74. Правовий режим земель водного фонду.

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі водного фонду є самостійною складовою земель України.

До їх складу згідно зі ст. 58 ЗК України і ст. 4 Водного кодексу належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Зазначений перелік, є вичерпним.

Чинний Земельний кодекс України виділяє кілька видів земель водного фонду. Головною частиною цих земель є землі покриті водою. Фактично всі водні об'єкти займають земельні ділянки, на яких вони знаходяться. Виняток становлять лише підземні води і джерела, тому що вони розміщені в надрах землі. До водопокритих земель відносять лише земельні ділянки, які покриті водою тривалу частину року. Землі, вкриті водою нетривалий час, не належать до водопокритих земель.. Не належать до цих земель і земельні ділянки, на яких розташовані штучні плавальні басейни, системи комунальних і промислових водопроводів тощо.

Другий вид земель водного фонду складають землі, зайняті болотами й островами. Відповідно до Водного кодексу України болото — це надмірно зволожена земельна ділянка із застояним водним режимом і специфічним рослинним покривом. Болота не належать до водних об'єктів. Вони є особливим типом наземних екосистем, для яких характерні надлишкове зволоження, наявність вологолюбивої рослинності і процес формування торфу. Особливість островів полягає в тому, що вони фактично відокремлені від суші з усіх боків водами, і їх правовий режим залежить від режиму водних об'єктів.    До третього виду земель водного фонду відносять землі: зайняті прибережними захисними смугами уздовж морів, річок і навколо водойм; береговими смугами водних шляхів; виділені під смуги відведення для гідротехнічних та інших водогосподарських споруд і каналів. Вони призначені для охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення, виснаження та здійснення певної господарської діяльності, пов'язаної з використанням водних об'єктів.

Прибережні захисні смуги є складовою водоохоронних зон і встановлюються у їх межах. Ці смути безпосередньо прилягають до водних об'єктів. Головна мета виділення земель під прибережні захисні смуги полягає в охороні поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності. Згідно зі ст. 60 ЗК України вони встановлюються уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як З га — 25 м; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га — 50 м; в) для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 м.

Розмір та межі прибережної захисної смути уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів — з урахуванням вимог містобудівної документації.

Смуги відведення виступають самостійною складовою частиною земель водного фонду. Вони включають земельні ділянки водного фонду, на яких встановлюється особливий правовий режим їх використання для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження та руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних спорудах, а також водойм і гребель на берегах річок.

Берегові смуги водних шляхів — також самостійний елемент земель водного фонду. Відповідно до ст. 64 ЗК України і ст. 92 Водного кодексу України вони встановлюються тільки на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів. Згідно зі ст. 67 Водного кодексу України перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджує Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України постановою від 12 червня 1996 р. № 640 затвердив Перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних.

У Земельному кодексі не встановлюються конкретні розміри земельних ділянок берегових смуг водних шляхів. їх розміри визначаються за проектами землеустрою.    Окремий вид земель водного фонду становлять землі, зайняті безпосередньо гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами. У ст. 58 ЗК України додатково вказується, що для створення сприятливого водного режиму водних об'єктів встановлюються їх водоохоронні зони. Вони фактично забезпечують охорону поверхневих водних об'єктів (природних водойм, водотоків і штучних водойм) і морів.    Водоохоронні зони являють собою земельні ділянки, що є природоохоронною територією регульованої господарської діяльності. У складі водоохоронних зон виділяють прибережні захисні смуги, які належать до земель водного фонду. Тому землі водоохоронних зон частково є землями водного фонду, оскільки у їх межах виділено прибережні захисні смуги.

Водоохоронна зона має визначені межі. Зокрема, виділяється внутрішня і зовнішня межі. Внутрішня межа водоохоронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об'єкті. При цьому не має значення категорія водного об'єкта, його правовий режим та цілі використання. Зовнішня межа водоохоронної зони залежить від категорії земель, видів населених пунктів та природних характеристик водних об'єктів.

Зони санітарної охорони джерел і об'єктів централізованого водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчиків водопровідних споруд і водовідвідного каналу; другий пояс (обмежень) — територія, на якій встановлюються певні обмеження господарської діяльності; третій пояс (спостереження) — територія, призначена для спостереження за станом водних об'єктів і веденням господарської діяльності з метою охорони джерел водопостачання від забруднення.

