билеты история

З перших днів війни розпочалася боротьба українського народу проти німецько-фашистських загарбників. Проте за перші місяці окупації України значну кількість підпільних комітетів і груп було викрито і розгромлено, а партизанські загони та диверсійні групи розпалися або були знищені.

На кінець 1942 р. в Україні не було міста, району, де б не діяли підпільні організації або партизани. Фактично боротьба партизан та підпільників стала "другим фронтом" у війні. Незважаючи на великі втрати, кількість партизан зростала і в квітні 1943 p. налічувала 30 тис. чол. Результати діяльності партизанів з кожним місяцем ставали більш вагомими. Влітку 1943 p. вони визволили велику територію в район і Новоград Волинський — Коростень — Київ — Житомир. Окупанти втратили контроль над сільською місцевістю в районі Шепетівки, Проскурова, Славути, на півночі та південному сході України. Головною формою партизанської війни в цей період було руйнування німецьких комунікацій ("рейкова війна", "шляхова війна"). Тактика "рейкової війни" під час Курської битви призвела до втрати противником сотень військових ешелонів, блокування руху на магістралях. Найбільше піднесення партизанського руху припадає на початок 1944 p. Чисельність партизанських загонів і з'єднань складала близько 60 тис. чол. У цей період партизанський рух набув нових рис. У зв'язку з визволенням військами Радянської армії значної частини України та зменшенням території, окупованої німецько-фашистськими військами, УШПР розформував частину партизанських загонів та з'єднань, а їхній особовий склад було передано до регулярних частин. Натомість у тил німецько-фашистським військам засилалися групи спеціального призначення. Вони підпорядковувалися НКВС та Головному розвідувальному управлінню Генштабу Радянської армії.

2.Козацтво Запорізьке низове–державне утворення українського козацтва, яке виникло наприкінці XVII ст. на територіїї Запорожжя через розкол у Війську Запорозькому. Очолювалося кошовим отаманом. Центром Війську слугувала Запорозька Січ. Устрій Низового Війська базувався на демократичних засадах. Головою Війська був кошовий отаман, якого обирала січова рада, що складалася з усіх запорожців. Кошовий затверджував обрану січовою радою кошову старшину — військового писаря, військового суддю, військового осавула, які були його найближчими радниками і помічниками. Призначав паланкову і наказну старшину, інколи й військових службовців — військового довбиша, військового товмача, військового кантаржія, військового гармаша (пушкаря) та інших. Кошовий отаман, виконуючи функції верховного судді, затверджував вироки, винесені кошовим суддею, в тому числі і смертні, приймав духовних осіб з Києва і призначав священиків у січову і паланкові церкви. На час своєї відсутності призначав свого заступника — наказного отамана. Владу кошового отамана обмежували звіт, час і рада запорожців. Кожен кошовий щороку 1 січня звітувався перед побратимами на раді. Якщо козацтво було невдоволене його діями, то кошовий покидав свою посаду і починалися вибори нового кошового отамана.Кіш збирався щороку на загальній козацькій раді 1 січня, 1 жовтня (свято Покрови) та на 2—3 день Великодня.

3.1. Тестове завдання. (Дисиденство).

3.2. Декларація про державний суверенітет України — документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року. Декларація приймалася в роки розвалу СРСР. Декларацією визнавалося право української нації на самовизначення, держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені.

Білет № 36

1. Соціально-політичне становище України в складі Росії (19-20ст).

У цей період у суспільно-економічному житті продовжували панувати кріпосницькі відношення. Засноване на феодально-кріпосницькій системі, сільське господарство було малопродуктивним. Панувала в землеробстві відстала трипільна система сівозміни, часто, із неправильною черговістю озимого, ярових і пару. Рутинна техніка, недостача в селян тягла, стихійні лиха й інші причини обуславливали низьку врожайність. У результаті основними постачальниками хліба на ринок залишалися поміщицькі господарства, що давали до 60%, а селянські господарства давали біля 40% хлібних надходжень на ринок. Ступінь товаризации був найбільше високої в значних поміщицьких господарствах, а дрібніселянські господарства фактично мали натуральний характер. Підвищення товарності поміщицьких маєтків досягалося шляхом посилення феодальної експлуатації: як шляхом зменшення надельной землі, так і за рахунок збільшення панщини, оброку і натуральних повинностей. По суті це була форма насильницького наймання.

