3. Управління результативністю як теоретична база контролінгу.

Дуже важливо, щоб інформація, отримувана менеджментом для управління численними внутрішніми проце­сами, була свідомо обмежена, достатньо структурована та підго­товлена з урахуванням принципу «затрати—вигоди». БагатофункціональнІсть систем управління природно викли­кає необхідність застосування додаткових механізмів, які б зро­били можливим як інтеграцію окремих функцій у рамках єдиної системи) так і гарантували прозорість результату як основного чинника, що характеризує рівень організації ведення бізнесу. Основною передумовою ефективного управління діяльністю є початкова постановка власником цільових парамет­рів діяльності. Принципова необхідність постановки цілей, що охоплювала б усі рівні управління компанії (вертикальна інтег­рація) та всі функціональні підрозділи, зумовлена Індивідуальними вимогами вла­сників інвестованого капіталу до виконавчого менеджменту з приводу їх досягнення. Найвідомішою є концепція планування та конт­ролю (ПІК) з орієнтацією на результат — рентабельність в умовах гарантованої ліквідності. Результативністю є ступінь досягнення мети управління, очі­куваного стану об'єкта управління. Результативність зумовлю­ється значеннями вихідних показників об'єкта управління.Ефективність означає результативність діяльності, заходів і програм, що характеризується відношенням здобутого економіч­ного ефекту, результату до витрат чинників, ресурсів, які зумо­вили одержання цього результату.Результативність оцінюється ззовні — «погляд споживача ре­зультатів процесу», а ефективність оцінюється зсередини — «по­гляд з боку виконавців процесу». Отже, основними складовими управління за цілями є: розробка чітких і коротких формулювань цілей;розробка реалістичних планів їх виконання; систематичний контроль, вимір та оцінка роботи і резуль­татів; коригуючі заходи для досягнення запланованих резуль­татів.

4. Використання оцінки вартості бізнесу в прийнятті управлінських рішень.

В її основі лежить розуміння того, що для акціонерів (власників) підприємств і організацій пер­шорядним завданням є збільшення їхнього фінансового добробу­ту завдяки ефективній експлуатації об'єктів володіння. При цьому зріст добробуту акціонерів виміряється не обсягом введених по­тужностей, кількістю найнятих працівників чи оборотом компа­нії, а ринковою вартістю підприємства, яким вони володіють.Методи, що надають змогу визначати вартість підприємства, умовно можна розділити на кілька груп; базовані на визначенні вартості окремих активів, якими володіє оцінюване підприємство (майновий підхід); засновані на аналізі кон'юнктури фондового ринку (як біржового, так і позабіржового), а точніше, операцій з акціями або частками статутного капіталу підприємств, аналогіч­них оцінюваному (ринковий підхід); засновані на аналізі доходів оцінюваного підприємства (дохідний підхід).Майновий підхід дає можливість знайти відповідь на питання про вартість створення підприємства, аналогічного оцінюваному. Ця вартість, з одного боку, може розглядатися як бар'єр для вхо­дження в галузь нових конкурентів, а з іншого боку, допомагає зрозуміти, скільки можуть одержати акціонери, розпродавши ак­тиви (ліквідувавши підприємство).Ринковий підхід надає змогу визначити ціну, що інвестори в сформованих економічних умовах готові заплатити нинішнім ак­ціонерам за оцінюване підприємство.Результат, одержаний у ході використання методів дохідного підходу, відбиває величину коштів, що підприємство здатне за­робити для своїх власників у майбутньому.В основі УВМ лежить управління на основі Інтегрованого фі­нансового показника — вартості компанії. Саме створювана для акціонерів вартість у довгостроковій перспективі є найкращим критерієм оптимальності прийнятих управлінських рішень.