Види людських відчуттів
Дистантні відчуття
Зір
Слух
Нюх
Контактні відчуття
Смак
Тактильні відчуття
Дотик
Біль
Температурні відчуття
Вібраційні відчуття
Глибинні відчуття
Чуттєвість від внутрішніх органів
М'язова чуттєвість
Біль — своєрідне відчуття, яке виникає внаслідок сильних подразнень нервової системи. Больові подразнення сприймаються периферичними нервовими рецепторами і передаються по нервових провідниках до головного мозку. Біль являє собою захисну реакціюорганізму, яка виникла в процесі еволюційного розвитку. Іноді біль є першою ознакою хвороби або сигналом небезпеки, що загрожує організмові від навколишнього середовища. В цьому плані біль відіграє позитивну роль. Але при надмірній інтенсивності і тривалості біль перетворюється на хворобливе явище. Це зумовлюється тим, що тривалі сильні подразнення сприймаючих біль периферичних рецепторів супроводяться невпинним надходженням больових імпульсів до відповідних центрів головного мозку. Внаслідок цього настає розлад їхньої діяльності, що позначається на роботі багатьох систем організму. Відповідно до різноманітності причин болю, для його полегшення й гамування застосовуються численні засоби.
Питання 22 «Сприймання та його основні властивості»
Різноманітну інформацію про зовнішнє і внутрішнє середовище людина отримує за допомогою органів чуття у вигляді відчуттів.
Відчуття — найпростіший психічний процес, суттю якого є відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів і явищ, що безпосередньо діють на органи чуття. В основі його лежить складний рефлекторний акт. Завдяки поєднанню сенсорних і моторних компонентів аналізаторний апарат відтворює об’єктивні властивості подразників, які діють на рецептор.
Відчуття поділяються на зорові, слухові, рухові, смакові, нюхові, температурні, органічні, вібраційні, кінестетичні, тактильні, відчуття рівноваги, прискорення тощо.
Сприймання залежить від минулого досвіду людини, змісту її психічної діяльності. Ця особливість сприймання називається аперцепцією. Це означає, що за умови неповних, неоднозначних або суперечливих даних людина інтерпретує їх відповідно до наявних у неї системи образів, знань, потреб, мотивів, емоційного стану, змісту і завдань трудової діяльності.
Основними властивостями сприймання є предметність, цілісність, структурність, константність, вибірковість та усвідомленість.
Предметність сприймання означає, що людина сприймає світ не у вигляді окремих відчуттів, а у формі окремих предметів, що протистоять їй.
Цілісність сприймання виникає внаслідок аналізу і синтезу комплексних подразників, які доповнюють відчуття необхідними елементами.
Структурність пов’язана зі сприйманням взаємозв’язків між елементами відчуттів, що забезпечує цілісний образ предмета.
Константність сприймання характеризується відносною постійністю властивостей предметів незалежно від умов сприймання. У процесі праці вона проявляється в константності сприймання кольору незалежно від освітлення, величини предмета — незалежно від віддалі, форми предмета — при зміні його положення, предметної ситуації як єдиного цілого.
Вибірковість сприймання полягає у виокремленні одних об’єктів серед багатьох інших, які діють на людину.
Усвідомленість сприймання означає, що сприйнятий предмет може бути віднесений до певного класу, визначений і узагальнений словом.
Уявлення — це процес відображення в корі головного мозку тих предметів і явищ, які в даний момент не діють на органи чуттів.
Питання 23 «Види сприймань , їх характеристика»
Види сприймання : 1. За конкретним змістом об’єкту : сприймання тексту, мистецтва, природи, учбового матеріалу; 2. За формами існування матерії : часу, простору, руху; 3. За провідним аналізатором : зорове, слухове, нюхове, дотикове, кінестетичне ( рухове ). Сприймання простору включає сприймання форми, розміру, віддаленості і напрямку розташування предметів. Усі ці характеристики визначаються у співвідношенні з положенням тіла. Сприймання простору відбувається в процесі рухової діяльності і становить вищий рівень аналітико-синтетичної діяльності, яку називають просторовим аналізом.
Питання 24 «Пам'ять її види та властивості»
Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування:
мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.
довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування;
За характером переважаючої психічної активності:
рухова — пам'ять на рухи та їх системи;
емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності;
образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова;
словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.
За тривалістю збереження інформації:
сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.
короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;
довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;
оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.
Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без будь-якої свідомої установки на запам'ятовування. Людина може охопити поглядом близько семи предметів, запам'ятовуючи у середньому від п'яти до дев'яти одиниць інформації, які вона спроможна точно відтворити через кілька десятків секунд після їхнього пред'явлення. Тому обґрунтовано вважають, що обсяг короткочасної пам'яті становить (7±2) елементи.
Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті. Встановлено що інформація найкраще запам'ятовується, якщо до неї повертатися через визначені проміжки часу. Перший складає 15-20 хв, що зв'язано з роботою короткочасної пам'яті. Через дві години в людини включаються функції довгострокової пам'яті. Найкраще повернутися до вивченого через вісім годин і через добу. Якщо ж матеріал не повторювати, він буде сприйматися як новий.
Виявляється, що пам'ять не локалізована в якійсь конкретній частині мозку; вона може залежати від зміни шляхів, якими проходять нервові імпульси при їхньому поширенні вмозку. Пам'ять можна тренувати шляхом постійного використання так, щоб між нервовими клітинами (нейронами) мозку установилися чіткі зв'язки. Події, що запам'ятовуються в короткочасній пам'яті, швидко забуваються, у той час як події, що залишилися в довготривалій пам'яті, запам'ятовуються надовго і можуть бути відновлені через багато років
Питання 25«Основні процеси памяті , їх загальна характеристика»
До процесів пам’яті відносять запам’ятовування, збереження, відтворення і забування.
Запам’ятовування – це процес пам’яті, в результаті якого відбувається закріплення нового матеріалу шляхом пов”язування його з раніше набутим.
Збереження - процес пам’яті, що забезпечує утримання результатів запам’ятовування протягом тривалого часу.
Відтворення – мнемічний процес, який забезпечує відновлення матеріалу, що зберігається в пам’яті. В його основі лежить актуалізація раніше закріпленого матеріалу шляхом переведення його з довгочасної пам’яті в короткочасну.
Питання 26 « Смислове і механічне запам’ятовування та їх місце і роль у засвоєнні знань»
Смислова пам’ять пов”язана з розумінням матеріалу, який запам’ятовується. Вона спирається на смислові зв”язки, які являють собою різні за складністю системи словесних і образних асоціацій. Запам’ятовуваний матеріал логічно обробляється, узагальнюється, пов”язується з наявним досвідом, а тому довше зберігається і легше відтворюється, Смислове запам’ятовування розвивається разом з розвитком мовлення і мислення.
Механічна пам’ять існує в тих випадках, коли не забезпечується розуміння засвоюваного матеріалу. Вона починає діяти тоді, коли матеріал надто важкий для розуміння або коли його розуміння підмінюється простим повторенням. Іноді невірно вважають, що механічне і смислове запам’ятовування є ступенями розвитку пам’яті.
Питання 27 « Основні умови успішного довільного запомятовування »
Умови успішного запам’ятовування: • багаторазове розумно зорганізоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень; • розподіл матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць; • розуміння тощо.
Питання 28 «Відтворення »
Відтворення – мнемічний процес, який забезпечує відновлення матеріалу, що зберігається в пам’яті. В його основі лежить актуалізація раніше закріпленого матеріалу шляхом переведення його з довгочасної пам’яті в короткочасну. При цьому відбувається деяка його реконструкція, яка залежить від обсягу матеріалу, часу його збереження і міцності запам’ятання. Відтворення може відбуватися з різним ступенем трудності, а тому виділяють його окремі види: впізнавання, власне відтворення і пригадування. Впізнавання – це відтворення об”єкту в умовах його повторного сприймання. Воно пов”язує наш досвід з сприйманням оточуючих предметів і дає можливість правильно орієнтуватися в навколишньому світі. За допомогою мнемічних операцій відбувається співставлення перцептивного образу з образом, який зберігається в пам’яті. Впізнавання буває різним за своєю чіткістю і повнотою, може відбуватися як мимовільно, так і довільно. Швидкість і повнота впізнавання залежать від повноти і міцності запам’ятання. Якщо запам’ятання було міцним, то впізнавання може відбуватися як миттєвий мимовільний акт. Так, поглянувши на обличчя добре знайомої людини, ми зразу встановлюємо хто це. Але нерідко впізнавання буває неповним і тому невизначеним. Тоді воно проходить як складний довільний процес. Наприклад, при сприйманні обличчя людини може виникнути відчуття знайомого, але встановити хто це зразу не вдається. Тоді ми намагаємося встановити де зустрічалися з цією людиною, при яких обставинах це було і т.д.
