Samostiyna_robota_investuvannya (2)

Самостійна робота студента

№ п/п	Тема дисципліни	Зміст самостійної роботи
1	Методологічні основи інвестування	1. Інвестування, як чинник підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства, галузі, національної економіки. 2. Роль інвестицій у розвитку економіки країни. 3. Змінні засоби прямого та непрямого впливу на інвестиції. 4. Індикативне планування інвестиційної діяльності. 5. Ринки інвестиційних ресурсів та інвестиційних товарів. 6. Інструменти податкового та фінансового стимулювання інвестування.
2	Суб’єкти і об’єкти інвестиційної діяльності	1. Методи впливу та регулювання інвестиційної діяльності з боку держави. 2. Основні функції НБУ при реалізації інвестицій. 3. Посередники інвестиційного ринку. 4. Види об’єктів інвестування згідно з чинним законодавством України
3	Фінансові інвестиції	1. Способи придбання фінансових інвестицій. 2. Доходність фінансових інвестицій. 3. Інфраструктура ринку цінних паперів. 4. Основні інвестиційні принципи. 5. Оцінка інвестиційних якостей цінних паперів. 6. Характеристика іноземних та українських фондових індексів.
4	Інвестиції в засоби виробництва	1. Форми реалізації реальних інвестицій. 2. Реальне інвестування в інтелектуальну власність. 3. Надати коротку характеристику показникам: а) Показник чистого приведеного доходу інвестицій. б) Показник дисконтованого періоду окупності інвестицій. в) Показник внутрішньої норми прибутковості інвестицій. г) Показник рентабельності інвестицій. д) Показник доходності інвестицій.
5	Інноваційна форма інвестицій	1. Специфіка освоєння інвестицій у сфері науки та технологій. 2. Методичне забезпечення оцінки вартості результатів науково-технічної та інноваційної діяльності. 3. Залежність вибору методу оцінки вартості від стадії життєвого циклу продукції.
6	Міжнародна інвестиційна діяльність	1. Шляхи залучення іноземного капіталу. 2. Типи іноземних інвестицій та їх роль для країни-реципієнта. 3. Особливості залучення іноземних інвестицій в економіку України. 4. Фактори інвестиційної привабливості України. 5. Інвестиційна діяльність у вільних економічних та офшорних зонах.
7	Інвестиційних проект	1. Моніторинг інвестиційних проектів. 2. Стратегічне та оперативне планування: поняття, основні відмінності, принципи і методи розробки. 3. Розробка прогнозу грошових потоків. 4. Розробка прогнозної фінансової документації.
8	Обґрунтування доцільності інвестування	1. Прогнозування інвестиційної стратегії. 2. Дослідження інвестиційних ризиків та розробка заходів щодо їх зменшення. Поняття диверсифікації ризиків. 3. Методи оцінки інвестиційних рішень. Види оцінки інвестиційних проектів.
9	Фінансове забезпечення інвестиційного процесу	1. Поняття фінансового інжинірингу. 2. Оренда. Лізинг як механізм залучення інвестиційних ресурсів. 3. Оформлення документів для подання заявки на кредит.

Тема:Інвестиції в засоби виробництва

План 1. Форми реалізації реальних інвестицій. 2. Реальне інвестування в інтелектуальну власність. 3. Надати коротку характеристику показникам: а) Показник чистого приведеного доходу інвестицій. б) Показник дисконтованого періоду окупності інвестицій. в) Показник внутрішньої норми прибутковості інвестицій. г) Показник рентабельності інвестицій. д) Показник доходності інвестицій.

