Билет № 21

2.1.

Дієсло́во — самостійна частина мови, що вказує на дію або стан предмета і відповідає на питання "що робити?", "що зробити?".

Українська мова

В українській мові дієслово має 5 типових форм. Ці форми можна розпізнати за характерними закінченнями:

1. неозначена форма (інфінітив): писа-ти, говори-ти, літа-ти, гримі-ти, мерзну-ти, дивува-ти;

2. Особова форми: (він) пиш-е, писа-в-Ø, напиш-е, буде + писа-ти, писати-ме, писа-в-Ø + би, хай + пиш-е;

3. дієприкметник: пожовті-л-ий, посиві-л-ий; писа-н-ий, підписа-н-ий; залюбл-ен-ий, бач-ен-ий; вими-т-ий, коло-т-ий; активні дієприкметники (пишучий) українській мові не притаманні, цю функцію виконують описові конструкції — що (або який) пише.

4. безособова на -но/-то: написа-но, зробле-но,прожи-то, випи-то;

5. дієприслівник: пиш-учи, любл-ячи, підписа-вши, полюби-вши.

Дієслівні форми — це однокореневі слова з різними граматичними ознаками. Взявши інфінітив за вихідну форму, можна за певними правилами утворити всі інші типи форм.. Дієслівні форми мають відмінні та спільні ознаки.

Відмінні ознаки визначаються:

• за типом питання;

• за характером змінюваності;

• за роллю в реченні.

Дієслівні форми описуються в таблиці

Форма дієслова	На яке питання відповідає	Як змінюється	Яким членом речення виступає
інфінітив	що робити? що зробити?	незмінювана форма	будь-яким
особова	що роблю? що робив? що робитиму? що робив би? що робимо?	за способами, часами, особами, числами, родами	присудком
дієприкметник	який(а, е,і)?	за родами, відмінками, числами	присудком, означенням
безособова (форми на -но/-то)	що зроблено?	незмінювані, тільки доконаний вид	присудком
дієприслівник	що роблячи? що зробивши?	незмінювані	обставиною

Спільними ознаками для всіх типів дієслівних форм є такі:

а) вид — недоконаний та доконаний, що встановлюється питаннями:

• що робити? — недоконаний вид, який виражає незавершену дію: співати, відвідувати, переконувати

• що зробити? — доконаний вид, який виражає завершену дію: заспівати, відвідати, переконати

Наприклад, дієприслівники на -учи (ючи), -ачи (ячи) творяться від основ недоконаного виду; а дієприслівники на -вши (ши) — від основ доконаного виду.

б) перехідність/неперехідність, що встановлюється за наявністю або відсутністю при дієслові прямого додатка:

готувати	кого — що?	відповіді (питання, страви)
готує	кого — що?	відповіді (питання, страви)
заготовлено	кого — що?	відповіді (питання, страви)
готуючи	кого — що?	відповіді (питання, страви)
не готувати	кого — чого?	відповідей (питань, страв)
не готує	кого — чого?	відповідей (питань, страв)
не заготовлено	кого — чого?	відповідей (питань, страв)
не готуючи	кого — чого?	відповідей (питань, страв)

Це приклади форм зі значенням перехідності.

Дієслівні форми: іти, спав, побіжить, засміється, сумуючи, є неперехідними, оскільки від них не можна поставити питань до іменника/займенника кого — що?, кого — чого?, отже, вони не мають при собі в реченні прямих додатків.

Значення перехідності/неперехідності виражає спрямованість/неспрямованість дії на якийсь об'єкт. Перехідність/неперехідність у формах інфінітива є важливою умовою правила творення дієприкметників.

в) роль присудка в реченні — для переважної більшості дієслівних форм.

2.2. Пароніми (грецьк. parа - біля, мимо і опута - ім’я) - слова, подібні за зовнішньою формою у морфемному складі і звучанні, але відмінні за значенням. Найчастіше - це спільнокореневі слова: авторитетний - авторитарний, програмний - програмовий, надягати - одягати, пригадати - прогадати. Цілеспрямоване використання паронімів - ефективний засіб посилення виразності, підвищення дієвості тексту художньої літератури, публіцистики, усного публічного мовлення.

Паронімічними відношеннями поєднуються пара слів, значно рідше - три або більше. За характером смислових зв’язків пароніми поділяють на кілька груп:.

1. Синонімічні: важкий-тяжкий, привабливий - принадливий.  2. Антонімічні: прогрес - регрес, еміграція - імміграція, адресат - адресант.  3. Що мають семантичну близькість: вирізнятися - відрізнятися, витрати - затрати.  4. Тематичні: абонемент - абонент, пам’ятка - пам’ятник.

Мовознавці давно звернули увагу на існування таких близько звучних слів, на відмінності між ними у значенні та на можливі помилки у їх вживанні. Проте й до цього часу існує чимало розбіжностей у поглядах дослідників і на саме явище паронімії, і на групи, які можна включати до паронімів. При широкому розумінні паронімії до паронімів зараховують усі слова, що мають звукову подібність, не враховуючи морфемного складу слова, - і різнокореневі, і спільнокореневі (досвід - дослід, громадський - громадянський). Якщо ж розуміють паронімію вужче, то в патронімічні групи включають тільки спільнокореневі слова, які мають певний змістовний зв’язок (комунікативний - комунікаційний, хронікальний - хронічний). Семантичні зв’язки між паронімами можуть бути різними - синонімічними, антонімічними, іноді це слова з близьким, суміжним значенням або члени однієї тематичної групи. Основну групу паронімів становлять слова, що семантично пов’язані між собою, частково збігаються за морфемним складом, близькі за походженням.