Питання 29 «Забування, його причини та способи боротьби з ним»
Питання 30 «Асоціація, її види»
Асоціація (лат. associo — з'єдную, зв'язую) — поняття, що виникає при згадуванні іншого.
Асоціація в психології — суб'єктивний образ об'єктивного зв'язку між предметами і явищами, фізіологічною основою якого є тимчасовий нервовий зв'язок. Арістотель перший помітив явище Асоціація і ввів класичний поділ їх на 4 види: Асоціація за схожістю (кішка — тигр), Асоціація за контрастом (холодне — гаряче), Асоціація за суміжністю в просторі (поле — квітка), Асоціація за суміжністю в часі (ніч — сон). У психології поняття Асоціація здебільшого вживалось у вигляді терміну «асоціація уявлень», що був введений Локком для позначення зв'язку між уявленнями, викликаними випадковим збігом явищ в часі. В буржуазній психології дуже поширене подібне механістичне розуміння Асоціація як випадкових, несуттєвих зв'язків, що протиставляються так званим «смисловим» зв'язкам. У радянській психології здобуло визнання сєченовсько-павловське розуміння А. як універсального фундаментального психологічного явища. «…Тимчасовий нервовий зв'язок, — писав Павлов, — є найуніверсальнішим фізіологічним явищем у тваринному світі і в нас самих. А разом з тим воно ж і психічне — те, що психологи називають асоціацією, чи буде це утворенням з'єднань з усіляких дій, вражень або з літер, слів і думок» [1]. Павлов дав фізіологічне пояснення і окремим видам А. За Павловим, в основі асоціацій за одночасністю лежать умовні нервові зв'язки, генералізація ж цих зв'язків відповідає асоціаціям за схожістю, а основні розумові операції зводяться до аналізу і синтезу умовних зв'язків. В Україні проблеми Асоціації розробляли: Г. С. Костюк, І. П. Смолій (Київ), Д. Г. Елькін (Одеса) та інші.
Питання 31 «Індивідуальні відмінності памяті »
Життєві спостереження і експериментальні дослідження показують, що пам’ять у різних людей неоднакова. Одні запам’ятовують і відтворюють швидко, точно, багато, інші — швидко, але не точно і небагато. Одні краще запам’ятовують предмети і малюнки, інші — слова, треті—музичні мелодії і так далі
Кожна людина може запам’ятовувати різноманітний матеріал, але з різним успіхом і різними способами. Відповідно до цього розрізняються наочно-образний, словесно-відсторонений і проміжний між ними типи пам’яті. Одні люди краще запам’ятовують предмети, картини, обличчя, кольори, звуки і тому подібне (наочно-образний тип пам’яті); інші — словесний матеріал: словесні формулювання, поняття/ числа і тому подібне (словесно-відсторонений тип пам’яті); треті — і те і інше однаковою мірою (проміжний або середній, тип пам’яті). Представники наочно-образного типу пам’яті будь-який матеріал прагнуть запам’ятати головним чином за допомогою конкретних образів, тоді як представники словесно-відстороненого типу пам’яті, навпаки, будь-який матеріал, зокрема наочний, запам’ятовують, користуючись великою мірою словесними позначеннями, різними словесно -сформульованими логічними схемами.
Індивідуальні відмінності пам’яті знаходяться в прямій залежності від характеру діяльності людини, чим і визначається переважне використання одних аналізаторів в порівнянні з іншими. Типи пам’яті є результатом систематичної діяльності людини. Вони залежать від навчання, від професійної діяльності і можуть мінятися і розвиватися разом із зміною діяльності людини. При різносторонній діяльності пам’ять наближається до гармонійного поєднання позитивних особливостей кожного типу.
Питаняя 34 «Мислення та його характерні особливості»
Ми́слення — це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відносини з природним і соціальним світом, що її оточує.
Мислення — це процес опосередкованого і узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях
Основні функції мислення
Пізнавальна (відображення світу і самовідображення)
Проектувальна (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності)
Прогнозна (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього)
Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислове перероблення)
Технологічна (розроблення правил, норм, стандартів, рецептів життєдіяльнсті людини і суспільства в різних формах та проявах)
Рефлексивна (самопізнання розуму, самоаналіз)
Інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продуктів людської культури)
Аналітична і синтетична
Постановка та розв'язання різноманітних задач і проблем
Питання 36 Основні мислительні операції
Розумові дії - це дії з предметами, відбитими в образах, уявленнях і поняттях про них.
