systema-zemlerobstva-no-till

(жовна). При їх розтріскуванні або роздавлюванні спори розпорошуються й заражають нові рослини.

Летюча сажка. Вражає тільки волоті і качани, перетворюючи їх повністю або частково в масу, що порошить спори гриба. Рослини відстають у рості, надмірно кущаться, мають пригноблений вигляд. Качани перетворюються в чорний сухий конусоподібний ком, який складається зі спор.

Бактеріоз качанів. На уражених зернівках, переважно у верхній половині качана, з'являються округлі виразкоподібні втиснені плями, обмежені вузької темно сірою облямівкою. Хвороба проявляється у період молочно воскової стиглості.

Фузаріоз качанів. На хворих качанах з'являються вогнища павутиння густого рожевого або білого нальоту гриба. У центрі вогнища зернівки сильно уражені, майже повністю зруйновані, брудно бурого кольору, легко ламаються і кришаться, маса їх зменшується, схожість знижується. Інфекція зберігається на насінні, післязбиральних залишках, особливо в обгортках качанів, уражених фузаріозною гниллю. Зараження відбувається при зберіганні зерна в умовах підвищеної вологості.

Пліснявіння насіння і проростків у ґрунті. Гриб вражає насіння й проростки. З'являється на зернівках у вигляді синьо зеленого або біло рожевого нальоту, а на проростках у вигляді побуріння. Викликає зрідження сходів і більшу неоднорідність рослин по висоті. Ураженню сприяє глибоке загортання насіння, особливо на важких ґрунтах, посів травмованим насінням або низької якості.

Основою заходів боротьби від хвороб є попередження масового поширення хвороб, а не застосування фунгіцидів при прояві хвороби. Першим заходом є дотримання чергування культур у сівозміні. Протруєння насіння є обов’язковим заходом. Посів здорового насінням в оптимальний термін і на оптимальну глибину забезпечить дружню появу здорових сходів, які будуть мати підвищену стійкість до ураження хворобами.

Проблема накопичення збудників у рослинних рештках, які залишаються на поверхні ґрунту може бути вирішена чергуванням культур та роботою з рослинними рештками – використанням біологічних препаратів, які не лише прискорюють їх розклад, а одночасно знищують збудників хвороб. Кардинальним заходом боротьби з хворобами є підбір і використання стійких до них гібридів.

281

Таким чином, при відсутності механічного обробітку ґрунту в системі землеробства No till є достатньо заходів ефективного контролю фітопатогенної ситуації на полі кукурудзи.

Шкідники

Дротяники. Жуки продовгувато овальної форми, довжиною від 6 до 18 мм, темно коричневі із чорними смужками. Шкодять кукурудзі червоподібні личинки – дротяники циліндричної форми, блискучі, пружні, жовтого, коричневого або бурого кольори із плоскою голівкою і трьома парами грудних ніжок однакової довжини. Личинки пошкоджують насіння, що проростає, паростки, підземну частину стебла і кореневу систему. У результаті ушкоджені насінини не дають сходів, а рослини жовтіють, гнітяться, відстають у рості або гинуть.

Несправжні дротяники. Жуки чорного кольору, довжиною 8 9 см, із твердим покривом тіла. Самки відкладають яйця в ґрунт на глибину 8 10 см., розвиток личинки триває 12 14 міс. Зовні вони дуже схожі на дротяників, але з більшими ногами і округлою голівкою. Шкода їх проявляється в такій же формі, як і у справжніх дротяників.

Стебловий кукурудзяний метелик. Самка – метелик довжиною

13 15 см., передні крила жовті із двома поперечними зиґзаґоподібними лініями, краї крил темні. Самець менший від самки, крила більш темні. Гусениці ушкоджують стебла, качани, волоті, іноді зерна, можуть переходити із стебла в стебло. При сильному ушкодженні стебла і качани обламуються і частіше уражуються грибними хворобами.

Озима совка. Багатоїдний шкідник. Метелик сірувато бурого кольору із двома поперечними лініями і трьома плямами на передніх крилах, довжиною 18 24 см. Гусениці спочатку годуються на бур'янах, а потім переходять на посіви кукурудзи, підгризають стебла молодих рослин, виїдають внутрішню частину і тим самим викликають їх загибель. Часто уражені рослини посилено кущаться, утворюючи пасинки знижуючи врожай. У період викидання волоті гусениці підгризають коріння, що викликає полягання рослин.

