Міністерство внутрішніх справ україни

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут права та психології

Кафедра теорії держави та права

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

«НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ТА ЇХ СИСТЕМАТИЗАЦІЯ»

Виконала: (Нгуєн Діана Чанг) студентка 108 навчальної групи, 1-го курсу, ННІПП Національної академії внутрішніх справ.

Перевірив: Мозоль Наталія Іванівна доцент кафедри теорії держави та права, кандидат юридичних наук.

КИЇВ – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ......6

1. Юридична сила нормативно-правового акта. Ієрархія та види нормативно-правових актів…………………………………………….....8

2. Закон: поняття і ознаки……………………………………………….…..10

3. Конституційний закон: поняття і види………………………………..…12

4. Кодифікований закон: поняття і види……………………………….......13

РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ВІДОМЧИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ТА ВСТУП ЇХ У ДІЮ……………………………….…..16

1. Дія нормативно-правового акта в просторі……………………………..17

2. Дія нормативно-правового акта за колом осіб……………………….....19

3. Підзаконний нормативно-правовий акт: поняття, види та набування чинності……………………………………………………………………20

РОЗДІЛ 3. ПОНЯТТЯ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ……………………………………….....24

1. Поняття, принципи організації та форми обліку нормативно-правових актів …………………………………………………………………………...24

2. Кодифікація як вид систематизації ……………………………………...26

3. Інкорпорація і консолідація. Звід законів ………………………………27

ВИСНОВОК……………………………………………………………………..30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………….……..…..32

ВСТУП

Актуальність теми. Норма права закріплюється в нормативно-правовому акті, що є основним джерелом права в Україні, Росії, Туреччині і країнах континентальної правової сім'ї.

Нормативно-правовий акт можна визначити як офіційний письмовий акт-документ компетентного органу, в якому закріплене забезпечуване державою формально-обов'язкове правило поведінки загального характеру.

Ознаками нормативно-правового акта є те, що він:

• видається компетентним органом держави або приймається безпосередньо на референдумі. Наприклад, нормативно-правові акти в Україні приймаються Верховною Радою України (ці акти називаються законами), Кабінетом Міністрів України (постанови), Президентом України (укази) тощо. Щодо прийняття нормативно-правових актів на референдумі, то найхарактернішим прикладом є такий порядок прийняття конституцій. Таким чином були прийняті конституції Франції у 1958 році, Чилі у 1980 році чи Російської Федерації у 1993 році;

• містить норми права, установлює, скасовує або змінює їх. В нормативно-правових актах містяться норми права, тобто ті правила поведінки, що встановлюють, змінюють чи скасовують певні права і обов'язки;

• має юридичну чинність, що охороняється і забезпечується державою, примусовою силою її органів;

• має вигляд письмового документа з визначеною структурою (розділи, глави, статті, параграфи, пункти) і необхідними атрибутами. До необхідних атрибутів належать назва виду нормативно-правового акту (закон, постанова тощо), назва самого нормативно-правового акту (Закон про вибори Президента), дата набрання ним чинності тощо. Основним елементом структури є стаття.

Нормативно-правові акти видаються різними органами, мають неоднакову юридичну силу, не співпадають за часовим виміром, поширюються на різних суб’єктів і територіальний простір. Тому природно, що з часом між ними виникають суперечності, а збільшення кількості нормативних матеріалів ускладнює їх використання. Крім того, акти, видані в різні періоди часу, неоднаково регулюють суспільні відносини. Але законодавство не може функціонувати належним чином, якщо воно не є системою, складові якої тісно взаємопов’язані та узгоджені, взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою.

Упорядкування законодавства – одне з основних завдань на шляху до побудови правової держави. Тому проблема систематизації нормативно-правових актів є досить актуальною на сьогоднішній день.

Систематизація законодавства — це діяльність, спрямована на впорядкування і удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо злагоджену систему.

Систематизація законодавства — це діяльність, спрямована на впорядкування і удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо злагоджену систему. Систематизація забезпечує доступність законодавства для суспільства (для фізичних і юридичних осіб), поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів; вона повинна використовуватись насамперед для забезпечення суб’єкта права необхідною нормативно-правовою документацією. Важливість цього процесу не викликає сумніву.

