, а попит на гроші — пропозиції грошей.

Нагадаємо, що модель IS – LM використовується для обґрунтування впливу фіскальної та монетарної політики на дохід у короткостроковому періоді. Вона допомагає передбачити, що станеться з доходом і процентною ставкою, якщо буде прийнято рішення про певні зміни у фіскальній та монетарній політиці. Макроекономічний аналіз на основі моделі IS – LM також дає змогу визначити ефективність впливу фіскальної і монетарної політики на економіку.

Щоб визначити, як зміни в стабілізаційній політиці впливають на процентну ставку і дохід, доповнимо змінні моделі IS – LM інструментами фіскальної та монетарної політики. Процентна став­ка і дохід є базовими змінниками моделі IS – LM. При цьому у форматі кривої IS екзогенною змінною є процентна ставка, а ендогенною — дохід. У форматі кривої LM, навпаки, дохід є екзогенною змінною, а процентна ставка — ендогенною.

Отже, до екзогенних змінних моделі IS–LM будемо відносити інструменти фіскальної політики (G i T) і пропозицію грошей (М^S), яка є інструментом монетарної політики. Врахуємо, що фіскальна політика безпосередньо впливає на товарний ринок. Це означає, що зміни в цій політиці є екзогенними відносно кривої IS, яка відображує умови рівноваги на товарному ринку. Монетар­на політика безпосередньо впливає на грошовий ринок. Тому зміни в цій політиці є екзогенними відносно кривої LM, яка відображує умови рівноваги на грошовому ринку. Нагадаємо, що згідно із загальним правилом зовнішні екзогенні змінні викликають на графіку переміщення відповідних кривих у відповідний бік.

Фіскальна політика. Припустимо, що уряд застосував стимулювальну фіскальну політику за незмінної пропозиції номінальних грошей. Наслідки впливу цієї політики на економіку унаочнює рис.

Якщо уряд збільшить державні закупівлі, то за незмінної процентної ставки дохід має зрости за формулою Y = G  m_e. Якщо він зменшить чисті податки, то дохід має збільшитися за іншою формулою: Y = – T  c  m_e. Згідно з такими змінами економічна рівновага має переміститися в точку Т₃, якій відповідає зростання доходу до Y₃.

Проте зазначені наслідки в економіці могли б мати місце лише за умов незмінності процентної ставки. На таких умовах будується модель «кейнсіанський хрест». У дійсності, яку відображує модель IS – LM, внаслідок збільшення доходу і незмінності пропозиції грошей, процентна ставка зростає до r₂. Це спричинює певне зменшення приватних інвестицій, що має назву «ефект витіснення». Іншими словами, зменшення приватних інвестицій, яке виникає під впливом стимулювальної фіскальної політики, називається ефектом витіснення.

Але ефект витіснення не усуває збільшення сукупного попиту, а лише зменшує величину його зростання. Тому у підсумку сукуп­ний попит збільшується і крива IS зміщується вправо в положення IS₂, а рівновага в економіці — в точку Т₂. За таких умов рівноважний дохід зростає на меншу величину, тобто до Y₂, ніж та, яка відповідає умовам моделі «кейнсіанський хрест», тобто до Y₃.

Монетарна політика. Припустимо, що центральний банк збільшив пропозицію грошей. Внаслідок цього зростає пропозиція реальних грошових запасів, оскільки за умовами моделі IS – LM ціни не змінюються. Наслідки впливу такої політики на економіку унаочнює рис. Якщо пропозиція грошей збільшується, то це викликає зниження процентної ставки до r₂, яке стимулює зростання інвестицій і збільшення доходу до Y₂. Тому, як видно з рис. 14.5, крива LM переміщується вправо в положення LM₂, а рівновага в економіці — в точку Т₂. Цей висновок узгоджується з аналізом впливу монетарної політики на економіку в короткостроковому періоді, здійсненого на базі моделі AD – AS у підрозд. 13.3. Тоді було з’ясовано, що у короткостроковому періоді, коли ціни і заробітна плата є негнучкими, зростання пропозиції грошей здатне збільшувати дохід.