Експлуатація фортечних супроводжувалася повним соціальним безправ'ям. Поміщик мав право продати селянина, відібрати майно, худоба. Посилення експлуатації підривало і поміщицькі, і селянські господарства, і узагалі всю систему, засновану на примусовій праці. Чумацький промисел сприяв соціальному розшаруванню селянства і був основним із джерел первісного нагромадження капіталу. Активна підприємницька діяльність буржуазії,що нарождается, ставала усе більш істотним чинником розвитку економіки У по капіталістичному шляху розвитку. Спад фортечної промисловості проявився в повній перемозі капіталістичного виробництва над поміщицьким. Ріст на ринках збуту сільськогосподарської і промислової продукції сприяв прирісту торгівлі на У. Велику роль грали ярмарки. З 13 ярмарків, що мають усеросійське значення - 10 знаходилися на У. Наявність широкої мережі ярмарків, торгів і базарів, великий товарообіг, постійна торгівля в містах - усе це говорило про зростання товарно-грошових відношень, поглибленні суспільного поділу праці, підриві основ кріпосницької системи. Процес розкладання феодально-кріпосницької системи в першій половині. XIX в. приймав більш інтенсивні форми, чим раніш. Продуктивні сили, що розвиваються, входили в конфлікт із відсталими виробничими відношеннями.

2.Пацифікація Західної України-державна політика масових репресій щодо українського населення Галичини, проведена урядом Польщі на чолі з головою уряду Ю. Пілсудським та міністром внутрішніх справ Ф. Славой-Складовським восени 1930 року.

3.1. Період Гетьманату(хронологічні межі).

Період Гетьманату- квітень-грудень 1918

3.2. Смерди—основна маса вільного сільського населення Давньої Русі 11-13ст, соціально-економічний статус яких визначався таким чином:

1)за соціальноекономічним становищем — це землевласники, що мали коня, господарство та землю, яку феодал міг відібрати;

2)перебували під юрисдикцією і в «підданстві» свого князя; були членами князівського війська;

3)на час війни ставали членами князівського пішого війська і в них мобілізували коней;

4)князівський правовий захист мав забезпечувати незалежність смердів від «сильних»;

5)як вільні смерди сплачували князівському суду за здійснені злочини;

6)проживали у погості та сплачували фіксовану данину князеві;

7)після смерті все майно смердів належало князеві як главі держави, в особі якого персоніфікувалося право верховної власності феодальної держави на землю.

Білет №35

1.Застійні тенденції в економічному та соціально-політичному житті України. П.Шелест та В.Щербицький.

1965-1985 період застою (стагнації) в УРСР, що призвів до кризи в усіх сферах життя: політиці, економіці, соц. відносинах, ідеології, культурі. Проте в цей період велося будівництво нових підпр, житла. Був порівняно високий рівень життя.

Основні тенденції періоду застою:

1)Посилення централізації та командно-адмін методів управління

2)посилення партійної та управлінської бюрократії («номенклатури»)

3)хгортання демократії, порушення законності, нехтування правами і свободами людини

4)ігнорування принципу поділу влади на гілки, всевладдя КПРС, обмеження прав союз республік

5)формальний характер виборів до органів влади

6)переслідування інакомислячих, тиск на інтелігенцію

Основні риси політико-ідеолог кризи:

1)усвідомлення нереальності досягнення мети – побудови комунізму, курс на побудову «розвинутого соціалізму», всевладдя комуністичної партії

2)існування 2 ліній в укр. керівництві: націонал-комуністичної (1963-1972 перший секретар ЦК КПУ – П.Шелест) та проімперської (1972-1989 п.секр ЦК КПУ- В.Щербицький)

7 жовтня 1977 було прийнято нову Конституцію СРСР

20 квітня 1978 – прийняття нової Конст УРСР, що була майже копією союзної.

Основні ознаки Конст 1978: декларатив характер, небезпечність реальних прав громадян та суверенітету укр. , проголошення КПРС політичним ядром радян сус-ва. 1961 було ухвалено нову програму КПРС щодо побудови в СРСР до 1980 комунізму. Проте життя доводило нереальність цих планів (порушення прав громадян, звуження демократії, невпинне погіршення економ ситуації) комуністична волада почала вживати поняття «розвинутий соціалізм»- такий ступінь соціалізму (перехідний етап до комунізму), коли він розвивається на власному грунті і поступова перейде в комуністичне сус-во.

