Samostiyna_robota_investuvannya (2)

Формування інвестиційної політики підприємства здійснюється у сфері взаємних інтересів як самого підприємства, так і його потенційних інвесторів. Можливість залучення інвестицій залежить від розуміння та врахування інтересів партнерів, від можливості бачити об'єкт інвестування з позиції інвестора та оцінити його інвестиційну привабливість. Підприємство також зацікавлене в підвищенні рівня інвестиційної привабливості: кожен суб'єкт господарювання прагне розвивати своє виробництво, підвищувати конкурентоспроможність продукції та підприємства в цілому.

Визначення інвестиційної привабливості окремого підприємства як потенційного об'єкта інвестування здійснюється інвесторами в процесі визначення доцільності капітальних вкладень, вибору в придбанні альтернативних об'єктів і купівлі акцій окремих підприємств.

5. Світова практика свідчить, що проблема залучення іноземного капіталу вирішується шляхом створення сприятливих умов для його інвестування, гарантій збереження та прибуткової віддачі. Одним із засобів залучення іноземних інвестицій, який безпосередньо впливає на інтенсивність фінансово-кредитних потоків до країни, є створення вільних (спеціальних) економічних зон (ВЕЗ, СЕЗ).

Вільна економічна зона — це частина території держави, на якій встановлено вільний режим для іноземних інвестицій і пільгові економічні умови (сприятливий валютний режим, податкові пільги, низькі митні ставки, особливість трудового законодавства тощо).

Такі зони створюються як у розвинутих країнах (Велика Британія, Німеччина, США та ін.), так і в країнах із перехідною економікою (Китай, Південна Корея та ін.).

Метою створення ВЕЗ є активізація спільної інвестиційної діяльності, залучення новітніх іноземних технологій, валютних коштів, перейняття передового світового досвіду організації виробництва, розвиток експортного потенціалу, створення нових робочих місць, розвиток комунікаційної, ділової та соціальної інфраструктури, що має прискорити соціально-економічний розвиток певного регіону чи території держави.

При створенні ВЕЗ, як правило, враховуються такі чинники:

• економіко-географічні й екологічні умови;

• політична стабільність у регіоні;

• наявність транспортних мереж і комунікацій;

• ресурсний потенціал території;

• забезпеченість об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури;

• відсутність підприємств із чітко визначеними відмінностями щодо рівня рентабельності;

• відсутність суперечностей у податковій політиці на території ВЕЗ;

• спрощена та прискорена процедура вирішення всіх організаційних питань;

• зважена політика відбору інвестиційних проектів.

71. Інвестиційний проект — це комплекс заходів, що здійснюються інвестором з метою реалізації свого плану нарощування капіталу. Дії інвестора мають бути оптимальними для досягнення поставлених цілей при обмежених часових, фінансових і матеріальних ресурсах.

Керівник інвестиційного проекту несе відповідальність за планування або узгодження планів і за виконання проекту. Проте слід зазначити, що за час впровадження і реалізації багато що може змінитися, що тому коректують дії можуть знадобитися протягом всього часу виконання проекту. Метою надійної процедури моніторингу є реєстрація виконання всіх робіт і складання доповіді про ті дії, які були виконані (хоча спочатку вони і не планувалися) і які можуть мати наслідки для підприємства. Крім того, необхідно указувати на ті дії, які не були виконані в потрібний час.

Процедура моніторингу повинна бути в основному комунікаційною системою, яка доповнювала б, але не замінювала безпосередні контакти, які завжди необхідні між різними зацікавленими в проекті сторонами. Вона може також забезпечувати певною інформацією про минулі періоди, проте її значення істотно зростатиме, якщо вона також концентруватиме увагу на майбутньому розвитку [2, с. 75].

Результат діяльності підприємства в умовах ринку багато в чому залежить від впливу різних чинників, значення яких важко, а деколи неможливо передбачити на стадії планування. Найбільш доцільним є використання в умовах невизначеності сценарного підходу. Вибраний сценарій розвитку проекту будується на припущеннях, але реальне життя завжди вносить свої корективи, і тому жоден, навіть проект, що детально пропрацював, не може бути реалізований відповідно до раніше розробленого плану.