У розумових діях можна виокремити їх головні складові елементи, або процеси - розумові операції. Такими є порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація.
Порівняння - важлива операція мислення. За її допомогою пізнаються схожі та відмінні ознаки і властивості об'єктів. Операції порівняння можуть бути різними за складністю, залежно від завдання або змісту порівнюваних об'єктів. Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак предметів.
Аналіз і синтез. Аналіз у мисленні є продовженням того аналізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об'єктивної дійсності. Він являє собою мислене розчленування предметів свідомості, виокремлення в них їх частин, сторін, аспектів, елементів, ознак і властивостей.
Розуміння потребує не лише аналізу, а й синтезу.
Аналіз і синтез — це протилежні і водночас нерозривно пов'язані між собою процеси.
Синтез - це мислене об'єднання окремих частин, сторін, аспектів, елементів, ознак і властивостей об'єктів в єдине, якісно нове ціле.
Питання 37 «Види Мислення »
Види мислення — практичне (емпіричне) і теоретичне, професійне (як єдність практичного і теоретичного мислення). їх різновидами є буденне і наукове, філософське і художнє, інженерне і технологічне, і т.д.
В історії філософії поділ мислення людини на практичне і теоретичне вперше був здіснений філософами античності (Платон, Арістотель), в Новий час Кант, Гегель та інші філософи визначали особливості практичного і теоретичного мислення, їх функції.
Практичне мислення формується і розвивається у процесі безпосередньої життєдіяльності людини. Воно нерозривно зв'язано з конкретними діями, які здійснює людина в таких видах діяльності як гра, навчання, професійна робота, суспільна праця і виконує функцію обгрунтування діяльності. Психологи називають практичне мислення "мисленням в дії".
Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних завдань і проблем; на вирішення проблемних ситуацій, які виникають перед людиною або соціальною групою; інтелектуальну підготовку до фізичного перетворення дійсності — постановка мети, складання плану дій, пошук засобів, необхідних для досягнення мети.
Термін "практичне мислення" також використовують у значенні як доцільне, обумовлене лише метою і діями людей. Для характеристики практичного мислення можна скористатись принципом середньовічного філософа У .Оккама — "Не множити сутність без потреби".
Київський логік А.Т.Ішмуратов при аналізі практичних розсудів, які опредмечують практичну думку, називає наступні особливості — розсудливість, раціональність, доцільність, логічність.
Розсудливість означає, що людина обговорює сама з собою або з кимось іншим способи виконання діяльності, її результати і можливі наслідки, тобто осмислює по суті діяльність, яку вона здійснює.
Раціональність означає оцінку діяльності людиною, яка практично реалізує певний план, програму, схему, норму поведінки і т.д. Раціонально мисляча людина завжди співвідносить свою практичну діяльність з ідеальними планами, схемами, нормами і дає оцінку в певному контексті і ситуації.
Доцільність означає дію, яка оцінюється як засіб для досягнення мети. Синонімом терміну "доцільність" є термін "корисність" ("Корисно займатися спортом", "Доцільно частіше бувати на свіжому повітрі").
Логічність означає, наскільки логічно зумовлена (обгрунтована) та або інша діяльність, поведінка, чи виводиться вона з необхідністю із попередньої; чи імпульсивна вона, чи логічно обгрунтована попереднім планом, програмою.1
В практичних розсудах (висловлюваннях і умовиводах) головним є усвідомлення і доведення про необхідність, або бажаність, або потрібність здійснення певних дій. Бажаність, потрібність, необхідність, доцільність є вихідними положеннями (принципами, постулатами), на підставі яких у сфері практичного мислення логічно обґрунтовується здійснення планів і програм (намірів).
Теоретичне мислення — це сфера "умогляду" (за Арістотелем), сфера "чистого" розуму, який будує теоретичні системи знання, не звертаючись безпосередньо до чуттєвого досвіду; це сфера всезагальних абстракцій (понять). Всезагальним Арістотель називав "те, що є завжди і всюди".
Питання 40 «Мова і мислення»
Упродовж усієї історії психологічних досліджень мислення і мови проблема зв'язку між ними привертала до себе увагу психологів. Багато сучасних учених вважають, що хоча мислення і мова нерозривно пов'язані, вони є як по генезису, так і по функціонуванню відносно незалежні реальності.