Початок 60 р характеризується уповільненням темпів розвитку промисловості й с/г . 1965 початок економіч реформ (реформ Косигіна), спрямованих на підвищення ефективності радян економ. Наслідком стала восьма «золота» п’ятирічка 1966-1970: промислове вир-во зросло на 50%, проте залиш і негативні наслідки: загострился продовольча криза, не виконано п’ятирічний план хлібоздачі.

Діяльність П.Шелеста характериз тим, що він:

1)дістав репутацію націоналіста, тому що всіляко підтримував укр. мову, культуру, мистецтво

2)захищав права укр. режисерів (Параджанова, Іллєнка)

3)всупереч заборони Москви побудував палац «Україна»

4)ініціював створ заповідника на о.Хортиця

5)за нього почала видаватися багатотомна «Історія міст і сіл»

6)є ініціатором започаткув Шевченк премії

Але :

1)боровся з дисидентським рухом

2)сприяв підтримці «Празької весни» 1968

Діяльність В.Щербицького

1)не противився обмеженню прав Укр

2)фактично розгромив дисидентський рух

3)сприяв процесам «русифікації» і «злиття націй»

4)підтримував розвиток спорту –«Динамо»

5)будівництво меморіального комплексу ВВВ (9 травня 1981)

6)дозволив будівництво атомних електростанцій в УРСР

7)добирав кадри за ознакою особистої відданості

2. Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада1920 року.

Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня1918 року.

3.1 Тоталітаризм та його вплив на Україну.

Тоталітарний політичний режим характеризується всеохопним репресивним примушуванням громадян до виконання владної волі, здійснюється цілковитий державний контроль за діяльністю окремих громадян, їх об´єднань, соціальних груп . Суспільне життя ґрунтується на адмініструванні, примушуванні й заборонах, на бюрократичній системі управління.

Тоталітарному політичному режимові притаманні:

1.надцентралізована структура влади

2.монопольний політичний контроль над економікою та іншими сферами суспільства,

3.влада належить масовій політичній партії, що організована недемократично.

4.політизація, регламентація і санкціонування всієї життєдіяльності суспільства.

5.терористичний поліційний контроль за поведінкою громадян;

6.вимога до громадян активно виявляти відданість режимові і підтримку його;

7.ліквідація конституційних прав і свобод особи (особистості);

8.репресії як засіб державної політики.

3.2 Партизанський рух у Великій Вітчизняній війні 1941—45 , боротьба радянського народу проти фашистських загарбників на тимчасово окупованій території СРСР, головною формою якої були озброєні дії партизан і підпільників. П. р. був важливим чинником в досягненні перемоги над фашистською Німеччиною і її союзниками. У тилу ворога за час війни діяв понад 1 млн. партизан і багатотисячна армія підпільників

Білет № 37

1.Політ відносини між УЦР та Росією (бер-квітень 1917). Ставлення Росії до УЦР.

8 березня 1917 року в Петрограді, столиці Російської імперії, почалися масові страйки. У наступні дні Державна дума Російської імперії стала в опозицію до уряду, до страйкуючих приєдналися частини столичного гарнізону. 12 березня вся повнота влади зосередилася в руках Тимчасового комітету Державної думи. 15 березня члени цього комітету прийняли од монарха акт про зречення, сформували Тимчасовий уряд. Паралельно з Тимчасовим урядом в Петрограді утворилася Рада робітничих і солдатських депутатів, яка згодом мала вплив на формування та діяльність уряду. На початку березня в Петрограді українці створили Тимчасовий український революційний комітет, який 15 березня звернувся до українців Петрограда, закликавши їх спрямувати свою енергію «на завоювання власних національно-політичних прав», наповнити її «свідомістю власних національних інтересів». Через десять днів Комітет провів багатотисячну маніфестацію в центрі Петрограда. 16—18 березня на території України практично були ліквідовані органи царської адміністрації, виконавча влада перейшла до призначених Тимчасовим урядом губернських та повітових комісарів. Як і в Росії, в Україні почали формуватися Ради об'єднаних організацій, а також Ради робітничих і солдатських депутатів.

