systema-zemlerobstva-no-till

час загартування сприяє підвищенню морозостійкості ріпаку. При доброму загартуванні ріпак переносить морози на рівні кореневої шийки до мінус 12 14°С. При сніговому покриві в 5 6 см озимий ріпак витримує морози 23 25°С і навіть до мінус З0°С. Найкраще перезимовує при висоті рослини 10 15 см.

Таким чином, озимий ріпак – рослина холодостійка, однак зимостійкість його слабка і залежить від сорту, температурних умов та загартування рослин.

Навесні рослини відновлюють вегетацію при середньодобовій температурі 1 3°С. Найкраща температура для росту вегетативної маси 18 20°С. Під час весняно літньої вегетації краще росте при високій вологості повітря та помірних невисоких температурах. Такі умови складаються при похмурій погоді.

Ріпак легко витримує постійні зниження температури за нормальної вологості ґрунту і зовсім не витримує її коливань від мінус 10 до плюс 10°С тепла. Особливо негативно діє на рослини коливання температури навесні при підвищеній вологості ґрунту. За цих умов корені дуже уражуються бактеріальною гниллю, від якої спостерігається іноді масова загибель посівів.

Оптимальна температура в період достигання і цвітіння 22 23°С. За весняної сівби озимий ріпак не дає квітконосних пагонів, але розвиває розетку з великим листям, яка досягає висоти 60 80 см і придатна для використання на корм худобі.

Вимоги до вологи. Озимий ріпак вимогливий до вологи. За вегетаційний період він витрачає в 1,5 2 рази більше вологи, ніж зернові колосові. При річній сумі опадів 600 700 мм він формує високу продуктивність, при 500 600 мм – задовільну, а при кількості опадів менше 500 мм – врожаї помітно знижуються. Транспіраційний коефіцієнт 500 700. Особливо рослини потерпають від нестачі вологи в перші півтора два місяці життя, коли інтенсивно розвивається коренева система. Тому восени посуху озимий ріпак витримує погано, а навесні досить стійкий проти неї. При відновленні вегетації навесні рослини добре використовують зимові запаси вологи. Найбільш негативно впливає нестача води в період інтенсивного росту стебла і накопичення вегетативної маси. Найбільша потреба у воді спостерігається в період бутонізація цвітіння формування насіння. При нестачі вологи посіви

311

передчасно зацвітають. Посуха у фазі цвітіння може викликати опадання квіток та скорочувати тривалість періоду цвітіння.

При формуванні стручків і достиганні ріпак теж потребує достатнього вологозабезпечення. Ріпак добре реагує на часті, але не сильні дощі. Якщо під час наливу і достигання зерна вологи недостатньо, то маса 1000 насінин зменшується з 4,0 4,5 г до 2,5 3,0 г, достигання насіння прискорюється, врожайність зменшується.

Вимоги до ґрунту. Ріпак досить вибагливий до родючості ґрунту. При врожаї насіння 25 ц/га він виносить з ґрунту 132 138 кг азоту, 54 58 кг фосфору і 162 169 кг калію. На формування 1 центнера основної продукції він витрачає азоту, фосфору і калію в два рази, а кальцію, магнію, бору, сірки – в 3 4 рази більше, ніж зернові культури. Кращі ґрунти для нього — чорноземи, каштанові, сірі лісові та опідзолені суглинки (при вапнуванні) з нейтральною чи слабкою лужною реакцією ґрунтового розчину (рН 6,5 7,4). Непридатні ґрунти: важкі глинисті, заболочені з водонепроникним підорним шаром, бо в них недостатньо розвивається коренева система. Ріпак не витримує близького залягання ґрунтових вод. Вирощування ріпаку на піщаних ґрунтах Полісся значною мірою залежить від їх забезпеченості поживними речовинами і вологою. Ріпак добре росте у Степу, за винятком засолених ґрунтів. Найсприятливіші для вирощування цієї культури ґрунти розміщені в зоні Лісостепу.

