
- •1. Сутність, мета, завдання і функції контролінгу.
- •2. Система контролінгу: структура і сутнісна характеристика складників.
- •3. Управління результативністю як теоретична база контролінгу.
- •4. Використання оцінки вартості бізнесу в прийнятті управлінських рішень.
- •5. Збалансована система оцінних індикаторів як інструмент управління бізнесом.
- •6. Сутність та еволюція управлінського обліку.
- •7. Управлінська звітність.
- •8. Упровадження систем управлінського обліку та звітності.
- •9. Витрати як основний об'єкт управлінського обліку: сутність, класифікація.
- •10. Системи, методи та способи калькулювання собівартості продукції
- •11. Особливості калькулювання за замовленням, процесами, повними та змінними витратами.
- •12. Визначення собівартості за стандартами та видами діяльності.
- •13. Система управління витратами.
- •14. Сутність і цілі бюджетування.
- •15. Складання та взаємоузгодження бюджетів.
- •16. Організація процесу бюджетування.
- •17. Реорганізація фінансової структури підприємства за центрами відповідальності.
- •18. Контроль виконання бюджетів і аналіз відхилень.
- •19. Інструментарій стратегічного контролінгу.
- •20. Контролінг інвестиційних проектів.
- •21. Інструментарій оперативного контролінгу.
- •22. Особливості аналізу співвідношення «витрати—обсяг—прибуток»
- •23. Графічне визначення точки беззбитковості.
- •24. Обгрунтування управлінський рішень у контролінгу.
- •25. Організація служби контролінгу
- •26. Автоматизація контролінгу.
16. Організація процесу бюджетування.
Існує три основні підходи до організації процесу бюджетування: «згори—вниз»;«знизу—вгору»; «знизу—вгору/згори — вниз». Підхід «згори—вниз» означає, що вище керівництво підприємства цілком здійснює процес бюджетування з мінімальним залученням менеджерів підрозділів І відділів нижчого рівня. Такий підхід дає можливість повністю врахувати стратегічні цілі компанії, зменшити витрати часу й уникнути проблем, пов'язаних з узгодженням та узагальненням окремих бюджетів. Недоліком такого підходу є слабка мотивація менеджерів нижчої та середньої ланок щодо досягнення цілей, у розробці яких вони не брали участі, та нехтування інформацією, яка перебуває на цьому рівні управління. Підхід «знизу—вгору» означає, що спочатку керівники різних підрозділів (відділів, дільниць, служб тощо) складають бюджети діяльності, за яку вони відповідають. Далі бюджети послідовно узагальнюють і координують на вищому щаблі управління. Перевагою є мотивація керівників нижчої та середньої ланок щодо досягнення цілей, у розробці яких вони беруть участь, посилення комунікації між різними підрозділами компанії, що сприяє точності та ув'язці запланованих показників. Недоліком є збільшення витрат часу на підготовку бюджетів, оскільки залучення до процесу бюджетування значної кількості людей потребує відповідних зусиль з координації їхніх дій та узгодження даних. Підхід «знизу — вгору / згори — вниз» узагальнює й збалансовує найкращі моменти двох раніше розглянутих підходів. За такого підходу вище керівництво надає загальні директиви щодо цілей компанії, а керівники нижчої та середньої ланок готують бюджети, спрямовані на досягнення цілей компанії. У процесі складання й узагальнення бюджетів здійснюють обговорення їх та узгодження керівниками різних рівнів. Бюджети складаються з розбивкою на квартали та місяці. Проте дедалі більше компаній, особливо транснаціональних, застосовують безперервне бюджетування.
17. Реорганізація фінансової структури підприємства за центрами відповідальності.
Загальною системою бюджетування є фінансова структура компанії, що являє собою перелік об'єктів бюджетування. Залежно від ступеня відповідальності і повноважень, що делегуються структурним підрозділам та їхнім менеджерам, вони можуть бути поділені на: центри фінансової відповідальності (ЦФВ) — відповідають за усі витрати і фінансові результати (доходи, прибутки та збитки); центри фінансового обліку (ЦФО) — відповідають за окремі фінансові показники (наприклад, відділ збуту — за дохід);місця виникнення витрат (МВВ) — відповідають за регульовані витрати, економію яких керівництво підрозділу може забезпечити самостійно (наприклад, бухгалтерія). Для ЦФВ складають і операційні, і допоміжні, І основні бюджети; для ЦФО — операційний, допоміжні та звіт про прибутки І збиток (бюджет доходів і витрат); для МВВ — окремі операційні бюджети. Об'єктивна основа використання системи обліку витрат (і результатів) по центрах відповідальності — децентралізація внутріфірмового управління (розподіл повноважень приймати рішення між різними рівнями управління) та формування гнучких організаційних структур у складних виробничо-господарських системах. Застосування концепції поділу підприємства на центри відповідальності привносить у систему управління ринкову орієнтацію, підвищує мотивацію працівників і ефективність роботи підприємства. Концепція центрів відповідальності створює «ринок» усередині підприємства.