1)Серед реальних інвестиційних проектів найбільшу частку становлять проекти, реалізовані шляхом різних форм капіталовкладень (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Форми реального інвестування

Основою інвестиційної діяльності підприємства є реальне інвестування. У сучасних умовах на більшості підприємств реальне інвестування — єдиний напрямок їх інвестиційної діяльності, що зумовлено не тільки нерозвиненістю фондового ринку України, а й низкою переваг, які забезпечують реальне інвестування/  Насамперед це вкладення в реальні об'єкти: у формі будівництва та запровадження в дію нових основних фондів; купівля нерухомості; придбання об'єктів приватизації й інші об'єкти реального інвестування.

2) Реальні інвестиції — вкладення у виробничі фонди (основні та оборотні). В основному, це вкладення в матеріальні активи — будинки, споруди, обладнання та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, "know-how", технічна, науково-технічна, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).

Всередині цієї групи, як правило, виділяють наступні види інвестицій: інвестиції, які направляють на розширення виробничих потужностей, на реконструкцію та розширення діючого виробництва, відтворення основних фондів, які вибули.

Інтелектуальні інвестиції — це вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, які виходять з авторського права, винахідницького та патентного права, права на промислові зразки та корисні моделі.

3)

а) Чистий приведений дохід — це сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до початкового кроку, або перевищення інтегральних результатів над інтегральними затратами [8]:

де Rt — результат, що досягається на t-му кроці розрахунку, тобто обсяг грошового потоку, приведеного до теперішньої вартості, за весь період експлуатації інвестиційного проекту (чистий прибуток + амортизаційні відрахування); 3t — затрати, здійснювані на тому ж кроці, а саме сума інвестиційних коштів, спрямованих на реалізацію інвестиційного проекту;

б) Дисконтований термін окупності інвестицій (Discounted Payback Period, DPP) - це термін, за який окупляться первинні витрати на реалізацію проекту за рахунок доходів, дисконтованих за заданою відсотковою ставкою (нормою прибутку). Сутність методу дисконтованого терміну окупності полягає в тому, що з первинних витрат на реалізацію інвестиційного проекту (ІП) послідовно віднімаються дисконтовані грошові доходи з тим, щоб окупилися інвестиційні витрати.

В) Одним з найважливіших і найбільш розповсюджених показників оцінки ефективності підприємницького проекту є показник внутрішньої норми прибутковості (рентабельності), що найбільше повно відбиває абсолютну оцінку прибутковості конкретного підприємницького проекту. Його суть полягає в тім, що внутрішня норма прибутковості характеризує величину чистого прибутку (чистого валового доходу), що приходиться на одиницю інвестиційних вкладень, одержаного інвестором у кожнім часовім інтервалі життєвого циклу проекту.

Припустимо, підприємець вкладає в проект 100 од. витрат. Через півроку він одержує свої гроші назад і плюс до того ще 25 од. доходу. Отже, прибутковість його проекту склала 25% за 6 місяців чи 50% річних. Хоч приклад трохи примітивний, але досить повно розкриває сутність показника внутрішньої норми прибутковості.

Г) Коефіцієнт рентабельності активів (рентабельність інвестицій) (Return on investment) показує, скільки грошових одиниць було потрібно підприємству для отримання однієї грошової одиниці прибутку. Цей показник є одним з найбільш важливих індикаторів конкурентоспроможності.

Якщо період розрахунку дорівнює року, при обчисленні коефіцієнта використовується річна величина прибутку і середньорічна сума активів. Для розрахунку за період місяць, квартал або півріччя, сума прибутку множиться, відповідно, на 12, 4 або 2. При цьому використовується середня за розрахунковий період величина сумарних активів.

Розраховується за формулою:

ROI = (Прибуток + (Ціна продажу - ціна придбання) / Ціна придбання) * 100%

Д) Індекс дохідності інвестицій: економічний зміст,

методика та приклади обчислення

Для очікуваної ефективності інвестиційних проектів в сучасній практиці

фінансового менеджменту використовуються наступні основні показники:

чистий приведений доход; індекс дохідності; період окупності; внутрішня

норма дохідності. Для їх розрахунку використовується показник чистого

грошового потоку, що формується як сума чистого прибутку і

амортизаційних відрахувань в процесі експлуатації інвестиційного

проекту.

