2Предмет економічної теорії, еволюція його визначення

Еволюція визначення предмета економічної теорії:

• Давньогрецькі та давньоримські мислителі. Меркантилісти, фізіократи, класична політична економія. Марксисти.

1. Вчення про закони домашнього господарства, домоводства;

2. Наука про створення, примноження та розподіл багатства нації;

3. Наука про виробничі відносини і закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням благ на різних етапах розвитку людського суспільства.

• Сучасні західні економісти (А.Маршалл, П.Самуельсон, Е. Долан, Дж. Робінзон, К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю) визначають економічну теорію як науку про:

1. сферу індивідуальних і суспільних дій людей, що найтіснішим чином пов’язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту;

2. дій людей у процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів;

3. діяльність людей за умов рідкісності ресурсів;

4. вивчення поведінки людей як зв'язку між метою та обмеженістю засобів, що можуть мати альтернативні шляхи застосування;

5. ефективне використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.

Навіть при такому розмаїтті визначень предмета ек.т., жодне з них не є повним вичерпним розкриттям сутності досліджуваного об’єкта.

Ек.т. – динамічна наука, яка постійно збагачується новими знаннями, предмет її дослідження розширюється й уточнюється. Розвиток ек.т. відбувається на основі поєднання процесу плюралізації зі зростаючою тенденцією до інтеграції її різноманітних напрямків і шкіл.

Отже, ек.т. – сусп. наука, яка вивчає закони розвитку ек.с-м, діяльність ек. суб’єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.

Ек.т. включає такі розділи:

• основи ек.т.(політекономія) – фундаментальна, методологічна частина ек.н, яка розкриває сутність ек. категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку ек.с-м у різні історичні епохи;

• мікроекономіка вивчає ек.процеси і поведінку ек. суб’єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє вир-во, прибуток, з/п, попит і пропозицію на товари.

• макроекономіка вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні нац. ек-ки. Об’єктом її дослідження є валовий нац. продукт, нац. дохід, нац. багатство, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її причини, грош. обіг та рух процента, податкова політика, кредитно-банківська

с-ма;

• мезоекономіка вивч. Окремі галузі і підсистеми нац. ек-ки (агропром. Комплекс, військ-пром комплекс, територіально-ек. комплекси, вільні ек.зони)

• мегаекономіка вивч. Закономірності функціонування і розвитку світової ек-ки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.

3.

Методи пізнання економічних процесів і явищ

Метод ек.т. – сукупність прийомів, засобів і принципів,за доп. Яких досліджуються категорії і закони функціонування та розвитку ек.с-м.

1. Загальнонаукові:

• Діалектичний – базується на викор. Законів і принципів філософії, обґрунтованих нім. філософом Георгом Гегелем, сутність яких полягає у пізнанні ек. явищ і процесів у їхньому взаємозв’язку та взаємозалежності, у безперервному розвитку, у розумінні того, що накопичення кількісних змін зумовлює зміни якісного стану, що джерелом розвитку є єдність і боротьби протилежностей.

• Наукова абстракція полягає у поглибленому пізнанні реальних ек. процесів шляхом виокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища очищених від всього випадкового, неістотного. Результат застосування: формування понять, ек. категорій, виявлення і формув. законів.

• Аналіз і синтез: при аналізі об’єкт дослідження розкладається на складові частини, кожна з яких вивчається окремо; при синтезі відбувається об’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв’язків між ними.

• Індукція і дедукція. Індукція – це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня. Дедукція – метод пізнання від загального до одиничного. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв’язок між ними.

• Метод поєднання логічного і історичного підходів: історичний метод вивчає процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний метод досліджує ек. процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей, зиґзаґів і подробиць, не властивих цьому процесові

• Ек. моделювання-формалізований опис і кількісний вираз ек. процесів і явищ (за доп. матем. і економетрики), структура якого абстрактно відтворює реальну картину ек. життя. Розрізняють макро- і мікроекономічні;абстрактно-теоретичні і конкретно-ек-чні; статичні і динамічні;графічні;математичні;комп’ютерні.