Завдяки систематизації долаються суперечності між нормами права, скасовуються чи змінюються старі нормативно-правові акти, замінюються новими відповідно до потреб суспільного життя; акти групуються за певними системними ознаками, зводяться в кодекси, зібрання законодавства та інші нормативно-правові документи.

Отже, проблема систематизації нормативно-правових актів була і залишається актуальною. Вона об’єктивно з’являється у зв’язку із необхідністю впорядкування зростаючої маси нормативно-правових актів, які врегульовують нові відносини, що виникають внаслідок суспільного розвитку. Сама ж консолідація починає використовуватися, як прийом, в процесі створення окремого нормативного акту ще до появи свідомого застосування технічних процедур систематизації нормативно-правового матеріалу.

Об’єктом дослідження є процес правового регулювання суспільних відносин, оформлений значним законодавчим масивом, який безперервно упорядковується і систематизується з метою його ефективного використання в умовах перехідного періоду розвитку сучасного українського суспільства.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти та їх систематизація.

Методологічною основою дослідження стала сукупність загальнонаукових та спеціально-галузевих методів та принципів.

Метою є дослідження загальної характеристики нормативно-правових актів,розкриття поняття, змісту та значення систематизації нормативно-правових актів, з’ясування традиційного суб’єкта здійснення систематизації та її види.

Завданням є:

• з’ясувати ознаки нормативно-правових актів;

• висвітлити поділ їх на види за різними критеріями;

• обґрунтувати юридичну силу нормативних актів (закону);

• розкрити зміст та значення систематизуючої форми законодавчого процесу;

• охарактеризувати види систематизації нормативно-правових актів, її логіко-гносеологічну природу.

Структурно робота складається з трьох розділів, десяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

Загальний обсяг роботи тридцять три сторінки.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

Нормативно-правовий акт – офіційний акт-документ уповноважених суб’єктів правотворчості, який встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Ознаки нормативно-правового акта:

1. приймається чи санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (референдум);

2. завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) діючі, чітко формулює зміст юридичних прав і обов’язків;

3. відповідає Конституції, міжнародним договорам держави, не суперечить актам вищої юридичної сили;

4. приймається у формах, встановлених для кожного із суб’єктів правотворчості Конституцією, а також законами про нормативно-правові акти;

5. складається з додержання правил нормотворчої техніки – має форму письмового акта-документа і суворо визначені реквізити;

6. приймається з додержанням визначеної процедури;

7. доводиться до відома населення у встановленому законом порядку – публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка. В Україні закони і постанови парламенту містяться на сайті Верховної Ради України, публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України»; постанови Кабінету Міністрів – у «Зібраннях постанов уряду України» і газеті «Урядовий кур’єр»; закони і підзаконні акти – у журналі «Офіційний вісник України». Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно обнародувані через телебачення і радіо.

У юридичній субординації з нормативно-правовим актом знаходяться під нормативні акти:

• інтерпретаційні (акти тлумачення норм права) – мають допоміжний характер і, як правило, «обслуговують» нормативні акти;

• індивідуальні (акти застосування норм права) – породжують права і обов’язки лише у тих конкретних суб’єктів, яким вони адресовані, по конкретному випадку.

Поєднує їх те, що вони усі – взаємозалежні акти правового змісту.

Відмінність нормативного від піднормативного акта (акта застосування норм права та акта тлумачення норм права) полягає в такому:

1. Нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, установлює нові права і обов’язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх, тому його називають правовстановлюючим актом. Акт застосування права та акт тлумачення права не встановлюють норм права. Акт застосування права лише застосовує діючі норми, а акт тлумачення права дає роз’яснення цим нормам. Вони – піднормативні.

2. Нормативно-правовий акт містить норми права загального або локального характеру, тоді як акт застосування норм права має індивідуальну спрямованість.

3. Нормативно-правовий акт застосовується неодноразово, а правозастосовний акт – винятково при вирішенні певної юридичної справи, тобто в конкретному випадку.

4. Нормативно-правовий акт «дає життя» інтерпретаційному та індивідуальному актам – скасування нормативно-правового акта приводить до неможливості дії на його підставі правозастосовного акта й автоматичному скасуванню інтерпретаційного акта.

5. Нормативно-правовий акт має іншу процедуру прийняття, ніж акт застосування та акт тлумачення норм прва.