Індекс дохідності (коефіцієнт чистого дисконтованого доходу) – це

співвідношення чистого дисконтованого доходу і дисконтованої вартості

інвестицій (дисконтована норма прибутку), що викоритсовується для

порівняння альтернативних проектів:

1Д=ЧДЦ : ДВІ,

де ІД — індекс дохідності;

ЧДД— чистий дисконтований дохід;

ДВІ —дисконтована вартість інвестицій. Якщо період будівництва не

перевищує одного року, вартість інвестицій не слід дисконтувати.

Інноваційна форма інвестицій	1. Специфіка освоєння інвестицій у сфері науки та технологій. 2. Методичне забезпечення оцінки вартості результатів науково-технічної та інноваційної діяльності. 3. Залежність вибору методу оцінки вартості від стадії життєвого циклу продукції.
Міжнародна інвестиційна діяльність	1. Шляхи залучення іноземного капіталу. 2. Типи іноземних інвестицій та їх роль для країни-реципієнта. 3. Особливості залучення іноземних інвестицій в економіку України. 4. Фактори інвестиційної привабливості України. 5. Інвестиційна діяльність у вільних економічних та офшорних зонах.
Інвестиційних проект	1. Моніторинг інвестиційних проектів. 2. Стратегічне та оперативне планування: поняття, основні відмінності, принципи і методи розробки. 3. Розробка прогнозу грошових потоків. 4. Розробка прогнозної фінансової документації.
Обґрунтування доцільності інвестування	1. Прогнозування інвестиційної стратегії. 2. Дослідження інвестиційних ризиків та розробка заходів щодо їх зменшення. Поняття диверсифікації ризиків. 3. Методи оцінки інвестиційних рішень. Види оцінки інвестиційних проектів.
Фінансове забезпечення інвестиційного процесу	1. Поняття фінансового інжинірингу. 2. Оренда. Лізинг як механізм залучення інвестиційних ресурсів. 3. Оформлення документів для подання заявки на кредит.

5 /1.Згідно з ч. 1 ст. 325 ГК інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із Господарського кодексу України (статті 325-332) законів України "Про інвестиційну діяльність",

"Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про наукову і науково-технічну експертизу", "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків", "Про спеціальну економічну зону "Яворів" та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Основним нормативно-правовим актом у зазначеній сфері господарювання є Закон України від 4 липня 2002 р. "Про інноваційну діяльність"1, що визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.

2. господарського механізму, в якому виокремлено критеріально-цільову, організаційно-технологічну та економічну складові, що обумовлюють сукупність методів управління, забезпечують реалізацію основних функцій управління та узгодження економічних інтересів між розробниками та споживачами наукоємної продукції, що дозволяє забезпечити структурованість основних етапів процесу створення наукоємної продукції, сприятиме активізації науково-технічної та інноваційної діяльності та посиленню стимулюючої й регулюючої ролі держави;

 процедуру вибору оптимального управлінського рішення щодо створення наукоємної продукції з метою скорочення його тривалості й досягнення загального ресурсозбереження, що на практиці сприятиме раціональному розподілу наявних ресурсів та пошуку шляхів реалізації проекту створення наукоємної продукції в умовах обмеженості ресурсів;

отримало подальшого розвитку:

• методичне забезпечення оцінки вартості результатів науково-технічної та інноваційної діяльності, в основу якого покладено розрахунок середньозваженої вартості капіталу; на відміну від застосовуваних підходів розроблена методика базується на аналізі внеску наукоємної продукції організацією-споживачем у формування прибутку та іманентна будь-якому її виду; це дає можливість більш точно враховувати переваги такої характеристики продукції як наукоємність при встановленні плати за її використання;

• обґрунтування адекватності заходів держави потребам формування передумов для економічного зростання на основі інноваційного розвитку, що містять: формування відповідного нормативно-правового, економічного та організаційного середовища, зміни у фінансово-кредитній політиці; узгодження у механізмі управління створенням наукоємної продукції складових ринкового та державного регулювання й підтримки науково-технічної та інноваційної діяльності.