Одночасно ріпак справляє сильний вплив на ґрунт, як фітосанітарна культура. Ріпак чудовий попередник. При розміщенні пшениці по ріпаку ураженість хворобами зменшується на 30 50%, а урожайність зерна зростає на 5 10 ц/га Застосування ріпаку в якості проміжної культури підвищує біологічну активність ґрунту на 10 15%, знижує втрати поживних речовин з інфільтраційними водами при промивному режимі ґрунту на 50%. Посіви ріпаку сприяють зменшенню ґрунтової ерозії.

В системі землеробства No till, як відмічалося вище, особливо на початковому етапі відбувається підвищення щільності ґрунту. При цьому у верхньому 0 10 см шарі щільність ґрунту зменшується за рахунок значної кількості рослинних решток, а в шарах 10 20 і 20 30 см спостерігається зворотна залежність. Але це підвищення не перевищує оптимальні значення для даної культури і не впливає на її ріст і розвиток.

312

У весняно літній період рослини проходять наступні фази: стеблування, бутонізацію, цвітіння рослин і утворення стручків, фази стиглості насіння (зелена, технічна і повна).

Стадію яровизації в польових умовах ріпак проходить в осінньо зимовий період протягом 45 60 днів при середньодобовій температурі нижче 8°С. За весняної сівби озимий ріпак, як правило, не проходить температурну стадію і не дає квітконосних пагонів, але розвиває розетку з великим листям, яка досягає висоти 60 80 см. Це дає змогу використовувати його на корм худобі в різних зонах України як у чистому вигляді, так і в сумішах упродовж всього літньо осіннього періоду.

Після сівби сходи озимого ріпаку з'являються на 5 7 й день. Сім'ядолі виносяться на поверхню ґрунту. Через 5 10 днів утворюються справжні листки. Зимує ріпак у фазі розетки з 5 7 листків. Стебло в озимого ріпаку утворюється наступною весною. Навесні рано відростає. Через 10 20 днів після початку весняної вегетації настає фаза бутонізації. Від початку бутонізації до цвітіння минає 20 25 днів. Цвітіння рослин триває 25 30 днів. Ріпак є факультативним перехреснозапильником. Зерно достигає через 25 30 днів після цвітіння. Достигання, як і цвітіння, в межах суцвіття поширюється знизу вгору. Вегетаційний період культури (осінній і весняно літній) триває 200 220 днів.

Ріст і розвиток рослин до фази стеблування відбувається повільно. У цей час утворюється потужна коренева система і розеточні листки. Після початку стеблування відбувається інтенсивний приріст вегетативної маси.

4.5.4Попередники

Озимий ріпак досить вибаглива до попередників культура Найкращими попередниками для ріпаку є зайняті пари, горох, вико вівсяні сумішки, а також сумішки озимого жита з озимою викою. Гірші попередники для ріпаку – зернові культури, соняшник, конюшина. Несприятливі: овес і яра пшениця. Проте у вологих районах ріпак можна сіяти після озимих культур, які звільняють поле до середини липня.

При сучасній структурі посівних площ, коли 50% і більше займають зернові, все ж ці культури є основними попередниками для ріпаку. Тому озимий ріпак висівають в основному після озимої пшениці та озимого і ярого ячменю. Вирощування ріпаку і зернових культур в

314

одній сівозміні поліпшує фітосанітарний стан полів, зводить до мінімуму зараження зернових кореневою гниллю.

Не рекомендується його висівати після гірчиці, редьки, капусти та інших культур з родини капустяних. Кількість ріпаку в сівозміні не повинна перевищувати 20 25% від загальної площі сівозміни, тому що на тому самому полі ріпак треба висівати не раніше як через 4 5 років.

Насінники озимого ріпаку краще розміщувати після таких попередників як багаторічні і однорічні бобові трави, а товарні посіви — після зернових культур.

Ріпак відмінний попередник для всіх озимих та ярих зернових. Він залишає після себе рихлий ґрунт та рослинні рештки, багаті на поживні речовини. Він мало висушує ґрунт і рано звільняє поле. Рослинні рештки ріпаку після мінералізації залишають у ґрунті 60 65 кг/га азоту, 32 36 фосфору і 55 60 кг/га калію. Проте слід ураховувати, що він може засмічувати поля падалицею.

