Тема 5: «основні заходи протидії корупції в україні»

В Україні існує низка антикорупційних законодавчих актів, є визначення основних понять та передбачена відповідальність за корупційні діяння. Проте, цього недостатньо для комплексної боротьби з корупцією, дане твердження підкріплене вищенаведеними статистичними даними міжнародної організації “Transparency International”. Необхідно проводити тренінги, соціальні програми, інформувати суспільство, та провадити інші заходи, які би позитивно впливали на правосвідомість громадян.

Відповідно до частини четвертої статті 3 нового Закону спеціально уповноваженими суб'єктами у сфері протидії корупції, до основних завдань яких віднесено виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень є спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, якщо інше не передбачено законом.

Враховуючи важливість залучення громад­ськості до запобігання та протидії корупції, законодавець розмістив відповідні статті окремим розділом означеного закону. У стат­тях 15-17 розділу 4 закріплюється антикорупційна діяльність громадськості у таких фор­мах: 1) участь у виявленні фактів учинення корупційних правопорушень та встановлення осіб, які їх учинили; 2) повідомлення про вияв­лені факти вчинення корупційних правопору­шень спеціально уповноважених суб’єктів з протидії корупції, керівництва та колективу підприємства, установ чи організацій, громад­ськості; 3) одержання в установленому поряд­ку від органів державної влади та органів міс­цевого самоврядування інформації про діяль­ність щодо запобігання корупції; 4) проведення громадської антикорупційної експертизи проек­тів нормативно-правових актів; 5) участь у від­критих парламентських слуханнях з питань протидії корупції; 6) внесення пропозицій суб’єктам права законодавчої ініціативи щодо вдосконалення антикорупційного правового механізму; 7) провадження наукових дослі­джень з означених питань; 8) інформування населення з питань запобігання корупції; 9) здійснення громадського контролю за до­триманням законів, спрямованих на запобі­гання корупції.

12. Методичні вказівки (рекомендації) для викладачів і студентів (слухачів).

Семінарське заняття проводиться у відповідності до програми, тематичного плану «Антикорупційної політики» згідно з розкладами навчальних занять з тем, що вказані в робочих начальних програмах і планах семінарських занять. Семінарське заняття проводиться з широким використанням чинного кримінального законодавства і рекомендованих джерел.

Цей вид занять є засобом розвитку у студентів культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання. Семінарське заняття – це завжди безпосереднє контактування зі студентами, встановлення довірливих стосунків, продуктивне педагогічне спілкування. Викладачі, формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують на виступи за характером оцінки, дискусії, співвідносячи їх із простим викладом вивчених та підготовлених тем, заслуховуванням рефератів. Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу студентів на оцінці та обговоренні залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей. Невпевненим студентам пропонуються окремі полегшені питання, які дають можливість виступити та відчути психологічний стан успіху.

Основними завданнями семінарського заняття є :

• розвиток пізнавальної активності і самодіяльності, вміння творчо застосовувати матеріал лекцій;

• поглиблення і закріплення знань, отриманих в процесі вивчення предмета;

• сприяння розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати свої думки, слухати один одного, продуктивно критикувати.

Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і засвоєння навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи студентів, та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають до систематичного, планомірного засвоєння навчального матеріалу, монографічної та іншої літератури, законодавства та підзаконних нормативних актів.

Семінар – це традиційне заняття, в якому ставка робиться на закріплення теоретичних відомостей, формування системи знань, підготовку до виконання подальших практичних завдань. Він може проходити у таких формах:

• фронтальне семінарське заняття, що передбачає роботу всіх його учасників над темою та питаннями;

• семінарське заняття з підготовленими доповідями, що передбачає проведення роботи стосовно декількох доповідей. Головна увага – підготовка самої доповіді та співдоповіді, інші учасники семінарського заняття вивчають основні джерела за обраною проблемою;

• комбіноване – співвідносить комбіновані форми роботи, тобто частина питань розробляється всіма учасниками, решта – підготовка доповідей та повідомлень.

Методика підготовки семінарських занять.

Підготовка до семінарського заняття поділяється на попередню та безпосередню. Попередня підготовка включає збір матеріалів з теми, розробку плану заняття, розробку методичних рекомендацій для проведення заняття; безпосередня – відвідування лекцій з теми семінарського заняття чи ознайомлення з її текстом; опрацювання літератури і нормативних документів, підготовку плану-конспекту і дидактичних матеріалів.

У плані вказується тема, мета, завдання вивчення навчального матеріалу, питання для обговорення, література (обов’язкова та додаткова). Якщо семінарське заняття формулюється у вигляді доповідей, то формулюються теми, до яких додається основна література для ознайомлення кожного учасника заняття. при проведенні комбінованого семінарського заняття визначаються питання для фронтального вивчення та розробляються теми рефератів. За наявності навчально-методичних комплексів необхідність в останніх видах роботи відпадає, тому що учасники семінару працюють відповідно до розробок кафедри.