ПАРОНІМИ В ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ Пароніми - слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся. Порівняймо значення паронімів: Адрес. Адреса. Адрес - письмове привітання на честь ювілею тощо. Адреса - напис на конверті, бандеролі, поштовому переказі, місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи. Виборний. Виборчий. Виборний вживається, коли йдеться про виборну посаду Виборчий - пов'язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів. Н.: виборча кампанія, виборче право. Виключно. 

Дипломат. Дипломант. Дипломник. Дипломат - посадова особа, яка займається дипломатичною діяльністю. Дипломант - особа, відзначена почесним дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі. Дипломник - автор дипломної роботи, підготовленої в училищі, технікумі чи вузі. 

Билет 20.

2.1. Поділ лексики за сферою вживання

Слова характеризуються також сферою їх уживання. Слова, що їх розуміють і вживають усі носії української мови незалежно від місця проживання і роду занять, називаються загальновживаними (рука, книга, великий, чотири, читати, близько). Саме наявність загальновживаних слів забезпечує існування мови будь-якого народу як єдиної цілості.

У лексиці української мови є і слова обмеженого вживання. Одні з них використовують ся лише у певній місцевості. Це — діалектні слова, або діалектизми. Наприклад:

у літературній мові	у діалектах
відро	путня
гарний	файний
пильнувати	пазити
торік	тогід
худоба	маржина
хлопець	легінь

Діалектні слова можуть (здебільшого через художні твори) увійти до літературної мови (наприклад, трепета — осика).

Є слова, що вживаються лише людьми певних професій або ж позначають особливості їх діяльності. Це — професійні слова, або професіоналізми.

Приклади слів, якими користуються: музиканти — квартет, ноти, віолончель, фортепіано; художники — палітра, гравюра, акварель, колорит; медики — ін'єкція, реанімація, бинт, процедура, скальпель; вчителі — означення;опитування, оцінка, диктант, механізатори — карбюратор, капот, ресора, вантажівка, бульдозер.

Серед професійних слів виділяються слова-терміни, якими позначаються наукові поняття. Вживаються вони в текстах наукового стилю. Зокрема, мовознавчі терміни — суфікс, числівник, підмет, наголос; літературознавчі — сюжет, роман, ямб, зав'язка; математичні — дільник, дріб, знаменник, множення, катет тощо. Серед термінів дуже багато запозичених слів.

У тлумачних словниках діалектні слова супроводжуються поміткою діал,, професійні -поміткоюспец, або ж скороченою назвою галузі науки — хім., біол., техн. тощо.

Є й окремі словники місцевих говірок, (напр., буковинських, поліських) та слів певної сфери діяльності (будівельна, снортивна, виноградарська лексика).

нагору

2.2

Билет № 19.

2.1. Відмінювання числівників

Кількісні числівники, що означають цілі числа, змінюються за відмінками так:

	1, 2, 3, 4	від 5 до 20 і 30
Н. Р. Д. Зн. Ор. М.	два двох двом два, двох двома на двох	п’ять п’яти, п’ятьох п’яти, п’ятьом п’ять, п’ятьох п’ятьма, п’ятьома па п’яти, на п’ятьох

	від 50 до 80	від 200 до 900
Н. Р. Д. Зн. Ор. М.	п’ятдесят п’ятдесяти, -ьох п’ятдесяти, -ьом п’ятдесят, -ьох п’ятдесятьма, -ьома на п’ятдесяти, -ьох	п’ятсот п’ятисот п’ятистам п’ятсот п’ятьмастами на п’ятистах

• У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини. • Числівники 40, 90, 100 мають у Р., Д., Ор., М. відмінках закінчення -а. • В кількісних дробових числівниках чисельник відмінюється як кількісний числівник, знаменник — як порядковий. • Порядкові числівники відмінюються як прикметники твердої групи. • У складених порядкових числівниках відмінюється лише останнє слово. 

2.2

Відповідно до змісту документа, зокрема відношен­ня інформації документа до особи, структури, предмета, напрямку діяльності укладача чи адресата, за ознаками і класифікації та групами розрізняють такі документи:

1. За найменуванням: акт, протокол, інструкція, лист  тощо.

2.За змістом і спеціалізацією:

— загальні;

— з адміністративних питань;

— з питань планування оперативної діяльності;

— з питань підготовки та розподілу кадрів;

— спеціалізовані з фінансово-розрахункових і комер­ційних питань, — постачально-збутові, зовнішньо­торговельні тощо.

3.За призначенням:

— щодо особового складу;

— організаційно-розпорядчі;

— кадрово-контрактові;

— довідково-інформаційні;

— господарсько-договірні;

— обліково-фінансові.

4.За походженням:

— службові (офіційні) — укладаються працівниками, які офіційно уповноважені це робити від імені уста­нови, організації для вирішення службових питань;

— особисті (приватні) — укладаються будь-якою осо­бою для вирішення індивідуальних, власних пи­тань.

5. За місцем укладення:

— внутрішні — мають чинність у межах установи, де їх укладено;

— зовнішні — виступають чинником або результатом спілкування з іншими установами, організаціями, особами.

6. За напрямком (спрямуванням):

— вхідні (надходять до установи, організації, підпри­ємства, фірми);

— вихідні (адресовані за межі установи).

7. За способом створення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації та регламентації:

— стандартні, типові — укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суво­ро регламентованій послідовності (паспорт, свідоц­тво, атестат, диплом, військовий квиток тощо);

— нестандартні, нерегламентовані — в яких певна частина даних готується заздалегідь (типовий лист, довідка, перепустка, положення, інструкція тощо);

— індивідуальні — укладаються за загальними прин­ципами й формою, але автор довільно добирає та компонує мовні засоби залежно від конкретної си­туації (автобіографія, звіт, протокол, оголошення, запрошення тощо).