Встановлено, що при використанні озимого і ярого ріпаку, суріпиці та інших капустяних рослин, як проміжних культур, забур’яненість наступних культур знижується на 40 50%. Крім того, в сівозмінах, насичених зерновими культурами, ураженість рослин кореневими гнилями зменшується на 15 25%. Висока біологічна здатність озимого ріпаку конкурувати з бур’янами, а також додаткові агротехнічні і хімічні заходи регулювання їх чисельності зменшують забур’яненість посівів озимої пшениці.

Ріпак як перехреснозапильна культура потребує просторової ізоляції щонайменше 500 м. Потрібна вона і для захисту від шкідників і хвороб.

При розміщенні озимого ріпаку необхідно також враховувати топографію поля. Посіви озимого ріпаку розміщені на підвищених місцях, влітку часто потерпають від посухи, а взимку від морозів і вітрів, особливо, коли немає снігу.

4.5.5Підготовка насіння, сорти, сівба

Для сівби відбирають очищене, відкаліброване якісне насіння з високою схожістю. Щоб захистити від ураження хворобами і пошкодження шкідниками на початкових фазах росту, насіння обов'язково протруюють.

315

Не менш важливо правильно підібрати сорт ріпаку. Сорти іноземної селекції в наших умовах, як правило, менш зимостійкі порівняно з сортами вітчизняної селекції. До реєстру України занесено більше 30 сортів озимого ріпаку. Це в переважній більшості двонульові "00" безерукові та низькоглюкозинолатні сорти, олія яких придатна на харчові цілі, а макуха без обмежень згодовується різним видам худоби і птиці. У виробництві переважають сорти німецької фірми "Лембке": Аскарі, Буфалло, Вотан, Казимир, Кронос, Фалькон, Церес, Інституту хрестоцвітих культур УААН – Галицький, Іванна, Тисменицький та Івано Франківського інституту АПВ: Дангал, Свєта.

Кращим способом сівби є звичайний рядковий (ширина міжрядь 15 см), Для отримання насіння дефіцитних сортів ріпак часто сіють широкорядним способом з міжряддями 45 см., або навіть з шириною міжрядь 70 см.

Ріпак потребує твердого ложа для насіння, яке якісно формують анкерні сошники. Використання сівалок з анкерними сошниками на вирівняних площах, забезпечує високу польову схожість, одночасність сходів і вирівняність рослин за темпами розвитку, збільшує врожайність насіння. Спосіб сівби залежить від типу сівалки.

Глибина загортання насіння залежить від типу ґрунту, наявності вологи та ін. На легких ґрунтах насіння загортають на глибину 2,5 3,0 см, на важких 1,5 2,0 см. При збільшенні глибини сівби понад 3 4 см схожість насіння знижується на 25 30%. Ця глибина сівби прийнятна лише на легких ґрунтах. У випадку запізнення зі строками сівби, глибина загортання насіння має бути мілкою, не більше 2 см.

Густота посіву відіграє важливу роль у розвитку ріпаку. Густота стояння рослин впливає на винесення рослинами точки росту в осінній період і розвиток кореневої системи, що має пряме відношення до зимостійкості та продуктивності рослин. Чим більша густота, тим гірша зимостійкість і нижча продуктивність. У густих посівах створюється мікроклімат, що сприяє розвитку грибкових захворювань рослин.

Оптимальна густота рослин, яка забезпечує добрий біологічний розвиток культури в осінній період, її перезимівлю та продуктивність, становить 80 100 щт/м2. Для створення такої густоти рослин норма висіву повинна бути в межах 0,9 1,2 млн. схожих насінин на 1 га або в середньому 4 6 кг/га.

316

За технологіями, що застосовуються в країнах Західної Європи навесні на 1 м2 повинно бути 35 50 рослин. В Україні рекомендується 60 80, навіть до 100 рослин. Для цього оптимальна кількість рослин восени повинна становити 100 120 на 1 м2. Разом з тим, виробнича практика свідчить, що в умовах України наявність після зими більше 50 рослин на 1 м2 забезпечує можливість отримати високу врожайність, 30 50 – задовільну.