2. Особливе місце в плановій організації діяльності фірми займає перспективне, стратегічне планування, що є однією з основних функцій управління і представляє процес визначення цілей створення організації, а також шляхів їхнього досягнення Стратегічне планування формує основу для всіх управлінських рішень. Функції організації, мотивації і контролю менеджменту орієнтовані на розробку і реалізацію стратегічних планів. Динамічний процес стратегічного планування є тією парасолькою, під якою укриваються всі управлінські функції. Не використовуючи переваг стратегічного планування, фірма й окремі її співробітники будуть позбавлені реального способу оцінки цілей і напряму розвитку підприємства. Процес стратегічного планування забезпечує основу для управління колективом фірм. Можна відзначити, що стратегічне планування стає дедалі більш актуальним і для українських підприємств, що вступають у жорстку конкуренцію як між собою, так і з іноземними компаніями. Розробка програми діяльності фірми є першим етапом стратегічного планування, ще представляє управлінську діяльність зі створення і підтримки стратегічної відповідності між цілями фірми, її потенційними можливостями і шансами в сфері маркетингу.

3. План надходжень і витрат коштів розробляється на майбутній рік у помісячному розрізі для того, щоб забезпечити облік сезонних коливань грошових потоків підприємства. Він складається по окремих видах господарської діяльності і по підприємству в цілому. З огляду на те, що ряд вихідних передумов розробки цього плану носять слабкопрогнозований характер, він складається звичайно у варіантах - „оптимістичному", „реалістичному" і „песимістичному". Крім того, розробка цього плану носить багатоваріантний характер і за використовуванми методами розрахунку окремих його показників. Основною метою розробки плану надходжень і витрат коштів є прогнозування в часі валового і чистого грошових потоків підприємства в розрізі окремих видів його господарської діяльності і забезпечення постійної платоспроможності на всіх етапах планового періоду.

План надходжень і витрат коштів розробляється на підприємстві в такій послідовності: На першому етапі прогнозуються надходження і витрати коштів по операційній діяльності підприємства, тому що ряд результативних показників цього плану служать вихідною передумовою розробки інших складових його частин. На другому етапі розробляються планові показники надходжень і витрат коштів по інвестиційній діяльності підприємства (з врахуванням чистого грошового потоку по його операційній діяльності). На третьому етапі розраховуються планові показники надходжень і витрат коштів по фінансовій діяльності підприємства, що покликана забезпечити джерела зовнішньогофінансування операційної й інвестиційної його діяльності в майбутньому періоді. На четвертому етапі прогнозуються валовий і чистий грошові потоки, а також динаміка залишків коштів по підприємству в цілому.

4. Методи розробки прогнозних фінансових документів

Найчастіше ключовим показником для розробки фінансових планів є планова

виручка від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг).

Решту планових показників розраховують виходячи з прогнозу виручки або

темпів підвищення виручки. Звичайно, точно спрогнозувати майбутній обсяг

реалізації неможливо (особливо на довгостроковий період), тому у процесі

фінансового планування бажано розглядати різні сценарії розвитку подій,

наприклад три: оптимістичний, середній і песимістичний.

Розглянемо метод, за допомогою якого можна отримати прогнозні звіти

(баланс і звіт про фінансові результати), маючи заплановану суму виручки

від реалізації. Цей метод фінансового планування називають процентною

залежністю від обсягу реалізації, оскільки він базується на ідеї, що

окремі елементи звітності становлять фіксований відсоток обсягу

реалізації. Маючи прогноз виручки, фірма може спрогнозувати насамперед

приріст активів і пасивів, тобто елементи балансу, і визначити необхідну

кількість додаткових зовнішніх джерел фінансування для того, щоб

забезпечити прогнозний обсяг реалізації.

8

1)). Існує кілька форм інвестиційного планування залежно від періоду його здійснення. Виділяють:

1. Стратегічне планування інвестиційної діяльності. Результатом стратегічного планування є розробка довгострокової інвестиційної стратегії й інвестиційної політики підприємства. Плановий період — понад 1 рік.

2. Тактичне планування інвестиційної діяльності. Результатом тактичного планування є розробка системи середньострокових поточних планів інвестиційної діяльності. Плановий період — 1 рік.

3. Оперативне планування інвестиційної діяльності. Результатом оперативного планування є розробка короткострокових оперативних планових завдань із питань інвестиційної діяльності на період менше 1 року — квартал, місяць.

Усі форми інвестиційного планування перебувають у тісному взаємозв'язку й здійснюються в певній послідовності, що являє собою процес інвестиційного планування.

Основою інвестиційного планування на підприємстві є інвестиційне прогнозування.

Інвестиційне прогнозування — це більш-менш достовірне передбачення розвитку інвестиційних процесів на далеку або близьку перспективу. У процесі інвестиційного прогнозування на основі наявних даних будуються припущення про можливий подальший розвиток інвестиційного ринку, змінах інвестиційного клімату й інвестиційної позиції підприємства.

Прогноз — це результат процесу прогнозування, виражений у текстовій, математичній, графічній або іншій формі судження про можливий стан об'єкта в майбутньому.