Слід мати на увазі, що, окрім зазначених класичних актів – нормативних, інтерпретаційних, правозастосовних, - є акти змішаного нормативно(загально)-конкретного змісту, тобто такі, що складаються з нормативних і правозастосовних норм. Вони характерні для ряду правових систем романо-германського типу, використовуються в Україні. Якщо в тексті правового акта містяться правові норми й індивідуально-конкретні розпорядження, він вважається нормативним. Широке поширення серед нормативних актів одержали договірні (контрактні) акти.

Існують також нетипові (спеціалізовані) акти – акти, що затверджують положення, правила статутів або акти, які складаються з декларацій, закликів, звернень[13, 368-370].

1. Юридична сила нормативно-правового акта. Ієрархія та види нормативно-правових актів

Юридична сила нормативно-правового акта – специфічна властивість мати суворо позначене місце в системі правових актів і залежати за формальною обов’язковістю від рівня та обсягу повноважень органу, який видає (приймає) цей акт, тобто від того, хто є суб’єктом нормотворчості. Юридична сила нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти.

У правових системах романо-германського типу (включаючи її східноєвропейську групу – Росія, Білорусь, Україна) вища юридична сила належить закону:

1. всі акти видаються на основі і з метою виконання закону і тому є способом його конкретизації;

2. ніякі акти не можуть вступати в суперечність із законом, а за змістом повинні йому відповідати;

3. закон може бути змінений лише законом, інші акти не можуть змінити закон, як і вносити зміни в його зміст;

4. всі інші акти контролюються різними органами (прокуратурою та ін.), а закон – лише Конституційним Судом, покликаним виявляти суперечності між законом і Конституцією.

Суб’єкти правотворчості (мають право приймати нормативні акти, вносити до них зміни):

1. Громадяни України за допомогою участі в референдумах – конституційних (проводяться з метою внесення змін до Конституції України) і законодавчих (прийняття законів України).

2. Вищі органи влади і посадові особи – Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; Прем’єр-міністр України у випадках, передбачених Конституцією України; Конституційний Суд України.

3. Центральні органи виконавчої влади: міністерства, комітети, інші відомства.

4. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим.

5. Органи місцевого самоврядування: місцеві ради і їх виконавчі органи, голови – сільський, селищний, міський; голови районного в місті (у разі створення), районної, обласної ради.

6. Голови обласних і районних державних адміністрацій.

7. Територіальні органи центральних органів виконавчої влади, а також структурні підрозділи, що входять до складу державних органів або органів місцевого самоврядування (мають право видавати нормативні акти лише у випадках, передбачених законами України).

Нормативно-правові акти (за юридичною силою актів):

1. Конституція, конституційні закони.

2. Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України.

3. Кодифіковані та звичайні (ординарні) закони.

4. Постанови Верховної Ради України.

5. Укази Президента України.

6. Постанови Кабінету Міністрів України.

7. Накази міністерств, інших центральних лорганів виконавчої влади.

8. Постанови Верховної Ради Автономної Республіки крим.

9. Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

10. Рішення органів місцевого самоврядування – рад, виконкомів рад та їх голів.

11. Акти інших державних органів і їх посадових осіб у випадках, передбачених законодавством.

12. Локальні акти – акти адміністрацій підприємств, установ, організацій:

• акти територіальних громад та ін.

Види нормативних актів за способами встановлення державою:

• Ухвалені державою;

• Санкціоновані державою (акти, що одержали попередню санкцію держави);

• Визнані державою (акти, що одержали наступну санкцію держави).

Види нормативно-правових актів за сферою дії:

• загальні (закон про вибори);

• спеціальні (постанова уряду про погашення заборгованості по пенсіях).

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:

• акти встановлення норм права;

• акти зміни норм права;

• акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за галузями законодавства:

• цивільні;

• кримінальні;

• адміністративні;

• міжнародні публічні;

• кримінально-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс, Кодекс адміністративного судочинства та ін.)

Види нормативних актів за суб’єктами правотворчості:

• нормативні акти законодавчих органів;

• нормативні акти виконавчих органів;

• нормативні акти правоохоронних органів;

• нормативні акти контрольно-наглядових органів;

• нормативні акти органів місцевого державного управління;

• нормативні акти органів місцевого самоврядування та ін.[9, 449-450].