Таким чином, норма висіву сортів коливається в межах 4 6 кг/га, гібриди сіють з меншою нормою висіву 3,0 3,6 кг/га, що забезпечує густоту стояння для гібриду 30 60 шт. рослин/м2 та 60 80 шт. рослин/м2 для сортів. При вирощування на зелений корм норма висіву збільшується до 6 10 кг/га. Завдяки сильному гілкуванню ріпак в змозі вирівняти недоліки в щільності стеблостою.

Існує пряма залежність між строками посіву і густотою стояння рослин. Тому з запізненням строків сівби норму висіву необхідно збільшувати на 20 50%. Це пов'язано з тим, що при більш пізніх строках сходи більше зріджуються, рослини менш підготовлені до перезимівлі, менше формують бічних пагонів (табл. 4.12). При сівбі в оптимальні строки норму висіву можна зменшити до 2,5 3,0 кг/га.

Таблиця 4.12. Норма висіву озимого ріпаку залежно від строків сівби

Необґрунтоване підвищення норми висіву спричиняє посилення конкуренції між рослинами, внаслідок чого вони витягуються. При цьому точка росту і коренева шийка виноситься над поверхнею ґрунту на 5 10 см. Особливо це характерно для ранніх строків сівби. У цьому випадку відмічається підвищення ураженості їх шкідниками та хворобами на 10 30%. Проте переростання рослин не призводить до загибелі, якщо точка росту знаходиться низько (1 см) над поверхнею ґрунту. Це можливо лише при менших (3 4 кг/га) нормах висіву. Для уникнення переростання рослин в осінній період застосовують регулятори росту рослин. Регуляторні властивості мають фунгіциди, внесення яких одночасно дозволяє захистити культуру від хвороб в осінній період.

Для сівби краще використовувати сівалки No till, які обладнані ящиком для висіву бобових трав, або зернові сівалки.

317

Після перезимівлі необхідно провести обстеження посівів на предмет визначення кількості здорових рослин, що перезимували. За умов ранньої весни навіть при перезимівлі добре розвинутих 30 рослин на 1м2 (300000 рослин на гектар), які рівномірно розміщені по полю, посіви сортів ріпаку варто залишати. Для гібридів цей показник складає 20 шт/м2. Необхідно обов’язково звертати увагу на час відновлення вегетації озимих культур. Чим він раніший, тим кращі умови складаються для розвитку озимих культур і навпаки.

На полях з зрідженою густотою стояння потрібно проводити інтенсивний догляд, щоб мінімалізувати негативний вплив біологічних факторів ризику (шкідників, бур'янів, хвороб) та забезпечити оптимальне мінеральне живлення для розвитку рослин. Такі посіви можуть сформувати урожай в 20 35 ц/га, завдяки дуже доброму гілкуванню, яке притаманне для озимого ріпаку.

Для озимого ріпаку строки сівби мають вирішальне значення. Допущені на цьому етапі помилки не піддаються виправленню і можуть стати причиною цілковитої загибелі врожаю.

Практика показала, що оптимальні строки сівби ріпаку для кожної зони настають за 20 днів до оптимальних строків сівби озимої пшениці в цій зоні. Кращі строки сівби озимого ріпаку на Поліссі 1 5 серпня, в Лісостепу 5 10, а в Степу 10 20 серпня. За результатами наукових досліджень, затримка з сівбою на 5 10 днів, проти оптимальних строків, знижує рівень зимостійкості ріпаку на 10 30%. При значному запізненні з сівбою рівень перезимівлі рослин знижується на 30 50%, є випадки повної їх загибелі. Разом з тим, надто ранні посіви восени можуть переростати, нагромаджувати велику вегетативну масу, що спричиняє їх вимерзання або випрівання. Як надранні, так і пізні посіви озимого ріпаку менш стійкі до шкідників і хвороб.

