3.1.Поняття, принципи організації та форми обліку нормативно-правових актів

Облік нормативно-правових актів — це такий вид їх систематизації, що включає в себе збирання, фіксування в логічній послідовності та зберігання нормативно-правових актів, підтримання їх у відповідному контрольному (актуальному) стані з урахуванням усіх змін та доповнень, а також зі створення спеціальних систем їх нагромадження та пошуку.

Досвід законодавчої і правозастосовчої діяльності в Україні і зарубіжних країнах свідчить, що якість обліку нормативних актів у державних органах і установах, ступінь його налагодженості, ефективність збирання і зберігання даних про чинні нормативні акти, про внесення до них змін і доповнень, багато в чому визначають юридичну культуру правотворчості, ефективності правозастосовчої діяльності та правового виховання.

Принципи організації обліку:

• повнота інформаційного масиву нормативно-правових актів обліку, що забезпечує фіксацію і забезпечення обсягом довідкової інформації, відсутність прогалин в інформаційному масиві;

• достовірність інформації, тобто інформація повинна бути заснована на використанні офіційних джерел опублікування нормативних актів, а також на своєчасній фіксації внесених змін в акти, включені в інформаційний фонд;

• зручність використання обліків, котра необхідна для оперативного і якісного пошуку відомостей про право.

Форми обліків:

І) Журнальний облік. В основному, використовується за наявності невеликих інформаційних масивів, адже є досить обмеженим видом обліку в технічному плані. Такий облік може вестися за хронологічним, алфавітним, предметним чи системно-предметним принципами.

• хронологічний принцип означає, що всі нормативні акти, які підлягають обліку у відповідному органі чи установі, реєструються в журналі (журналах) за датами їх прийняття;

• при алфавітно-предметній реєстрації, як досконалішому виді обліку нормативних актів, що надходять, у певний орган чи установу, такі акти фіксуються за предметними рубриками, що розташовуються у алфавітному порядку (наприклад, аванс, акредитив тощо);

• оптимальна форма журнального обліку — тематично-предметна, коли рубрики розділів журналу всього масиву законодавства поділяються на певні галузі, підгалузі і юридичні інститути.

ІІ) Картковий облік. Як зручніший вид обліку порівняно з журнальним використовується в державних органах чи великих організаціях, установах тощо.

На картках картотеки можуть бути зафіксовані або основні реквізити акта (вид акта, його заголовок, дата видання, місце офіційного опублікування), або повний текст акта, останньому надається перевага. Картки у картотеці звичайно розміщують за хронологічним, алфавітно-предметним чи предметно-галузевим принципом.

ІІІ) Електронний облік. Використання мережі Інтернет надає значно ширші можливості використання електронного обліку. До того ж, електронний облік є найбільш зручним, швидким і простим у користуванні.

В Україні забезпечується безкоштовний доступ користувачів до баз національного законодавства на офіційних порталах Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, а також платний доступ до низки комерційних правових баз даних.

Офіційним різновидом електронного обліку нормативно-правових актів є державний реєстр. Він створюється компетентними з цього питання державними органами [15, 147-149].

2. Кодифікація як вид систематизації

Кодифікація⁸ – вид систематизації нормативних актів, що полягає в їх удосконалюванні шляхом зміни змісту вміщених там юридичних норм, пов’язаних загальним предметом правового регулювання (усунення протиріч, прогалин, відновлення), і в об’єднанні в новий єдиний нормативно-правовий акт.

При кодифікації має місце не лише зовнішнє упорядкування зовнішнього матеріалу, його розташування у певному порядку, а й перегляд норм, що містяться в законах та інших нормативних актах, скасування застарілих і неефективних, вироблення нових, заповнення прогалин, усунення дублювання, розбіжностей і протиріч, їх узгодження. Кодифікації найчастіше піддаються норми права, розраховані на тривалий проміжок часу.

Кодифікація сприяє посиленню стабільності законодавства.

Види кодифікацій за обсягом:

• загальна – утворення зведених кодифікованих актів з основних галузей законодавства. Загальним кодифікованим актом конституційного права є Конституція. Має основоположне значення;

• галузева – об’єднання норм права за предметом і методом правового регулювання, тобто в межах певної галузі права (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс та ін.). Займає провідне місце серед інших видів кодифікації.

• спеціальна (внутрішньогалузева) – об’єднання правових норм у межах підгалузі права або одного чи декількох інститутів (Водний кодекс, Лісовий кодекс та ін.). Доповню галузеву кодифікацію.

• міжгалузева (комплексна) – об’єднання норм не за конкретними галузями права, а за предметом регулювання значної (комплексної) сфери суспільних відносин у галузі державної діяльності, галузі господарства або соціально-культурного будівництва (Повітряний кодекс, Кодекс торговельного мореплавання та ін.), тобто об’єднання норм різних інститутів, галузей і підгалузей права в єдиному нормативно-правовому акті. Є додатковим напрямком кодифікаційних робіт, що мають, проте, істотне значення.

Види кодифікацій за формою вираження:

1. кодифіковані закони (завжди мають офіційний характер):

• конституція,

• кодекс,

• основи законодавства;

2. кодифіковані підзаконні акти (завжди мають офіційний характер):

• статут – кодифікований підзаконний акт, що регулює діяльність певних відомств, міністерств, організацій, ту чи іншу сферу управління (Статут автомобільного транспорту, Статут залізниць, Статут підприємства, Статут патрульно-постової служби міліції України). Статут розробляється відповідно до вимог певного закону і затверджується наказом міністра певного міністерства;

• положення – кодифікований підзаконний акт, що становить собою систему нормативних приписів, які визначають правовий статус, завдання і компетенцію державних органів, організацій і установ (Положення про службу в органах внутрішніх справ). Положення як кодифікований підзаконний акт затверджується постановою уряду (в Україні – Кабінету Міністрів);

• правила – кодифікований підзаконний акт, що становить собою систему нормативних приписів, які визначають правовий порядок здійснення якого-небудь роду діяльності (Правила дорожнього руху, Правила протипожежної безпеки). Правила, які мають загальнодержавне значення, затверджуються постановою уряду. Від них слід відрізняти правила, які є локальними нормативними актами, наприклад, Правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства або установи, що встановлюються адміністрацією за узгодженням із профспілкою. Останні не є кодифікованими[13, 376-378].