2.Березневі статті 1654 року—угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Згідно з цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом.

3.1. Одна із умов Люблінського сейму.

-Об'єднання Польщі й Литви у федеративну державу, очолювану виборним монархом, який одночасно є польським королем і великим князем литовським. Він мав обиратися на спільному польсько-литовському сеймі й коронуватися в Кракові.

-Створення єдиного сейму, грошової системи і ведення спільної зовнішньої політики. Збереження Польщею і Литвою свого державного статусу: окреме законодавство, судова система, центральний і територіальний уряди, військо і фінанси. Проте в Литві власний сейм ліквідувався.

-Перехід до складу Польщі українських земель — Підляшшя, Волині, Київщини та Брацлавщини.

3.2. Причини розпаду УЦР.

-необґрунтовані розрахунки лідерів УЦР на підтримку українізованих полків царської армії, яка в 1917 р. втратила боєздатність і швидко розтанула внаслідок утечі солдатів у села .

-відсутність ефективних і авторитетних органів управління на місцях, нерозвинутість системи самоуправління, повноважень центру та регіонів;

-розкол в українському суспільному русі, взаємні обвинувачення політичних партій, різних груп еліти, населення регіонів;

-політична недосвідченість і наївний романтизм лідерів, їх схильність до народницької, а не державотворчої позиції;

-невідповідність між курсом на побудову парламентської республіки та політичними, соціально-економічними реаліями 1917—1918 pp.;

-відсутність міжнародної підтримки , особливо з боку Антанти.

Білет № 38

1. Україна в першій світовій війні, світовий баланс сил, національні інтереси України;

Однією з цілей зовнішньої політики Великих держав у довоєнні роки була підтримка балансу сил в Європі. Це розвинулось у складну схему таємних та загальновідомих союзів і договорів. Наприклад, після війни 1870–1871 рр., Великобританія, здавалось, схвалювала сильну Німеччину, оскільки це допомогло зрівноважити її традиційного ворога — Францію. Після того, як Німеччина почала свою військово-морську конкуренцію з Великобританією, ця позиція почала змінюватися. Франція, шукаючи союзника, щоб врівноважити загрозу, створену Німеччиною, знайшла його у вигляді Росії. Австро-Угорщина, стоячи перед загрозою з боку Росії, прагнула отримати підтримку Німеччини.

Коли розпочалася Велика війна, ці договори лише частково визначили, хто увійшов у війну на якому боці. Великобританія не мала ніяких договорів з Францією чи Росією, але вступила у війну на їхньому боці. Італія хоча мала договір і з Австро-Угорщиною, і з Німеччиною, все ж таки не входила у війну з її партнерами по союзу, а пізніше воювала проти них на боці Антанти. Можливо, найвагомішим з усіх спочатку був оборонний договір між Німеччиною та Австро-Угорщиною, який Німеччина в 1909 році розширила, заявляючи, що Німеччина підтримає Австро-Угорщину, навіть якщо та сама розпочне війну.

У першій світовії війні назва «Україна» використовувалася лише як загальнонаціональна назва території українського народу. Території, які становлять сучасну Україну, входили до складу Російської імперії (Наддніпрянщина) та Австро-Угорської імперії (Закарпаття, Галичина, Буковина).Війна принесла українським землям руйнацію господарства, гальмування поступального розвитку, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. У Галичині за роки воєнного лихоліття було зруйновано понад 40% господарських та житлових будинків, понад 1,5 тис. промислових споруд. Навіть стратегічно важлива нафтова промисловість зменшила виробництво на 1/3. На Буковині у цей час поголів´я коней та свиней зменшилося на 60%, овець — на 47%. Не набагато кращою була ситуація і вНаддніпрянській Україні. Якщо 1913 року тут функціювало 3381 підприємство, то 1915 — лише 2849. На 1917 рік з 4 млн. селянських господарств 1,8 млн. дворів були без коней.

У цей час в селах залишилося лише 38,7% працездатних чоловіків. Водночас з деградацією господарства в роки війни зростала його залежність від іноземного капіталу. Тільки впродовж 1916—1917 років 74% іноземних вкладів у розвиток кам'яновугільної промисловості Російської імперії було вкладено в підприємства Донбасу.