Мову ділять на зовнішню і внутрішню. Зовнішня підрозділяється на а) монолог (мова, доповідь) і діалог; б) усну і письмову (иерографическую, ієрогліфічну, або альфабетическую).
Серед функцій розмови виділяють:
1. Сигнитификативная - позначення предмета.
2. Узагальнення - називає групу схожих предметів.
3. Комунікативна: а) інформаційна (передача інформації), б) виразна (передача почуттів), в) волевиявлення.
Розрізняють три типи внутрішньої мови :
1.Внутрішнє промовляння - "мова про себе", що зберігає структуру зовнішньої мови, але позбавлена звуку. Ця мова типова для вирішення розумових завдань в ускладнених умовах.
2.Власне внутрішня мова, коли вона виступає як засіб мислення, користується специфічними одиницями і має специфічну структуру.
3.Внутрішнє програмування. Тобто формування і закріплення в специфічних одиницях задуму мовного висловлювання, цілого тексту.
Питання 41 «Уява. »
Уя́ва — конструктивне, хоча не обов'язково творче вживання минулого чуттєвого досвіду, оживленого як образи у даному досвіді на ідейному рівні, яке у своїй сукупності не є відтворенням минулого пережиття, але новим формуванням матеріалу, що походить з минулого досвіду: така побудова є або творчою, або наслідувальною, будучи творчою, коли вона є само-розпочатою і само-сформованою, та наслідувальною, коли вона слідує формуванню започаткованим і сформованим іншим.
Уява — уявлення, при відсутності реального предмета, або необгрунтоване припущення, або діяльність, що породжує дане уявлення чи припущення.
Уява — це психічний процес, який є надзвичайно важливим для розвитку творчості, творчого мислення. Г. Сельє говорить про уяву як одну з провідних характеристик творчої особистості.
Види уяви
Активна (довільна) уява — послідовність фантазій, викликаних за допомогою довільної концентрації." (К.Юнг) Пасивна (мимовільна) уява — послідовність фантазій, викликана мимовільними процесами психіки. Продуктивна уява — в рамках цього виду уяви дійсність свідомо конструюється людиною, а не просто механічно копіюється чи відтворюється. Репродуктивна уява - при використанні цього виду уяви постає завдання відтворити реальність в тому вигляді, в якому вона реально існує. Конкретна уява — уява, при реалізації якої, здійснюється оперування конкретними образами реальної дійсності. Абстрактна уява — уява, при реалізації якої, здійснюється оперування абстрактними образами.
Питання 42 «Прийоми створення образів уяви»
Створення людиною образів нових об’єктів зумовлене потребами її життя та діяльності. Залежно від завдань, що постають перед нею, активізуються певні сліди попередніх вражень і утворюються нові комбінації асоціативних зв’язків. Цей процес набуває різної складності залежно від мети, змісту та попереднього досвіду людини. Найелементарнішою формою синтезування нових образів є аглютинація (від лат. aglutinare — склеювання). Це створення образу шляхом або частин, узятих з різних об’єктів. Наприклад, такими є казкові образи русалки — напівжінки, напівриби, кентавра — напівчоловіка, напівконя, у технічній творчості — тролейбуса — сполучення властивостей трамваю та автомобіля, танка-амфібії, що поєднує властивості танка і човна.
Прийомом створення нових образів є аналогія. Суть цього прийому полягає в тому, що створюваний новий образ схожий на реально існуючий об’єкт, але в ньому проектується принципово нова модель явища чи факту. На принципі аналогії базується нова галузь інженерної справи — біоніка. Біоніка виокремлює деякі властивості живих організмів, які стають засадовими стосовно конструювання нових технічних систем. Так було створено багато різних приладів — локатор, “електронне око” тощо.
Нові образи можуть створюватися за допомогою наголошування.
Цей прийом полягає в навмисному посиленні в об’єкті певних ознак, які виявляються домінуючими на тлі інших. Малюючи дружній шарж чи карикатуру, художник знаходить у характері чи зовнішності людини щось неповторне, притаманне тільки їй і наголошує на цьому художніми засобами.
Питання 43 «Мова її види та функції»
МОВА - суспільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків. За її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, передають їх нащадкам, мають змогу налагодити спільну діяльність у всіх галузях людської діяльності.
МОВА є системою знаків, що мають соціальну природу, яка створилася й закріпилася в процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства.