Шведська муха. Комаха чорного кольору, довжиною 1,5 2 мм, крила прозорі з металевим блиском, черевце чорне. Самки відкладають яйця на сходи кукурудзи. Личинки, які з’являються через 3 12 днів проникають усередину стебла до конуса наростання і харчуються ніжними тканинами. Личинки ушкоджують лист, ще скручений у трубку. У

282

результаті чого надалі на таких листках утворюються численні розриви, отвори, рослини відстають у рості і утворюють пасинки.

Основою ефективного захисту від шкідників посівів кукурудзи є моніторинг фітосанітарної ситуації на полі та прогноз появи і розвитку шкідників. Часто оптимальне чергування культур на полі дозволяє різко знизити або взагалі уникнути ушкодження посівів більшістю шкідників, особливо тих, які шкодять у ґрунті. Знищення проміжних господарів, наприклад, пирію повзучого часто дозволяє уникнути масового розвитку деяких шкідників (справжніх та несправжніх дротяників) на посівах кукурудзи. Обробка насіння інсектицидними препаратами доповнює системи захисту посівів. З біологічних заходів проти стеблового метелика застосовують трихограму.

Таким чином, як і захист посівів від хвороб в системі землеробства No till можна розробити ефективні системи захисту посівів кукурудзи від шкідників, складовими частинами яких є попереджувальні та винищувальні заходи.

За рівнем хімічного навантаження на одиницю площі захист посівів від шкідників та хвороб у системі землеробства No till не відрізняється від такого в традиційній системі землеробства.

4.3.10 Збирання врожаю

В системі землеробства No till кукурудзу можна збирати різноманітними комбайнами, які забезпечують обмолот качанів та рівномірний розподіл рослинних решток по полю. Мало прийнятним є збирання за старою технологією, коли комбайн збирає качани, які треба потім транспортувати на тік для подальшого доочищення та обмолоту або закладки на зберігання. Причина полягає в першу чергу у великій кількості проходів транспортних агрегатів та відсутності можливості розподілу рослинних решток по полю.

Кукурудзу на зерно збирають на початку її повної стиглості і закінчують через 10 12 днів. Запізнювання із збиранням приводить до біологічних втрат урожаю зерна і зниження його якості: качани, потрапляючи під осінні дощі і заморозками, можуть уражуватися грибними хворобами та ушкоджуватися шкідниками.

При гострій нестачі комбайнів деякі господарства, які використовують технологію No till вміло вибудовують свою особливу стратегію збирання кукурудзи. Її суть в тому, що качан з достиглим сухим

283

зерном можна обмолотити майже без втрат і в зимовий період. Розрахунок робиться на наші сучасні зими з відсутністю великих морозів та значного снігового покриву. В такому випадку малою кількістю комбайнів можна збирати великі площі за рахунок тривалого періоду їх використання. При цьому наявні сушарки навіть невеликої потужності можуть забезпечити сушку всього зібраного зерна, бо воно надходить рівномірно тривалий період часу. За розрахунками втрати врожаю від несвоєчасного збирання повністю компенсуються витратами на підсушування зерна та його зберігання на елеваторі. Це все в сукупності забезпечує економічну доцільність такого способу. Але завжди є ризик, що в зимовий період не вдасться провести збирання кукурудзи.

Робота з пожнивними рештками полягає в їх подрібненні та рівномірному розподілі по площі. Це може бути виконано комбайном одночасно із збиранням або окремим агрегатом для подрібнення стоячих стебел кукурудзи.

Тривалість збирання одного гібрида – 5 7 днів. Вимоги до якості збирання: повнота збору зерна – не менше 98%, у тому числі допускається наявність зерна в подрібненій листостебловій масі до 2,0%. Ступінь очищення зерна від домішок при збиранні на зерно – не менше 97%. Вміст пошкодженого зерна – до 2%.

Сучасна технологія збирання кукурудзи дозволяє значно зменшити кількість операцій післязбиральної обробки врожаю, скоротити потребу в спеціальних машинах і набагато спрощує організацію збиральних робіт. Використання зернових комбайнів для збирання стиглої кукурудзи підвищує сезонне їх використання.

Важливо правильно підготувати поле до збирання. Необхідно заздалегідь визначити оптимальний напрямок і спосіб руху агрегатів, встановити ширину загонів, зробити прокоси і підготувати поворотні смуги. Розмір поля і напрям сівби визначають рух агрегатів. Він буває загінний зі зменшенням ширини загонки, при збиранні (правим поворотом); загінний зі збільшенням прокосу (лівим поворотом); комбінований загінний, коли на одному полі загони розміщені для роботи агрегатів із правим і лівим поворотами.