3. У практиці часто зустрічаються ситуації, коли активи підприємства створюються не в процесі поступового формування, а шляхом одноразового їх придбання у формі цілісного майнового комплексу. Необхідність оцінки сукупної вартості активів підприємства як цілісного майнового комплексу виникає в ряді випадків: при купівлі окремих підприємств з метою диверсифікації операційної діяльності, проникнення на інші регіональні або товарні ринки, усунення конкурентів; злиття (поглинання) окремих діючих підприємств з метою посилення спільного виробничого і фінансового потенціалу; приватизації державних підприємств; придбанні контрольного пакета акцій, заставі майна у процесі іпотечного кредитування, розробці плану санації, ліквідаційних процедурах при банкрутстві тощо.  Дослідженню питань, пов’язаних із визначенням та вибором методу оцінки сукупної вартості активів як цілісного майнового комплексу, присвячено наукові праці зарубіжних та вітчизняних учених-економістів. Ці проблеми вирішували Т. Е. Белялов, Т. А. Демченко, М. Гамільтон, В. Хорн, А. П. Гречан та інші. Сукупність активів підприємства як цілісного майнового комплексу потребує інших підходів до оцінки їх вартості порівняно з оцінкою окремих видів активів. У процесі цієї оцінки повинні бути враховані витрати праці на формування такого цілісного майнового комплексу; оптимальність пропорцій сформованої структури його активів і їх спроможність генерувати прибуток; ступінь фізичного і морального зносу окремих видів активів; ефективність віддачі нематеріальних активів і ряд інших чинників. Тому використовують різні методи оцінки: метод балансової оцінки; оцінки вартості заміщення; оцінки ринкової вартості; оцінки майбутнього грошового потоку; метод оцінки на основі регресивного моделювання; експертний метод й інші. Кожний з них має свої різновиди.   

6

1. Стратегія залучення іноземних інвестицій

Нині Україна, безумовно, є державою, яка залучає іноземний капітал на свою територію. Виходячи з тенденцій, що склалися, доходимо висновку: вона залишиться такою ще тривалий час. Тому недоліком Закону України "Про режим іноземного інвестування" є перехрещення двох зазначених вище підходів до формування правової бази. Більшість статей цього Закону містять формулювання "згідно з чинним законодавством" без конкретних посилань. У зазначеному Законі відсутні будь-які конкретні положення щодо найважливіших об'єктів регулювання, пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери й територій, що заплутує розв'язання проблем пільгового режиму інвестування, а також положення про кваліфікаційний мінімум іноземної інвестиції, які, на наш погляд, були б необхідні для системи іноземного інвестування. У ст. 1 розд. 1 Закону визначається тільки частка іноземної інвестиції у статутному фонді підприємства з іноземними інвестиціями (щонайменше 10 %).

Порядок переказу (трансферту) прибутків, доходів та інших коштів, одержаних унаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається тільки Національним банком України, а відповідного законодавчого акта, прийнятого Верховною Радою України, немає. Це ще один недолік законодавчої бази іноземного інвестування, що діє в Україні.

Законодавча база процесу іноземного інвестування повинна охоплювати всі аспекти цієї багатогранної діяльності. На сучасному етапі в Україні законодавчо не визначені процеси іноземного кредитування, створення кредитних співтовариств, концесій, надання прав власності на землю; не розроблено також механізми державного страхування іноземних інвестицій, створення страхових фондів. І хоча зараз здійснюються певні заходи щодо створення автоматизованої інформаційної системи оперативного пошуку іноземних інвесторів, усе це перебуває в зародковому стані.