Поєднання фіскальної і монетарної політики. Модель IS–LM пояснює не лише автономний вплив фіскальної та монетарної політики на економіку. Оскільки об’єктами їх впливу є ті самі ендогенні змінні (Y, r), то модель IS – LM дає можливість узгоджувати між собою фіскальні та монетарні заходи. Іншими словами, за допомогою моделі IS – LM можна визначити, як реалізація заходів монетарної політики може вплинути на результати застосування заходів фіскальної політики і навпаки.

Взаємодія між фіскальною та монетарною політикою може бути різною. Проте сутність її ми розглянемо на одному, найбільш показовому прикладі.

Припустимо, що в умовах неповної зайнятості уряд прийняв рішення застосувати фіскальну експансію. Наслідки такої фіскальної політики залежатимуть від того, як на це відреагує централь­ний банк.

Отже, в умовах, коли фіскальна експансія підтримується монетарною експансією, ефекту витіснення можна уникнути. Наведений результат досягається за рахунок акомодації монетарної політики, тобто її пристосування до фіскальної політики. В такому разі монетарну політику називають акомодаційною.

11. Циклічність економічного розвитку: природа, фази і види економічних циклів. Основні теорії пояснення причин циклічних коливань.

Процес відтворення в дійсності далеко не завжди являє собою рівномірний, поступальний рух економічного зростання. У суспільному виробництві роки швидкого підйому змінюються періодами уповільненого руху, економічного спаду (кризи) та застою.

Коливання в русі суспільного виробництва, що регулярно повторюються протягом певного періоду часу означають циклічний характер його розвитку. Тривалість циклу визначають від однієї кризи до наступної або від одного піку підйому до наступного.

Причини циклічних коливань економічного розвитку економісти різних часів пояснювали з різних позицій. У ХІХ ст. Ж.Б.Сей, Д.Рікардо та ін. вважали, що загальні кризи неможливі, часткові кризи надвиробництва пояснювали порушенням пропорційності між різними галузями виробництва. Вони вважали, що рух ринкової економіки сам відновлює цю пропорційність. Протягом ХХ ст. економічні кризи неодноразово потрясали світ. Вчені підходили до розгляду цього явища з різних позицій. Зокрема, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен пояснювали кризи недостньою схильністю людей до споживання. На їх думку, доходи населення зростають швидше, ніж обсяги споживання. Вихід з кризи, відповідно до цієї позиції, полягає у стимулюванні сукупного споживання. Монетаристи на чолі з М.Фрідменом причини криз вбачають у недоліках кредитно-грошової політики.

Отже, в сучасній економічній теорії немає єдиного підходу щодо причин економічних криз та способів виходу з них. Досить часто сучасні економісти обмежуються загальними зауваженнями про те, що причини циклічного руху полягають у складному і суперечливому характері різноманітних сил і факторів, що впливають на рух і розвиток ринкової економіки.

Сучасна держава, як правило, має у своєму розпорядженні широкий спектр економічних інструментів для пом'якшення впливу циклічних коливань. Зокрема, з такою метою використовується гнучка система податків: підвищення або зниження податку на прибуток (на додану вартість), стимулює або, навпаки, стримує ділову активність у певних сферах діяльності. Державна кредитна політика (підвищення чи зниження процентної ставки) може підвищувати чи гальмувати інтерес до додаткових капіталовкладень. Ще одним інструментом державного впливу на економічний розвиток виступає бюджетна політика.

Одним з найвідоміших дослідників економічних циклів був учень М.І.Тугана-Барановського М.І.Кондратьєв. Вже його попередники (Х.Кларк, К.Виксель, В.Парето та ін.) зазначили наявність в економіці економічних циклів різної тривалості та глибини. Кондратьєв зробив спробу проаналізувати взаємовплив економічних циклів різної тривалості. Тож в економіці розрізняють такі види економічних циклів:

річні або сезонні коливання ділової активності. Вони в основному пов'язані з сільськогосподарським виробничим циклом, але, безумовно, не обмежуються лише сферою сільського господарства, оскільки попит на сільськогосподарську техніку, збут сировини для промисловості, зрештою, і споживацький попит мають досить виражений сезонний характер;