• Ек.експеримент – штучне відтворення ек. процесів і явищ з метою вивчення їх оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження. Ек експеримент дає змогу 7на практиці перевірити обґрунтованість наукових гіпотез і рекомендацій, щоб попередити помилки і провали в ек. політиці держави.

• Аналогія – перенесення властивостей одного явища на інше. Заздалегідь мають бути визначені й інші схожі ознаки, які дають можливість застосовувати аналогію, встановлювати необхідні зв’язки і відхилення між ознаками явищ, що існують у реальній дійсності.

• Метод порівнять викор. для визначення схожості та відмінності господарських явищ. Необхідність порівняння як загальнонаукового методу зумовлюється тим, що в ек. житті ніщо не може бути оцінено само по собі. Способи порівнянь: порівняння ознак, властивостей, статистичних величин, ек. категорій, дій ек .законів у різних умовах.

• Структурно-функціональний: передбачає розгляд будь-якого ек. явища як системного з обов’язковим аналізом ф-цій елементів, взаємодіють, вивчає системні ознаки, що зберігаються за об’єктом дослідження незалежно від х-ру їхньої трансформації.

2.Специфічні:

• Соц-ек. експеримент

• Статистичний – статистичні матеріали групують за математичними проблемами.

4.

Економічні категорії та закони, їх класифікація

Виробничо-господарській діяльності властиві об’єктивні економічні закони.

Економічні закони - внутрішні, істотні, стійкі причинно-наслідкові зв’язки і залежності економічних відносин людей. Об’єктивний характер економічних законів обумовлений такими обставинами: 1)виробництво життєвих благ здійснюється на основі і з використанням предметів, законів, сил природи існуючих незалежно від волі і свідомості людей; 2)матеріальною основою життєдіяльності людей є їх безперервний обмін речовин з природою; вони не можуть припинити споживання, як найважливіший компонент цього обміну, а тому не можуть на свій розсуд припинити виробництво, не можуть вільно маніпулювати обсягами і видами виробництва.

Економічні закони виступають як пануюча тенденція соціально-економічного розвитку суспільства. Вони проявляються не в кожному окремому явищі або процесі, а у всій їх сукупності на досить довгих відрізках часу; вони визначають спільну логіку економічного розвитку. Люди не безсильні перед цими економічними законами, не лишені своїх інтересів і активної ініціативності в їх реалізації. Закони незалежні від волі і свідомості людей, але не від їх діяльності. Це закони виробничо-господарської діяльності людей, суспільних дій, і вони мають місце лише в людському суспільстві. закони та здійснюючи свою виробничо-господарську діяльність в їх руслі, люди добиваються високих результатів в своїй діяльності.

Економічні категорії. Будь-яка галузь наукових знань здійснює типізацію, класифікацію великої кількості досліджуваних явищ. Результатом цих узагальнень в економічній науці є економічні категорії. Економічна категорія – наукове зібрання понять, яке абстрактно характеризує сутність багатьох однорідних, аналогічних економічних явищ. Інструмент наукового пізнання виробничо-господарських явищ і процесів; абстракція, що відображає в науковій свідомості дійсні економічні відносини. Економічні категорії істинні, оскільки існують ті відносини, відображенням яких є. Категорія – наукове поняття, яке характеризує окремі сторони ек. явища (ціна, прибуток, зарплата). Економічні закони виявляють суттєві, стійкі і необхідні причини, наслідкові зв’язки і взаємозалежність даного економічного процесу. Закон – суть економічних явищ.

Економічна теорія вивчає закони, які виражають причинно-наслідкові взаємозв’язки і взаємозалежності. що виникають у сферах виробництва, розподілу, обміну та спож-ня.

Ек. закон – це стійкий, істотний, причинно-наслідковий зв'язок і взаємозалежність явищ і процесів ек. життя. Ек. закони розкривають взаємозв'язок, внутрішню залежність кількох або багатьох однопорядкових явищ. Крім того, в законах фіксується динаміка, процеси руху й розвитку ек. життя.

Ек. закони хар-ся такими особливостями: вони мають сутнісний х-р; виявляються через прак­тичну діяльність людей. Тому ек. закони діють не так безумовно, як закони природи; вони проявляються як основні пануючі тен­денції ек. розвитку сусп-тва.

