67. Правові основи співробітництва і взаємодопомоги арбітражних (господарських) судів.

У разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому ГПК або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Судове доручення надсилається у порядку, встановленому ГПК або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги повинні відповідати вимогам міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо його не укладено, - вимогам ГПК.

Суди України виконують доручення іноземних судів щодо надання правової допомоги - вручення викликів до суду чи інших документів, допит сторін чи свідків, проведення експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуальних дій, передані їм у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо його не укладено, - дипломатичними каналами.

Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів виконується у судовому засіданні або уповноваженим працівником суду за місцем проживання (перебування, місцем роботи) фізичної особи чи місцезнаходженням юридичної особи.

Виклик до суду чи інші документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вручаються особисто фізичній особі чи її представникові або представникові юридичної особи під розписку.

Судове доручення про вручення документів громадянину України, який проживає на території іноземної держави, може бути виконано працівниками дипломатичного представництва чи консульської установи України у відповідній державі. Такі документи особа отримує добровільно. Вручення документа здійснюється під розписку із зазначенням дати вручення, підписується посадовою особою та скріплюється печаткою відповідної закордонної дипломатичної установи України.

Доручення суду про виконання певних процесуальних дій стосовно громадянина України, який проживає на території іноземної держави, може бути виконано працівниками дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.Під час виконання судового доручення застосовується процесуальний закон України. Для виконання доручення не можуть застосовуватися примусові заходи.

68. Угоди між країнами снд з питань господарського судочинства. Правовий статус Економічного Суду снд.

Наростання iнтеграційного процесу на територiях держав Спiвдружностi неможливо без чiткого порядку взаємного виконання рiшень арбiтражних, господарських i економiчних судiв. Забезпечення прав юридичних осiб громадян, незважаючи на кордони, має не менше, якщо не бiльше значення, ніж свобода переміщення товарiв.

В цьому зв'язку стає необхiдним розглянути повноваження і дiяльність Економiчного суду СНД. Вiн створений на основi ст. 22 Статуту Спiвдружностi як постiйно дiючий орган. Суд дiє в цiлях забезпечення виконання економiчних зобов'язань в рамках СНД. 6 липня 1992 р. на Радi голів держав Спiвдружностi було укладено Угоду про статут Економiчного суду СНД, затверджено Положення про Економiчний суд, встановлена квота кількості суддів вiд держав-учасниць, що обираються або назначаються до його складу, в кiлькостi двох чоловік . До відання Економiчного суду вiднесено вирішення двох категорiй мiждержавних економiчних спорів. Одна iз них - це питання, що виникають при виконаннi економiчних зобов'язань, передбачених угодами, рiшеннями Ради голів держав, Ради голів урядiв Спiвдружностi. Друга категорiя - питання вiдповiдностi нормативних i iнших актiв держав - учасниць СНД, прийнятих з економiчних питань, угодам і iншим актам Спiвдружностi. Крiм того, Положенням передбачено, що угодами держав - учасникiв СНД до відання Економiчного суду можуть бути вiднесені iншi спори, пов'язанi з виконанням угод i прийнятих на їх основi iнших актiв Спiвдружностi. Спори розглядаються судом за заявою зацiкавлених держав в особi їх уповноважених органiв, а також за заявою iнститутiв Спiвдружностi. При цьому Економiчний суд не може вiдмовитися вiд розгляду спору за вiдсутнiстю чи нез’ясованістю норми права, що пiдлягає застосуванню. За результатами розгляду спору суд приймає рiшення, в якому установлюється факт порушення державою-учасницею угод, iнших актiв Спiвдружностi i її iнститутiв (або вiдсутнiсть порушення) і визначаються заходи, що рекомендується прийняти вiдповiднiй державi в цiлях усунення порушення i його наслiдкiв. Нажаль, рiшення Економiчного суду носять рекомендаційний характер. Держава, в вiдношеннi якої судом прийнято рiшення, повинна забезпечити його виконання. На думку автора, треба виходити на рiвень обов'язкового виконання рiшень суду, якщо держави-члени СНД хочуть дiйсної, а не фіктивної вiдбудови господарських зв'язків. Вищим колегiальним органом Економiчного суду є Пленум, який складається з голови суду, а також голів вищих господарських, арбiтражних судiв та iнших вищих державних органiв, розв'язуючих в державах-учасницях економiчнi спори.