42. Зупинення провадження у справі. Залишення позову без розгляду. Припинення провадження у справі.

При розгляді господарського спору можуть бути виявлені такі обставини, за яких наступне провадження процесу взагалі виключається. З урахуванням цього передбачаються дві форми закінчення справи без винесення рішення по суті спору: припинення провадження у справі та залишення позову без розгляду.

   Припинення провадження по суті означає закінчення діяльності господарського суду по розгляду спору через відсутність у позивача права на захист. У такому випадку виключається можливість повторного звернення до господарського суду по даній справі. Цим відрізняється припинення провадження у справі від залишення позову без розгляду, яке не перешкоджає повторному зверненню позивача до господарського суду з тим самим позовом — після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду.

   Відповідно до ст. 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:

— спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

— відсутній предмет спору;

— є рішення господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

— заявник не вжив заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством, і можливість такого врегулювання втрачена;

— позивач відмовився від позову й відмову прийнято господарським судом;

— сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

— підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано;

— сторони уклали мирову угоду, і вона затверджена господарським судом.

   Цей перелік є вичерпним.

   Про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також можуть бути вирішені питання про стягнення штрафів, передбачених у п.п. 4 і 5 ч. 2 ст. 83 ГПК. Ця ухвала може бути оскаржена.

   Почата в господарському суді справа не може бути закінчена прийняттям рішення також у випадку, коли при її розгляді виявлено недотримання позивачем деяких зобов’язань у процесі, а позов залишається без розгляду. Залишення позову без розгляду допускається тільки на підставах, передбачених ст. 81 ГПК, перелік яких є вичерпним. Господарський суд залишає позов без розгляду, якщо:

— позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; — у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

— позивач не вжив заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством, і можливість такого врегулювання не втрачена;

— позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;

— позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з’явився на виклик у засідання господарського суду, і його нез’явлення перешкоджає вирішенню спору;

— громадянин відмовився від позову, який подано в його інтересах прокурором.

   Про залишення позову без розгляду виноситься ухвала, в якій, як і в ухвалі про припинення провадження у справі, але не мають бути вирішені, а можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також про стягнення штрафів, передбачених у п.п. 4 і 5 ч. 2 ст. 83 ГПК. Ухвала про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.

   Після усунення обставин, що спричинили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку.

43. Поняття та процесуальне значення мирової угоди сторін.

Мирову угоду в господарському процесі можна визначити як одну з форм прояву свободи в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється в укладенні між ними договору про заміну зобов’язання, на підставі якого й виник спір, іншим зобов’язанням з метою врегулювання такого спору. Реалізація цього права може безпосередньо впливати на здійснення судо­чинства, оскільки тягне за собою припинен­ня позовного провадження у справі без роз­гляду спору по суті, а тому безпосередньо пов'язана із захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарювання. Затвердження господарським судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти; а отже, мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України (постанова Верховного Суду України від 20.01.2009 N 24/489). Проте, ухвала про затвердження мирової угоди, з мотивів її нерозривності з самою мировою угодою, може бути оскаржена до суду. Згідно Закону України «Про виконавче провадження» сама по собі мирова угода не може розглядатися як виконавчий документ.