При організації збирання важливо максимально зменшити проїзди по полю вантажних автомобілів, які відвозять зібраний врожай від комбайнів. Якщо в господарстві є накопичувачі зерна, то роботу комбайнів організовують таким чином, щоб вони вивантажували зерно в

284

накопичувач на ходу, але в кінці загінки. Потім з накопичувача зерно перевантажується у великовантажні автомобілі, які розміщуються або на дорозі, якщо вона є поряд з полем, або на краю поля. Цим досягається зменшення ущільнення ґрунту на полі під час збирання. За відсутності бункерів накопичувачів вивантаження зерна з комбайнів проводять виключно на краю поля у великовантажні транспортні засоби.

4.4Соя

Соя – найдавніша і найпоширеніша зернобобова і олійна культура у світі різнобічного використання. Походить вона з Східної Азії. У землеробстві Китаю соя відома за 6 тис. років до н.е. Сьогодні вчені вважають сою культурою XXI століття.

Споживання сої у світі зростає шаленими темпами. З 1970 по 2010 рік її виробництво зросло у 6 разів: з 42 млн. до 255 млн. тонн! Це при тому, що населення планети за цей період збільшилося тільки вдвічі. Тобто, соя майже у три рази стала більш потрібною для суспільства.

Ріст виробництва досягнутий не лише за рахунок збільшення площі, й значного підвищення її урожайності, а також через появу у 1996 році й розповсюдження генно модифікованих сортів сої стійких до гербіциду Раундап на базі гліфосату.

Біологічний потенціал сучасних сортів цієї культури складає 14 17 т/га. Рекордну урожайність отримано у 2010 році американським фермером Кіпом Каллерзом (Kip Cullers) зі штату Міссурі – 160,6 бушелів

з1 акру (біля 10,8 т/га).

Внаш час площа посіву сої понад 100 млн. га ріллі. Її вирощують у 60 країнах усіх континентів. Біля третини посівів й світового виробництва припадає на США (де 93% посівів було зайнято генно модифікованою соєю у 2010 році). Значні площі зайняті цією культурою в Аргентині, Бразилії, Китаї, Індії (таблиця 4.7). У країнах Європейського Союзу (ЄС 27) станом на 2010 рік площа під соєю й валовий збір склали лише біля 0,4% світових обсягів. В світі за обсягом виробництва соя займає 4 те місце (після пшениці, рису і кукурудзи).

Причина такої уваги до цієї культури пояснюється тим, що соєве зерно і продукти його переробки здатні розв’язати проблему білку і поповнити продовольчі ресурси населення планети.

ВУкраїні сою почали вирощувати з 1880 року. В 1931 32рр. площа

їїпосіву досягала 200 тис. га. В останні роки площа сої знову стрімко

285

зростає: в 1992р. – 113, 2002р. – 108, 2005р. – 427, 2007р. – 700, а 2010 р.

– 940 тис. гектарів.

Таблиця 4.7. Виробництво сої в світі, тис. тон

Джерело: PSD Online, USDA (Департамент сільського господарства США)

В Україні середня врожайність сої становить близько 15 ц/га, в окремих господарствах в богарних умовах її продуктивність сягає 25 27 ц/га, на зрошуваних землях – 30 35 ц/га і більше.

За показниками забезпеченості регіонів України гідротермічними ресурсами ряд авторів виділяють, так званий, соєвий пояс України, який охоплює територію північного і центрального Степу, Лісостеп, лісостепові райони Полісся та зрошувані землі півдня України. На цій території сою можна вирощувати на площі до 1 млн. га.

4.4.1Особливості морфології

Коренева система сої стрижнева. Головний корінь порівняно короткий, від нього у верхній частині відходить велика кількість довгих бічних корінців, які становлять близько 60% маси кореневої системи. Корені можуть проникати на глибину до 2 м. Основна маса коріння знаходиться в орному шарі ґрунту.

Стебло прямостояче, сильно розгалужене, опушене. Висота у сортів, поширених в Україні — від 40 см до 1 м. Воно або грубе і товсте

286

(діаметром 11 13 мм) або ніжне і тонке (3 4 мм). Бічні гілки завдовжки до 10 18 см, відхиляються від стебла під різним кутом і утворюють з 5 10 гілок різної форми кущ — розлогий, напіврозлогий або стиснутий. Стебло і гілки вкриті білими, бурими, жовтими волосками. При достиганні стебло жовтіє, набуває буро жовтого або рудого забарвлення.