Отже, алгоритм підготовчої роботи викладача до семінару може виглядати так:

1. Ретельно зважити зміст чергової теми семінарського заняття, її місця в загальній системі занять.

2. Опрацювати необхідну літературу як рекомендовану для студентів, так і додаткову.

3. Розробити план проведення семінарського заняття, що включає послідовне викладення в тезисній формі основних положень теми.

4. Скласти перелік основних, додаткових і навідних питань.

5. Підготувати ілюстративні приклади для зв’язку предмета з практикою, з життям.

6. Підготувати наочні та допоміжні засоби.

7. Особливо спрогнозувати все те, що, як правило, викликає певні труднощі у студентів.

8. Розподілити всі елементи семінарського заняття за часом.

Методика проведення семінарських занять

Успіх семінарських занять значною мірою залежить від їх раціональної організації та активних методів проведення:

• тематичні дискусії та диспути;

• колективний пошук відповідей і ролей;

• бесіда і вільний обмін думками;

• інформація про конструктивні пропозиції студентів;

• ігрове проектування.

Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово), а також бесіда, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. Не існує жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоча один з них може бути і домінуючим.

Основною складовою більшості семінарських занять є виступи студентів. Ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації та демонстрації. Після виступу студента розгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так і викладач і студенти.

Під час проведення семінарських занять викладач:

• повторює і закріплює знання студентів;

• демонструє неоднозначність підходів до вирішення теоретичних проблем;

• готує до застосування теоретичних відомостей на практиці;

• контролює засвоєння матеріалу.

Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах, тому що проведення її на високому теоретичному і методичному рівнях значною мірою обумовлене:

• наявністю лекційних матеріалів, що відповідають вимогам сучасності;

• методикою читання лекцій;

• педагогічною майстерністю викладача;

• організацією на кафедрі та факультеті самостійної роботи студентів, постановкою консультаційної роботи на кафедрі і діяльністю навчальних кабінетів.

Під час проведення семінарського заняття слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:

• вступне слово викладача (визначається основна мета семінарського заняття; місце, що займають питання цього семінарського заняття в курсі, який вивчаються; головні питання семінарського заняття; методичні рекомендації щодо виступу студентів з певної тематики);

• обговорювання питань семінарського заняття (використання обґрунтованих міркувань студентів з приводу виступів учасників семінарського заняття, запитань, які виникають у студентів, організація дискусії, коригування її в межах запланованої теми, короткий висновок після кожного питання);

• заключне слово (реалізація мети семінарського заняття, конструктивний аналіз усіх виступів та відповідей, стимуляція активності студентів).

Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач має викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а ті, хто виступають, на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомилися з текстами рефератів.

Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов’язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд семінарського заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання.

В кінці заняття керівник підводить підсумок, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять.

Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою може визначатися таким чином:

1. Вступ: мотивація навчання, активізація опорних знань.

2. Оголошення теми і мети, порядку проведення.

3. Поступовий розгляд попередньо визначених питань у вигляді виступів, обговорення питання, рефератів, рецензій, відповідей, доповнень до них.

4. Підведення викладачем або сильним студентом загального підсумку заняття.

5. Оголошення завдання, мотивація навчальної діяльності на майбутні заняття.

Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях.

Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:

• Намагання викладача перетворити семінар на лекцію, демонстрацію власних знань і професійної компетенції при низькій активності студентів.

• Повне наслідування лекції, коли на семінарі відбувається буквально дослівний переказ сказаного лектором.

• перетворення виступу студентів на діалог «викладач-студент» на фоні інертності аудиторії.

• Відхід від зазначеної теми семінару, обговорення інших проблем.

• недотримання розподілу часу, відсутність пропорції часу при розгляді питань.

Методика підготовки практичних занять

Перелік тем практичного заняття визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення ґрунтується на заздалегідь підготовленому методичному матеріалі – тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті.

Під час проведення практичного заняття група може бути поділена на підгрупи.

Структура практичного заняття:

• вступ викладача;

• відповіді на запитання студентів з матеріалу, що залишився не зовсім зрозумілим;

• практична частина як планова;

• заключне слово викладача.

Різновиди занять залежать саме від практичної частини. Це може бути вирішення задач, виконання вправ, спостереження, експерименти.

Слід організовувати практичні заняття так, щоб студенти постійно відчували ускладнення завдань, які виконуються, були зайняти творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень. Велике значення мають індивідуальний підхід і педагогічне спілкування. При розробці завдання і плану заняття викладач має враховувати рівень підготовки кожного студента і виступати в ролі консультанта, не принижуючи самостійності та ініціативи студента.