Виходом із цієї ситуації, на наш погляд, є обґрунтування раціональної інвестиційної політики, в якій чільне місце посядуть система державного регулювання й реформування структури власності на основі приватизації та концепція технічного переоснащення промислового виробництва із залученням коштів іноземних інвесторів. Така концепція забезпечить підвищення інвестиційної активності, але за наявності певних економічних передумов (рис. 7):

• залучення іноземних інвестицій з урахуванням мети та завдань структурної трансформації промислового комплексу, цільових програм міжгалузевого розвитку, конверсії;

• збільшення обсягів інвестиційних ресурсів, які формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі;

• ефективного використання інвестицій;

• обґрунтування вибору пріоритетних секторів матеріального виробництва, які визначають конкурентні позиції країни на світових ринках;

• створення динамічного експортного потенціалу, який може швидко адаптуватися до кон'юнктури зовнішнього ринкового середовища;

• розвитку внутрішньої та зовнішньої продукції виробничо-технічного призначення.

Реальна наявність зазначених економічних передумов підвищення інвестиційної активності має стати достатньою основою для обґрунтованого визначення мети залучення іноземних інвестицій у різні сфери вітчизняної економіки (насамперед в індустрію). Ми переконані, що основними цілями повинні бути такі:

• структурна перебудова промислового комплексу;

• сприяння досягненню сучасного технічного рівня розвитку на основі нових технологій;

Державна стратегія залучення іноземних інвестицій має спиратися на класифікацію галузей промисловості залежно від наявності потенційних джерел фінансування. Можна виокремити кілька таких груп галузей (виробництв):

• галузі, розвиток яких забезпечується централізованими державними капіталовкладеннями;

• виробничі об'єкти переважно приватного капіталу;

• галузі (виробництва), які на певному етапі потребують кредитних субсидій;

2. Наведемо найпоширеніші підстави класифікації інвестицій та їх види. Зокрема, виділяють інвестиції:

1) за територіальною ознакою:

— внутрішні,

— міжнародні (інвестиції за кордон та іноземні інвестиції, які, своєю чергою, поділяються на ендогенні та екзогенні);

2) за формою власності (державні, міжнародних організацій, приватні та змішані);

3) за цільовим призначенням (підприємницькі та соціальні);

4) за способом вкладення (реальні — прямі, фінансові — портфельні та інтелектуальні);

5) за формою участі (створення підприємств, що повністю належать іноземному інвестору; часткова участь у підприємствах; придбання рухомого та нерухомого майна; придбання прав на користування землею та використання природних ресурсів — концесії, інші форми);

6) за видами цінностей (іноземна валюта; національна валюта; рухоме та нерухоме майно; цінні папери; грошові вимоги; права інтелектуальної власності; права на господарську діяльність; інші цінності);

7) за джерелом (первинні та реінвестиції);

8) за строком (короткотермінові, середньотермінові та довготермінові);

9) за величиною (малі, середні та великі);

10) за галуззю вкладення:

— інвестиції до пріоритетних галузей (машинобудування; металургійна промисловість; хімічна і нафтохімічна промисловість; деревообробна промисловість; легка промисловість; харчова промисловість тощо);

— інвестиції до інших галузей;

11) за країною-реципієнтом (інвестиції до слаборозвинених країн; до країн, що розвиваються, та до країн з розвиненою економікою);

12) за країною-експортером (інвестиції зі слаборозвинених країн; із країн, що розвиваються та з країн з розвиненою економікою);

13) за режимом (інвестиції до СЕЗ, ТПР, технопарків) [5, c. 28-29].

