22. Склад правопорушення: поняття та зміст його елементів

Склад правопорушення — це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.

Суб'єкти правопорушення — фізичні і юридичні особиФізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного — фізичні і юридичні особи, адміністративного — переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злочину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну дію конкретних фізичних осіб, яка призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб'єктом відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою. Наприклад, у ст. 452 ЦК України закріплене положення про те, що особа, яка відшкодувала збитки, завдані з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі сплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Суб'єктивна сторона правопорушення — сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне (психічне) ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме — вина, мотив, мета правопорушення. Обов'язковою серед них є вина — безпосередній вияв психічного ставлення до вчиненої шкідливої дії (або бездіяльності) та її негативних наслідків

Вина виражається у формі умислу чи необережності:

Мотив (наприклад, вбивство з корисливих і хуліганських мотивів) і мета (наприклад, вбивство з метою приховання іншого злочину) враховуються при кваліфікації правопорушення, визначенні міри покарання.

Об'єкт правопорушення — порушене матеріальне чи нематеріальне благо: власність, життя, здоров'я громадян, суспільний порядок, суспільні відносини, що захищаються нормами права

Наприклад, тілесне ушкодження може бути тяжким, середньої тяжкості, легким — відповідно до КК кожне з них утворює самостійний склад злочину.

23. Юридична відповідальність: поняття, мета і принципи

Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, це закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать

Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну). Перспективна юридична відповідальність - сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою. Ретроспективна юридична відповідальність - специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення. Під метою юридичної відповідальності розуміють ті основні ре­зультати, яких прагне досягти держава, притягуючи правопорушника до відповідальності.

Метою юридичної відповідальності є:

охорона правопорядку;

захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб від незаконних посягань;

виховання правопорушника, тобто вплив на його свідомість з метою недопущення ним повторного вчинення проступку (злочину);

профілактика правопорушень, тобто вплив на інших осіб для запобігання правопорушенням з їхнього боку.

Мета юридичної відповідальності конкретизується у її функціях.

Функції юридичної відповідальності — це основні напрями впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захис­ту правопорядку і виховання суб'єктів права, які вчинили чи мо­жуть вчинити правопорушення.

Основними функціями юридичної відповідальності є:

1) каральна (штрафна, репресивна), яка полягає у негативній ре­акції держави на вчинене правопорушення та покаранні винної особи, спричиненні їй особистих, майнових або організаційних обтяжень, що виражаються у настанні негативних наслідків для правопорушника;

2) правовідновлювальна (компенсаційна), яка полягає в забезпе­ченні порушеного інтересу і поновленні порушених протиправ­ною поведінкою суспільних відносин, стягненні заподіяного збитку з правопорушника, компенсації матеріальної та мораль­ної шкоди;

3) попереджувальновиховна (превентивна), яка полягає у підви­щенні рівня правової свідомості та правової культури громадян, вихованні у них поваги до права та потреби правомірної поведін­ки, перевихованні правопорушників та формуванні мотивів, що спонукають їх дотримуватися законів, поважати права і інтереси інших осіб.

Інститут юридичної відповідальності базується на загальних принципах, які відображають суть, природу та призначення цього правового інституту.

Принципи юридичної відповідальності — це законодавчо сформульовані положення та ідеї, що визначають підстави, поря­док і межі юридичної відповідальності.

Принципи юридичної відповідальності можуть бути як прямо закріплені в правові норми, так і випливати з різних законодавчих по­ложень. У них знаходять свій вираз загальні принципи права, тобто ті об'єктивно обумовлені начала, у відповідності з якими будується сис­тема права, правове регулювання в суспільстві.

Основними принципами юридичної відповідальності є такі:

1) принцип законності полягає у тому, що юридична відповідаль­ність настає тільки за діяння, яке є протиправним, тобто прямо заборонено нормами права; до винної особи можуть застосову­ватися тільки ті види відповідальності і лише у тих межах, які закріплені санкціями правових норм для даного виду правопо­рушення; під час притягнення до відповідальності компетентні органи держави та їх посадові особи повинні діяти відповідно до вимог процесуальних норм;

2) принцип невідворотності полягає у тому, що жодне правопо­рушення не повинно залишатися безкарним, тобто бути поза по­лем зору держави та її компетентних органів, без засудження з їхнього боку;

3) принцип своєчасності відповідальності полягає у тому, що правопорушник притягується до відповідальності протягом встановленого строку давності. Це певний строк, протягом якого здійснюється пошук правопорушника з метою його покарання. Якщо ж винну особу встановлюють після завершення цього строку, то відповідальність до нього не застосовується у зв'язку з тим, що санкції утратили свою актуальність і перестали відпо­відати самому правопорушенню або тим соціальним умовам, при яких воно було скоєно;

4) принцип гуманізму полягає у тому, що до особи, яка вчинила правопорушення, не можуть застосовуватися засоби впливу, що принижують людську гідність або порушують її права, а також забезпечує можливість повного чи часткового звільнення від за­стосування санкції у випадку щиросердного каяття, добровіль­ного відшкодування збитків, коли правопорушник своєю пове­дінкою довів факт виправлення тощо;

5) принцип справедливості полягає у тому, що за вчинення пра­вопорушення повинна відповідати лише та особа, яка його вчи­нила; за одне правопорушення винна особа може нести відпові­дальність тільки один раз; покарання повинно відповідати хара­ктеру правопорушення, при цьому не можна використовувати міру покарання чи стягнення, що принижують честь і гідність особи; не можна за проступки встановлювати кримінальне пока­рання; закон, що встановлює чи посилює відповідальність за правопорушення, не може мати зворотної сили;

6) принцип відповідальності правопорушення та покарання полягає у диференціації та узгодженості покарань за різноманіт­ні за ступенем небезпеки правопорушення, тобто заходи відпо­відальності повинні відповідати тяжкості вчиненого правопору­шення з урахуванням індивідуалізації відповідальності залежно від особи правопорушника. Застосування компетентними орга­нами держави, наділених владними повноваженнями, занадто м'яких санкцій до правопорушників можуть призвести до безка­рності та зростання злочинності, а занадто тяжкі — до суспіль­ного протесту;

7) принцип обгрунтованості відповідальності полягає в об'єк­тивному дослідженні усіх обставин справи, збиранні і всебічної оцінки доказів та їх письмового закріплення відповідно до вимог процесуальних норм; доведенні наявності факту правопорушен­ня і ступені вини конкретної особи; визначенні можливості за­стосування санкції норми права з врахуванням конкретних об­ставин справи і особистості правопорушника;

8) принцип доцільності відповідальності полягає у відповідності міри впливу, яка застосовується до правопорушника, цілям юри­дичної відповідальності. Тобто міра відповідальності повинна бути такою, щоб вона сприяла виправленню та перевихованню правопорушника. Якщо ж мета юридичної відповідальності до­сягнута, то доцільність припускає пом'якшення відповідальності або навіть звільнення від неї у випадках малозначності правопо­рушення, відсутності шкідливих наслідків тощо.