2. Як зазначає Б. М. Щукін, “інвестиції завжди орієнтовані на

майбутнє і тому пов’язані зі значною невизначеністю економічної ситуації

та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності

невиконання інвестиційних планів з об’єктивних чи суб’єктивних причин.”

Інвестиційний ризик являє собою можливість нездійснення запланованих

цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання

грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати

та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від

несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик,

пов’язаний з умовами даного проекту.

Залежно від чинників виділяють такі види інвестиційного ризику :

політичний ризик;

загальноекономічний ризик;

правовий ризик;

технічний ризик;

ризик учасників проекту;

фінансовий ризик;

маркетинговий ризик;

екологічний ризик.

3. Рішення щодо доцільності реальних інвестицій та індивідуальної прийнятності умов їх здійснення для певного інвестора приймаються суб'єктами господарювання за допомогою комплексу методів оцінки ефективності відповідних інвестиційних проектів.

Як правило, кожен метод оцінки інвестиційних проектів передбачає використання одного або декількох показників (критеріїв) ефективності, які, відповідно, прийнято класифікувати на абсолютні та відносні. Абсолютні показники ефективності інвестиційних проектів можуть вимірюватися у вартісних та часових одиницях. Відносні показники формуються як співвідношення вартісних показників, які характеризують результат від інвестування та витрати, які необхідно здійснити для його отримання.

Сучасна теорія та практика інвестиційного аналізу використовують багато різних методів та прийомів оцінки інвестиційних проектів, які за характером інструментарію, що використовується, можна поділити на дві групи - формалізовані та неформалізовані (рис. 5.1).

9

1Не вдаючись до аналізу зазначених вище та інших поглядів щодо змісту поняття “фінансовий інжиніринг”, ми зупинимось на визначенні, котре, на наш погляд, найкраще відбиває його суттєві риси: “фінансовий інжиніринг — це цілеспрямоване розроблення та реалізація нових фінансових інструментів та/або нових фінансових технологій, а також творчий пошук нових підходів до вирішення фінансових проблем за допомогою уже відомих фінансових інструментів та технологій”. Можна сказати, що фінансовий інжиніринг допомагає банкам та іншим фінансовим посередникам оперативніше та ефективніше реагувати на зміни, що відбуваються у світі, в законодавстві та економіці конкретної країни, всередині конкретного суб’єкта господарювання.    Зауважимо, що фінансовий інжиніринг не слід ототожнювати з фінансовим аналізом, котрий є лише першим суттєвим етапом фінансового інжинірингу. Суть фінансового аналізу полягає в розчленуванні чи розкладі цілого на складові частини з метою їх вивчення, з’ясування відношення між ними, виявленні наявності проблеми та її першопричин. Фінансовий інжиніринг, використовуючи результати фінансового аналізу, відповідний власний інструментарій та операційні схеми, а також власне розуміння проблеми, займається розробленням, конструюванням та реалізацією нових фінансових інструментів та/або технологій з метою розв’язання відповідних фінансових проблем.

2. Лі́зинг (англ. leasing — оренда, майновий найм) — підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна. Таке майно є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізинг — це довгострокова оренда машин і обладнання, видача обладнання напрокат. Лізинг дозволяє промисловим, торговим, транспортним та іншим підприємствам (орендаторам) отримувати в комерційних банках і лізингових компаніях (орендодавців) за певну орендну плату в довгострокове користування широкий перелік основних засобів.

Оренда — це майновий найм.

Оренда підприємства — це взяття підприємства у володіння та користування за договором на визначений термін i за певну плату, тобто підприємство виступає як товар.Оренда майнового комплексу — це поточна оренда, яка здійснюється на таких умовах:

1. мета оренди — задовольнити тимчасові потреби орендаря;

2. термін оренди визначається угодою. Після закінчення терміну оренди майно повертається орендодавцю;

3. майно є власністю орендодавця;

4. ризик втрати та псування орендного майна визначається умовами угоди.

3.ОРганізація кредитних взаємовідносин банку і клієнтів визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо. У банківській практиці виділяються такі етапи кредитування: Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:  1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком. 2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта. 3. Копію статуту. 4. Копію свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію). 5. Копії ліцензій, передбачених законодавством. 6. Техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об'єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою. 7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо. 8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності - розшифровка окремих статей балансу. 9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту: · застава майна - опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони - у разі застави транспортних засобів); · застава нерухомості - довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;  · гарантія (поручительство) - угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту; · страхування - страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії. 10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2. 11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.

18