5. Навчальна програма дисципліни загальні положення

На даний час одним із першочергових завдань нашої країни є утвердження демократичних принципів верховенства права, рівності всіх перед законом. Підставою для цього є останні події, які відбулися у нашій країні, а також позитивні приклади провідних країн світу з розвинутою демократією. Поряд із цим існують певні проблеми, які гальмують процеси повноцінного та швидкого розвитку країни, на протидію яким необхідно звернути особливу увагу як державі, так і кожному окремому громадянину.

Одним із негативних соціальних явищ, яке потребує глибокого наукового вивчення та аналізу є корупція. З огляду на те, що більшість проблем (особливо економічних), які час від часу вражають різні сфери нашого суспільства, кризових ситуацій, що відбуваються на фоні політичного протистояння в країні, певною мірою пов’язують із впливом на ці процеси явища корупції. Актуальність вивчення цього явища полягає у феноменальній спроможності існувати у кожній країні незалежно від історичного розвитку, рівня економіки, соціального розвитку та наявності законодавчої бази, яка повинна протидіяти цьому. Унікальність його полягає у здатності постійно розвиватися, перетворюватися у різні нові форми прояву, вдосконалюватися, пристосовуватися до наявної правової бази та співіснувати поряд із обов’язковими принципами, які притаманні правовій, демократичній державі: законності, верховенства права, рівності всіх перед законом, дотриманням прав і свобод громадян. Корупція - це одне з явищ, які здатні породжувати кризові стани у різних галузях суспільного та соціального розвитку кожної держави, насамперед це стосується політики, економіки, державного управління, а також є однією із ключових передумов існування організованої злочинності.

Сьогодні, на основі кримінології формується механізм державної діяльності, що активно й цілеспрямовано впливає на нейтралізацію, стримання та запобігання корупційної злочинності і саме в цьому проявляється її прикладний характер у виді кримінологічної практики (тобто практики, заснованої не на аморфних, відірваних від реальності уявленнях, а на комплексній науково обґрунтованій системі знань про корупційну злочинність та її запобігання). Кримінологія, її теоретична складова практично-прикладний компонент у формі кримінологічної практики надає підгрунття для формування та розвитку антикорупційної політики як специфічного соціально-правового явища в межах державної внутрішньої політики у сфері запобігання корупційної злочинності.

Такий статус антикорупційної політики закріплений не тільки в положеннях Конституції України (розділ 2), але й закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» де зазначено, що основними засадами політики у сфері розбудови державності є: боротьба із злочинністю шляхом поліпшення координації роботи правоохоронних органів, оптимізації їх структури, належного забезпечення їх діяльності,а також посилення протидії корупції та тіньовій економічній діяльності, забезпечення безумовного дотримання принципів законності насамперед вищими посадовими особами держави, політиками, суддями, керівниками правоохоронних органів і силових структур(ст.3).

Елементами предмета антикорупційної політики є: а) поняття, завдання, методи, функції, та принципи антикорупційної політики держави; б) стратегія і тактика запобігання та протидії корупційній злочинності;в) суб’єкти формування та реалізації антикорупційної політики держави;г) нормативно-правове, організаційно-управлінське та фінансове забезпечення формування та реалізації антикорупційної політики держави;д) кримінологічна експертиза нормативно-правових актів; е) заходи і засоби підвищення ефективності антикорупційної політики держави та практичної реалізації стратегії і тактики запобігання та протидії корупційній злочинності.

Таким чином, антикорупційної політику можна розглядати як:

1) державну політичну доктрину, яка володіє аналітичними методами та синтезом відповідних політичних, соціологічних і правових знань й займає вагоме місце серед стратегічних напрямів запобігання та протидії корупційній злочинності;

2) особливий вид соціальної діяльності, спрямований на забезпечення внутрішньої безпеки, правопорядку та законності в країні, створення організаційно-правових засад та реалізації стратегічних напрямів щодо запобігання та протидії корупційній злочинності;

3) законодавчу ініціативну функцію влади щодо забезпечення діяльності (взаємодії) суб’єктів антикорупційної політики.

