Частина II

Правила, що застосовуються до особливих категорій

Основні принципи:

Поводження з в'язнями.

Класифікація та індивідуалізація.

Метою класифікації є:

• відокремлення ув'язнених від тих, хто в силу свого злочинного минулого або негативних рис характеру може погано на них впливати;

• розподіл ув'язнених на категорії, що полегшувало б роботу з ними, спрямовану на повернення їх до життя в суспільстві.

Пільги: у кожному закладі треба мати систему пільг і розробляти різні методи поводження з різними категоріями в'язнів, щоб заохотити їх до доброї поведінки, розвивати в них почуття відповідальності, прищеплювати їм інтерес до перевиховання і домагатися їхньої співпраці в цьому.

Праця:

• усі засуджені в'язні повинні працювати відповідно до їхніх фізичних і психічних здібностей, засвідчених лікарем;

• на в'язнів слід покладати корисну роботу, достатню для того, щоб заповнити нормальний робочий день;

• робота, якою забезпечуються в'язні, повинна бути такою, щоб підвищувати або давати їм кваліфікацію, що дозволила б їм зайнятися чесною працею після звільнення;

• в'язнів, які здатні мати з цього користь, особливо неповнолітніх, треба навчати корисних ремесел.

В'язні повинні мати можливість виконувати роботу за своїм вибором, якщо це сумісно з правильним вибором ремесла і вимогами управління та дисципліни в закладі; організація і методи роботи в закладах повинні максимально наближатися до тих, що прийняті за стінами закладів, щоб в'язні привчилися таким чином до умов праці на волі.

У разі каліцтва на виробництві або професійних захворювань треба виплачувати компенсацію. Умови цієї компенсації мають бути не менш сприятливими, ніж умови компенсації, передбачені законом для вільних робітників.

Освіта і відпочинок: в'язням, що здатні мати з цього користь, слід забезпечувати можливість подальшої освіти, включно з релігійним вихованням у країнах, де таке допускається.

В усіх установах в'язням треба забезпечувати можливості відпочинку і культурної діяльності в інтересах їхнього фізичного і психічного здоров'я.

Стосунки із зовнішнім світом і опіка після звільнення.

Особливу увагу треба приділяти підтриманню і зміцненню зв'язків між в'язнем та його сім'єю, коли вони бажані і служать інтересам обох сторін.

5. Європейська Конвенція прав людини і основних свобод.

Після Другої світової війни механізми захисту прав людини перестали бути суто внутрішньою компетенцією держав, а набули міжнародного значення, втілившись в ідеї утворення нового міжнародного правопорядку, основаного на повазі до основних прав і свобод людини. Розвитком цієї ідеї стало прийняття 10 грудня 1948 року Загальної декларації прав людини, яка має своїм завданням сприяти створенню ”такого світу, в якому люди будуть… вільні від страху та нужди”, а права людини охоронятимуться ”силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії та гноблення”(Преамбула Загальної декларації прав людини).

В Європі були ініційовано інтеграційні процеси, початком яких можна вважати Конгрес Європи, що відбувся в Гаазі з 7 по 10 травня 1948 року.

5 травня 1949 року, на форумі, який відбувся в Лондоні, було підписано Статут Ради Європи. ”досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, а також сприяння їхньому економічному та соціальному прогресу”причому кожний член Ради Європи ”обов’язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав і основних свобод людини всіма особами, що знаходяться під його юрисдикцією, і має щиро та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради”(ст. 1 і ст. 3 Статуту Ради Європи).

Дев’ятнадцятого серпня 1949 року на засіданні першої сесії Консультативної Асамблеї Ради Європи (10 серпня – 8 вересня 1949 року) виступив П’єр-Анрі Тейтжан з доповіддю, в якій він окреслив проект майбутньої Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція). Відповідно до проекту, Конвенція повинна була не тільки закріпити низку прав і свобод людини, але й створити Європейський суд з прав людини, який би мав право анулювати рішення урядів, законодавчі, адміністративні та судові заходи, які явно суперечать гарантованим правам, та Комісію, що мала б здійснювати попередній відбір справ для їх подальшого розгляду в ЄСПЛ. Заслухавши доповідь П’єра-Анрі Тейтжана, Асамблея вирішила доручити доопрацювання даного питання Комісії з правових питань.

Сьомого серпня 1950 року Комітет міністрів схвалив проект Конвенції

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод була підписана на сесії Комітету міністрів у Римі 4 листопада 1950 року

За понад півстоліття, що минуло з часу прийняття Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вона багато разів змінювалася та доповнювалася Протоколами до неї. Перший з них було прийнято 20 березня 1952 року (набрав чинності 18 травня 1954 року), а останній (Протокол № 14) – 13 травня 2004 року (до цього часу не набрав чинності).

Норми Конвенції та Протоколів до неї умовно можна поділити на три види: матеріальні, організаційні та процесуальні.

Матеріальні норми містяться переважно в Розділі І Конвенції та Протоколах №№ 1, 4, 6, 7, 12, 13 до неї, де встановлюється перелік гарантованих прав і свобод людини.

У Розділі І закріплено такі права та свободи:

• ст. 2 – право на життя;

• ст. 3– заборона катування;

• ст. 4 – заборона рабства та примусової праці;

• ст. 5 – право на свободу та особисту недоторканність;

• ст. 6 – право на справедливий судовий розгляд;

• ст. 7 – заборона зворотної дії кримінального закону;

• ст. 8 – право на повагу до приватного та сімейного життя;

• ст. 9 – свобода думки, совісті та віросповідання;

• ст. 10 – свобода вираження поглядів;

• ст. 11 – свобода зібрань та об’єднань;

• ст. 12 – право на шлюб;

• ст. 13 – право на ефективний засіб захисту;

• ст. 14 – заборона дискримінації, при здійсненні прав i свобод, викладених у Конвенції.

Перший Протоколдо Конвенції поширив міжнародно-правові гарантії захисту на такі права:

• ст. 1 – право власності;

• ст. 2 – право на освіту;

• ст. 3 – право на вільні вибори.

Протокол № 4закріплює наступні положення:

• ст. 1 – заборона ув’язнення за борги;

• ст. 2 – свобода пересування;

• ст. 3 – заборона вислання громадянина;

• ст. 4 – заборона колективного вислання іноземців.

Протокол № 6зобов’язує держави-учасниці скасувати смертну кару, крім смертної кари за діяння, вчинені під час війни або неминучої загрози війни (ст.ст. 1, 2).

Протокол № 7містить такі права та свободи:

• ст. 1 – процесуальні гарантії, які стосуються вислання іноземців;

• ст. 2 – право на оскарження у кримінальних справах;

• ст. 3 – відшкодування у разі незаконного засудження;

• ст. 4 – право не бути покараним або притягнутим до суду двічі;

• ст. 5 – рівноправність кожного з подружжя.

Протокол № 12до Конвенції встановлює загальну заборону дискримінації (ст. 1).

Протоколом № 13передбачено скасування смертної кари за будь-яких обставин.