короткострокові економічні цикли - 3-3,5 роки (3-4 роки). Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються в сфері грошових відносин. Існує два різновиди грошових криз - загальні та специфічні. Загальні грошові кризи пов'язані з середньостроковим відтворювальним циклом і є складовою частиною загальних економічних криз. Специфічні грошові кризи розвиваються на основі суперечностей, притаманних грошово-кредитній системі;

торгово-промислові цикли - 7-11 років. Історія цих циклів починається з кризи надвиробництва 1825 р., що охопила Англію. Через 12 років у 1836 р. подібне явище охопило економіки Англії, США, Франції та Німеччини. Криза 1857 р. стала першою світовою циклічною кризою і відтоді цикли цього типу повторюються з періодичністю в 7-11 років;

великі економічні цикли або "довгі хвилі", тривалість яких становить 40-60 років.

У перебігу економічного циклу розрізняють чотири фази, що послідовно змінюють одна одну - "криза", "депресія", "пожвавлення" та "піднесення".

Криза - це порушення рівноваги в економіці, результатом чого є зниження або зупинка виробництва. Під час найбільш глибоких криз відбувається руйнування продуктивних сил суспільства. Розрізняють два види криз - "криза надвиробництва" та "криза недовиробництва". Для розвинутої ринкової економіки найбільш характерною є криза надвиробництва. Його характерні риси :1. Товарів виготовлено більше, ніж потребує платоспроможний попит на них; ускладнюється і унеможливлюється збут.2. Внаслідок переважання пропозиції над попитом різко спадають ціни.3. Різко скорочується виробництво.4. Підприємці, які неспроможні оплатити свої боргові зобов'язання, розорюються.5. Скорочення виробництва призводить до зростання безробіття, падіння життєвого рівня трудящих та відповідно - до подальшого скорочення попиту.6. Банківські рахунки та цінні папери перестають вважатися надійним розміщенням капіталу. Зростає попит на готівку. Масове вилучення банківських вкладів веде до краху банків. Масова пропозиція акцій та інших цінних паперів веде до різкого падіння цін на них.

За кризою наступає депресія або застій. Протягом цього періоду скорочуються товарні запаси (частково реалізуються за низькими цінами, частково псуються). Реалізація товарів відновлюється, падіння цін припиняється. У період депресії обсяг виробництва дещо збільшується порівняно з кризою. Однак маса капіталів, що не знаходить застосування ані у виробництві, ані у торгівлі відтак зосереджується в банках. Пропозиція грошей перевищує попит на них, норма позичкового відсотку спадає до мінімуму.

Фази пожвавлення і піднесення ознаменовуються зростанням виробництва. На фазі пожвавлення відновлюється докризовий рівень промислового виробництва. В ході піднесення докризові показники економічної активності перекриваються, виробництво сягає нового максимуму в межах даного циклу. Цикл завершується, готуючи умови нового надвиробництва і наступної кризи.

Основною фазою промислового циклу є криза, яка служить вихідною позицією наступного циклу. Однак у сучасній економічній теорії існує погляд на "кризу" та "бум" як на поворотні моменти циклу, основними ж його фазами вважається "спад" і "пожвавлення".

Перші ознаки наближення кризи відчувають на собі галузі, що виробляють товари тривалого використання (автомобілі, побутова техніка, меблі тощо). Оскільки вони не є товарами першої необхідності, попит на них скорочується при найменшому передчутті економічних негараздів. Скорочення попиту на них та їх виробництва веде до скорочення попиту на засоби виробництва для цих галузей. Відповідно скорочується кількість зайнятих і сумарний попит.

За своїм змістом середньострокові цикли є не лише циклами саме надвиробництва, тобто лише відтворювального процесу, а ще й обміну розподілу та споживання. Саме тому циклічність виступає як багатомірний, багаторівневий процес. Основні аспекти, що характеризують циклічні коливання:* динаміка ВНП і національного доходу;* динаміка промислового виробництва;* динаміка зайнятості;* динаміка використання (завантаження) промислових потужностей;* динаміка реальних доходів населення;* динаміка норми прибутку (рентабельності).

Циклічні кризи надвиробництва називають ще "загальними", оскільки вони охоплюють значну, іноді більшу частину виробництва.