Метою навчальної дисципліни є поглиблення знань з найбільш важливих теоретичних й практичних положень антикорупційної політики, краще засвоєння якісних змін та оновлень, що відбуваються в діяльності держави щодо напрямів формування та реалізації антикорупційної політики стратегії та тактики запобігання та протидії корупційній злочинності в Україні.

Викладання навчальної дисципліни «Антикорупційна політика» передбачає ряд загальних та спеціальних завдань:

до загальних завдань належать:

• формування у студентів науково обґрунтованих уявлень про теоретичні (доктринальні) засади формування та реалізації антикорупційної політики держави;

• ознайомлення студентів з механізмом (елементами) правового забезпечення формування та реалізації антикорупційної політики держави;

• формування у студентів науково обґрунтованих уявлень про організаційно-управлінські засади формування та реалізації антикорупційної політики держави;

до спеціальних завдань належать:

• формування у студентів теоретично і емпірично обґрунтованих уявлень про сутність, місце та роль антикорупційної політики, її співвідношення та інтеграційний зв'язок з іншими видами анти кримінальної політики держави;

• прищеплення навичок самостійного застосування методики проведення кримінологічної експертизи законів та інших нормативно-правових актів(в тому числі проектів) у сфері запобігання та протидії корупційній злочинності;

• відпрацювання навичок та умінь аналізу, діагностики та прогнозу кримінологічної ситуації в державі (регіоні) на основі дослідження кількісно-якісних показників корупційної злочинності, особливостей її детермінації, особи корупціонера та віктимологічних факторів у контексті положень реалізації антикорупційної політики.

У процесі вивчення антикорупційної політики студенти повинні:

Знати:

• визначення, завдання, методи, функції, та принципи антикорупційної політики держави;

• стратегічні і тактичні напрями запобігання та протидії корупційній злочинності;

• нормативно-правове, організаційно-управлінське та фінансове забезпечення формування та реалізації антикорупційної політики держави;

• визначення та методику кримінологічної експертизи антикорупційних нормативно-правових актів;

• заходи і засоби підвищення ефективності антикорупційної політики держави та практичної реалізації стратегії і тактики запобігання та протидії корупційній злочинності.

Уміти:

- визначати сутність, місце та роль антикорупційної політики, а також класифікувати її співвідношення та інтеграційний зв'язок з іншими видами антикримінальної політики держави;

- застосовувати методики кримінологічної експертизи антикорупційних нормативно-правових актів та їх законопроектів;

- формулювати напрями внутрішньої й зовнішньої взаємодії та міжнародного співробітництва у сфері реалізації функцій антикорупційної політики держави;

- формулювати висновки аналізу й діагностики антикорупційної ситуації в країні та регіонах;

- застосовувати методики розробки прогнозу антикорупційної кримінологічної ситуації на макросоціальному, мікросоціальному та індивідуальному рівнях;

- розробляти та реалізовувати державні програми й плани заходів запобігання та протидії корупційній злочинності відповідно до вимог і напрямів антикорупційної політики держави.

На завершення загальних методичних вказівок, вважаємо за необхідне зазначити, що засвоєння та усвідомлення основних засад формування та реалізації антикорупційної політики держави дозволить майбутнім фахівцям-правознавцям напрацювати теоретичний та практичний досвід визначення шляхів удосконалення діяльності щодо забезпечення пріоритетних напрямів антикорупціної політики відносно корупційної злочинності, основних критеріїв оцінки ефективності стану її формування і реалізації та шляхів підвищення її рівня.