2. Закон: поняття і ознаки.

Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають закони.

Закон — нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:

— закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;

— усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони грунтуються на законах і не суперечать їм [8, 12].

Основні ознаки закону:

1. є нормативно-правовим актом за змістом – на відміну від акта застосування норм права та акта тлумачення норм права;

2. є особливим різновидом нормативно-правових актів, а саме – законодавчих актів, що відрізняються від підзаконних актів за ознакою винятковості суб’єкта законодавчого процесу¹;

3. приймається представницьким вищим органом країни (в Україні – Верховна Рада) або громадянським суспільством (безпосередньо народом) – у порядку референдуму;

4. містить первинні норми права, яких раніше в правовій системі не було, притім норми з ключових, основних питань життя, установлює права і обов’язки громадян;

5. володіє вищою юридичною силою в системі нормативно-правових актів. Усі інші нормативні акти (державних органів, органів місцевого самоврядування, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними, тобто повинні видаватися на основі та у виконання законів, не суперечити їм;

6. є актом-документом, бо закріплює в письмовій формі норми права, які вводяться, або їх зміни;

7. приймається у суворій відповідності з Конституцією і раніше прийнятими законами;

8. приймається з додержанням особливої законодавчої процедури, яка називається законодавчий процес;

9. не має потреби в додатковому затвердженні;

10. може бути відмінений лише законом і перевірений на відповідність Конституції лише Конституційним Судом. Незаперечність закону полягає в тому, що ніякий інший орган, окрім законодавчого, не може його скасувати або змінити[13, 372-373].

3. Конституційний закон: поняття і види

Конституційний закон – законодавчий акт, який виходить із конституції і має за мету конкретизувати основні конституційні положення шляхом регулювання найбільш важливих суспільних відносин або внести в неї (конституцію) зміни; акт, що прийнятий з додержанням особливої ускладненої процедури і володіє стосовно інших нормативних актів, окрім конституції, вищою юридичною силою.

Види конституційних законів:

1. «названі» (органічні) закони, тобто закони, необхідність прийняття яких прямо передбачено чинною конституцією (або на яку є посилання в тексті конституції).

Конституційні закони мають одно порядкову з конституцією сферу правового регулювання. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять відсилання до конституції (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, президента, уряду, конституційного суду і т.д.). Вони діють разом з конституцією, оскільки їх прийняття органічно випливає з її змісту². Проте процедура їх прийняття відрізняється від процедури прийняття Конституції можливістю використання стосовно них права «вето» президента.

2. «реформуючі закони», тобто закони, якими вносяться зміни, доповнення в чинну конституцію[11, 58]. На відміну від названих (органічних) законів конституційні реформуючі закони після затвердження (прийняття) здобувають вищу юридичну силу і стають складовою частиною конституції. На них, я і на Конституцію, не поширюється право «вето» Президента. Вони не діють самостійно поруч з Конституцією, а стають її змістом.

Конституційні закони відрізняються від інших законів такими ознаками: а) юридичною силою; б) предметом регулювання – особлива сфера; в) порядком прийняття – особлива процедура. Як правило конституційний закон приймається конституційною більшістю голосів (в Україні – 2/3, у Росії – 3/4)³.

Місце конституційних (органічних) законів в ієрархії нормативних актів – між конституцією і звичайними законами. Від їх наявності і дієвості залежить цілісність і стабільність правової системи.

Власне конституція і конституційні закони складають юридичну конституцію країни (те, що повинно бути). Вона може як збігатися, так і розходитися з фактичною конституцією або конституцією в матеріальному змісті (те, що є)[9, 461-462].

4. Кодифікований закон: поняття і види

Кодифікований закон – юридично цільний, внутрішньо погоджений законодавчий акт, у якому об’єднані і систематизовані найважливіші, основні правові норми конкретної галузі права (Кримінальний кодекс), або галузі суспільних відносин (Кодекс торговельного мореплавання) чи законодавства (Основи законодавства про охорону здоров’я).

Кодифікований закон є результатом кодифікації – систематизуючої форми законотворчого процесу, у ході якого законодавство приводиться в погоджену систему. Це акт поточного законодавства, присвячений регулюванню найважливіших сфер суспільних відносин, прийнятий парламентом країни або народом у порядку референдуму відповідно до конституції і конституційних законів.