Існують ще часткові кризи, які охоплюють лише певну сферу економічної діяльності (кризи грошового обігу, кредиту тощо). Можливі ще й галузеві кризи, які охоплюють лише певну галузь економіки. Значно, більш тяжкими для економіки є структурні кризи, які зумовлюються значними диспропорціями в розвитку народного господарства.

11. Фіскальна політика: зміст, значення, особливості здійснення податкового та бюджетного регулювання. Дія автоматичних і вбудованих стабілізаторів.

Фіскальна політика (Fiscal policy) – це сукупність фінансових заходів держави по регулюванню доходів і витрат бюджету з метою вирішення соціально-економічних проблем розвитку країни. Це зміни в урядових видатках і оподаткуванні, спрямовані на досягнення повної занятості та неінфляційного обсягу виробництва.

Цілі фіскальної політики:

– забезпечення фінансування економічної системи;

– забезпечення суспільства загальними благами (школи, дороги, охорона тощо);

– захист населення від негативних впливів виробничої діяльності;

– перерозподіл доходів (через оподаткування);

– стабілізація економіки в цілому.

Заходи держави по досягненню цілей:

а) переконання (мало дієвий);

б) штрафи та податки;

в) перерозподіл доходів – підтримка бідних, страхування бідних і багатих, субсидії та інші допомоги малозабезпеченим;

г) стабілізація економіки з метою недопущення банкрутства, безробіття, інфляції тощо.

 Головним важелем фіскальної політики виступає державний бюджет.

Державний бюджет (public budget) – це головний вираз балансу доходів і витрат держави за рік (головний фінансовий план держави). Фактичний – відображає реальні витрати, надходження та дефіцити за певний період. Запланований – це той, що приймається парламентом як план.

Види фіскальної політики

 Дискреційна фіскальна політика – свідоме маніпулювання доходами та витратами держбюджету з боку виконавчої і законодавчої влади з метою впливу на загальні обсяги виробництва, інфляцію та безробіття. Це здійснюється за допомогою зміни ставок податків, трансферних виплат та субсидій. Існує стимулююча та стримувальна фіскальна політика.

Стримувальна фіскальна політика використовується в період економічних злетів, а стимулююча – під час криз.

Стримувальна (рестрикційна) фіскальна політика спрямована на подолання інфляції попиту і ґрунтується на зменшенні сукупного попиту (сукупних видатків) через зменшення урядових видатків, підвищення податків або поєднання обох згаданих заходів.

Стримувальна фіскальна політика спрямована на послаблення або коригування наслідків спаду і передбачає зростання сукупного попиту, спричинене збільшенням державних видатків; зменшення податків, яке зумовить розширення видатків споживачів, або певною комбінацією згаданих заходів.

Наприклад, в період спаду економіки, держава повинна підвищувати державні видатки, понижувати податкові ставки або поєднати і перше, і друге.

Недискреційна фіскальна політика – це автоматичне збільшення (зменшення) чистих податкових надходжень, що відбувається зі збільшенням (зменшенням) ВНП і стабілізує економіку.

Вмонтована стабільність – зміна прямих податків і урядових видатків під час зміни фаз ділової активності без необхідності прийняття будь-яких спеціальних заходів з боку уряду.

Автоматичні стабілізатори гасять частину коливань ділового циклу, та не можуть протистояти всім негативним проявам останнього.

Основні автоматичні стабілізатори – це автоматичні зміни в податкових надходженнях до бюджету і автоматичні зміни в трансферних виплатах.

11. Характеристика споживання та заощадження як функцій доходу. Гранична схильність до заощаджень та гранична схильність до споживання. Криві функції споживання і заощадження.

Споживання представляє собою індивідуальне і спільне використання споживчих благ, направлене на задоволення матеріальних і духовних потреб людей. У вартісній формі – це та сума грошей, яка витрачається населенням на придбання матеріальних благ і послуг.

Споживання населення – один з головних компонентів, які визначають розвиток економіки. На споживчі витрати припадає від 2/3 до 3/4 валового внутрішнього продукту.