Тематичний план

№ з/п	Назва тем	Нормативний обсяг годин	З них:							Прізвище та ініціали науково-педагогічного працівника	Технічні засоби / Дидактичні засоби	Взаємо зв’язок тем, що вивчаються, з іншими темами й дисциплінами (назва дисципліни, номер теми й вид заняття)	Примітка
			Всього годин з викладачем	З них			Модульний контроль	Самостійна робота
				Лекції	Семінарських занять	Практичні заняття
	Змістовий модуль І.	36	18	8	8	2		18
1.	Тема 1.Поняття корупції та корупційної злочинності.	6	4	2	2	0		2		Читає лекції, проводить заняття та приймає залік - професор кафедри, к.ю.н. Раєцька Л.В.	1/2–Л1/1 1/2-С1/2	Кримінальне право, Т.10, лекція	Т1Л1-2, Т1С1-2
2.	Тема 2. .Кримінологічне вчення про особу корупціонера.	4	0	0	0	0		4			1/2–Л2/2 1/2-С2/2	Кримінальне право, Т.5, сем.з.	Т2Л1-2, Т2С1-2
3.	Тема 3.Причини корупційної злочинності.	8	4	2	2	0		4			1/2-Л3/3 1/2-С3/3	Соціологія, Т.5, сем.з.	Т3Л1-2, Т3С1 -2
4.	Тема 4. Зарубіжний досвід боротьби з корупцією.	8	4	2	2	0		4			1/2-Л4/4 1/2-С4/4	Кримінальне право, Т.14, сем.з.	Т4Л1-2, Т4С1-2
5.	Тема 5.Основні заходи протидії корупції в Україні.	10	6	2	2	2	*	4			1/2-Л5/5 1/2-С5/5 0/0-П1,МК/5	Кримінальне право, Т.10, сем.з.	Т5Л1-2, Т5С1-2, Т5П1-2, Т5П2 МК
	Всього годин:	36	18	8	8	2		18

Форма підсумкового контролю: залік

Основні терміни навчальної дисципліни

Кримінологія –(від латинського “сгіmеn” – злочин та грецького “lоgоs” – знання) комплексна наука, яка вивчає злочинність як соціальне явище, особу злочинця, причини та умови злочинності, шляхи і засоби її запобігання.

Злочинність – соціальне, історично мінливе, відносно масове, стійке, структурне, само детермінуюче, іррегулярне явище, що являє собою сукупність злочинів, вчинених на певній території за відповідний проміжок часу і характеризується кількісними та якісними показниками.

Особа злочинця - в кримінології являє собою сукупність соціально-демографічних, психофізіологічних, кримінально-правових, соціально-рольових і моральних якостей особи, що вчинила діяння, яке визначене особливою частиною чинного КК України як злочин.

Причини та умови злочинності – сукупність факторів, які безпосередньо зумовлюють злочинний наслідок (причини), або які безпосередньо не зумовлюють наслідок, але сприяють (полегшують) настанню суспільно небезпечних наслідків.

Детермінація – об’єктивно існуюча обумовленість фактів, явищ і процесів кожне із яких не виникає саме по собі, поза оточуючим середовищем, а, навпаки, пов’язане з ним, породжується конкретними факторами та обставинами.

Запобігання злочинності – сукупність(система) взаємопов’язаних загально соціальних й спеціально-кримінологічних заході спрямованих на виявлення, усунення чи нейтралізацію причин злочинів і умов, що сприяють їх вчиненню.

Політика (politics) – сфера взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів у межах використання інститутів публічної влади задля реалізації своїх суспільно значущих інтересів і потреб. Політику в цьому розумінні вивчають і аналізують переважно політичні аналітики.

Політика (policy) – план дій, або напрям дій, прийнятий і дотримуваний владою, керівником, політичною партією та ін. Саме в такому контексті розуміється термін державна політика загалом чи її відповідний напрям: зовнішня, внутрішня, економічна, соціальна, культурна тощо.

Державна політика(від грецьк. politike – мистецтво управління державою) - відносно стабільна, організована й цілеспрямована діяльність/бездіяльність державних інституцій,здійснювана ними безпосередньо чи опосередковано щодо певної проблеми або сукупності проблем, яка впливає на життя суспільства.

