2.2. Дія нормативно-правового акта за колом осіб

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на які він розрахований.

Всі особи – суб’єкти права:

• громадяни держави;

• іноземці;

• особи без громадянства (апатриди)⁷;

• особи з подвійним громадянством (біпатриди);

• біженці;

• почесні громадяни;

• усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності.

Види нормативних актів у дії за колом осіб:

1. Загальні — розраховані на все населення. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (за кордоном);

2. Спеціальні — розраховані на певне коло осіб. Одні закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб'єктів, інші — лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів тощо), їх дія в просторі та за колом осіб не збігається.

Іноземні громадяни і особи без громадянства порівняні в правах і обов'язках із громадянами держави за деякими винятками, їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов'язки: обирати і бути обраними до державних органів країни, бути суддями, перебувати на службі в збройних силах[18].

3. Виняткові — роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що знаходяться на території невласної держави, наділені імунітетом -- дипломатичним, консульським та ін. Ці особи користуються особистою недоторканністю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов'язаних із їх службовою діяльністю.

Дещо меншим є обсяг консульських імунітетів і привілеїв. Імунітетом користуються також службовці міжнародних організацій на підставі статутів цих організацій або спеціальних угод[12, 151-152].

2.3. Підзаконний нормативно-правовий акт: поняття, види та набування чинності

Підзаконний нормативно-правовий акт – нормативний акт, який видається на основі закону, відповідно до закону і спрямований на його виконання шляхом конкретизації законодавчих приписів або встановлення первинних норм.

Слово «підзаконний» не означає меншу юридичну обов’язковість нормативно-правового акта. Підзаконний акт володіє необхідною юридичною силою, але вона не має такої ж загальності і верховенства, як це властиво законам. Він забезпечує виконання законів шляхом конкретизованого, деталізованого, нормативного регулювання усього комплексу суспільних відносин.

Відмітні ознаки підзаконного акта: 1) приймається на основі закону, тобто відповідно до нього; 2) спрямований на його реалізацію, тобто має за мету розвиток приписів закону[9, 477-478].

Підзаконні нормативні акти різняться між собою і утворюють складну систему. Їх можна класифікувати за різними критеріями:

• За суб'єктами прийняття — підзаконні нормативні акти Президента України, уряду, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та ін.;

• За зовнішньою формою акта — укази, постанови, накази, розпорядження, рішення, статути, правила та ін.;

• За юридичною силою:

• загальні підзаконні нормативні акти, обов'язкові на всій території держави(нормативні акти Президента України або Кабінету Міністрів України);

• відомчі підзаконні нормативні акти, приписи яких поширюються на організації та осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства, відомства (нормативні акти міністрів, керівників, інших центральних органів виконавчої влади, що мають внутрішнє значення);

• місцеві підзаконні нормативні акти, дія яких обмежується територією відповідної адміністративно-територіальної одиниці(нормативні акти голів місцевих державних адміністрацій);

• локальні підзаконні нормативні акти, які діють тільки в межах конкретного підприємства, установи, організації (нормативні акти керівників підприємств, установ, організацій);

• За часом дії — постійні та тимчасові;

• За характером правотворчої компетенції — прийняті в межах власної правотворчої компетенції(нормативні акти уряду_ і прийняті в порядку реалізації делегованих правотворчих повноважень (деякі нормативні акти органів місцевого самоврядування);

• За порядком прийняття — видані одноособово(нормативний наказ керівника державного комітету), прийняті колегіально(постанова правління Національного Банку України_, видані спільно двома або більше відомствами) наприклад, наказ Міністерства фінансів Країни і Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва).

Види та характеристика підзаконних нормативних актів за суб'єктами прийняття.

1. Нормативні акти Президента України. Президент України — глава держави — на основі Конституції і законів України в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів, які є обов'язковими до виконання на всій території України[11, ст.106]

2. Нормативні акти Кабінету Міністрів. Кабінет Міністрів України - вищій орган виконавчої влади — в межах своєї компетенції на основі і на виконання Конституції та законів України видає постанови і розпорядження, обов'язкові для виконання[11, ст.117]. Акти кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов, а акти з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань — у формі розпоряджень[19].

3. Нормативні акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністри та керівники інших центральних органів виконавчої влади в межах компетенції очолюваних ними органів у відповідній сфері управління видають нормативні акти у формі наказів[11, ст.117].

Наказами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади затверджуються такі нормативні акти:

• інструкції — акти, що видаються з метою роз'яснення порядку застосування норма права або з метою встановлення методичних правил і способів виконання певних операцій;

• положення — систематизований нормативний акт, яким визначається структура, завдання, компетенція або організація діяльності певних суб'єктів права;

• правила — акти, що закріплюють порядок організації і здійснення певного виду діяльності;

• переліки.

Акти цієї групи часто називають відомчими, за предметом регулювання вони поділяються на внутрішні і зовнішні. Також виокремлюють відкриті відомчі акти і закриті відомчі акти, які доступні для обмеженого кола осіб.

Набуття чинності підзаконних нормативних актів, що містять первинні (вихідні) норми:

• укази Президента України – через 10 днів після їх офіційного оприлюднення, якщо інше не визначено самими указами і розпорядженнями, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні;

• постанови Верховної Ради України нормативного характеру – через 10 днів після їх офіційного оприлюднення, якщо інше не визначено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні;

• постанови Кабінету Міністрів України: 1) що не визначають прав і обов’язків громадян – з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набування ними чинності не передбачений у самих актах; 2) що визначають права і обов’язки громадян – не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Отже, державна реєстрація нормативно-правових актів здійснюється на підставі різних нормативних актів, різними компетентними органами держави.

Дія нормативно-правового акта у просторі відбувається у відповідності з територіальним та екстериторіальним принципами. Порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб підлягає загальному правилу: всі особи, що перебувають на території держави тимчасово або постійно, підпадають під дію її приписів.

Підзаконні нормативно-правові акти створені для конкретизації законодавчих приписів або встановлення первинних норм.

РОЗДІЛ 3. ПОНЯТТЯ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність, пов'язана з упорядкуванням і удосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену систему.

Здійснювати систематизацію нормативно-правових актів необхідно для:

• усунення суперечностей між нормативними актами;

• підвищення якості та ефективності законодавства;

• забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями.

Розрізняють три способи (форми) систематизації нормативно-правових актів:

— кодификацію;

— інкорпорацію;

— консолідацію.

Технічною передумовою трьох способів (форм) систематизації є облік нормативних актів, тобто письмове фіксування виданих нормативно-правових актів (у спеціальних часописах, на картках, у комп'ютері).