Листки — трійчасті (іноді на черешку утворюється до п'яти листочків), з малими прилистками, розміщені почергово, за винятком двох перших примордіальних, які є простими і розміщуються супротивно. Мають різну форму – широко яйцеподібну, овальну, ромбічну, клиноподібну з тупими або загостреними верхівками; опушені, включаючи прилистки, волосками білого, сірого або бурого кольору, завдовжки 15 16, завширшки 3 10 см. У більшості сортів листки при достиганні рослин опадають, що полегшує механізоване збирання врожаю. Сходи мають дві сім'ядолі, які під час проростання насіння виходять на поверхню ґрунту.

Квітки малі, мають п’ятизубчасту зелену чашечку та п'ятипелюстковий віночок білого або фіолетового кольору, маточку з верхньою зав'яззю та 10 тичинок – 9 зрослих і одну вільну. Розміщуються квітки у пазухах листків на квітконіжках, утворюючи суцвіття китиці, які можуть бути короткими, мало квітковими – з 2 4 квітками або довгими, багатоквітковими – з 10 20 квітками і більше. Соя – самозапильна рослина, квітки розкриваються після запліднення

Плід – боби прямі, мечеподібні, злегка зігнуті, шабле або серпоподібні, плоскі чи опуклі, з гладенькими або чоткоподібними стулками завдовжки 3 7 см і завширшки 0,5 1,5 см. Містять 1 4 насінини. Забарвлення світле, коричневе, буре. Висота прикріплення нижніх бобів над поверхнею ґрунту від 2 3 до 20 25 см.

Насіння – жовте, коричневе, чорне і зелене. За формою кулясте, овальне, видовжене. Маса 1000 насінин від 50 до 425 г. Сім'ядолі жовті або зелені. Вони становлять близько 90% маси насінини.

4.4.2Екологічні вимоги

Вимоги до температури. Соя – теплолюбна культура короткого світлового дня, але більш точно сказати, довгої ночі. Насіння починає проростати при температурі 8 100С, проте при такій температурі сходи з'являються через 20 30 днів, при 14 160С – через 7 8 днів, а при 20 220С – через 4 5 днів.

287

Оптимальна температура для росту і розвитку сої 18 220С. Підвищення середньодобової температури на початку вегетації до 24 250С призводить до деякого зниження ростових процесів, а температура 35 370С негативно впливає на ріст, розвиток і утворення бульбочок. Оптимальна температура для формування репродуктивних органів – 22 240С, цвітіння – 25 270С, формування бобів – 20 220С і дозрівання – 18 200С. Рослини досить легко переносять весняні приморозки до 2,50С. Осінні приморозки до 30С не мають негативного впливу на врожай насіння. Для нормального розвитку сої необхідна сума активних температур (вище 15°С) на рівні 1800 градусів.

Вимоги до світла. Соя відноситься до культур короткого дня і дуже чутлива до зміни тривалості освітлення. Вирощування її у північних районах зумовлює збільшення тривалості фаз розвитку рослин і зниження продуктивності. На півдні, де світловий день коротший, соя розвивається швидше, що спричинює скорочення вегетаційного періоду. Освітленість рослин залежить також від стану посіву. На забур'янених посівах освітленість значною мірою зменшується, що призводить до різкого зниження врожаю.

Вимоги до вологи. Соя належить до середньостійких до посухи рослин. На формування врожаю вона використовує значно більше води, ніж зернові колосові культури. Коефіцієнт транспірації у неї коливається від 400 до 1000 (в середньому 600). Оптимальна вологість ґрунту в період вегетації повинна бути не нижче 70 80% НПВ, а на момент дозрівання – 60% від найменшої вологоємності. При проростанні насіння поглинає 130 160% води від власної маси. Тому для отримання дружних сходів на час сівби у шарі 0 20 см необхідний запас доступної вологи в ґрунті складає близько 30 мм. Впродовж вегетації потреба в волозі неоднакова. Найінтенсивніше водоспоживання відбувається у фазу цвітіння і формування бобів. За цей період соя споживає 60 70% загального об’єму використання води за вегетацію.

Соя негативно реагує на повітряну посуху, особливо в період цвітіння і утворення бобів. При дуже низькій вологості в цей період на рослинах не утворюються нові, а відбувається скидання вже сформованих бобів. Сприятливі умови для росту і розвитку сої складаються при ГТК від 1,0 до 1,7. При оптимальних умовах живлення рослини здатні значно менше витрачати вологи на формування сухої

288

речовини. Коефіцієнт транспірації при цьому зменшується на 15 20% і більше.