Антикорупційна політика – заснована на ідеї гуманізму та принципі верховенства права стратегічна складова внутрішньої антикримінальної політики держави, владна дефініція яка полягає у формуванні ключових доктринальних засад у сфері запобігання й протидії корупційній злочинності та її практична реалізація в системі органів і установ антикримінальної юстиції¹ у відповідності з положеннями кримінально-правової, кримінально-процесуальної та кримінально-виконавчої політики та законодавства України.

Кримінально–правова політика – системоутворюючий елемент (складова) правової політики у сфері боротьби із злочинністю, яка розробляє стратегію і тактику, формулює основні задачі,принципи, напрями і цілі кримінально-правової дії на злочинність,засоби їх досягнення і виражається в нормах кримінального закону,практиці їх застосування,актах офіційного тлумачення кримінально-правових норм та постановах Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду в кримінальних і цивільних справах.

Кримінально–виконавча політика – самостійна галузь державно-правової діяльності уповноважених на те суб’єктів соціального управління щодо визначення обов’язкових до виконання керівних ідей, принципів, доктринальних положень, установок, вимог, цілей та завдань у сфері забезпечення ре соціалізації осіб, які відбувають покарання, котрі відповідали б законам та закономірностям соціалізації особистості, збалансовано забезпечували задоволення законних прав та інтересів громадянина, суспільства і держави.

Антикриміногенна політика – один із аспектів політики держави, що включає розроблення і здійснення комплексу економічних,політичних,ідеологічних,культурних,правових,адміністративних,організаційних та інших заходів,спрямованих на нейтралізацію,блокування та усунення криміногенних факторів, виявлення та припинення злочинів, притягнення осіб винних у їх вчиненні до відповідальності.

Кримінологічна експертиза(від лат.ekspertiri–пробувати,випробувати) – процес щодо виявлення, фіксації та оцінки кримінологічно значущих факторів, виникнення, зміни та закономірності яких пов’язані з об’єктом дослідження, а також розроблення рекомендацій щодо їх недопущення чи стимулювання.

Кримінологічна ситуація – стан злочинності, що склався на певній території (населеному пункті, регіоні, державі) за певний період часу (добу, декаду, місяць, квартал та ін.) у результаті дії різноманітних причин та умов політичного, економічного, ідеологічного, правового, соціально-демографічного та іншого характеру, що визначають її зміст та особливості, а також інформаційне забезпечення та заходи запобігання цим явищем, тобто результат взаємодії криміногенних(тих,що активізують) та анти криміногенних (тих, що нейтралізують) соціальних чинників.

Кримінологічна прогностика – складовий елемент кримінологічної політики держави, що визначає методику й принципи прогнозування злочинності,окремих її видів, а також заходів запобігання злочинності.

Кримінологічний прогноз – це ймовірне судження про майбутній стан (рівень, структуру, динаміку) злочинності та її детермінанти, можливості запобіжних та інших засобів впливу на злочинність у певний період часу.

Кримінологічне прогнозування – процес наукового передбачення змін і тенденцій, кількісних та якісних характеристик злочинності, її причин і умов, особи злочинця, заходів запобігання злочинам у майбутньому, а також перспектив розвитку кримінологічної науки

Ідеологія антикорупційної політики держави – сукупність філософських, моральних, правових, політичних та інших( культурних, демографічних, економічних ) поглядів, переконань і принципів щодо механізму формування та реалізації антикорупційної політики держави.

Концепція запобігання злочинності – система загальнотеоретичних положень(доказів,поглядів,розуміння) спрямованих на розкриття сутності запобігання злочинності в конкретних історичних умовах шляхом науково обґрунтованого визначення її мети,завдань,принципів,форм і засобів.

Державне управління у механізмі формування та реалізації антикорупційної політики держави – вид діяльності органів, установ і організацій щодо здійснення управлінського, тобто організуючого впливу на процеси ефективного формування та реалізації антикорупційної політики держави, шляхом використання повноважень виконавчої влади.