Види кодифікованих законів:

• кодекс;

• основи законодавства.

Кодекс - кодифікований закон, що являє собою систему нормативних приписів, які виражають у цільному і внутрішньо погодженому вигляді найбільш важливі норми конкретної галузі права або основних інститутів (підгалузей) права.

Ознаки:

1. є юридично і логічно цільним, внутрішньо погодженим нормативним актом;

2. має зведений характер, оскільки містить найбільший обсяг нормативного правового матеріалу, який відноситься до певної сфери суспільних відносин;

3. закріплює форми, методи і межі правового регулювання суспільних відносин;

4. служить центром галузевої системи законодавства;

5. покликаний бути таким центром щодо актів інших галузей, тобто зовні своєї галузі, при регулюванні відповідних відносин;

6. має складну, у порівнянні з іншими законами, структуру, поділяється на частини: загальну і особливу, розділи, глави, статті, пункти і частини усередині окремої статті.

Основи законодавства - кодифікований закон, що містить систему концептуальних понять, цілей, завдань і принципів, які визначають основні напрямки регулювання певної сфери суспільних відносин і забезпечують їх погодженість з положеннями конституції держави.

Ознаки:

1. представляють певну галузь національного законодавства;

2. указують на те, що правові приписи які містяться в них, повинні бути конкретизовані в інших нормативних актах;

3. складаються, як правило, з нетипових норм – норм-цілей, норма-принципів, норм-дефініцій, якими забезпечується зв'язок і погодженість норм тих чи інших галузей або інститутів права, а також мають у своєму змісті рекомендаційні норми;

4. володіють особливою юридичною силою стосовно інших нормативно-правових актів, у тому числі до законів. Їх юридична сила виражається в тому, що не кодифіковані законодавчі та інші нормативні акти повинні на них базуватися;

5. мають особливу структуру і форму викладу правових приписів: вступ або преамбулу; закріплення в узагальненій формі соціального призначення і мотивів прийняття норм, що містяться в них⁴.

Види кодексів за обсягом:

• Галузеві – кодифіковані закони, які очолюють відповідну галузь законодавства (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Кодекс законів про працю та ін.)

• Спеціальні (внутрішньогалузеві) – кодифіковані закони, нормативні приписи яких виражають систему норм певної підгалузі або інституту права (Виправно-трудовий кодекс, Житловий кодекс, Сімейний кодекс, Лісовий кодекс, Повітряний кодекс, Земельний кодекс, Водний кодекс та ін.)

• Комплексні – кодифіковані закони, нормативні приписи яких виражають систему норм декількох галузей права, які регулюють різноманітні за видовим змістом відносини (Господарський кодекс)[9, 462-464].

Отже, нормативно-правовий акт – це офіційний акт-документ суб’єктів правотворчості, який встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Має юридичну силу, яка визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Найвища - належить закону.

РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ВІДОМЧИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ТА ВСТУП ЇХ У ДІЮ

Державна реєстрація нормативно-правових актів — правотворча процедура державного обліку і контролю за практикою видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади. Вона визначає єдиний механізм проведення правової експертизи поданих на реєстрацію нормативно-правових актів та включення до Єдиного державного реєстру тих нормативно-правових актів, що підлягають такому включенню.

Відомчий акт — підзаконний нормативний акт (указ, інструкція, нормативний наказ та ін.), що видається в межах компетенції того чи іншого органу виконавчої влади (міністерства, комітету, відомства), який містить вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.

Реєстрація здійснюється на підставі Указу Президента України «Про держану реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 3 жовтня 1992 р. № 493 (з наступними змінами), Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (з наступними змінами), Порядку проведення державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 листопада 2002 року № 102/5 та інших.

Реєстрацію здійснюють:

• Мін'юст — нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю;

• Головне управління юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим — нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим;

• обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції — нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю;

• районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції — нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів.

Якщо дія нормативно-правового акта, виданого місцевими органами, поширюється на території інших адміністративно-територіальних одиниць, він реєструється в управлінні юстиції за місцем перебування органу, що видав нормативно-правовий акт[28, 142].

Значна кількість нормативно-правових актів не узгоджується з положеннями Конституції і законами України, редакційно не опрацьовані і підготовлені без дотримання нормопроектної техніки [27].