Форми вияву ек. закону — це рез-т дії його причинно-наслідкового зв'язку. Це те, що можна спостерігати на поверхні розвитку ек. явищ. Зміст ек. закону містить його кількісне вираження, або, інакше кажучи, математичну модель закону.

Ек. закони математично виявляються у різних формулах функціональної залежності. Визначення кількісного вираження ек. закону має дуже важливе значення Воно дає можл-ть наочно побачити, як розвиваються ек. процеси; своєчасно виявити недоліки і вжити відповідних заходів щодо усунення їх.

Типи: осн., загальний, особливий.

Пізнання ек. законів дає змогу визначити основні тенденції ек. розвитку сусп-тва, передбачити його перспективу. Є два шляхи пізнання ек. законів: через виявлення нових законів і через поглиблення розкриття змісту, механізму дії та взаємодії законів. Пізнання ек. законів сприяє правильному їх використанню в господарській д-сті.

Механізм використання ек. законів містить комп­лекс заходів, спрямованих на подолання ек. суперечностей, розробку форм, принципів і методів використання ек. за­конів з метою ефективного ведення господарства Цей механізм охоплює дії державних органів, які розробляють на основі ек. законів правила господарювання, д-сті різних ринкових стр-р (бірж тощо), підприємців, фірм як основних ланок господарства

Розрізняють три рівні використання ек. законів: економіко-теоретичний (вчити всіх), безпосередньо управлінський (дії держави) і практичний (дії п-ств).

5.

Функції економічної теорії

Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів і категорій, істотні причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів, форми їхнього вияву, об'єктивні внутрішні суперечності, подолання яких забезпечує поступальний розвиток суспільства. Вона є методологічним фундаментом для інших економічних дисциплін.

Практична функція полягає в обґрунтуванні практичного застосування економічних законів для вирішення господарських завдань, здійснення економічної політики, яка б якомога повніше відповідала інтересам людини, колективу, суспільства; раціональних форм управління господарством; здійсненні практичних заходів щодо розв'язання економічних суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку виробництва і зростання добробуту населення. Прогностична функція економічної теорії — це передбачення напрямів розвитку економічних процесів для запобігання економічним втратам, пом'якшення перебігу деяких негативних процесів, прогнозування дій, які сприятимуть подоланню економічних криз, зменшенню інфляції, скороченню безробіття, зростанню реальних доходів населення тощо.

Сутністю методологічної функції економічної теорії є використання економічних знань для здійснення досліджень у галузі не тільки економіки, а й соціології. Вона спрямована на формування сучасного економічного мислення людей, дає змогу об'єктивно і всебічно оцінювати економічну політику держави, а також економічні програми різних політичних партій і рухів.

6.

Економічні потреби суспільства, їхня суть та структура.

Потреба – це нужда в чому-небудь, об’єктивно-необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, сусп-ва в цілому; внутр. збудник активності.

Ек.потреби – це потреби в ек. благах.

Класифікація:

1. За х-ром виникнення:

• Первинні-пов’язані із самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло;

• Вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розв. цивілізації.

2. За засобами задоволення:

• Матеріальні(потреби в матер.благах)

• Нематеріальні(духовні потреби)

3. За нагальністю задоволення:

• Першочергові( предмети першої необхідності)

• Другорядні(предмети розкоші)

4. За можливостями задоволення:

• Насичені, вгамовані(мають чітку мету і можливість повного задоволення)

• Ненасичені, невгамовні(не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення)

5. За участю у відтворювальному процесі:

• Виробничі(потреби у засобах вир-ва)

• Невиробничі(потреби у споживчих благах)

6. За суб’єктами вияву:

• Особисті( виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда)

• Колективні, групові(потреби груп людей, групові)

• Суспільні(потреби функціонування та розвитку сусп-ва в цілому)

7. а кількісною визначеністю та мірою реалізації:

• Абсолютні(перспективні потреби, які мають абстрактний х-р і є орієнтиром ек. розвитку)

• Дійсні(формуються залежно від досягнутого рівня вир-ва і є сусп-ною нормою для певного періоду)

• Платоспроможні(визначаються платоспроможним попитом)

• Фактичні(задовольняються наявними товарами та послугами)

Всезагальний ек.закон зростання потреб відбиває внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв’язки між вир-цтвом та споживанням, потребами та існуючими можливостями їхнього задоволення.

Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою ек. та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу дедалі нових і нових потреб.

7.

Економічні інтереси: сутність, субєкти, класифікація.

Усвідомлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів.

Ек. інтереси – усвідомлене прагнення ек. суб’єктів задовольнити певні потреби, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

Класифікація:

1. За ознакою суб’єктивності: (Особисті; Колективні; Суспільні.)

2. За важливістю: (Головні; Другорядні.)

3. За часовою ознакою: (Поточні; Перспективні.)

4. За об’єктом інтересів: (Майнові; Фінансові; Інтелектуальні.)

5. За ступенем усвідомлення: (Дійсні; Уявні.)

Суб'єкти економічних інтересів — окремі індивіди, сім’ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому.

8.

Взаємодія потреб та інтересів як рушійна сила соціально-економічного прогресу.

У кожному економічному відношенні - між підприємцями і ви-робниками, між виробниками і споживачами, державою і недер-жавним сектором економіки (бізнесом), партнерами, у відносинах між індивідами - мають місце елементи боротьби г співробітни-цтва. Взаємодія інтересів виступає рушійною пружиною соціально-економічного розвитку. "Найближчий погляд на історію, - писав Ф. Гегель, - переконує нас в тому, що дії людей виникають з їх потреб, пристрастей, їх інтересів..." Наприклад, в Україні головний інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного і соціального прогресу суспільства. В умовах відновлен-ня української державності головним стає також національний інтерес. Проведення ринкових реформ і трансформація суспільства як головний інтерес властиві в цілому всім країнам колишньої командно-адміністративної системи. Так, для США, Великобританії у 80-і роки головний інтерес полягав у трансформації економіки відповідно до сучасного етапу технологічної революції, що знайшло свій прояв в політиці "рейганоміки" та "тетчеризму". Такі загальні теоретичні основи розгляду економічних потреб та інтересів як головної рушійної сили соціально-економічного прогресу.

 9.

Економічна система, її суть цілі й основні структурні елементи.

Система – органічно ціле утворення, що складається з ряду створюючих його частин, закономірно та міцно пов’язаних між собою причинно-наслідковими зв’язками та залежностями.

Економічна система – зв’язуюча ланка між природною та суспільною системами. При цьому вона різними своїми сторонами входить до складу і природи і суспільства. В сфері економіки функціонують ресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, що формуються суспільною системою. Суспільна система формує потреби, якісні та кількісні характеристики продуктів. Під економічною системою розуміється особливим образом упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг. Структура економічної системи: 1.Продуктивні сили. 2. Виробничі відносини. 3. Господарський механізм. Продуктивні сили – матеріальна основа економічної системи. Включає 2 елементи: робочу силу і засоби виробництва. Робоча сила: 1. Особистий фактор виробництва. 2. Сукупність фіз. І духовних здібностей людей до праці. 3. Підприємницькі здібності людини. Засоби виробництва – речовий фактор суспільного виробництва: 1.Предмети праці: а) дані природою. Б)перероблені людською діяльністю (сировина). 2.Засоби праці: а) машини, устаткування, інструменти. Б) технологічні процеси і енергопостачання. В) інформація, інформаційне забезпечення. Виробничі відносини є об’єктивні і матеріальні, адже складаються незалежно від волі і свідомості людей і є суспільною формою проявц продуктивних сил. Вони поділяються на соціально-економічні і організаційно-економічні. Соц.-ек. – це зв’язки людини з людиною. Орг.-ек. – відносини, що характеризують організаційну форму розвитку продуктиних сил. Господарський механізм – частина економічної системи, що регулює економічну діяльність і забезпечує раціональне співвідношення між окремими підсистемами і елементами економічної системи. Кожна економічна система включає в себе: провідний тип власності на ресурси (приватний і державний), основні групи суб'’ктів суспільного виробництва і відносини між ними, економічну форму результатів виробництва, принципи організації виробництва, розподілу, обміну, споживання; загальні економічні закони.