Загальна підготовка до практичних занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, визначення мінімуму обов’язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Проведення практичних занять базується на попередньо підготовленому матеріалі – тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті.

Підготовка до практичного заняття проводиться поетапно:

• 1-й етап – визначення цілі;

• 2-й етап – формування конкретних (окремих) навичок і умінь.

Практичне заняття є формою навчального заняття, де викладач організовує детальний розгляд студентами окремих положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань. Проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Практичні заняття – найбільш поширена форма професійного навчання фахівців, що дозволяє найкращим чином реалізувати принцип зв’язку теорії та практики, навчанням з життям.

Основними цілями практичних занять є:

• формування у студентів умінь і навичок практичних дій, необхідних спеціалістам для грамотного виконання функціональних обов’язків;

• розвиток у студентів професійно-ділових якостей, що передбачені освітньо-кваліфікаційною характеристикою випускника певного освітнього рівня;

• формування у студентів інтересу до майбутньої спеціальності.

Головна мета набуття практичних умінь і навичок має бути зрозумілою як викладачу, так і студентам.

Його завданнями можуть бути:

• підготовка до самостійного виконання практичних завдань;

• підготовка студентів до контрольних робіт;

• набуття вмінь застосування теоретичних знань на практиці;

• підготовка студентів до майбутньої практичної діяльності тощо.

На цих заняттях викладач організовує розгляд слухачами-студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, а головне – формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань

Підготовка викладача до проведення практичного заняття передбачає: відвідування лекції по темі або ознайомлення з нею; вивчення методичних матеріалів; ознайомлення з літературою і нормативними документами; обмін думками з викладачами; підготовку необхідних дидактичних засобів.

Умовами ефективного проведення практичних занять є таке:

• у розкладі практичні заняття повинні йти за лекціями з необхідним інтервалом, що дає можливість підготуватися до них, і який не має бути надто великим;

• вибір завдань, які забезпечують зв’язок теорії з практикою, значення теорії для вирішення соціально-професійних завдань;

• вибір завдань проблемного характеру та пошуку не тільки рішень, але й джерел отримання необхідної інформації;

• навчання студентів прийомам роботи з джерелами отримання необхідної інформації;

• використання за можливістю доступних технічних засобів (діапозитиви, мультимедійні засоби тощо).

Розвитку самостійного та творчого мислення сприяє розбір та аналіз різноманітних методів або способів вирішення, виконання практичних завдань, знаходження економнішого та раціональнішого рішення, стимулювання винахідливості та кмітливості.

Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби.

Викладач має самостійно знаходити та вибирати вправи, задачі, завдання творчого характеру, які взаємопов’язані з практикою професійної діяльності студента профілем його спеціальності. Більшого поширення набуває застосування ділової гри, підґрунтям якої є реальна виробнича (службова, практична) ситуація, де студенти поводять себе відповідно до вказаних «ролей», відображують службових осіб, що задіяні у вказаних обставинах.

Методика проведення практичних занять

Традиційно до складових елементів практичного заняття належать такі етапи роботи:

• повторення базового теоретичного матеріалу шляхом фронтальної бесіди у вигляді запитань з певною послідовністю або відповіді викладача на незрозумілі питання лекції;

• пояснення нового типу завдань з демонстрацією як загальних шляхів та правил рішення, так і розробки алгоритму їх рішення (для великої групи завдань);

• організація рішення завдань біля дошки (окремі студенти) повністю або самостійно;

• аналіз їх рішення з опором на теоретичний матеріал: пояснення домашнього завдання – зміст, методика роботи з ним, включаючи посилання на теоретичний матеріал.

На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань викладач має залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових запитань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій.

Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення.

Велику користь на практичних заняттях дає розв’язування задач за методом конкретних ситуацій на основі первинних матеріалів. У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обговоренні питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з цієї дисципліни.

Якщо студент пропустив заняття або під час занять не виявив відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу.

Методика проведення практичних занять може бути різноманітною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача, важливо, щоб різноманітними методами досягалася дидактична мета.

Тобто на практичному занятті викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.

Найбільш типовими помилками при проведенні відкритих практичних занять є:

1. Робота лише з тими студентами, які мають високі показники успішності;

2. Низький рівень активності групи, відсутність співробітництва і взаємодопомоги;

3. Неврахування рівня підготовленості групи: занадто складні чи занадто легкі завдання;

4. Намагання уникнути проблемних питань, що можуть виникати під час вирішення завдань;

5. Відрив теорії від потреб практики;

6. Диспропорція між індивідуальними і груповими завданнями;

7. Відсутність проміжних висновків, що відділяють одне завдання від іншого;

8. Суттєве порушення запланованого хронометражу;

9. Занадто велика дистанція між викладачем і студентами;

10. Недосягнення поставленої мети.