Для оцінки споживчої поведінки використовується показник – індекс споживчих настроїв (ІСН). Він входить до числа основних макроекономічних показників, на основі яких складають прогнози економічного циклу. Це важливо як для короткострокового планування будь-якого бізнесу, так і для визначення економічної політики держави.

Заощадження – це відстрочене споживання або та частина доходу, яка в нинішній час не споживається. Вони дорівнюють різниці між доходами і поточним споживанням. Заощадження – це процес, пов’язаний із забезпеченням в майбутньому виробничих і споживчих потреб.

Заощадження здійснюються як фірмами, так і домашніми господарствами. Особисте споживання домашніх господарств (С) утворює найважливішу складову частину. Але якщо згадати, що заощадження (S) представляють собою перевищення доходу над споживчими витратами, то стане зрозумілим, що аналізуючи фактори, які визначають споживання, ми одночасно розглядаємо і фактори, від яких залежить заощадження:

Y = C + S,

де Y– доход; C – споживання; S – заощадження.

Дане рівняння показує, що частина доходів іде на особисте споживання С, а надлишок приймає форму заощаджень S.

У формалізованому вигляді споживання можна виразити наступною функцією:

С = С(Y).

Однак доход є основним фактором, який визначає не тільки споживання, але і заощадження:S = S(Y).

Дослідженнями встановлено, що споживання рухається в тому ж напрямку, що і доход. Однак споживання залежить не тільки від доходу, але і від так званої граничної схильності до споживання (МРС).

Гранична схильність до споживання виражає відношення будь-якої зміни в споживанні до тієї зміни в доході, яка його викликала. Математично це виглядає так:

Гранична схильність до заощадження – це відношення будь-якої зміни в заощадженнях до тієї зміни в доході, яка його викликала:

11. Характеристика інвестицій як компонента сукупних витрат: суть, види, роль в макроекономіці. Особливості інвестиційної політики.

Інвестиції – витрати на відновлення зношеного основного капіталу і збільшення основного капіталу. Основний капітал включає: будинки, устаткування, використовувані в процесі виробництва; житло; товарно-матеріальні запаси. Оскільки інвестиції є одним з основних компонентів ВВП, то коливання інвестицій відображають закономірності циклічності розвитку економіки. Інвестиції визначають економічний ріст у довгостроковій перспективі. Інвестиції поділяються на:

  інвестиції в основний капітал підприємств;

  інвестиції в житлове будівництво;

  інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Під інвестиціями розуміють всі витрати, які безпосередньо сприяють зростанню загальної величини нагромадженого в економіці капіталу. Інвестиції складаються з двох компонентів. Перший з них – це інвестиції в основний капітал, тобто придбання новостворених матеріальних благ, таких, як виробниче обладнання, комп'ютери, будівлі виробничого призначення тощо. Другий компонент – інвестиції в товарно-матеріальні запаси, якими є нагромадження запасів сировини для подальшого використання її у виробничому процесі, а також нагромадження запасів нереалізованої продукції.

Таким чином, оскільки домогосподарства, як правило, витрачають щороку менше у порівнянні з величиною своїх доходів, тоді як фірми витрачають щороку дещо більше, ніж отримують від реалізації своєї продукції, в моделі кругообігу з'являються фінансові ринки.

Інвестиційна діяльність підприємства підпорядкована певній інвестиційній політиці, розробленій підприємством в складі його фінансової стратегії (для інституційних інвесторів — інвестиційних компаній, інвестиційних фондів і т.п. - вона розробляється, як самостійна інвестиційна стратегія). Основною ціллю інвестиційної політики є забезпечення найефективніших шляхів розширення активів підприємства з позицій перспектив його розвитку і збільшення його ринкової вартості. З врахуванням цієї цілі зміст політики управління інвестиціями підприємства можна сформулювати наступним чином: інвестиційна політика представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для забезпечення основних напрямків його розвитку.

     Інвестиційна політика підприємства передбачає:

1. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності із стратегією його економічного розвитку.

2. Дослідження і врахування умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон'юнктури інвестиційного ринку.

3.  Пошук окремих об'єктів інвестування і оцінка їх відповідності напрямкам інвестиційної діяльності підприємства.