Мовлення - це процес використання людиною мови для спілкування
Мовлення і мислення. Питання про зв´язок мовлення з мисленням у певному розумінні є ключовим у психології мови. Очевидно, що нормальне мовлення неодмінно осмислене, таким чином невідривне від думки, у вираженні змісту формується його основна функція. Водночас форми зв´язку думки і слова важко уявити, вони навіть містичні: яким чином можна пояснити зв´язок нематеріального психічного явища, думки, і звукового, фізично зафіксованого слова?
Питання 44 « Емоціїї»
Емоції — це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. В емоційних переживаннях відбивається життєва значущість інформації
Світ емоцій людини багатогранний. Емоцій стільки, скільки ситуацій, в яких перебуває особистість. В цілому почуття й емоції змінюються контрастно в таких напрямках:
1) задоволення (приємне переживання);
2) незадоволення (неприємне переживання);
3) подвійне (амбівалентне);
4) невизначене ставлення до дійсності.
У людини, яка відчуває, наприклад, скорботу, гнів, радість, інші емоційні переживання, відбуваються різні зміни не лише в діяльності внутрішніх органів, а й у зовнішньому вигляді (міміка, пантоміміка тощо). Змінюється вираз обличчя, голос. Через виразні рухи і дії, як правило, розкривається почуттєва сфера особистості.
Страх - емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню людини і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічному стані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх у людини викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, іноді паралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом страху в людини виникають вегетативні дисфункції, з'являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли страх досягає сили панічного страху, жаху, він здатний нав'язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння, захисна агресія). Неадекватні реакції страху спостерігаються при різних психічних захворюваннях (фобії).
Настрій - відносно тривалий, стійкий психічний стан помірної або слабкої інтенсивності, що виявляється як позитивний або негативний емоційний фон психічного життя індивіда. Настрій може бути радісним або сумним, бадьорим або пригніченим. Джерелом виникнення того чи іншого настрою є, як правило, стан здоров'я або становище людини серед людей. Разом з тим настрій, у свою чергу, впливає на ставлення людини до свого оточення: неоднаковим воно буде у радісному настрої і, наприклад, у пригніченому.
Пристрасть - це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими спонуками людини і призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань. Причини формування пристрастей різні. Вони можуть визначитися усвідомленими ідейними переконаннями, виходити з тілесних потягів. Пристрасть нерідко є рушійною силою великих справ, подвигів, відкриттів. У медицині багато прикладів, коли в ім'я врятування людини, з метою вивчення тяжких захворювань та розробки методів боротьби з ними лікарі проводили досліди на собі.
Афект - сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин; характеризується яскраво вираженими руховими виявами та змінами у функціях внутрішніх органів.
ВОЛЯ
Волю в психології найчастіше визначають:
• через ВОЛЬОВІ ЯКОСТІ особистості - ініціативність, самовладання, витримку, наполегливість, рішучість, цілеспрямованість тощо;
• через ДОВІЛЬНУ РЕГУЛЯЦІЮ поведінки, психічних процесів;
• через ВОЛЬОВІ ДІЇ, які визначають за такими ознаками: усвідомленість, цілеспрямованість, подолання перешкод, ініціація дії, наявність вольового зусилля, відсутність залежності від актуальної потреби.
Жодна з наведених ознак не є достатньою для визначення змісту волі, але разом вони відрізняють вольову дію в її специфіці.
ВОЛЯ - це свідоме управління людиною своєю діяльністю та поведінкою, що виявляється у прийнятті рішення, подоланні труднощів і перешкод на шляху досягнення мети, виконання поставлених завдань.
Свідомість і воля є самостійними, хоча й поєднаними та перехрещуваними гранями психічного. Виконуючи свою роль у психічному процесі, свідомість не стає волею, але все ж таки є її важливою ознакою. Свідомість і у вольовому процесі залишається свідомістю. Вона забезпечує виконання волею її функцій.
Загалом вольова діяльність особистості охоплює:
• вольові процеси, які мають місце у будь-якому вольовому вчинку,
• вольову діяльність, яка виражається у здійсненні довільних і мимовільних дій;
• вольові стани - це тимчасові психічні стани, які оптимізують, мобілізують психіку людини на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод. Часто такі стани проявляються у вольовому зусиллі, яке відображає силу нервово-психічного напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні й моральні сили людини;
• вольові якості - відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення людини.
Темперамент
Темпера́мент — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакції людини на інших людей та на обставини. Термін введено в ужиток Клавдієм Галеном, у перекладі з латини означає «належне співвідношення частин».
У чистому вигляді темпераменти зустрічаються вкрай рідко.