Вимоги до ґрунту. Вимоги сої до ґрунтів відносно низькі. Сою можна вирощувати на всіх типах ґрунтів при умові, що вони не повинні бути кислими (рН нижче 5,5). Вона не переносить тривалого затоплення (більше 3 х днів) та засолення.

Найкращими ґрунтами для сої є ґрунти з високим вмістом органічної речовини – чорноземи, темно сірі та каштанові ґрунти легкого та середньосуглинкового механічного складу з рН 6,5 7,2. Непридатні солонуваті важкі та дуже легкі суглинки, кислі і заболочені ґрунти.

Відомо, що соя має високі вимоги до щільності будови ґрунту. Сприятливі її параметри знаходяться в межах від 0,9 до 1,3 г/см3, оптимальні – 1,0 1,2 г/см3. Збільшення об’ємної маси ґрунту на 0,1 г/см3 призводить до втрат врожаю зерна сої в межах 1 2 ц/га.

В ущільненому ґрунті (більше 1,3 г/см3) у сої формується слабкий симбіотичний апарат, знижується інтенсивність азотфіксації, основна маса коріння розміщується в верхньому шарі, тому рослини важко переносять засуху і не мають достатнього живлення.

За результатами досліджень на пилувато суглинкових ґрунтах коріння сої, по своїй масі, розміщується в ґрунті наступним чином: 0 30

см – 60%; 31 60 см – 15%; 61 90 см – 12%; 91 120 см – 11%; 121 150 см –

2%. Отже близько 75% коренів знаходиться в шарі ґрунту 0 60 см.

Сприятливі умови для розвитку кореневої системи складаються при загальній пористості 52% та аерації не менше 20 22%. Таким чином, аерованість ґрунтів і їх щільність є ключовими питаннями при оцінці можливості вирощування сої в системі землеробства No till.

Вимоги до поживних речовин. Період максимального споживання азоту припадає на фазу цвітіння та формування бобів і сягає 5 кг/добу. Фосфор з ґрунту рослини починають засвоювати одразу через 3 5 днів після появи корінчиків. Період максимального засвоєння припадає на фазу формування бобів – 0,45 кг/добу.

Калій здатен швидше поглинатися рослинами сої, ніж азот і фосфор. Він виконує роль балансуючого елемента у живленні рослин азотом і фосфором. Тому в період максимального живлення рослин сої його вносять у кількості 1,9 кг/га добу.

Кальцій і магній рослинам сої потрібен для формування повноцінного і якісного насіння. Максимальна кількість кальцію і магнію

289

споживається на 70 й день після сходів і становить 1,5 кг/добу. Сірка – виключно важливий елемент живлення для сої – високобілкової культури. Максимальна кількість сірки споживається в фазу формування бобів – 1,7 кг/добу.

4.4.3Особливості біології росту і розвитку

За біологічними властивостями та вимогами до ґрунтових умов соя добре відповідає технології No till. Вважається, що ця культура також економічно та екологічно в більшій мірі ніж інші прийнятна для системи землеробства No till. Тому в світі найбільш інтенсивно запроваджується ця технологія якраз при вирощуванні даної культури.

Для сої характерна вища стійкість до фітотоксичних речовин порівняно із іншими сільськогосподарськими культурами. У сої менше проблем з шкідниками і хворобами при правильному чергуванні культур в сівозміні. Останнє дозволяє порушити цикли розвитку шкідливих організмів інших культур, які характерні для сівозмін, наприклад, з високим насиченням зерновими колосовими культурами. Широкий спектр гербіцидів, які дозволені для застосування на даній культурі, дозволяє розробляти ефективні та екологічно безпечні програми контролю забур’яненості посівів сої.

Соя набагато швидше компенсує повільний ріст та потребу в мінеральних елементах живлення на початку вегетації порівняно з кукурудзою. Широкому запровадженню вирощування сої за технологією No till сприяло також удосконалення сівалок суцільного способу сівби за нульових технологій. Вирівнювання поверхні поля, яке виконується при переході до технології No till є особливо актуальним для сої.

Соя має здатність до симбіозу з бульбочковими бактеріями. За рахунок цього в біологічний обіг включається атмосферний азот. За допомогою бульбочкових бактерій на 1 гектарі фіксується до 150 200 кг азоту.

Біологічно зв’язаний азот може складати 60 70% всього азоту в урожай сої. Крім цього, значна його кількість залишається в ґрунті, що робить сою цінним попередником під сільськогосподарські культури, особливо пшеницю.

У сої виділяють 9 фаз розвитку:

1.Проростання насіння;

2.Сходи;

290