4.  Забезпечення високої ефективності інвестицій.

5. Забезпечення мінімізації фінансових ризиків, пов'язаних з інвестиційною діяльністю.

11. Монетарна політика: зміст, значення та інструменти. Політика дорогих і дешевих грошей. Особливості поведінки центрального банку на грошовому ринку.

Монетарна або грошово-кредитна політика є одним з інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та подолання спаду виробництва.

Мета грошово-кредитної політики — досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки.

Головним суб'єктом монетарної політики держави є Центральний банк, який здійснює грошову емісію та регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

Головною функцією Центрального банку кожної країни є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

Фінансова політика Центрального банку зумовлена станом економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується і відбувається спад виробництва, скорочення робочих місць Центральний банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит. Якщо ж витрати стають загрозливо збитковими, внаслідок чого зростають ціни і вивільняється багато робочих місць, він робить усе можливе, щоб зменшити грошову масу і кредит.

Центральний банк з метою впливу на кількість грошей або на процентні ставки використовує наступні інструменти грошової політики:

1. За об'єктами впливу:– стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія). Кредитна експансія має за мету збільшення зайнятості і підйом виробництва шляхом збільшення пропозиції грошей;– стримування кредитної емісії (кредитна рестрикція). Кредитна рестрикція має за мету запобігання економічної кризи і зниження темпів інфляції шляхом обмеження пропозиції грошей.

2. За характером параметрів:кількісні інструменти впливають на стан кредитних можливостей комерційних банків;якісні інструменти — пряме регулювання банківських кредитів.

3. За формою впливу:– адміністративні (прямі) інструменти — у формі директив, інструкцій від НБУ, мета яких — обмежити сферу діяльності кредитних установ;– ринкові (непрямі) інструменти — способи впливу НБУ на грошову пропозицію шляхом формування певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів.

4. За строками впливу:– короткострокові інструменти, за допомогою яких досягаються проміжні цілі грошово-кредитної політики;– довгострокові інструменти діють від одного року і більше з метою фінансової стабілізації та сприяння довгостроковому економічному зростанню.

До основних інструментів грошово-кредитної політики відносяться операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки (дисконтна політика), зміна норми обов'язкових резервів. Операції на відкритому ринку — найбільш важливий інструмент з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть цього інструменту полягає в купівлі-продажу Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Національний банк вступає у відносини з комерційними банками, не фінансовими організаціями і населенням, купуючи або продаючи урядові цінні папери.

Якщо НБУ продає урядові цінні папери, то в результаті у комерційних банків, не фінансових організацій і населення зосереджуються цінні папери, а в НБУ — гроші. Це скорочує банківські резерви і здатність комерційних банків до кредитування. Скорочення резервів у комерційних банках призведе і до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого відсоткова ставка на кредити і депозити зросте, а інвестування знизиться. Це так звана політика «дорогих» грошей, яка є одним з елементів рестриктивної політики держави.

Якщо уряд, здійснюючи політику експансії, хоче знизити відсоткову ставку і пожвавити тим самим інвестиції, то грошово-кредитних механізм діє у зворотному напрямку: НБУ починає скуповувати цінні папери у комерційних банків, не фінансових організацій і населення, збільшуючи таким чином резерви комерційних банків та їх здатність до кредитування. В свою чергу, це збільшує пропозицію грошей та знижує відсоткову ставку. Інвестиції на ринку капіталів зростають і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це так звана політика «дешевих» грошей.

НБУ здатен продавати урядові цінні папери і завдяки цьому безпосередньо впливати на пропозицію грошей.Змінюючи мінімальну обов'язкову норму, НБУ також може впливати на кредитні можливості комерційних банків. Слід зауважити, що зміна резервної норми — досить потужний інструмент монетарної політики, а практичне застосування цього інструменту потребує обережності. Це пояснюється тим що зміна норми резервування призводить до більшої зміни пропозиції грошей у відповідності з грошовим мультиплікатором.

Облікова ставка — це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам. НБУ може надавати безпосередньо позику комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Вона призводить до збільшення резервів у комерційних банках і зростання пропозиції грошей, що знижує відсоткову ставку на грошовому ринку. Підвищуючи облікову ставку, НБУ скорочує резерви комерційних банків, а відсоткова ставка зростає.