12. Система органів управління в галузі використання та охорони земель

1. Органи загальної компетенції:

2. ВРУ: 1) прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин; 2) визначення засад державної політики; 3) затвердження державних програм; 4) затвердження та зміна меж районів і міст;

3. ВР АРК: 1) розпорядження землями що перебувають у спільній власності територіальних громад; 2) підготовка висновків щодо викупу земельних ділянок; 3) координація та здійснення контролю за використанням земель;

4. КМУ: ст. 13 ЗК України, ЗУ «Про КМУ» 1) п. 2 ст. 84 ЗК здійснює повноваження власника щодо земель державної власності; 2) п. 1 ст. 129 ЗК має повноваження на продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави іноземним державам та ЮО; 3) ст. 149, 150 ЗК передавати у власність або користування земельні ділянки із земель державної власності 4) приймати рішення щодо вилучення земельних ділянок, що перебувають у державній власності для суспільних та інших потреб; 5) ст. 20 ЗК визначає порядок встановлення та зміни цільового призначення земель; 6) п. 3 ст. 97 ЗК надає дозвіл на проведення розвідувальних робіт на «природоохоронних землях»;

5. Рада міністрів АРК: п. 2 ст. 38 Конституції АРК 1) землеустрій; 2) зрошувальне землеробство; 3) архітектура та містобудування; ст. 16 ЗК України 4) розпорядження землями державної власності; 5) участь у розробці та запровадження загальнодержавних програм; 6) координація та здійснення контролю за використанням земель; 7) підготовка висновків;

6. Органи місцевого самоврядування:виконують управлінські функції у сфері використання та охорони земель відповідно до ст. 8, 9 ,1 ,12 ЗК України, ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваження Київської міськради також визначені ЗУ «Про столицю України – місто-герой Київ» 1) розпорядження землями територіальних громад (у комунальній власності); 2) підготовка висновків щодо вилучення або викупу земельних ділянок; 3) встановлення та зміна меж відповідних адміністративно-територіальних одиниць; 4) землеустрій; 5) забезпечення державної політики.

7. Місцеві органи виконавчої влади (місцеві державні адміністрації): ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» 1) розпоряджаються землями державної власності у межах; 2) беруть участь у розробці та забезпечують виконання державних програм; 3) здійснюють державний контроль щодо охорони земель; 4) надають висновки та здійснюють викуп земельних ділянок для суспільних потреб; 5) готують висновки щодо змін меж адміністративно-територіальних одиниць.

8. Органи спеціальної компетенції:

9. Центральний орган виконавчої влади в галузі екології та природних ресурсів (Міністерство охорони навколишнього природного середовища України): 1) участь у розробці загальнодержавних та регіональних програм; 2) моніторинг земель; 3) державна екологічна експертиза 4) пропозиції щодо державної політики з питань охорони земель;

10. Центральний орган виконавчої влади в галузі земельних ресурсів (Державний комітет України по земельних ресурсах): Положення про Держкомзем (Постанова КМУ від 12.03.2008 року) 1) вносить пропозиції щодо формування державної політики у сфері земельних відносин; 2) ведення земельного кадастру; 3) управління та міжгалузеву координацію;4) координація робіт з питань проведення земельної реформи; 5) розробка економічного та правого механізму регулювання земельних відносин.

75. 2. Загальні риси правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення

Земельні ділянки, що належать до даної категорії земель, характеризуються різноманітним цільовим призначенням та правовим режимом. Між тим, на підставі законодавства у правовій доктрині¹прийнято виділятизагальні риси правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Зокрема:

• всі земельні ділянки даної категорії земель мають спеціальне несільськогосподарське призначення, що дало підстави у спеціальній літературі називати дану категорію земель скорочено землямиспеціального несільськогосподарського призначення;

• розміри відповідних ділянок визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку норм(для типових об’єктів – залізниць, автомобільних доріг, ліній електропередач, аеродромів, трубопроводів тощо) або затверджених у встановленому порядкупроектів (для нетипових об’єктів – промислових підприємств тощо), які, проте, також розробляються відповідно до певних норм. Це дозволяє виділити таку ознаку земель спеціального несільськогосподарського призначення, якнормування розмірів відповідних ділянок;

У більшості галузей економіки через недосконалість нормативів та низький рівень проектно-технічних рішень землі використовуються нераціонально. Нормативи відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики в 2,5-2,7 рази перевищують прийняті в країнах Західної Європи².

• здійснюється внутрішнє та зовнішнє зонування земельних ділянок спеціального несільськогосподарського призначення. Так, навколо потенційно шкідливих об’єктів встановлюються санітарно-захисні зони, де забороняється житлове будівництво та проживання населення, навколо потенційно вразливих об’єктів – охоронні зони тощо.

• у певних випадках території, що призначаються для спеціальних несільськогосподарських потреб, взагалі можуть не відводитися як окремі земельні ділянки. Йдеться, наприклад, про земельні ділянки, призначені для розміщення деяких лінійних об’єктів (ліній зв’язку, електропередач, підземних трубопроводів). Хоча окрема земельна ділянка для розміщення такого об’єкту не відводиться, у зв’язку із розміщенням об’єкту режим відповідної території зазнає істотних змін, зокрема, встановлюється охоронна, санітарно-захисна зона. Може бути встановлено відповідний земельний сервітут.

NB. Російські вчені пропонують опосередковувати відносини із розміщення подібних лінійних споруд публічними земельними сервітутами. На їх думка, саме ця конструкція найбільшою мірою відповідає природі відносин, що складаються у зв’язку із використанням земель під розміщення лінійних споруд³.