2. Південне товариство декабристів-таємна революційна організація декабристів в Україні. Створено в березні 1821 року на базі Тульчинської управи Союзу благоденства. Очолювала товариство Директорія у складі Павла Пестеля, Олексія Юшневського та Микити Муравйова.

3.1. На яких державно-правових засадах УСРР вступала до РС 1921-1922 рр.II з'їзд Рад СРСР проголосив, що незалежні радянські республіки добровільно і на рівних засадах вступають у державний союз і деякі свої повноваження передають органам центральної влади .

3.2. Періодизація Великого розселення слов’ян.

Велике переселення слов’ян — розселення слов’янських племен із їхньої прабатьківщини, розташованої між Дніпром і Віслою, на сусідні землі в V—VII ст.

На заключному етапі Великого переселення народів у VI—VII ст. головну роль у переселенських потоках стали відігравати слов’янські племена антів і склавинів. Із межиріччя Дніпра і Вісли вони рушили до Подунав’я. Звідти ці племена стали здійснювати регулярні напади на Константинополь та візантійські володіння на Балканах, які дістали назву Балканських війн. Після перших успішних походів слов’яни почали залишатися за Дунаєм, а на кінець VII ст. майже повністю оволоділи Балканським півостровом.

Білет № 18 (28)

1.Утворення національно-господарського комплексу(2 половина 19 ст.-поч 20 ст.). Зміни в соціальній структурі суспільства під впливом ринку були рушійною силою у перетворенні середньовічних народностей на новочасні етнічні спільності — нації. Прихильність до своєї батьківщини, мови, звичаїв і традицій стала живильним середовищем для формування ідеї національної свідомості.

Бездержавна українська нація формувалася повільно. На тій частині України, що входила до складу Російської імперії, її цінності не розвивались і навіть не визнавалися, тож мусили утверджуватись у постійній боротьбі з іншою мовою і культурою, репрезентованими імперською владою. Вважаючи, що піднесення національної свідомості українців призведе до поширення сепаратистських настроїв, царські чиновники придушували не лише політичні форми національного руху, а й культурницькі.

І в Росії, і в Австро-Угорщині українська нація формувалася в основному як селянська, її панівні верстви, як правило, складалися не з українців, а з представників інших національностей. Серед великих землевласників правобережних губерній переважали поляки, а на Лівобережжі серед купців 1-ї і 2-ї гільдій — росіяни.

Однак в умовах ринкових відносин, коли швидко почали збагачуватися люди із різних верств суспільства, національний склад буржуазії поступово змінювався на користь українців.

Таким чином, відсутність української держави, наявність російсько-австрійського кордону, що роз'єднував дві частини української території, гнобительська політика урядів царської Росії й цісарської Австро-Угорщини, денаціоналізація української еліти певною мірою ускладнювали і гальмували процес формування й консолідації української нації. Однак, попри різні перешкоди, процес становлення української нації у другій половині XIX ст. не припинявся, а посилювався. Це виявлялося особливо рельєфно у дальшому розвиткові загальнонаціональної української мови, що ставала найважливішим засобом спілкування і цементуючою силою української нації. У процесі формування територіальної й економічної єдності, інтенсифікації суспільно-політичного й культурного життя відбувалося зростання національної самосвідомості українського народу, що найбільш яскраво відображалося у розвиткові українського національного руху.

2. 23 серпня 1939 р. був підписаний у Москві Пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР на 10 років, який отримав назву пакт Молотова-Ріббентропа - назва таємного додаткового протоколу до договору про ненапад між СРСР та Німеччиною, підписаного у Москві наркомом закордонних справ СРСР В. Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини А. фон Ріббентропом.

3.1. (можливо шахтинська справа).

3.2. Причини ліквідації Запорізької Січі:

• Несумісність республіканського устрою Січі з імперськими порядками.

• Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби з імперією.

• Висока ймовірність унезалежнення Запорожжя.

• Недоцільність існування в межах імперії державного утворення зі своєю митною системою, що перешкоджало вільному доступу до Чорного моря. в Прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя.

• Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком національно-визвольної боротьби українців.

• Прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя.

• Перетворення Запорожжя з його гаслом «втікачів не видавати» на загрозу для розвитку кріпосницького господарства імперії.