Для нормального розвитку рослинам ріпаку в осінній період необхідно 60 80 днів із сумою температур 600 8000С. Найкраще рослини перезимовують при висоті 10 15 см, коли точка росту винесена над поверхнею ґрунту на висоту не більше 1 см, а діаметр кореневої шийки дорівнює 0,6 1 см. Сорти, які менш схильні до переростання починають висівати раніше, а гібриди, особливо з швидким розвитком, висівають пізніше в третій декаді серпня – першій декаді вересня.

Догляд за посівами в системі землеробства No till суттєво відрізняється від догляду в традиційній системі землеробства.

318

Наприклад, при No till відсутні такі проблеми як необхідність руйнування ґрунтової кірки, вона не утворюється при наявності рослинних решток на поверхні ґрунту; відсутня потреба в коткуванні посіву, тому що сівалка No till виконує цю операції при сівбі. На широкорядних посівах нема потреби проводити, рекомендовану в традиційній системі землеробства культивацію міжрядь ні в осінній ні в весняний періоди. Крім цього, в традиційній системі землеробства рекомендується проводити спеціальні заходи по накопиченню на полі снігу в зимовий період. С цим завданням чудово справляється висока стерня попередника.

Таким чином, це ще раз свідчить, що завдання регулювання умов росту та розвитку рослин залишаються однаковими в різних системах землеробства, змінюється лише засоби досягнення поставленої мети та кількість необхідних для цього ресурсів та праці.

4.5.6Удобрення

Ріпак потребує більшої кількості поживних речовин, ніж зернові. Найбільше серед макроелементів ріпак засвоює калій. Норма внесення мінеральних добрив залежить від попередника, родючості ґрунту і програмованого рівня врожайності.

Фосфорні та калійні добрива доцільно вносити один раз восени. За осінь і зиму фосфор і калій переходять у доступні форми для рослин. Вегетативна маса озимого ріпаку інтенсивно наростає впродовж 2 3 тижнів після відновлення вегетації і в цей період рослини потребують найбільше азоту. Тому майже 80 90% азоту вноситься в перші два тижні весняного росту. Перше підживлення азотними добривами (60%) проводять по мерзлоталому ґрунті; через 18 28 днів після першого, під час інтенсивного розвитку стебла – наступні 30% від загальної норми азоту. Підвищені вимоги до забезпечення азотом у культури спостерігаються також під час росту генеративних органів і формуванні зерна. Тому важливим є підживлення у фазі цвітіння. Під час бутонізації початку цвітіння (при необхідності) вноситься 10% загальної кількості запланованої норми азотних добрив для посилення росту стручків і маси насіння.

Після зернових попередників азотні добрива (N25 30) вносять перед або одночасно з сівбою, але необхідно пам’ятати, що надлишок азотного живлення в осінній період може суттєво погіршити перезимівлю рослин.

319

У південних районах доцільно вносити в середньому під ріпак 160 кг/га азоту, в тому числі до сівби 60 кг/га та 100 кг/га весною після відновлення вегетації. В поліських районах України найвищі врожаї одержують при нормі добрив N90 Р60 К120. Можливе позакореневе внесення азоту восени і навесні до фази бутонізації. Ріпак менш схильний до хімічних опіків, ніж зернові, тому можна використовують карбамід 10 12% концентрації, тобто 10 12 кг карбаміду на 100 л води. Всього вноситься 300 л/га або не більше 15 кг/га азоту. Проводять 2 обприскування: перше – на початку вегетації, за висоти рослин 10 15 см, друге – у фазі бутонізації. Не рекомендується виконувати позакореневе підживлення у фазі цвітіння.

Компенсувати нестачу інших макро та мікроелементів можливо за рахунок використання водорозчинних добрив. Наприклад, позакореневе підживлення «Нутрівант Плюс™ олійний» забезпечує підвищення врожайності олійних культур на 3 6 цнт/га та поліпшення показників якості товарної продукції. При цьому поліпшується споживання біогенних елементів кореневою системою рослин із добрив та ґрунту на 5 10%.

Таблиця 4.13. Винос біогенних елементів насінням озимого ріпаку, (Д.Шпаар, 2004)

Ріпак добре реагує на внесення мікроелементів, особливо бору. Ріпак дуже чутливий до дефіциту калію, сірки, марганцю, бору та

320