11. Соціальна політика: зміст, об’єкти і суб’єкти. Соціальні гарантії та соціальний захист населення.

Соціальна політика - це діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування, вітчизняних і зарубіжних підприємств, установ усіх форм власності, їх об'єднань і асо­ціацій, громадських і приватних фондів, громадських і релі­гійних організацій, громадян щодо розвитку й управління соціальною сферою, щодо збалансування розвитку суспіль­ства, забезпечення стабільності державного правління, со­ціального захисту населення, створення сприятливих умов для існування індивідів і соціальних спільнот.

Поняття "соціальна політика" не набуло академічного означення через різні підходи до визначення ролі та місця держави та ступеню її відповідальності за життя та діяльність окремої особи чи сім'ї.

Поняття "соціальної держави" було сформовано для того, щоб підкреслити що держава має розвинуту й стабільну економіку, а тому здатна не лише декларувати, а й проводити ефективну соціальну політику за умови неухильного дотримання прав людини. Соціальну державу розглядають як правову, діяльність якої орієнтовано на людину, забезпечення її добробуту, безпеки та розвитку.

В сучасному цивілізованому світі будь-яка діяльність, в тому числі соціальна, нерозривно пов'язана з правовими гуманістичними цінностями - правами та свободами людини.

Головною ме­тою соціальної політики є подолання соціальної напруги, досяг­нення рівноваги, стабільності, цілісності, консолідації, злагоди й динамізму суспільства.

Завдання соціальної політики:

· забезпечення ефективного розвитку соціальної сфери, со­ціального простору життєдіяльності;

· здійснення заходів щодо задоволення зростаючих матері­альних і духовних потреб членів суспільства;

· врегулювання процесів соціальної диференціації суспіль­ством;

· підняття суспільного добробуту на рівень загальноприй­нятих стандартів.

Найважливіщий принцип соціальної політики - управління інтересами та через інтереси людей.

Рівні соціальної політики:

· загальнодержавний (врахування інтересів всього суспільства);

· регіональний (інтереси адміністративної одиниці);

· місцевий (інтереси міста, району, підприємства тощо);

· локальний (допомога і підтримка громадянам, що постраждали від стихійного лиха).

11. Моделювання поведінки споживача при зміні доходу. Крива “дохід-споживання”, її економічний зміст. Закони Енгеля.

Реакція споживача на зміну доходу

Ми завжди думаємо , що людина може все придбати. Але щоб придбати якись товар, потрібно знати його ціну і зважати на те, чи вистачить нам власних грошей. Ще однією особливістю доходу споживача є те, що коли споживач отримує більший дохід то одночасно він вибиратиме товари кращої якості і навпаки.

Характер кривої "дохід - споживання" буде залежати від кількох чинників товару:

- нормальні товари;

- неякісні товари;

- нейтральні блага.

Нормальні товари ( товари нормальної споживчої якості) - це такі види товарів, які споживач споживає найчастіше тоді, коли зростає реальний його дохід. В такому випадку крива дохід - споживання матиме зростаючий характер.

Неякісні товари ( товари низької споживчої вартості ) - це такі види товарів, які споживач старається споживати менше при збільшенні його доходу). В такому випадку крива дохід - споживання матиме спадний характер.

Є ще окрема група товарів нейтральні товари ( це переважно дешеві товари і зміна доходу споживача суттєво не впливає на споживання цього товару. До таких товарів ми можемо віднести сіль, сірники та інші). В такому випадку крива дохід-споживання матиме вигляд вертикальної прямої.

На основі доходу споживача і маштабами споживання товарів існують два закони Енгеля.

Перший закон Енгеля формується так: при незмінних цінах на всі товари та послуги частка сімейного бюджету, що витрачається на продукти споживання, має тенденцію до зменшення лише за умови зростання доходів сім'ї.

Другий закон Енгеля формується так: споживання освітніх, медичних, юридичних послуг і послуг , які пов'язані з відпочинком, буде мати тенденцію зростати швидше, ніж зростають доходи споживача