Д. Е. Федорчук виділяє п'ять видів правового режиму прямого іноземного інвестування. Такий режим може існувати у формах національного режиму (що передбачає для іноземних інвесторів умови не менш сприятливі, ніж для внутрішніх інвесторів), режиму найбільшого сприяння (умови для іноземних інвесторів з однієї країни, не менш сприятливі, ніж умови для інвесторів з іншої країни з найбільш сприятливим режимом), спеціального режиму (режим, що діє на території СЕЗ і митних союзів), пільгового режиму (особливо сприятливий режим, що заохочує капіталовкладення в окремі сфери економіки) і режиму «абсолютного стандарту» (умови не менш сприятливі, ніж це передбачено загальновизнаними нормами міжнародного права).

Кожному виду інвестицій повинні кореспондувати особливості правового регулювання. Саме у цьому і полягає практичне значення класифікації цього економіко-правового явища. Завдяки виділенню різновидів інвестицій законодавець має можливість створювати відповідні правові норми, які у найбільш повній та досконалій формі регулюють інвестиційні правовідносини, їх передумови та наслідки.

3. Особливістю залучення іноземних інвестицій в Україну є те, що структура іноземних інвесторів в Україні є далеко не оптимальною і зовсім не відповідає структурі інвесторів, що діють у розвинених країнах. Основна маса іноземних інвесторів в Україні просто намагається поліпшити свій фінансовий стан за рахунок операцій на українському ринку. Обережність західних партнерів щодо великих інвестицій зумовлена відсутністю надійних гарантій їх захисту. Інвесторів в Україні цікавлять, насамперед, сировина, продукти хімічної промисловості, невикористані відходи та вторинні ресурси[3].

Так, основними інвесторами залишаються такі країни, як Кіпр, Німеччина, Нідерланди тощо. Тому, з країн ЄС надійшло 516,2 млн.дол. (72,0% загального обсягу), з країн СНД – 114,6 млн.дол. (16,0%), з інших країн світу – 86,3 млн.дол. (12,0%). У 2009 році зросли обсяги капіталу з Кіпру – на 947,0 млн.дол., Російської Федерації – на 827,4 млн.дол., Франції – на 904 млн.дол., Німеччини – на 44,7 млн.дол. та Польщі – на 19,3 млн.дол [4].

На  сьогоднішній  день  в  Україні існує  проблема  недостатнього використання  інвестиційного  потенціалу, що пов’язано із суб’єктивними і об’єктивними факторами:

  -  залучення  іноземних  інвестицій  відбувається  в  умовах  економічної кризи. Дехто  з  інвесторів  призупинив  діяльність  на  території  України, висловлюючи свою невпевненість у подальшому співробітництві, подаючи  запити щодо економічної політики уряду;

  -  нестабільне законодавство, відсутність надійних гарантій  захисту  від його змін для іноземних інвесторів;

  -  повільні темпи приватизації. Іноземні інвестори,  банки  та  фінансові організації при вкладанні коштів у інвестиційні  проекти  віддають  перевагуприватним підприємствам;

  -  невирішеність питання щодо  надання  у  приватну  власність  земельних ділянок під об’єкти, що приватизуються;

  -  темпи інфляції залишаються на  значно  вищому  рівні,  ніж  у  країнах Західної Європи і США тощо 

4. Залучення інвестицій в українські підприємства пов'язане з інвестиційною привабливістю об'єкта інвестування. Оцінка інвестиційної привабливості потенційного об'єкта інвестування — це перший крок під час прийняття інвестиційного рішення. Ціль об'єкта інвестування — підвищення інвестиційної привабливості та залучення максимально можливого обсягу інвестицій.

В умовах переходу до ринку в підприємств з'явилася необхідність і можливість самостійно визначати напрямки своєї інвестиційної діяльності, джерела і заходи (засоби) досягнення поставлених цілей, тобто самостійно формувати інвестиційну політику. Будь-який перехідний період в економічній системі характеризується високим динамізмом, що вимагає від кожного суб'єкта господарювання швидкої реакції на зміну ситуацій в економіці держави, здатності корегувати свої практичні кроки. Наявність у підприємства таких якостей забезпечує йому можливість розвиватися, поступово переходити від одного стану до якісно нового.