49. Метод одночасного розподілу – це:

1. метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, що передбачає розподіл взаємних послуг шляхом розв'язання системи рівнянь;

2. метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого їхні витрати списують безпосередньо на витрати виробничих підрозділів;

3. метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно щодо виробничих під­розділів та інших обслуговуючих підрозділів;

4. метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно з урахуванням взаємних послуг.

50. У практиці вибір бази розподілу накладних витрат залежить від характеру діяльності й технології виробництва. Найпоширенішими базами розподілу є:

1. пряма заробітна плата;

2. чисельність робітників;

3. заробітна плата керівників різних рівнів управління;

4. вартість устаткування.

51. Одиниця вимірювання окремих видів продукції (робіт, послуг), собівартість яких визначається, — це:

1. калькуляційна одиниця;

2. об'єкт обліку витрат;

3. об'єкт калькуляції;

4. натуральні показники.

52. Яка база розподілу непрямих витрат використовується в умовах переважно ручних робіт:

1. години праці робітників;

2. відпрацьовані машино-години;

3. прямі витрати матеріалів;

4. пряма заробітна плата.

53. Калькулювання за замовленнями – це:

1. система калькулювання собівартості продукції на основі обліку витрат за кожним індивідуальним виробом або за окремою партією виробів;

2. система калькулювання собівартості продукції на основі групування витрат у межах окремих процесів або стадій виробництва;

3. метод калькулювання, що передбачає включення до собівартості всіх (змінних і постійних) вироб­ничих витрат;

4. метод калькулювання, що передбачає включення у собівартість продукції лише змінних виробничих витрат.

54. Цю систему калькулювання традиційно застосовують в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах (кораблебудування, авіаційна промисловість, будівництво, виробництво меблів, видавнича діяльність тощо):

1. калькулювання за замовленнями;

2. калькулювання за процесами;

3. калькулювання повних витрат;

4. калькулювання змінних витрат .

55. Фактична собівартість робіт та послуг допоміжних виробництв (за винятком гужового транспорту) визначається:

1. щомісяця;

2. 1 раз в кінці року;

3. щоквартально;

4. потребами користувача (в робочому режимі).

56. Послуги, надані одним допоміжним виробництвом іншому допоміжному виробництву, оцінюються за:

1. плановою собівартістю;

2. фактичною собівартістю;

3. справедливою вартістю;

4. первісною вартістю.

57. Аналітичні рахунки по допоміжним виробництвам закриваються:

1. в певній послідовності;

2. довільно, без дотримання послідовності;

3. за розпорядженням керівництва підприємства;

4. за ініціативою керівництва допоміжних виробництв.

58. Для розрахунку фактичної собівартості 1 м³ газу необхідно витрати на газопостачання, включаючи вартість, поділити на його кількість:

1. придбаного газу;

2. спожитого газу;

3. добутого газу;

4. спецодягу.

59. Для розрахунку собівартості 10 кіловат-годин електроенергії потрібно вартість електроенергії, одержаної із загальної мережі, витрати на утримання електрогосподарства (без урахування вартості енергії спожитої в допоміжних виробництвах) поділити на загальну кількість спожитої електроенергії без урахування:

1. електроенергії, використаної електрогосподарством;

2. електроенергії, використаної рослинництвом;

3. електроенергії, використаної тваринництвом;

4. електроенергії, використаної адміністрацією підприємства.

60. Для потреб управлінського обліку фактична собівартість виконаних робіт та приплоду живої тяглової сили визначається:

1. 1 раз в кінці року;

2. щомісяця;

3. щоквартально;

4. в робочому режимі на вимогу керівника підприємства.

61. В бухгалтерському обліку загальновиробничі витрати ремонтної майстерні розподіляються між окремими замовленнями (ремонтами) пропорційно до:

1. нарахованої прямої оплати праці працівникам ремонтної майстерні;

2. прямих витрат за кожним ремонтом;

3. кількості виконаних ремонтів;

4. вартості використаних запасних частин.

62. Фактична собівартість закінчених поточних ремонтних робіт (виконаних замовлень з поточного ремонту техніки) списується на:

1. споживачів послуг (галузі, для потреб яких виконувався ремонт);

2. збільшення вартості відремонтованої техніки;

3. збільшення загальновиробничих витрат ремонтної майстерні;

4. фінансові результати.

63. В бухгалтерському обліку загальновиробничі витрати ремонтної майстерні обліковуються на рахунку:

1. 234;

2. 91;

3. 92;

4. жодної правильної відповіді.

64. Фактична собівартість послуг холодильних камер відноситься на:

1. споживачів (галузі, для потреб яких надаються послуги холодильної камери);

2. збільшення вартості продукції, яка зберігалась (в дебет рахунків 26, 27, 208);

3. окремий аналітичний рахунок субрахунку 234;

4. фінансові результати.

65. Послуги вантажного автотранспорту з перевезення вантажів обліковуються в:

1. тонно-кілометрах;

2. кілометрах пробігу;

3. машино-годинах;

4. погонних метрах.

66. Собівартість однієї голови приплоду по ЖТС обчислюється за вартістю:

1. 60 кормо-днів утримання однієї голови дорослої рогатої худоби;

2. 60 кормо-днів утримання однієї голови молодняку лошат;

3. 60 коне-днів утримання однієї голови дорослої рогатої худоби;

4. 60 коне-днів утримання однієї голови молодняку лошат.

67. Собівартість одного кормо-дня (для оцінки вартості приплоду) розраховується:

1. діленням всієї суми витрат з утримання робочої худоби на загальну кількість кормо-днів;

2. діленням загальної суми витрат на утримання робочої худоби (без вартості приплоду, гною та іншої побічної продукції) на кількість відпрацьованих робочих днів (без днів роботи на самообслуговуванні);

3. діленням загальної вартості кормо-днів на кількість кормоднів;

4. діленням всієї суми витрат з утримання робочої худоби на загальну кількість виконаних коне-днів;